Постанова

від 17.11.2022 по справі 658/1485/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 658/1485/17

провадження № 61-4580св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі за первісним позовом: Каховська міська рада Херсонської області, човнове товариство «Водник», відділ освіти Каховської міської ради Херсонської області,

третя особа за первісним позовом - приватне акціонерне товариство «Каховський завод електрозварювального устаткування»,

позивач за зустрічним позовом - човнове товариство «Водник»,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державний реєстратор Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області Ковш Максим Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 04 травня 2020 року в складі судді Марків Т. А. та постанову Херсонського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Чорної Т. Г., Пузанової Л. В., Склярської І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду

з позовом до Каховської міської ради Херсонської області, човнового товариства «Водник» (далі - ЧТ «Водник»), відділу освіти Каховської міської ради Херсонської області, третя особа - приватне акціонерне товариство «Каховський завод електрозварювального устаткування» (далі -

ПрАТ «КЗЕСО»), про визнання рішень, договору оренди землі, додаткової угоди до нього недійсними, скасування державної реєстрації договору оренди землі, зобов`язання усунення перешкод в користуванні майном, вилучення земельних ділянок, скасування державного акту та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності.

Первісна позовна заява мотивована тим, що 31 травня 1996 року між

ОСОБА_1 та представництвом Фонду державного майна України

у місті Каховці укладено договір купівлі-продажу майна Човнової станції вартістю 265 000 000 крб, яке розташоване на вулиці Ливарній, 1

у місті Каховці Херсонської області на земельній ділянці загальною площею 31 071 кв. м. ОСОБА_1 02 грудня 1996 року продала ОСОБА_2

1/2 частину майна вказаної човнової станції.

Проте орган місцевого самоврядування порушив право позивачів за первісним позовом на користування земельною ділянкою під їхнім нерухомим майном та передав земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,8167 га в оренду ЧТ «Водник», про що прийняв відповідне рішення від 29 квітня 2009 року та уклав договір оренди від 20 травня 2010 року.

У подальшому договір оренди було продовжено до 20 травня

2020 року рішенням Каховської міської ради від 26 лютого 2015 року та додатковою угодою від 18 березня 2015 року.

Інша частина земельної ділянки, на якій розташована човнова станція, відповідно до рішень Каховської міської ради від 15 грудня 2006 року

та від 27 вересня 2007 року відведена та передана в постійне користування відділу освіти Каховської міської ради для обслуговування комплексу будівель та споруд учбового пункту човнової станції на

АДРЕСА_1 .

Крім того, Каховська міська рада безпідставно набула та зареєстровала за собою право власності на майно, яке придбане ОСОБА_1 у результаті приватизації, що підтверджується рішенням від 08 серпня 2006 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.

Позивачі за первісним позовом вважають, що ОСОБА_1 , придбавши об`єкт приватизації - човнову станцію разом з будівлями та спорудами, отримала

і право володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою та переважне право на відведення у користування співвласників земельної ділянки площею 31 071 кв. м. Каховська міська рада не мала повноважень власника та розпорядника спірної земельної ділянки на прийняття рішень щодо передачі в оренду землі ЧТ «Водник», укладення у подальшому договору оренди землі та передачу в постійне користування землі відділу освіти Каховської міської ради.

На підставі викладеного з урахуванням уточнених позовних вимог

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили:

- визнати недійсним пункти 3-6.1 рішення Каховської міської ради

від 29 квітня 2009 року № 780/47 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведених земельних ділянок та технічної документації, надання земельних ділянок фізичним та юридичним особам в оренду, власність та постійне користування» в частині: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ЧТ «Водник», загальною площею 0,8167 га на АДРЕСА_1

для обслуговування існуючої човнової станції; надання ЧТ «Водник»

в оренду земельної ділянки загальною площею 0,8167 га на умовах короткострокової оренди строком на п`ять років з орендною платою 9 822,71 грн на рік з урахуванням щорічного коефіцієнту індексації для обслуговування існуючої човнової станції за вказаною адресою за рахунок земель Каховської міської ради; доручення міському голові

Карасевичу О. П. укласти від імені ради договори оренди земельних ділянок, зазначених даним рішенням на затверджених умовах; здійснення замовником - ЧТ «Водник», Державної реєстрації договорів оренди землі

в Каховському міському відділі Херсонської регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам»;

- визнати недійсним договір оренди землі, укладений між Каховською міською радою та ЧТ «Водник» 20 травня 2010 року;

- визнати недійсним рішення Каховської міської ради від 26 лютого

2015 року № 1298/71 «Про продовження договору оренди земельної ділянки від 20 травня 2010 року № 4АА002370-041073100020 та внесення змін до нього»;

- визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 20 травня 2010 року № 4АА002370-041073100020, укладену

18 березня 2015 року між Каховською міською радою та ЧТ «Водник»;

- скасувати державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного між Каховською міською радою та ЧТ «Водник» 20 травня 2010 року,

та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 20 травня 2010 року № 4АА002370-041073100020, укладеної 18 березня 2015 року між Каховською міською радою та ЧТ «Водник»;

- зобов`язати ЧТ «Водник» усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні

її майном та земельною ділянкою, кадастровий номер якої 6510400000:03:010:003, площею 0,8167 га, яка розташована на

АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення;

- вилучити у ЧТ «Водник» земельну ділянку, кадастровий номер якої 6510400000:03:010:003, площею 0,8167 га, яка розташована на

АДРЕСА_1 , та повернути земельну ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 31 жовтня 2007 року, виданий відділу освіти Каховської міської ради;

- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20 жовтня 2006 року;

- визнати недійсним рішення Каховської міської ради від 08 серпня

2006 року № 238;

- визнати недійсним рішення Каховської міської ради від 15 грудня

2006 року № 152/12;

- зобов`язати відділ освіти Каховської міської ради усунути перешкоди

у користуванні майном ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та земельною ділянкою, кадастровий номер якої 6510400000:03:010:001, площею 0,408 га, які розташовані на АДРЕСА_1 , шляхом їх звільнення;

- вилучити у відділі освіти Каховської міської ради земельну ділянку, кадастровий номер якої 6510400000:03:010:001, площею 0,408 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , та повернути її ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності (у розмірі

1/2 частки за кожною) на земельну ділянку на

АДРЕСА_1 , загальною площею 31 071 кв. м, відповідно до технічного паспорту від 08 травня 1998 року, у тому числі право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 6510400000:03:010:001 площею 0,408 га, 6510400000:03:010:003 площею 0,8167 га;

- визнати недійним рішення Каховської міської ради від 10 жовтня 2006 року № 324;

- визнати недійсним рішення Каховської міської ради від 27 вересня

2007 року № 336/25.

У лютому 2018 року ЧТ «Водник» звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного реєстратора Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області Ковша М. В. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 31 травня 1996 року, укладеного за результатами приватизації, ОСОБА_1 набула право власності лише на адміністративну двоповерхову будівлю літ. «А» площею 23,1 кв. м човнової станції, що розташована на АДРЕСА_1 , та швидкозношуваний інвентар. Інші об`єкти за вказаною адресою, про набуття право власності на які посилаються позивачі за первісним позовом, не входили до складу об`єкту приватизації та належать іншим суб`єктам.

На час спірної приватизації ОСОБА_1 адміністративної будівлі літ. «А»

на земельній ділянці на

АДРЕСА_1 знаходилися майнові комплекси, які належали

ЧТ «Водник» та відкритому акціонерному товариству «Каховський завод електрозварювального устаткування» (далі - ВАТ «КЗЕСО»), назву якого змінено на публічне акціонерне товариство «Каховський завод електрозварювального устаткування», а у подальшому - на ПрАТ «КЗЕСО». Також за цією адресою знаходилась човнова станція комунальної власності.

У 1998 році позивачі за первісним позовом зверталися до Каховської міської ради та їм була виділена у користування земельна ділянка під придбаним майном, проте вони не оформили право користування

у визначений законом спосіб. Земельна ділянка, на якій розташована придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двоповерхова будівля літ. «А», вільна і ніким не зайнята.

Разом з тим державний реєстратор за відсутності на те правових підстав (внаслідок подання йому недостовірних документів) зареєстрував за

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 речове право на нерухоме майно, що розташоване на АДРЕСА_1 та складається з адміністративної будівлі літ. «А», туалету літ. «Б», вагончиків літ. «В», «Г», «Д», майстерень літ. «Ж», «З», «И», складів літ. «К», «Н», «М», басейну літ. «Л», огорож № 1-6, 9, водопроводу № 7, мостіння № 9, електричної підстанції № 10, спуску човнів на воду № 11.

Крім того договір купівлі-продажу від 31 травня 1996 року, предметом якого є будівля літ. «А» площею 23,1 кв. м човнової станції, та похідний від нього договір купівлі-продажу від 02 грудня 1996 року є такими, що суперечать закону, оскільки Каховська міська рада не була власником човнової станції, а тому не могла проводити конкурс з її продажу, а вказаний об`єкт не відповідав критеріям, за якими його можна віднести до об`єктів малої приватизації. Човнова станція була об`єктом соціального розвитку орендного підприємства «Каховський завод електрозварювального устаткування» (далі - ОП «КЗЕСО»), яке перетворене у ВАТ «КЗЕСО», що виключає її віднесення до об`єктів комунальної власності на час приватизації.

На підставі викладеного з урахуванням уточнених позовних вимог

ЧТ «Водник» просило:

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області Ковша М. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 серпня 2017 року, індексний номер 36453970, яким проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності (у рівних частках по 1/2 ) за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на човнову станцію, що складається з адміністративної будівлі літ. «А», туалету літ. «Б», вагончиків літ. «В», «Г», «Д», майстерень літ. «Ж», «З», «И», складів літ. «К», «Н», «М», басейну літ. «Л», огорож № 1-6, 9, водопроводу № 7, мостніння № 9, електричної підстанції № 10, спуску човнів на воду № 11, та розташована на АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу майна, укладений між

Кулідою О. В. - начальником представництва Фонду державного майна України у місті Каховці та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Каховського районного нотаріального округу Коршуновою Л. А. 31 травня 1996 року за реєстровим номером № 1699;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Каховської міської нотаріальної контори Семиженко О. В. 02 грудня 1996 року за реєстровим номером № 2-2432.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області

від 04 травня 2020 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 набула

у власність за договором купівлі-продажу від 31 травня 1996 рокулише будівлю літ. «А» та швидкозношуваний інвентар, а 02 грудня 1996 рокувідчужила 1/2 частину вказаної будівлі літ. «А» на користь ОСОБА_2 .

Зібраними у справі доказами спростовано доводи позивачів щодо набуття

ними у власність іншого майна за вказаними правочинами. Право власності або право користування спірною земельною ділянкою загальною площею 31 071 кв. м не могло виникнути у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з підстав, передбачених частиною першою статті 377 ЦК України, оскільки вказана норма набрала чинності після набуття ними права власності на будівлю

літ. «А». Позивачі за первісним позовом не подали до суду належних та допустимих доказів, які підтверджують їхнє право на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , загальною площею 31 071 кв. м, зокрема, що виділена їм будівля літ. «А» знаходиться на цій земельній ділянці. При цьому позивачам за первісним позовом було виділено у спільне користування для обслуговування належної їм будівлі літ. «А» земельну ділянку площею

0,0453 га, проте правовстановлюючі документи про таке право так видані

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були видані внаслідок дій (бездіяльності) останніх.

Позивач за зустрічним позовом не є стороною оспорюваних ним правочинів, на момент їх укладення (31 травня 1996 року та 02 грудня

1996 року) вказане товариство створено не було та, відповідно, цивільної правоздатності не мало, тому відсутні підстави визнати, що це товариство мало чи має будь-які права на майно, яке становить предмет договорів купівлі-продажу майна човнової станції, та що самі правочини порушують права ЧТ «Водник». Звертаючись з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, ЧТ «Водник» не навело обставин, за яких можна вважати, що вказане рішення будь-яким чином впливає на його права або інтереси. Під час судового розгляду не встановлено, що ЧТ «Водник» є власником або користувачем майна, рішення про державну реєстрацію права власності на яке оспорюється, або, що вказані будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці, яка передана в оренду позивача за зустрічним позовом. Судом не встановлено наявності у ЧТ «Водник» суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано зустрічний позов.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ЧТ «Водник» залишено без задоволення, а рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 04 травня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачі набули у власність лише адміністративну будівлю літ. «А» та швидкозношуваний інвентар. Будь-яких законних підстав для виникнення у позивачів за первісним позовом права спільної часткової власності або права користування на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , загальною площею 31 071 кв. м не встановлено і належними та допустимим доказами не доведено. Доказів, що адміністративна будівля літ. «А», належна позивачам за первісним позовом, знаходиться на земельній ділянці, переданій

в оренду ЧТ «Водник», або на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні відділу освіти Каховської міської ради також, не надано.

У матеріалах справи відсутні докази створення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перешкод у реалізації ними права власності на належну їм адміністративну будівлю літ. «А». Судом не встановлено наявності у ЧТ «Водник» суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано зустрічний позов, тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 04 травня

2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 02 лютого

2021 року в частині відмови у задоволенні первісного позову, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 04 травня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року

в частині відмови у задоволенні первісного позову, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не оскаржуються в частині вирішення зустрічних позовних вимог, тому відповідно до частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не є предметом касаційного перегляду в цій частині.

Рух справи в суді касаційної інстанції

17 березня 2021 року ОСОБА_2 , надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 04 травня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.

17 березня 2021 року ОСОБА_1 , надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 04 травня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Верховний Суд ухвалою від 27 травня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребував справу із суду першої інстанції та відмовив у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Херсонського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 27 травня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Справа надійшла до Верховного Суду.

19 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду заяву, в якій вони просили зупинити дію постанови Херсонського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року відмовлено ОСОБА_1

та ОСОБА_2 у задоволенні заяви про зупинення дії постанови Херсонського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, як на підставу оскарження судових рішень позивачі за первісним позовом посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказують, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 07 квітня 2020 року

у справі № 473/1433/18, від 18 квітня 2018 року № 439/212/14-ц; Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 910/21071/17, від 10 травня 2018 року у справі № 6/129-62/179, від 26 червня 2018 року у справі

№ 922/1899/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 909/1020/17,

від 26 вересня 2019 року у справі № 722/476/18, від 20 березня 2019 року

у справі № 910/6186/17, від 21 січня 2019 року у справі № 910/22093/17; Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 640/2034/15-ц.

Касаційні скарги мотивовані тим, що суди невірно встановили фактичні обставини справи, не дослідили у повному обсязі та не дали оцінки зібраним у справі докази, а також встановили обставини справи на

підставі недопустимих доказів. Суди дійшли помилкового висновку, що

ОСОБА_1 31 травня 1996 року придбала лише адміністративну будівлю

літ. «А», оскільки вона набула у власність цілий майновий комплекс човнової станції на АДРЕСА_1 , до складу якого також входило й інше майно. Суди не дослідили мету та умови договору від 31 травня 1996 року. Безпідставне неприйняття судами до уваги доказів щодо права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2

вплинуло на неправильне встановлення фактичних обставин справи, що,

у свою чергу, призвело до невірного вирішення справи по суті. Суди помилково прийняли до уваги лише позицію Каховської міської ради та поклали таку позицію в основу судових рішень. Висновки судів про те,

що Каховська міська рада не визнає право власності ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 на зазначене майно, спростовуються матеріалами справи.

Суди не дослідили докази, які підтверджують знаходження адміністративної будівлі літ. «А» на спірній земельній ділянці. Дії розпорядника щодо передачі частини спірної земельної ділянки площею 31 071 кв. м

у користування третім особам суперечать вимогам статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Фактично Каховська міська рада надала в оренду майно, яким на праві приватної власності володіють позивачі за первісним позовом, тобто вона діяла поза межами повноважень, здійснила розпорядження майном, щодо якого не

є власником, тому зміст правочинів, суперечить вимогам матеріального права. Висновки апеляційного суду про необхідність позивачу доводити своє право власності на спірне майно, яке входило до складу цілісного майнового комплексу, шляхом подання актів інвентаризації не відповідають вимогам матеріального права.

Позиції інших учасників

ЧТ «Водник» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційні скарги, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

У зв`язку з цим просило суд касаційні скарги залишити без задоволення,

а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін. Вказувало, що судові рішення суду касаційної інстанції, на які містяться посилання у касаційних скаргах ухвалені у справах, фактичні обставини

в яких є відмінними від фактичних обставин у цій справі.

Інші учасники справи відзиву на касаційні скарги не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 18 лютого 1992 року Каховська міська рада прийняла рішення № 51 про внесення пропозиції обласній раді народних депутатів по розмежуванню об`єктів комунальної власності, що передаються міській раді згідно з додатком № 1. Виконавчий комітетом Херсонської обласної ради 20 березня 1992 року прийняв рішення № 32, яким затвердив перелік комунального майна області, що передається до власності міст обласного підпорядкування, зокрема міста Каховки, згідно з додатком № 2. Каховська міська рада 25 січня 1995 року прийняла рішення № 36/4, яким затвердила Перелік об`єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації

у 1995 році, до яких входила човнова станція.

27 липня 1995 року начальник представництва Фонду державного майна України у місті Каховці видав наказ № 26 про приватизацію човнової станції шляхом проведення комерційного конкурсу. Наказом начальника представництва Фонду державного майна України у місті Каховці

від 16 серпня 1995 року № 36 затверджено акт оцінки вартості човнової станції на суму 184 571 000 крб, інвентарна справа № 437. Інформація про продаж майна човнової станції на АДРЕСА_1 публікувалася в газетах, відповідно до якої об`єктом продажу є окрема одноповерхова будівля.

У протоколі № 2 засідання конкурсної комісії по проведенню комерційного конкурсу від 18 лютого 1996 року попереднім переможцем комерційного конкурсу по приватизації човнової станції визнано ОСОБА_1 . Згідно

з протоколом засідання конкурсної комісії від 22 лютого 1996 року, остаточним переможцем комерційного конкурсу з приватизації човнової станції визнано ОСОБА_1 .

Відповідно до технічного паспорту станом на 22 травня 1996 року за Каховською міською радою обліковувалося двоповерхове адміністративне приміщення літ. «А» човнової станції на АДРЕСА_1 . У реєстраційних посвідченнях від 28 травня 1996 року вказано, що Каховська міська рада є власником човнової станції, яка розташована на АДРЕСА_1 та складається з адміністративної будівлі літ. «А», туалету літ. «Б», огорож

№ 1-6, споруд № 7-8 (інвентарна справа № 437). У довідці-характеристиці від 29 травня 1996 року (інвентарна справа № 437) зазначено про належність Каховській міській раді адміністративної будівлі літ. «А» загальною площею 23,1 кв. м, туалету літ. «Б», огорож № 1-6,

споруд № 7-8.

Представництво Фонду державного майна України в місті Каховці в особі начальника представництва Куліди О. В. (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) 31 травня 1996 року уклали договір купівлі-продажу майна, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупця майно човнової станції, що розташоване на

АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язався прийняти вказане майно та сплатити ціну на умовах передбачених цим договором. Право власності на майно за умовами договору переходить покупцю

з моменту підписання акта приймання-передачі. Зазначений в договорі об`єкт проданий за 265 000 000 крб. Опис проданого майна договір не містить. Договір посвідчений 31 травня 1996 року приватним нотаріусом Каховського нотаріального округу Коршуновою Л. А., зареєстрований

у реєстрі за № 1699. Виконавчий комітет Каховської міської ради 25 червня 1996 року прийняв рішення № 163 про реєстрацію договору купівлі-продажу, посвідченого Каховською нотаріальною конторою 31 травня 1996 року, реєстровий № 1699, укладеного між представництвом Фонду державного майна України в місті Каховки та ОСОБА_1 .

Згідно з квитанцією від 28 червня 1996 року № 00025 ОСОБА_1 сплатила за придбання майнового комплексу 265 000 000 крб. Кошти внесено на рахунок згідно з приватизаційним платіжним дорученням від 28 червня

1996 року № 9.

Виконавчий комітет Каховської міської ради 03 липня 1996 року видав реєстраційне посвідчення, яким посвідчено, що у цілому нежитлове майно човнової станції на АДРЕСА_1 зареєстровано за фізичною особою - ОСОБА_1 , на праві приватної власності згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Каховського нотаріального округу 31 травня 1996 року № 1699, рішенням виконавчого комітету від 25 червня 1996 року № 163.

Представник продавця - представництва Фонду державного майна України в місті Каховці - Глуховецька Л. М. та ОСОБА_1 (покупець) 10 липня

1996 року склали акт передачі майна, згідно з яким продавець передав,

а покупець прийняла у приватну власність майно інвентарного об`єкту «Човнова станція» (згідно з додатком № 1), балансовою вартістю

184 571 000 крб. Відповідно до комерційного конкурсу, вартість об`єкта становить 265 000 000 крб (інвентарна справа № 437).

У додатку № 1 до акту передачі майна «Човневої станції» від 10 липня

1996 року, складеному спеціалістом першої категорії представництва Фонду державного майна України в місті Каховці, відображене наступне майно: двоповерхова будівля «Човневої станції» вартістю 184 570 000 крб та швидкозношуваний інвентар (в цінах 1992 року) вартістю 1 294 крб (інвентарна справа № 437).

ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) 02 грудня 1996 року уклали договір купівлі-продажу, за яким продавець продала, а покупець купила 1/2 частину майна човнової станції, що знаходиться на

АДРЕСА_1 та складається

з адміністративного будинку літ. «А» загальною площею 23,1 кв. м, при якому є тамбур літ. «а». Вказане майно належало продавцю на підставі договору купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Каховського нотаріального округу 31 травня 1996 року № 1699. Зазначений договір посвідчений державним нотаріусом Каховської міської державної нотаріальної контори 02 грудня 1996 року та зареєстрований у реєстрі за

№ 2-2432.

Відповідно до довідки, виданої ВАТ «КЗЕСО» 17 лютого 1997 року, будиночок сторожа, збудований на території човнової станції, обліковується на балансі заводу з 1976 року.

Згідно з протоколом наради з питання визначення та погодження меж землекористування проданої човнової станції від 12 лютого 1998 року

у травні 1996 року ОСОБА_5 придбав майно човнової станції. Для закріплення земельної ділянки в відділ земельних ресурсів ним надано акт передачі майна, що складається із двоповерхової будівлі-сторожки та швидкозношуваного інвентарю, технічного паспорта на двоповерхову споруду. При визначенні меж землекористування та виїзді на місце, з`ясувалося, що на відчужене майно претендує завод. Прийняте рішення - питання закріплення земельної ділянки буде вирішуватися після з`ясування всіх спірних моментів між ОСОБА_5 , Фондом державного майна України, заводом та власниками човнів.

За наданою позивачами за первісним позовом копією технічного паспорту, складеного 08 травня 1998 року на човнову станцію, розташовану на АДРЕСА_1 (власник -

ОСОБА_1 ), фактична (по фактичному користуванню) площа земельної ділянки човнової станції становить 31 071 кв. м. На земельній ділянці розташовані: адміністративна будівля літ. «А» площею 17 кв. м, туалет

літ. «Б» площею 2,8 кв. м, вагончики літ. «В» площею 26,1 кв. м, літ. «Г» площею 23,4 кв. м, літ. «Д» площею 23,4 кв. м, майстерні літ. «Ж» площею 24,1 кв. м, літ. «З» площею 106,6 кв. м, літ. «И» площею 40,4 кв. м, майстерня/склад літ. «К» площею 61,1 кв. м, басейн літ. «Л» площею

260 кв. м, склади літ. «М» площею 595 кв. м, літ. «Н» площею 159,06 кв. м, огорожі № 1-6, 9, водопровід № 7, мощення № 8, електрична підстанція

№ 10, спуск човнів на воду № 11. Зазначені відомості містить копія технічного паспорту на човнову станцію на АДРЕСА_1 , складеного 08 травня 1998 року (власники -

ОСОБА_1 , завод ЕЗУ, товариство «Водник»).

Відповідно до матеріалів інвентарної справи № 437 первинна інвентаризація об`єкту нерухомості на АДРЕСА_1 була проведена 24 травня 1996 року. В довідці про приналежність будівель на АДРЕСА_1 власниками зазначені: станом на 28 травня 1996 року - міська рада (на підставі реєстраційного посвідчення від 28 травня 1996 року), станом

на 18 листопада 1996 року: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (на підставі договорів купівлі-продажу від 31 травня 1996 року та від 02 грудня

1996 року).

Каховський міський голова 22 червня 1998 року направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (на їх заяву від 01 червня 1998 року) лист щодо необґрунтованості їх вимог про закріплення території човнової станції, на якій знаходиться власність заводу (яхт-клуб) та ЧТ «Водник». Також повідомлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбано майно човнової станції, що складається лише з двоповерхової будівлі та малоцінного інвентарю.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 серпня 1998 року звернулися до Каховської міської ради із заявою про відведення та передачу їм у постійне користування земельної ділянки, що займає цілий майновий комплекс «Човнова станція» на АДРЕСА_1 , придбаний у міста згідно з договором купівлі-продажу від 31 травня

1996 року.

Виконавчий комітет Каховської міської ради 22 вересня 1998 року прийняв рішення про надання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0453 га на АДРЕСА_1

у спільне користування для обслуговування будівлі.

У листі начальника комунального підприємства «Каховське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради (далі - КП «Каховське БТІ»)

від 07 вересня 1999 року зазначено, що в технічному паспорті, виданому на замовлення ОСОБА_1 , був вписаний один власник, оскільки первісно технічний паспорт складався у 1996 році тільки на те майно (човнову станцію), що було придбано за договором купівлі-продажу від 31 травня 1996 року. Через два роки у 1998 році подано замовлення про складення нового технічного паспорта з обміром всієї земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1 . Технічний паспорт був складений та в нього внесені відомості щодо всіх користувачів об`єкта на АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 , завод ЕЗУ, товариство «Водник».

Як зазначено в довідці від 30 листопада 2016 року № 10843, виданій

КП «Каховське БТІ», 1/2 частина об`єкта нерухомого майна, який знаходиться на АДРЕСА_1 , станом на 31 грудня 2012 року належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки від 16 грудня 2016 року № 10879, виданої

КП «Каховське БТІ», 1/2 частина об`єкту нерухомого майна, який знаходиться на АДРЕСА_1 , станом на 31 грудня 2012 року належала на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 .

Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державний реєстратор Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області Ковш М. В. 03 серпня

2017 року здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (за кожною) на 1/2 частку човнової станції, розташованої на АДРЕСА_1 . Об`єкт складається

з адміністративної будівлі літ. «А», туалету літ. «Б», вагончиків літ. «В», «Г», «Д», майстерень літ. «Ж», «З», «И», складів літ. «К», «Н», «М», басейну літ. «Л», огорож № 1-6, 9, водопроводу № 7, мостіння № 8, електричної підстанції

№ 10, спуску човнів на воду № 11.

Відповідно до повідомлення Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області остання не здійснює зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, реєстраційна справа за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1317932665104 у відділі державної реєстрації сільської ради відсутня.

Електронна версія реєстраційної справи, заведеної на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області Ковш М. В. від 03 серпня

2017 року, індексний номер 36453970 на об`єкт нерухомого майна човнової станції, розташованої на АДРЕСА_1 , за заявою від 03 серпня 2017 року № 23538587, складається

з дублікату договору купівлі-продажу між представництвом Фонду державного майна України в місті Каховці та ОСОБА_1 від 31 травня

1996 року.

Виконавчий комітет Каховської міської ради 18 квітня 1995 року прийняв рішення № 109 про надання ВАТ «КЗЕСО» у постійне користування земельної ділянки, площею 0,408 га (човнярська станція).

Відповідно до акту прийому-передачі об`єктів соціально-побутового призначення від 19 квітня 1995 року (інвентарна справа № 757), регіональне відділення Фонду державного майна України по Херсонській області передало, а ВАТ «КЗЕСО» прийняло майно об`єктів соціально-побутового призначення загальною вартістю 1 072 000 000 крб, зокрема учбовий пункт човнової станції, балансовою вартістю 4 000 000 крб.

За матеріалами інвентарної справи № 757, що заведена на об`єкт нерухомого майна, розташований на АДРЕСА_1 , нерухоме майно, яке перебувало у власності

ВАТ «КЗЕСО», складалося з майстерень літ. «Б», «Ж», сараїв літ. «Д», «И»,»К», складів літ. «Е», «З», огорож № 1, 2, споруд № І, 3.

16 лютого 1996 року на підставі рішення Каховської міської ради

від 18 квітня 1995 року № 109 у постійне користування ВАТ «КЗЕСО» передано 2,033 га землі, зокрема 4 079,66 кв. м човнярської станції, що підтверджується державним актом. Відповідно до плану зовнішнього землекористування, зазначеному в державному акті, передана ВАТ «КЗЕСО» земельна ділянка межує із землекористуванням міськвиконкому, Нікопольського регіонального управління водних ресурсів, комбінату комунальних підприємств.

Рішенням виконавчого комітету Каховської міської ради від 09 грудня

2003 року № 374 учбовому пункту човнової станції, що належить

ВАТ «КЗЕСО», присвоєний адресний номер - вулиця Ливарній, 1б

у місті Каховці Херсонської області.

Виконавчий комітет Каховської міської ради 27 грудня 2004 року видав свідоцтво про право власності ВАТ «КЗЕСО» на нерухоме майно - комплекс, будівлі та споруди учбового пункту човнової станції, розташованого на АДРЕСА_1 : майстерню літ. «Б», складу літ. «В» площею 134,6 кв. м, складу літ. «Г» площею 575,5 кв. м, сараю літ. «Д», складу літ. «Е», майстерні літ. «Ж» площею 35,3 кв. м, складу літ. «З» площею 97,4 кв. м, сараю літ. «І», сараю літ. «К», огорожі та споруди № 1-3, І.

Відповідно до акта приймання-передачі від 14 червня 2006 року

ВАТ «КЗЕСО» передав у комунальну власність територіальної громади

міста Каховки Херсонської області об`єкт, розташований на АДРЕСА_1 , до складу якого входять: майстерні

літ. «Б», літ. «Ж», сараї літ. «Д», літ. «И», літ. «К», склади літ. «Е», літ. «З», огорожі № 1, 2, споруди № І, 3.

Виконавчий комітет Каховської міської ради 08 серпня 2006 року прийняв рішення № 238 про затвердження акту приймання-передачі комплексу будівель та споруд учбового пункту човнової станції на

АДРЕСА_1 та передачу вказаного комплексу на баланс відділу освіти міської ради.

10 жовтня 2006 року виконавчим комітетом Каховської міської ради прийнято рішення № 324 про видачу свідоцтва про право комунальної власності територіальним громадам Каховського району та територіальній громаді міста Каховки з наступною реєстрацією в бюро технічної інвентаризації, зокрема на комплекс будівель учбового пункту човнової станції на АДРЕСА_1 Каховській міській раді.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно

від 20 жовтня 2006 року, інформаційної довідки, витягу про реєстрацію права власності власником комплексу нежитлових будівель учбового пункту човнової станції, розташованої на АДРЕСА_1 є Каховська міська рада.

Каховська міська рада 15 грудня 2006 року прийняла рішення № 152/12, яким, зокрема, надала згоду на розробку технічної документації відділу освіти Каховської міської ради для обслуговування комплексу будівель та споруд учбового пункту човнової станції на

АДРЕСА_1 за рахунок земель ВАТ «КЗЕСО».

27 вересня 2007 року Каховською міською радою прийнято рішення

№ 336/25 про: затвердження технічної документації по складанню державного акту на право постійного користування землю відділу освіти Каховської міської ради для обслуговування комплексу будівель та споруд учбового пункту човнової станції площею 0,408 га на

АДРЕСА_1 ; про надання відділу освіти Каховської міської ради земельної ділянки загальною площею 0,408 га на

АДРЕСА_1 у постійне користування для обслуговування комплексу будівель та споруд учбового пункту човнової станції із земель ВАТ «КЗЕСО».

На підставі рішення Каховської міської ради від 27 вересня 2007 року

№ 336/25 відділу освіти Каховської міської ради 31 жовтня 2007 року був виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 площею 0,408 га.

05 липня 2006 року Каховською міською радою прийняте рішення № 45/3 про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ЧТ «Водник» для обслуговування човнової станції на АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу міста.

Відповідно до витягу рішенням Каховської міської ради від 29 квітня

2009 року № 780/47: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ЧТ «Водник» загальною площею 0,8167 га на АДРЕСА_1 для обслуговування існуючої човнової станції; надано ЧТ «Водник» в оренду земельну ділянку загальною площею 0,8167 га на умовах короткострокової оренди строком на п`ять років з орендною платою 9 822,71 грн на рік з урахування щорічного коефіцієнту індексації для обслуговування існуючої човнової станції на АДРЕСА_1 за рахунок земель Каховської міської ради; доручено відділу Держкомзему у місті Каховці підготовку договорів оренди земельних ділянок, зазначених цим рішенням на затверджених умовах; доручено міському голові укласти від імені ради договори оренди земельних ділянок, зазначених даним рішенням на затверджених умовах; замовнику ЧТ «Водник» здійснити державну реєстрацію договорів оренди землі в Каховському міському відділі Херсонської регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах».

Каховська міська рада (орендодавець) та ЧТ «Водник» (орендар) 20 травня 2010 року уклали договір оренди землі, відповідно до якого орендар прийняв на підставі рішення 47 сесії V скликання Каховської міської ради від 29 квітня 20019 року № 780/47 у строкове платне користування

земельну ділянку площею 0,8167 га, яка розташована на

АДРЕСА_1 . Земельна ділянка передана в оренду для обслуговування існуючої човновою станції, на ній знаходиться об`єкт нерухомого майна - адміністративна будівля. Строк дії договору - 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Про реєстрацію указаного договору

у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 травня 2010 року

№ 4АА02370-041073100020.

20 травня 2010 року вказана земельна ділянка передана ЧТ «Водник» за актом передачі та прийому.

Каховська міська рада 26 лютого 2015 року прийняла рішення № 1298/71 про продовження стооку дії договору оренди земельної ділянки (площею 0,8167 га; кадастровий номер 6510400000:03:010:003; на

АДРЕСА_1 ) від 20 травня 2010 року на 5 років

до 20 травня 2020 року.

Каховська міська рада та ЧТ «Водник» 18 березня 2015 року уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 20 травня

2010 року, відповідно до якої сторони дійшли взаємної згоди та на виконання рішення 71 сесії Каховської міської ради VІ скликання

від 26 лютого 2015 року № 1298/71 вирішили продовжити строк дії договору оренди на 5 років до 20 травня 2020 року. Відомості про вказані договір та додаткову угоду внесені в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно 26 березня 2015 року.

Виконавчий комітет Каховської міської ради 03 листопада 2016 року зареєстрував заяву ОСОБА_1 про надання їй дозволу на виготовлення проєкту відводу у власність земельної ділянки, орієнтовною площею

31 071 кв. м, на якій розташоване належне їй на праві приватної власності майно інвентарного об`єкту «Човнова станція» на

АДРЕСА_1 .

Виконавчий комітет Каховської міської ради 16 грудня 2016 року зареєстрував заяву ОСОБА_2 про надання їй дозволу на виготовлення проєкту відводу у власність земельної ділянки орієнтовною площею 15 535,5 кв. м на АДРЕСА_1 , на якій розташоване належне їй на праві приватної власності майно інвентарного об`єкту «Човнова станція» на АДРЕСА_1 .

Рішенням комісії з розгляду питань, пов`язаних із земельними відносинами при Каховській міській раді від 16 грудня 2016 року, відмовлено в проханні ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту відводу у власність земельної ділянки орієнтовною площею 31 071 кв. м через відсутність в неї документів, що підтверджують її право власності на всі нерухомі об`єкти, розташовані на зазначені ділянці.

Рішенням комісії з розгляду питань, пов`язаних із земельними відносинами при Каховській міській раді від 18 січня 2017 року відмовлено ОСОБА_1

у проханні про дострокове припинення дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між міською радою та ЧТ «Водник» та про надання дозволу на виготовлення проекту відводу у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 31 071 кв. м, на якій розташоване майно інвентарного об`єкту «Човнова станція» на АДРЕСА_1 з тих підстав, що вимоги ОСОБА_1 суперечать чинному земельному законодавству.

Зазначене рішення мотивоване, тим, що відповідно до заяв власників майна ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) від 11 серпня 1998 року на ім`я Каховської міської ради розроблено технічну документацію щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки землекористувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , прийнято рішення виконавчого комітету Каховської міської ради від 22 вересня 1998 року № 174 «Про надання земельної ділянки»,

а саме надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,0453 га на АДРЕСА_1

у спільне користування для обслуговування будівлі, яка належить їм на праві приватної власності, згідно з договором купівлі-продажу майна

від 30 травня 1996 року з Фондом державного майна України та договору купівлі-продажу частини майна від 02 грудня 1996 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» у міської ради відсутні підстави припиняти дію договору оренди.

Суди також встановили, що рішенням виконавчого комітету Каховської міської ради від 22 вересня 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спільне користування для обслуговування будівлі, яка належить їм на праві спільної часткової власності, була виділена земельна ділянка площею 0,0453 га, проте правовстановлюючі документи про таке право так видані

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були видані внаслідок дій (бездіяльності) останніх.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звернувшись до суду з вимогами у цій справі, позивачі за первісним позовом посилалися на те, що набувши за договором купівлі-продажу право власності на цілісний майновий комплекс - об`єкт приватизації «Човнова станція», до покупця ОСОБА_1 перейшло право власності на земельну ділянку, на якій розташований предмет приватизації, площею 31 071 кв. м, тому Каховська міська рада прийняла незаконні рішення в частині надання земельної ділянки в оренду ЧТ «Водник» та надання земельної ділянки

у постійне користування відділу освіти Каховської міської ради.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності

є непорушним.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 31 травня 1996 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Суди встановили, що представництво Фонду державного майна України

в місті Каховці в особі начальника представництва Куліди О. В.

(продавець) та ОСОБА_1 (покупець) 31 травня 1996 року уклали договір

купівлі-продажу майна, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупця майно човнової станції, що розташоване на АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язався прийняти вказане майно та сплатити ціну на умовах передбачених цим договором. Згідно з додатком № 1 до акту

прийому-передачі ОСОБА_1 передано двоповерхова будівля човнової станції та швидкозношуваний інвентар.

Предметом договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

від 02 грудня 1996 року є адміністративний будинок літ. «А», площею

23,1 кв. м.

Згідно з положеннями статті 2 ЦК України земельні відносини регулюються земельним законодавством.

Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які

є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України (в редакції 1992 року) закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача

з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року

(в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня

2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція

статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI

від 05 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на

об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який

хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі,

тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України,

статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня

2022 року у справі № 167/1399/16-ц.

Стаття 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок.

Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований

у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16.

Стаття 30 ЗК Української РСР 1991 року в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16,

від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі

№ 689/26/17.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року

у справі № 910/18560/16 зроблено висновок про те, що особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положення процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Установивши, що позивачі за первісним позовом не надали належних та допустимих доказів про те, що вони оформили у визначений законом спосіб право користування земельною ділянкою площею 0,0453 га, на якій розташований належний їм об`єкт нерухомості, або оформили право власності чи право користування на спірну земельну ділянку площею

31 071 кв. м (3,1071 га), суди дійшли правильного висновку, що їхні права не порушені внаслідок передання зазначеної земельної ділянки в оренду

та постійне користування іншим особам. Суду не надано доказів, що адміністративна будівля літ. «А», належна позивачам за первісним позовом, знаходиться на земельній ділянці, переданій в оренду ЧТ «Водник», або на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні відділу освіти Каховської міської ради.

При цьому обґрунтованими є висновки судів, що

стаття 377 ЦК України не може бути застосована до спірних відносин, оскільки позивачі за первісним позовом набули право власності на будівлю до набрання чинності вказаним Кодексом.

Встановивши на підставі зібраних у справі доказів, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного з Фондом державного майна України

в місті Каховці договору купівлі-продажу від 31 травня 1996 року набула

у власність лише адміністративний будинок літ. «А» та швидкозношуваний інвентар, а також відчужила 1/2 частину вказаного будинку літ. «А. площею 23,1 кв. м на АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , суди дійшли правильного висновку, що оспорювані за первісним позовом договори, свідоцтва та відповідні реєстрації, які стосуються іншого майна, не порушують прав та інтереси позивачів за первісним позовом.

Доводи касаційних скарг щодо набуття за договором купівлі-продажу

від 31 травня 1996 року іншого майна, крім зазначеного у додатку № 1 до цього договору, зводяться до власного тлумачення позивачами за первісним позовом норм матеріального права та не підтверджуються встановленими судами обставинами та матеріалами справи.

Помилковими є доводи касаційних скарг, що суди не дослідили зібрані

у справі докази, неповно з`ясували обставини справи, а також встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні

і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

У мотивувальній частині рішення наведено дані про встановлені судами обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суди виходили при вирішенні спору.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Безпідставним є посилання у касаційних скаргах на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18, від 18 квітня 2018 року

№ 439/212/14-ц; Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі

№ 910/21071/17, від 10 травня 2018 року у справі № 6/129-62/179,

від 26 червня 2018 року у справі № 922/1899/16, від 11 вересня 2019 року

у справі № 909/1020/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 722/476/18,

від 20 березня 2019 року у справі № 910/6186/17, від 21 січня 2019 року

у справі № 910/22093/17; Верховного Суду України від 24 травня 2017 року

у справі № 640/2034/15-ц, враховуючи наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у справі № 910/18560/16, прокуратура

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України вказувала, що рада, приймаючи оскаржуване рішення, вийшла за межі наданих їй повноважень та передала в оренду товариству з обмеженою відповідальністю земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони та

є державною власністю без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача від права користування спірною земельною ділянкою. Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції про відмову в позові, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року вказувала, зокрема, що як прокурор, так і позивачі

повинні були та не могли не бути обізнаними про здійснення фактичного використання спірної земельної ділянки новим набувачем реалізованого військового майна в силу придбання цього майна та виникнення у набувача права належним чином документально оформити своє землекористування, про невідповідність розміру наданої в оренду земельної ділянки дійсному розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування придбаних будівель, якщо таке мало місце, відповідно своєчасно звернувшись до суду за захистом порушеного права. Зміна мети використання земельної ділянки шляхом надання її під забудову не змінює суті наведеного у позові порушення права на захист якого, за доводами позову, було подано позов.

У справі № 473/1433/18 товариство з обмеженою відповідальністю просило визнати за ним право власності на 11/100 частин у загальному складі будівлі. У постанові від 07 квітня 2020 року Велика Палата Верховного Суду зазначала, що суть позовних вимог зводиться не до оспорювання процедури приватизації чи порядку набуття права власності в ході приватизації державного майна, а до неможливості зареєструвати набуте майно. Суд апеляційної інстанції, не перевіривши належним чином предмет та підстави заявленого позову, дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі, оскільки такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Касаційний суд вказував, що чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору

з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої припинено.

Предметом позовних вимог у справі № 439/212/14-ц є визнання

незаконним рішення сесії сільської ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення про задоволення позову частково, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц дійшла висновку, що вказаний спір належить до юрисдикції загальних судів. Оскільки на момент прийняття оспорюваних рішень селищної ради та укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки між селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю на зазначеній земельній ділянці перебували об`єкти нерухомості (насосна, водонапірна башта, водозабірна свердловина), які належать на праві власності трьом фізичним особам, у тому числі й позивачу, а сама земельна ділянка перебувала у правомірному користуванні зазначених осіб, то селищна рада не мала права продавати цю земельну ділянку без з`ясування її правового статусу та забезпечення прав власників об`єктів нерухомого майна.

У справі № 910/21071/17 прокурор інтересах держави в особі міської ради звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору

купівлі-продажу цілісного майнового комплексу; витребування у комунальну власність в особі міськради зазначеного майна. Позов мотивований тим, що постановою суду у справі № К/9991/41701/12 скасовано наказ Фонду державного майна України у Харківському районі міста Києва про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу цілісного майнового комплексу і на підставі якого з переможцем укладено договір купівлі-продажу. Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року залишено без змін постанову апеляційного суду про відмову

в задоволенні позову. Касаційний Суд вказував, що рішення власника в особі уповноваженого органу щодо долі майна у процесі приватизації має самостійне юридичне значення, відмінне від дій органу приватизації та

у даному конкретному спорі виражає волю на відчуження майна шляхом приватизації.

За результатом перегляду справи № 6/129-62/179 Верховний Суд постановою від 10 травня 2018 року залишив без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна. Верховний Суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать, що спірна нерухомість вибула з володіння позивача без його волі; відповідач є добросовісним набувачем спірного майна; факт платності набуття майна в особи, яка не мала права його відчужувати, виключає право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках; позивачем не надано доказів того, що відповідачу було відомо про наявність перешкод до вчинення правочину щодо відчуження майна.

Скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 922/1899/16 за позовом про стягнення завданої матеріальної шкоди вказував, що судом першої інстанції надано оцінку копіям письмових доказів. Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, не виправив процесуальних помилок суду першої інстанції та застосував вибірковість при оцінці доказів у справі.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року скасовано судове рішення у справі № 909/1020/17 за позовом про розірвання договору

купівлі-продажу, спаву передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд вказував, що судами зазначено лише про те, що судами не надано належної оцінки доводам позивача, що договори, надані до суду на підтвердження збереження основних видів діяльності підприємства, були відсутні в період перевірки, без належної правової оцінки інших доказів

у сукупності, і зокрема, інформації, що в інформативній базі податкових накладних відсутні будь-які контрагенти відповідача. Також, не надано оцінки договору, укладеного на реконструкцію будівель об`єкта приватизації з підрядником в розрізі дотримання умов договору щодо забезпечення створення на об`єкті безпечних та нешкідливих умов праці працівників та не спростовано доводи відповідача з приводу спрямованості укладеного договору на будівництво житлового комплексу.

За результатом касаційного перегляду справи № 722/476/18 залишено без змін постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу державного майна та рішення виконавчого комітету недійсними, визнання права власності на нежитлові приміщення та витребування майна із чужого незаконного володіння. Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2019 року вказував, що товариство з обмеженою відповідальністю не є власником спірного нерухомого майна, це майно було відчужене відповідачу на законних підставах, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Предметом позовних вимог у справі № 910/6186/17 є звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачі самовільно займають земельну ділянку. Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року судові рішення, якими відмовлено у задоволені позову, залишено без змін. Касаційний суд дійшов висновку, що право власності товариства з обмеженою відповідальністю на розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно підтверджене свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а позивачем не доведено неправомірності набуття зазначеним товариством права власності на вказаний об`єкт нерухомості, тому суди дійшли правомірного висновку про те, що за таких обставин вся площа спірної земельної ділянки не може вважатись самовільно зайнятою.

У справі № 910/22093/17 міська рада звернулася до суду з позовом до фізичної особи - підприємця про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку. Оскаржувані судові рішення про відмову в задоволенні позову залишені без змін постановою Верховного Суду

від 21 січня 2019 року з тих підстав, що, звертаючись із вимогою про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0,2388 га, фактичних меж такої земельної ділянки з її точними координатами, точним розташуванням і точним розміром міська рада не довела, що унеможливлює висновок про самовільне зайняття конкретної земельної ділянки або її частини.

Постановою Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі

№ 640/2034/15-ц за позовом про визнання незаконним розірвання

в односторонньому порядку договору та відшкодування майнової шкоди скасовано судові рішення, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд України вказував, що суди, відмовляючи

у позові з підстави відсутності реєстрації права власності на спірне

майно, належної оцінки доказам, на які посилався позивач не надали, застосувавши до спірних правовідносин положення ЦК України 2004 року, чим порушили принцип дії закону в часі та зазначені норми матеріального права. Відмовивши в позові та не встановши належність майна відповідно до діючого на час виникнення правовідносин законодавства, суди

з урахуванням виду майна, не з`ясували чи була спричинена позивачу шкода у зв`язку з демонтажем металевого гаража за умови належності цього майна позивачу відповідно до частини третьої статті 386 ЦК України.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Враховуючи викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки судів по суті заявлених первісних позовних вимог.

У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції

з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення первісного позову, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а вказаних судових рішень у зазначеній частині без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області

від 04 травня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду

від 02 лютого 2021 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Каховської міської ради Херсонської області, човнового товариства «Водник», відділу освіти Каховської міської ради Херсонської області, третя особа - публічне акціонерне товариство «Каховський завод електрозварювального устаткування», про визнання рішень, договору оренди землі, додаткової угоди до нього недійсними, скасування державної реєстрації договору оренди землі, зобов`язання усунення перешкод в користуванні майном, вилучення земельних ділянок, скасування державного акту та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук