Постанова

від 30.11.2022 по справі 737/240/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 737/240/20

провадження № 61-9919 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації;

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 27 січня 2021 року у складі судді Лібстер А. С. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2021 рокуу складі колегії суддів: Скрипки А. А., Губар В. С., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 про визнання наказу недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 12 жовтня 2016 року № 25-16403/14-16-сг, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 останній надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області, орієнтовним розміром земельної ділянки 0,12 га.

Надалі, наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 02 липня 2018 року № 25-4811/14-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га (кадастровий номер 7422782500:03:002:1189), розташованої на території Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області за межами населеного пункту, та передано їй у власність для ведення садівництва.

На підставі вказаного наказу ОСОБА_1 03 липня 2018 року за № 26922422 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422782500:03:002:1189 для ведення садівництва.

Вказував, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 02 липня 2018 року № 25-4811/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, виданий незаконно та з порушенням вимог земельного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним з наступних підстав:

Пам`ятка археології місцевого значення, поселення «Ледань» II тис. до н. е., ХІІ-ХІІІ ст. (№ 2975 Чр) розташована на великому піщаному підвищенні на лівобережній заплаві річки Десна, на південному березі озера Ледань (стариця р. Десни), на державний облік взята рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 28 липня 1987 року № 19.

Наказом Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації від 23 травня 2017 року № 177 (зі змінами і доповненнями) пам`ятка археології місцевого значення, поселення «Ледань» II тис. до н. е., ХІІ-ХІІІ ст. включена до Переліку пам`яток археології Чернігівської області, що підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакції на час прийняття спірного рішення) значено, що пам`ятки археології, що набули такого статусу відповідно Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13 липня 1978 року, визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Таким чином, поселення «Ледань» має статус пам`ятки археології місцевого значення відповідно до вимог чинного законодавства.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 зверталася до Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації із заявою щодо приватизації земельної ділянки площею 0,12 га по АДРЕСА_1 .

Департамент рекомендував проведення археологічної розвідки на предмет наявності чи відсутності об`єктів археологічної спадщини, оскільки зазначена земельна ділянка була розташована у безпосередній близькості від пам`ятки археології «Ледань».

У грудні 2016 року на зазначеній земельній ділянці була проведена археологічна розвідка з шурфуванням, що дало можливість розширити територіальні та хронологічні межі поселення «Ледань» (наказом Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації від 23 травня 2017 року № 177), чим підтверджується, що земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1 , сформована за рахунок земель історико-культурного призначення.

У порушення вимог статті 186-1 ЗК України відбулось відчуження землі історико-культурного призначення без погодження із спеціально уповноваженим органом у сфері охорони культурної спадщини - Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської облдержадміністрації.

При передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області проіґноровано вимоги законодавства, яким встановлено спеціальний режим використання земель історико-культурного призначення. Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області прийняло наказ про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 без обмежень, як того вимагає Закон України «Про охорону культурної спадщини», та укладення охоронного договору, в якому істотною умовою є обов`язок власника забезпечити збереження пам`ятки на землях, якими він користується.

ОСОБА_1 , будучи власником земельної ділянки, у межах якої розташовується об`єкт археологічної спадщини, звільнена від обов`язку його збереження або утримання від вчинення дій, що загрожують його збереженню і тягнуть втрату ним свого значення. Прокуратура області листами від 20 травня 2019 року, 19 липня 2019 року, 27 листопада 2019 року повідомляла Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської облдержадміністрації про виявлені порушення, проте, вказані порушення не були усунуті, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави.

Ураховуючи викладене, прокурор просив суд визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 02 липня 2018 року № 25-4811/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 7422782500:03:002:1189, для індивідуального садівництва із земель державної власності Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, здійснену 03 липня 2018 року, та запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер 26922422; стягнути з відповідачів на користь прокуратури понесені судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 27 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2021 року, у задоволенні позову заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури відмовлено.

Не заперечуючи того факту, що на приватизованій ОСОБА_1 земельній ділянці виявлена пам`ятка археології, яка є топографічно визначеною, та не заперечуючи її можливої історичної цінності, суди дійшли висновку, що вказана земельна ділянка була приватизована внаслідок неналежного виконання уповноваженими органами своїх обов`язків. У зв`язку з цим суди вважали за неможливе покладення на фізичну особу - відповідача ОСОБА_1 негативних наслідків дій суб`єктів владних повноважень у вигляді фактичного позбавлення права власності на об`єкт нерухомого майна.

У Державному реєстрі нерухомих пам`яток України, до якого входить Реєстр пам`яток місцевого значення, які є відкритими та загальнодоступними, поселення «Ледань» не значиться. Позивач, на якого покладено функції охорони культурної спадщини, не вжив заходів щодо охорони виявленого об`єкта культурної спадщини, шляхом повідомлення в письмовій формі власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).

Спірний об`єкт має статус щойно виявленого об`єкту культурної спадщини, при цьому, питання про його віднесення до пам`ятки археології у виявлених у 2016 році межах та додатковій площі, остаточно не вирішено. Земельна ділянка нерухомого пам`ятника місцевого значення поселення «Ледань» до цього часу не сформована, у Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 не було підстав для звернення з приводу питання погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки до органів охорони культурної спадщини.

З грудня 2016 року по липень 2018 року позивач мав достатньо часу для впорядкування відповідного статусу спірної земельної ділянки, проте, належних дій з даного приводу вчинено не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм матеріального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України від 26 червня 2018 року у справі № 914/582/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 734/535/15, від 10 березня 2016 року у справі № 751/716/15, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 737/240/20 із Куликівського районного суду Чернігівської області.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 травня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що визначальною підставою для віднесення земель до категорії історико-культурного призначення законодавцем вказано не наявність проекту землеустрою, а факт розташування на них пам`яток культурної спадщини.

Археологічною розвідкою спірної земельної ділянки зафіксовано наявність культурного шару товщиною 0,7-0,9 м на всій території земельної ділянки, земельна ділянка містить фрагменти ліпної кераміки доби неоліту (5-4 тис. до н.е.), бронзи (2-1 тис. до н.е.) та кругової кераміки доби Київської Русі XII - перша половина XIII ст., що стало підставою для розширення хронологічних та територіальних меж поселення «Ледань». Відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини, в тому числі і щойно виявлений, до вирішення питання про його занесення до державного реєстру нерухомих пам`яток України підлягає охороні.

Поселення «Ледань» має статус пам`ятки археології місцевого значення відповідно до вимог чинного законодавства, яка підлягає охороні, а земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 входить в її межі, що підтверджено спеціально уповноваженими органами.

Відповідачі, знаючи про розташування на земельній ділянці пам`ятки археології місцевого значення поселення «Ледань», ухвалили рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 без обмежень, як того вимагає Закон України «Про охорону культурної спадщини» та укладення охоронного договору, в якому істотною умовою є обов`язок власника забезпечити збереження пам`ятки на землях, якими вони користуються.

Проведення будівельних та земляних робіт без археологічних досліджень пам`ятки сприяє незворотному та цілком ймовірному знищенню об`єкта культурної та археологічної спадщини.

ОСОБА_1 , будучи власником земельної ділянки, у межах якої розташовується об`єкт археологічної спадщини, звільнена від обов`язку його збереження або утримання від вчинення дій, що загрожують його збереженню і тягнуть втрату ним свого значення.

У разі дотримання вимог законодавства, відповідачка використовувала б вказану ділянку з дотриманням встановлених Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської .облдержадміністрації відповідних обмежень у використанні пам`ятки археології.

ОСОБА_1 знала, про те, що земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення «Ледань», про що свідчить її заява до Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської облдержадміністрації, у відповідь на яку її повідомлено про обмеження у використанні земельної ділянки, оскільки на ній розташована пам`ятка археології місцевого значення.

Тому, на думку прокурора, ОСОБА_1 набула права власності на спірну земельну ділянку у незаконний спосіб, в результаті прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області наказу про передачу у власність земельної ділянки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року Головне управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області подали відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначили, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, 03 липня 2018 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 7422782500:03:002:1189, площею 0,12 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12-13, т. 1).

Дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність, для індивідуального садівництва, розташованої на території Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області, орієнтовним розміром земельної ділянки 0,12 га, було надано наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 12 жовтня 2016 року № 25-16403/14-16-сг (а.с. 25, т. 1).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 02 липня 2018 року № 25-4811/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 на території Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області. Надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1200 га (кадастровий номер 7422782500:03:002:1189), для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності (а.с. 27, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 28 квітня 1987 року № 119 на державний облік, серед інших, взято пам`ятку археології «Поселення ІІ тис. до н.е. ХІІІ ст.» в с. Уборки Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області (а.с. 29, т. 1).

Згідно з паспортом та обліковою карткою Поселення «Ледань», пам`ятка датується ІІ тис. до н. е., ХІІ-ХІІІ ст. н. е., відкрита у 1985 році, знаходиться у с. Уборки Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області, біля озера Ледань. Поселення розміщене за 2 км на північний схід від с. Уборки, на підвищенні біля озера Ледань і озера Вовча Долина . Зайняте будовами і городом колгоспної дачі, площа поселення 2 га, культурний шар має потужність 0,2 м. Кордони охоронної зони регулювання забудови - за 50 м від межі поширення культурного шару (а.с. 30-32, т. 1).

Відповідно до наказу Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації від 23 травня 2017 року № 177 «Про впорядкування обліку об`єктів культурної спадщини», поселення «Ледань» увійшло до переліку пам`яток археології Чернігівської області, рекомендованих для занесення до Держаного реєстру нерухомих пам`яток України (а.с. 33-35, т. 1).

Згідно з обліковою карткою поселення «Ледань» та схемою-планом розташування, граничні межі поселення не визначені, у 1985 році площа поширення культурного шару складала 2 га. При роздержавленні земель колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області нанесене на карту землекористування на площі 6,32 га, затверджене рішенням Куликівської районної ради народних депутатів Чернігівської області від 24 грудня 1993 року, і занесене до форми 6-зем., як землі історико-культурного призначення. У 2016 році межі поселення розширені у північно-східному напрямку до площі 6,37 га (а.с. 36-37, т. 1).

Департамент культури і туризму, національностей та релігій листом від 07 жовтня 2016 року повідомляв ОСОБА_1 , що археологічне обстеження земельної ділянки поблизу с. Уборки Куликівського району Чернігівської області не проводилось, об`єкти археологічної спадщини на її території невідомі, але їх наявність можлива. ОСОБА_1 було повідомлено, що питання про приватизацію вказаної земельної ділянки може бути додатково розглянуто після отримання даних археологічної розвідки на предмет наявності чи відсутності об`єктів археологічної спадщини (а.с. 40, т. 1).

Згідно з технічним паспортом та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 є власником садового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Загальна площа: 56,9 кв. м, дата державної реєстрації права власності: 18 березня 2016 року (а.с. 44-47, т. 1).

На замовлення ОСОБА_1 проводилась археологічна розвідка земельної ділянки, згідно з висновком про проведення якої від 05 грудня 2016 року, земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,12 га, з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва знаходиться на північно-східній околиці с. Уборки. Висновок щодо можливості відведення земельної ділянки: з урахуванням наведених результатів археологічних досліджень, культурний шар товщиною 0,70-0,90 м зафіксований на всій території ділянки і містить фрагменти ліпної кераміки доби неоліту (V - IV тис. до н.е.), бронзи (ІІ - І тис. до н.е.) та кругової кераміки доби Київської Русі ХІІ - перша пол. ХІІІ ст., що дає підставу для розширення хронологічних та територіальних меж поселення «Ледань» (а.с. 48-49, т. 1).

Згідно з інформацією відділу у Куликівському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 04 травня 2020 року № 173/408-20, наявна у Державному земельному кадастрі земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер 7422782500:03:002:1189 для індивідуального садівництва не відноситься до земель історико-культурного призначення. Межі даної земельної ділянки (кадастровий номер 7422782500:03:002:1189) із земель державної власності Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області згідно з даними Державного земельного кадастру не входять до меж пам`яток археології місцевого значення поселення «Ледань» ІІ тис. до н. е., XII - XIII ст. (№ 2975-Чр), взятого на державний облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 28квітня 1987 року № 119 (а.с. 82, т. 1).

Відповідно до висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 22 березня 2018 року № 2081/82-18, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва, загальною площею 0,12 га на території Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області, відповідає вимогам земельного законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам (а.с. 127, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга заступника керівника Чернігівської обласної прокуратуризадоволеннюне підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього й майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до історичних об`єктів культурної спадщини відносяться окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

За статтею 3 вказаного Закону державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи культурної спадщини, до яких належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Управління в порядку, установленому законом, історико-культурними заповідниками державного значення належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (пункт 7 частини першої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Відповідно до частини першої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів держаної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно із статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до частини першої статті 150 ЗК України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (стаття 96 ЗК України) на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення.

За приписами статей 53, 54 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель (частина друга статті 54 ЗК України).

Крім того, Закон України «Про охорону культурної спадщини» визначає певний статус, правовий режим використання та захист для кожного виду об`єктів культурної спадщини.

Відповідно до частини другої статті 14 та статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини, в тому числі і щойно виявлений, до вирішення питання про його занесення до державного реєстру нерухомих пам`яток України підлягає охороні відповідно до вимог цього Закону.

Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року, ратифікованою Україною 27 серпня 2004 року, наголошено, що археологічна спадщина є головним елементом пізнання історії людства та справжнім свідком стародавньої історії. Археологічна спадщина включає споруди, архітектурні ансамблі, розбудовані та облаштовані ділянки території, рухомі об`єкти, інші пам`ятки, а також їхній контекст, незалежно від місця розташування на суходолі або під водою.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі № 734/537/15-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 734/537/15-ц (провадження № 61-36621св18).

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з пунктами 2, 3 частини третьої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: розташованої на території пам`яток культурної спадщини національного значення, їх охоронних зон та охоронюваних археологічних територіях, підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини; розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам`яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею садового будинку, який побудований у 1990 році, і з того часу відкрито і безперервно користувалась спірною земельною ділянкою без будь-яких обмежень та є добросовісним набувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне їй нерухоме майно. При цьому ОСОБА_1 за власний кошт провела археологічну розвідку на спірній земельній ділянці, інформація про її результати є загальновідомою і жодних фактів зловживань з її боку, спрямованих на протиправне заволодіння земельною ділянкою, прокурор не довів.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» поселення «Ледань» визнано археологічною пам`яткою, що було документально оформлено ще у 1985-1989 роках, однак із заявленою площею тільки 2 га. Розширення площі пам`ятки знаходиться на стадії подання до Міністерства культури України з 2017 року. У Державному реєстрі нерухомих пам`яток України, до якого входить Реєстр пам`яток місцевого значення, які є відкритими та загальнодоступними, поселення «Ледань» не значиться.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить із такого.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а, отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Суди встановили, що уповноважені органи влади не вжили заходів щодо охорони виявленого об`єкта культурної спадщини шляхом повідомлення в письмовій формі власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Спірний об`єкт має статус щойно виявленого об`єкту культурної спадщини, при цьому, питання про його віднесення до пам`ятки археології у виявлених у 2016 році межах та додатковій площі, остаточно не вирішено. Земельна ділянка нерухомого пам`ятника місцевого значення поселення «Ледань» до цього часу не сформована, у Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 не було підстав для звернення з приводу питання погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки до органів охорони культурної спадщини. З грудня 2016 року по липень 2018 року позивач мав достатньо часу для впорядкування відповідного статусу спірної земельної ділянки, проте, належних заходів не вжив.

Відтак, за обставинами цієї справи, враховуючи усі наведені вище принципи, Верховний Суд дійшов висновку, що задоволення позову буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельної ділянки для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадянки, яка законним шляхом добросовісно набула своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.

Крім того, відповідно до статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Таким чином інтереси держави можуть бути захищені у менше обтяжливий для ОСОБА_1 спосіб, а саме шляхом укладення охоронного договору. При цьому відсутність такого договору не впливає на обов`язок відповідачки дотримуватися законодавства про охорону культурної спадщини.

Отже, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 27 січня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович