Постанова

від 25.11.2022 по справі 484/2908/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 484/2908/17

провадження № 61-17335св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - приватне підприємство «Перемога Народу»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2021 року в складі судді Панькова Д. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У вересні 2017 року приватне підприємство «Перемога Народу» (далі - ПП «Перемога Народу») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, який обґрунтовувало наступним.

Позовна заява мотивована тим, що 05 січня 2015 року ОСОБА_4 на підставі договору передала в оренду ПП «Перемога Народу» земельну ділянку площею 4,138 га із кадастровим номером 4825488200:01:000:0214 строком на 7 років. 21 грудня 2015 року ОСОБА_4 передала в оренду ПП «Перемога Народу» земельну ділянку площею 3,6391 га із кадастровим номером 4825488200:01:000:0212 строком на 7 років.

ПП «Перемога Народу» вказувало, що незважаючи на наявність договорів оренди, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з дозволу ОСОБА_4 весною 2017 року розпочали здійснювати на вищезазначених земельних ділянках господарську діяльність та чинити перешкоди ПП «Перемога Народу» у використанні орендованої землі.

Посилаючись на порушення своїх прав орендаря, ПП «Перемога Народу» просило зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди у користуванні земельними ділянками площею 4,138 га із кадастровим номером 4825488200:01:000:0214 та площею 3,6391 га із кадастровим номером 4825488200:01:000:0212.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подала до суду зустрічний позов до ПП «Перемога Народу», в обґрунтовування якого зазначала, що між нею та ПП «Перемога Народу» жодних договір щодо належних їй земельних ділянок не укладалося, плата за користування землею нею не отримувалася, що підтверджується відомостями податкової інспекції про її доходи.З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила визнати недійсними договори оренди землі від 05 січня 2015 року та від 21 грудня 2015 року та скасувати їх державну реєстрацію.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2021 року первісний позов ПП «Перемога Народу» задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити перешкоди ПП «Перемога Народу» у користуванні земельними ділянками площею 4,138 га із кадастровим номером 4825488200:01:000:0214 та площею 3,6391 га із кадастровим номером 4825488200:01:000:0212, які належать на праві власності ОСОБА_4 та передані у користування ПП «Перемога Народу» на підставі договорів оренди від 05 січня 2015 року та від 21 грудня 2015 року.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2021 року - без змін.

Задовольняючи первісний позов суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що сукупність досліджених судом доказів свідчить, що ОСОБА_4 укладала з позивачем спірні договори оренди землі та вона разом з іншими відповідачами чинила перешкоди у користуванні позивачем орендованими земельними ділянками, оскільки вони самостійно господарювали на землі, не дотримуючись умов договорів оренди землі.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суди виходили із того, що позивачем не доведено належними доказами, що спірні правочини не були укладені ОСОБА_4 як орендодавцем, зокрема, що ці договори підписані не нею особистою, а іншою (невідомою) особою

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 жовтня 2021 року ОСОБА_4 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року.

У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким первісний позов залишити без задоволення, а зустрічний позов задовольнити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 та витребував справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на застосування судами норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року № 404/8982/14-ц.Також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів, тобто допустили порушення пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиції інших учасників

У січні 2022 року представник ПП «Перемога Народу» - Іванченко О. О. надіслав відзив на касаційну скаргу, в якій вказував на безпідставність доводів касаційної скарги та обґрунтованість оскаржуваних рішень. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

05 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ПП «Перемога Народу» укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,138 га із кадастровим номером 4825488200:01:000:0214 строком на 7 років, державну реєстрацію якого вчинено 22 вересня 2015 року.

21 грудня 2015 року між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,6391 га із кадастровим номером 4825488200:01:000:0212 строком на 7 років, державну реєстрацію якого здійснено 01 квітня 2016 року.

Відповідачі надали пояснення, що вони особисто обробляли вказані земельні ділянки, оскільки про існування договорів оренди їм відомо не було, що в тому числі підтверджується довідками з податкової інспекції.

Відповідно до довідок Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області за вересень 2016 року та серпень 2017 року дохід ОСОБА_4 від одноосібного обробітку земельної ділянки (паю) за 2015 рік склав 4 000 грн, а за 2016 рік - 10 000 грн. Ця інформація надана інспекцією на підставі поданих платником податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2015 рік та за 2016 рік.

У заяві ОСОБА_4 від 21 жовтня 2016 року на ім`я директора ПП «Перемога Народу» вказала, що просить «вивести» її земельні ділянки з підприємства у зв`язку з недовірою керівництву, а також фактами нарахування та отримання орендної плати ОСОБА_4 , про що свідчать податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 2015 рік та за 2016 рік.

При розгляді справи призначалися судово-почеркознавчі експертизи.

Судовий експерт Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції Солдатова М. А. у висновку № 18-1157 від 15 лютого 2019 року зазначила, що підпис у графі «орендодавець» у договорах оренди землі від 05 січня та 21 грудня 2015 року від імені ОСОБА_4 виконаний не самою ОСОБА_4 , а іншою особою без наслідуванням її підпису.

За висновком почеркознавчої експертизи № 113 від 16 квітня 2018 року, здійсненого Миколаївським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром підписи на спірних договорах, а саме в графах «Орендодавець» виконані ОСОБА_4 .

У зв`язку із вказаним судом першої інстанції ухвалою від 13 червня 2019 року була призначена повторна судово-почеркознавча експертиза, проведення якої було доручено Кропивницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. 02 лютого 2021 року судовий експерт Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Петров С. В. склав висновок експертизи № 5085/5086/20-27, у якому зазначив, що експертиза буде виконана як додаткова, оскільки для її проведення надані додаткові порівняльні зразки, які не були надані експертам під час проведення попередніх експертиз, а тому вона не є повторною. Експертом встановлено, що досліджувані підписи від імені ОСОБА_4 у договорах оренди землі від 05 січня та 21 грудня 2015 року виконані самою ОСОБА_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вказано, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, серед іншого, здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів.

Власник земельної ділянки зобов`язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його права (частина третя статті 409 ЦК України).

Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору (частина перша статті 410 ЦК України).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статті 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначають що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою. Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

За статтею 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями.

Стаття 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 ЦК України вказано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Цими процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідач ОСОБА_4 не спростувала факти неукладення (непідписання) нею як орендодавцем спірних договорів оренди від 05 січня 2015 року та від 21 грудня 2015 року. Натомість відповідним висновком експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Петров С. В. від 02 лютого 2021 року за результатами проведення додаткової судово-почеркознавчої експертизи встановлено, що підписи в графі «Орендодавеь» цих правочинів виконані ОСОБА_4 .

При цьому суди правильно взяли до уваги саме цей висновок, оскільки з його змісту вбачається, що він складений експертом на підставі більшого порівняльного матеріалу, ніж було надано іншим експертам при проведенні попередніх експертиз, які були з різними висновками за результатами їх проведення.

У цій справі апеляційний суд правильно відхилив доводи ОСОБА_4 на те, що експертом бралися до уваги при дослідженні відомості про отримання нею орендної плати, підпис на яких вона не визнає, оскільки зі змісту експертного дослідження вбачається, що це були не єдині зразки її підпису, які бралися для порівняння. Аргументи ОСОБА_4 про те, що вона не знала про можливість надіслання судом експертові інших зразків її підпису також апеляційний суд визнав безпідставними, які спростовується фактом отримання представником відповідача ОСОБА_5 копії клопотання експерта, в якому зазначалося про необхідність надання відповідних зразків підписів. Апеляційний суд також врахував при цьому, що розгляд справи тривав декілька років та учасникам справи неодноразово надавалася можливість додатково надати всі наявні зразки підписів і почерку, чим відповідач ОСОБА_6 могла скористатися у повному обсязі.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 113 ЦПК України регламентує, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

В Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5) вказано, що додатковою є експертиза, якщо для вирішення питань щодо об`єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи. Повторною є експертиза, під час проведення якої досліджуються ті самі об`єкти і вирішуються ті самі питання, що й при проведенні первинної (попередніх) експертизи (експертиз).

Суди встановили, що експертові Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Петрову С. В. були надані для дослідження додаткові матеріали, які не були надані попереднім експертам під час проведення первинних експертиз, то зазначенням ним того факту, що він здійснив додаткову експертизу, а не повторну є належно обґрунтованим.

Разом із цим, доводи ОСОБА_4 про неможливість взяття до уваги даного висновку в якості доказу у справі є безпідставними, оскільки нею не доведено, а судами не встановлено невідповідність зазначеного висновку вимогам ЦПК України як письмову доказу - висновку експерта за результатами проведення судової експертизи.

Сукупність досліджених судом доказів свідчить, що ОСОБА_4 укладала з позивачем спірні договори оренди землі та вона разом з іншими відповідачами чинила перешкоди у користуванні позивачем орендованими земельними ділянками, оскільки вони самостійно господарювали на землі, не дотримуючись договорів оренди землі.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів про наявність підстав для задоволення первісного позову ПП «Перемога Народа» та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 . Такі висновки відповідають встановленим належним чином судами обставинам справи.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 404/8982/14-ц, оскільки висновок у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суд виходив з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 404/8982/14-ц та у справ, яка переглядається, різні предмети та підстави позовів. Зокрема, у наведеній справі - визнання недійсним шлюбу та заповіт, оскільки ці правочини були вчинені спадкодавцем (матір`ю позивача), яка мала види зору (була майже сліпою), погано пересувалася, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет та підстави позовів, встановлені фактичні обставини.

Колегія суддів Верховного Суду також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Проаналізувавши зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук