Рішення

від 01.12.2022 по справі 914/2631/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2022 Справа № 914/2631/21

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют Вест Сервіс», смт. Краковець Яворівського району Львівської області,

до відповідача: Rein Designer GmbH Haus Garten, 49838 Lіngen (Ems) Deutschland,

про стягнення 5'899,95 Євро,

Суддя Яворський Б.І.,

при секретарі Мравець О.М.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

СУТЬ СПОРУ. На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют Вест Сервіс» до Rein Designer GmbH Haus Garten про стягнення 5'899,95 Євро заборгованості за контрактом №1 від 07.09.2020, що еквівалентно становить 186'902,75 грн., з яких 5234,00 євро основного боргу, 518,39 євро втрат від інфляції та 147,56 євро 3% річних. У позовній заяві позивач зазначив, що очікує понести витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 16000,00 грн, і такі докази будуть подані у порядку п.8 ст.129 ГПК України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторонами укладено контракт №1 від 07.09.2020 на виконання умов якого позивачем передано, а відповідачем отримано товару на загальну суму 5'234 євро, що підтверджується товарно-транспортною накладною СМR №672696 від 10.09.2020 та митною декларацією UA209170/2020/066769 від 10.09.2020. Проте, відповідач умов контракту не виконав, оплату за товар не здійснив.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 31.08.2021 справу № 914/2631/21 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою від 06.09.2021 суд залишив без руху позовну заяву та надав позивачу строк для усунення недоліків. Після усунення позивачем допущених недоліків, ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.09.2021 позовну заву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження; суд встановив строк для реалізації сторонами процесуальних прав, а також вирішив надіслати перекладені позивачем документи до Центрального органу запитуваної Держави - Федеративної Республіки Німеччина для їх подальшого вручення відповідачу - Rein Designer GmbH Haus Garten (Lengericher Strabe 5, 49838 Lаngen (Ems) Deutschland); провадження у справі зупинив. Подальший хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду.

На підставі ст.367 ГПК України, господарський суд звертався із судовим дорученням в порядку, встановленому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року, до якої приєдналась і Федеративна Республіка Німеччина. Центральним органом запитуваної Держави (ФРН) у розумінні ст.ст. 2, 6 та 18 Конвенції є Landgericht Osnabruck Neumarkt 2, 49074 Osnabruck. Postadresse: postfach 29 21, 49019 Osnabruck (згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права http://www.hcch.net (states authorities details).

31.01.2022 суд направив документи уповноваженому органу запитуваної держави для подальшого їх скерування Rein Designer GmbH Haus Garten.

Згідно з пунктом 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03.10.2017 (остаточне 03.01.2018) принцип змагальності та принцип рівності сторін є наріжним каменем справедливого судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до зазначених принципів кожна зі сторін повинна мати змогу надати власне розуміння справи. Європейський суд визнав, що дані принципи є застосованими також в частині вручення сторонам судових документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Конвенції зазначено, що кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови, зокрема: b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

Станом на 01.12.2022 підтвердження від Центрального Органу ФРН з доказами про вручення документів відповідачу на адресу Господарського суду Львівської області не надходило, матеріали документів не повернулись.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст.2 ГПК України).

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору.

Також суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У період з 06.08.2022 по 14.11.2022 включно суддя Яворський Б.І. перебував на лікарняному у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, тому розгляд справи, призначений на 31.08.2022, не відбувся.

Ухвалою від 18.11.2022 розгляд справи призначено на 01.12.2022. Явка сторін у судовому засіданні обов`язковою не визнавалась.

Представники сторін у судове засідання не з`явилися.

Згідно пункту 1 ч. 3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Згідно ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про дане провадження, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач, у свою чергу, не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У судовому засіданні 01.12.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

07 вересня 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю Абсолют Вест Сервіс (продавець) та Rein Designer GmbH Haus Garten, 49838 Lіngen (Ems) Deutschland (покупець) укладено контракт №1, за умовами даного контракту продавець зобов`язується передавати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар: пиломатеріали обрізні соснові 22х100х3000мм, 100х100х3000мм, піддони дерев`яні 145х800х1200мм.

Розділом 2 контракту передбачено, що за взаємною згодою сторін валютою контракту встановлюється євро. Загальна суму даного контракту складає 5'324 євро.

Товар поставляється відповідно до умов FCA Краковець, Україна (п.3.1 контракту).

Згідно п.3.3.2 та п.4.1 контракту покупець зобов`язався забезпечити та здійснити своєчасну та повну оплату поставленого товару продавцю за платіжними реквізитами, зазначеними у цьому договорі. За взаємною згодою сторін покупець оплачує поставлений продавцем товар на умовах 100% одразу після отримання товару. Датою поставки товару вважається дата приймання товару покупцем відповідно до якості та кількості на це вказує штамп покупця та його підпис у товаросупровідних документах (п.4.2).

Сторони погодили, що у випадку, якщо сторони не дійдуть згоди, справа підлягає розгляду в господарському суді за місцем реєстрації продавця (п.7.2 контракту).

На виконання умов укладеного контракту, на підставі рахунку-фактури (invoice) №1 від 10.09.2020 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 5'324,00 євро.

Згідно з митною декларацією (ЕК 10 АА), вн.№204902 від 10.09.2020 на митному органі UA209170/2020/066769 задекларовано експорт товару, вагою брутто 12000 кг, - збірний вантаж, для вантажоодержувача Rein Designer GmbH Haus Garten, вантажовідправник ТзОВ «Абсолют Вест Сервіс». У додатку до поля 31 декларації вказано: 1. Пиломатеріали обрізні (соснові), сорт-1, розміром: 22*100*3000мм, 13,2м/куб. 2000шт.; пиломатеріали обрізні (соснові), сорт-1, розміром: 100*100*3000мм., 1,5м/куб. 50 шт. Обсяг 14,7 м/куб. 2. Місць 8 РА/8.

Як вбачається із товарно-транспортної накладної CMR, складеної 10.09.2020 у м. Краковець, ТзОВ «Абсолют Вест Сервіс» відправив для Rein Designer GmbH Haus Garten пиломатеріали обрізні соснові 11680 кг (обсяг 14,7) та плоскі піддони дерев`яні 380 шт., документи, що додаються рахунок №1 від 10.09.2020. Факт отримання товару покупцем підтверджується штампом та його підписом у полі 24 CMR.

Позивач стверджує, що відповідач оплати за отриманий товар не здійснив, тому заборгованість складає 5'234 євро.

За неналежне виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати вартості отриманого товару просить стягнути з відповідача 147,56 євро 3% річних та 518,39 євро інфляційних втрат.

Докази оплати існуючої заборгованості станом на момент прийняття рішення в матеріалах справи відсутні.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Правовідносини, пов`язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема, і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України «Про міжнародне приватне право».

Згідно п.1, 2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли приватноправові відносини з іноземним елементом.

Статтею 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що право, яке підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом (ч.ч. 1, 2 ст.5 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Згідно ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності можуть розглядатися судами України.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України (п.1 ч.1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

У пункті 7.2 контракту сторони погодили, що у випадку, якщо сторони не дійдуть згоди, справа підлягає розгляду в господарському суді за місцем реєстрації продавця.

Доказів визнання вказаної угоди нечинною суду не подано. Отже, Господарський суд Львівської області є компетентним у розгляді даної справи, а спір підлягає вирішенню відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно з визначенням, наведеним у ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) - це домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічною діяльністю суб`єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою (ч.1 ст.377 ГК України).

Приписами частин 1, 2 ст.382 ГК України суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного контракту №1 від 07.09.2020. Відповідно до ст. 712 ЦК України з врахуванням змісту договору, відносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами законодавства, передбаченими для врегулювання договорів поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 ГК України).

Згідно ч.1 та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ст. 692 ЦК України).

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про валюту та валютні операції» від 21.06.2018 фізичні та юридичні особи - резиденти вправі укладати угоди з нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, в іноземній валюті.

Розділом 2 контракту передбачено, що валюта контракту визначається в євро. Фактично за такою умовою контракту сторони визначили особливості формування ціни договору.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано наявність заборгованості за поставлений позивачем через митну територію України товар, за який позивач просить стягнути 5'234,00 євро (165'806,32 грн. відповідно до курсу НБУ на дату 27.08.2021). Відповідач доводів позовної заяви не спростував, тому ця сума, з огляду на приписи ч.1 ст.14 ГПК України, є обгрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України (ст.35 ЗУ «Про Національний банк України»).

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 192 Цивільного кодексу України). Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. При цьому, заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлений законом (частина друга статті 192 ЦК України). Частина третя статті 533 Цивільного кодексу України України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц вказано, що суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

За умовами п.4.1 контракту за взаємною згодою сторін покупець оплачує поставлений продавцем товар на умовах 100% одразу після отримання товару. Згідно митної накладної та CMR відповідач отримав товар 19.09.2020. Відтак, згідно приписів ч.1 ст.253 ЦК України відповідач забов`язаний був оплатити товар 20.09.2020.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України та п.9.1 договору).

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Відповідно до частини 2 статті 198 ГК України грошові зобов`язання учасники господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов`язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб`єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов`язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Пунктом 3.3 ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Здійснивши перерахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає сума у розмірі 147,00 євро.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти (наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18 та постанові ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц).

Як вбачається з умов договору постачання сторони дійшли згоди, що валюта контракту визначено євро (п.2.1 контракту). Розрахунок ціни позову позивачем здійснено еквівалентно євро відповідно до офіційного курсу НБУ на момент звернення із позовом. Відтак, правові підстави для стягнення з відповідача 518,39 євро інфляційних збитків від суми основної заборгованості за контрактом відсутні, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням № 609 від 16.08.2021 на суму 2'820,00 грн.

Відповідно до ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Оскільки спір виник з вини відповідача, суд вбачає за можливе застосувати ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України при розподілі судових витрат і судовий збір у розмірі 2'820,00 грн. покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 222, 231, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Rein Designer GmbH Haus Garten (49838 Lіngen (Ems) Deutschland, Lengericher Strabe 5, USt-IdNr.: De284201501 Registergericht Оsnabruck IIRB 206500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют Вест Сервіс» (81033, Львівська область, Яворівський район, смт.Краковець, вул.Вербицького, 48, код ЄДРПОУ 34106630) 5'234 євро основного боргу, 147,00 євро 3% річних та 2'820,00 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 05.12.2022.

Суддя Яворський Б.І.