Рішення

від 14.09.2022 по справі 570/2318/21

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 570/2318/21

провадження № 2/570/128/2022

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 вересня 2022 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю представників позивача адвоката Цимбалюк О.П.,

Мельникова Д.О.,

представників відповідача 1 Китовської Л.У.,

Панчук І.В.,

секретаря судового засідання Новоселецької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ цивільну справу за позовом Служби автомобільних доріг у Рівненській області до Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

покликаючись на незаконну передачу відповідачем 1 земельної ділянки, яка знаходиться на праві постійного користування у позивача, у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, представник позивача ОСОБА_2 у поданій до суду 22 грудня 2020 року позовній заяві просить усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 14,4000 га, розташованої на території Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області за межами населеного пункту для будівництва автомобільної дороги державного значення шляхом визнання недійсним рішення Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 03 червня 2009 року № 920, державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 085347 від 17 грудня 2009 року, договір про передачу права власності на земельну ділянку у власність територіальної громади від 03 липня 2020 року №1727 зі скасуванням державної реєстрації земельних ділянок за кадастровими номерами: 5624689500:03:013:0093, 5624689500:03:013:0168, 5624689500:03:013:0169, 5624689500:03:013:0170 і закриттям Поземельних книг зі скасуванням кадастрових номерів та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області вилучити з Державного земельного кадастру відомості щодо земельних ділянок за кадастровими номерами: 5624689500:03:013:0093, 5624689500:03:013:0168, 5624689500:03:013:0169, 5624689500:03:013:0170.

Всіх учасників справи відповідно до ст.74-76ЦПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 до суду не з`явився, повідомлявся шляхом надсилання поштових повідомлень та через оголошення на сайті суду.

Зважаючи на те, що його явку не визнано обов`язковою, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати його особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаного відповідача, який не з`явився до суду.

У судовому засіданні представники позивачів позов підтримали повністю і по аналогічних мотивах з підстав, вказаних у позові та покликаючись на преюдиційне рішення апеляційного суду.

По суті показали, що порушене їх право користування землею під а/д Устилуг-Луцьк-Рівне. Оскаржуваним рішенням протиправно змінене цільове призначення землі, при цьому, що ця земля знаходиться моза межами населенного пункту. Не заперечують, що їх представник погоджував межі земельної ділянки, але на той час не існувало земельного кадастру, а в графічних документах, які подавалия на затвердження, накладка відсутня.

Представники відповідача позов не визнали, оскільки сільрада жодним чином не перевищувала своїх повноважень розпоряджатися юридично належній їй земельною ділянкою.

Пояснили, що оскаржуване рішення прийняте колегіально, при цьому надані всі необхідні відповідно до закону документи, зокрема висновок держкомзему, який обовязковий для подачі на сесію про те, що це землі сільської ради. Також позивачем погоджувалися межі земельної ділянки і ніяких заперечень не було, тому вбачається, що саме представник позивача тоді неналежно виконав свої обов"язки.

Суд, заслухавши їх пояснення, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивач скористався правовою допомогою.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 30 червня 1990 року розпорядженням Ради Міністрів Української РСР за № 272-р. прийнято рішення вилучити земельні ділянки у землекористувачів, зазначених у Додатку № 24 та передати Ровенському районному шляховому ремонтно-будівельному управлінню для будівництва автошляхів.

Відповідно до Довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 20 березня 2019 року №1807/176-19, виданої міськрайонним управлінням у Рівненському районі та м.Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області за Ровенським районним шляховим ремонтно-будівельним управлінням обліковуються земельні ділянки загальною площею 23,1 га, а саме: - земельна ділянка № 1 загальною площею 16,1 га, з них: 14,4 га - на території Шпанівської сільської ради (за межами населеного пункту) та 1,7 га - на території Кустинської сільської ради (за межами населеного пункту); -земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 7,0 га - на території Кустинської сільської ради (за межами населеного пункту).

Вказані земельні ділянки відносяться до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення державної власності.

Відповідно до наказу Укравтодору від 10 квітня 1995 року № 66 «Про передачу автомобільних доріг Десятого упрдору Рівненському облавтодору» Рівненський облавтодор прийняв на баланс автомобільні дороги.

Згідно з наказом Укравтодору від 25 липня 2000 року № 169 «Про структурні та кадрові зміни в дорожньому господарстві Рівненської області» утворювалась Адміністрація автомобільних доріг у Рівненській області та Рівненський облавтодор передав автомобільні дороги на баланс Адміністрації.

Відповідно до наказу Укравтодору від 15 березня 2002 року № 113 «Про зміни в організаційній структурі Державної служби автомобільних доріг України» Адміністрації автомобільних доріг перейменовано на Служби автомобільних доріг відповідних областей.

Служба автомобільних доріг у Рівненській області є державною організацією, яка створена відповідно до наказу Державної служби автомобільних доріг України № 113 від 15 березня 2002 року «Про зміни в організаційній структурі Державної служби автомобільних доріг України» і є правонаступником Ровенського районного шляхового ремонтно- будівельного управління.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року«Про затвердження переліку об`єктів будівництва, реконструкції, капітального та поточного середнього ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення у 2018 році та обсяги бюджетних коштів для їх фінансування за програмою 3111020 «Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення» прийнято рішення про будівництво автомобільної дороги від автомобільної дороги державного значення Н-25 Городище-Рівне-Старокостянтинів км 146+630 до автомобільної дороги державного значення Т- 18-32/Н-22/-Ходоси-Кустин-/Н-25/ км 8+426 протяжністю 6 км, Рівненська область (Північний обхід міста Рівне).

Розпорядженням Голови Рівненської обласної державної адміністрації від 29 травня 2019 року № 496 Службі автомобільних доріг у Рівненській області надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною орієнтовною площею 23,1000 гектара в постійне користування для розміщення та експлуатації будівельних споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення державної власності, що розташовані за межами населених пунктів на території Шпанівської (14,4000 гектара) та Олександрійської (8,7000 гектара) сільських рад Рівненського району.

Під час проходження Проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування Службі автомобільних доріг у Рівненській області для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та орожнього господарства на території Шпанівської та Олександрійської сільських рад Рівненського району Рівненської області екстериторіального погодження, позивачу відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру по причині перетину земельних ділянок із накладенням їх по площі..

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Згідно з ч.4 ст.13Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.

Згідно змісту ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно її позбавлений, право приватної власності є непорушним. Аналогічний висновок викладений і в ч.1 ст.321 ЦК України та ст.1 Першого протоколу Конвенції. Ст.14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Ч.ч.2 ст.19Конституції України зобов`язує органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.7 ЗК України1990 року у постійне або тимчасове користування земля надається: промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям.

Згідно з ст.69ЗК України1990року землями транспорту, зв`язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного й трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв`язку. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Відповідно до п.«ж» ч.1 ст.19ЗК України (у редакції Закону України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч.2 ст.20 ЗК України).

Статтею 67ЗК України визначено, що до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об`їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; г) захисні насадження (ч.2 ст.71 ЗК України).

Ч.2, 4 ст.83ЗК України передбачено, що у комунальній власності перебувають: а)усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об`єктами повітряного і трубопровідного транспорту.

Згідно з п.б ст.112 ЗК України охоронні зонистворюються: уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст.116ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Згідно із ч.2 ст.117ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, в т.ч. на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Відповідно до ст.125ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ст.149ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до п.г ч.3 ст.152ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч.1 ст.182 ЦК України).

Згідно з вимогами ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ст.31Закону України«Про транспорт» до земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв`язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання. До складу земель дорожнього господарства входять також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об`їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, в тому числі ділової. Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства. Державне управління автомобільними дорогами загального користування здійснює Державна служба автомобільних доріг України, що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через керівника центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту і який має свої органи управління на місцях. (ст.10 Закону України «Про автомобільні дороги»).

За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.

У п.6 розділу «Перехідніположення» ЗКУкраїни визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2007 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п.6 розділу «Перехідні положення» ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005року№ 5-рп/2005. Зазначено, що ЗК УРСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Поняття користування землею у ЗК УРСР 1990 року поряд з постійним передбачало тимчасове користування.

ЗК України визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, проте не надав визначення праву тимчасового користування, яке продовжує існувати на підставі рішень, прийнятих у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визнаються державою.

Згідно з п.5 Постанови ВерховноїРади УкраїнськоїРСР від18грудня 1990року №562-ХІІ«Про порядоквведення вдію Земельногокодексу УкраїнськоїРСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування. Будь-яких норм щодо припинення (втрати) прав на земельні ділянки, отримані у користування до введення в дію ЗК УРСР 1990 року, земельне законодавство не містить. Аналогічне положення міститься в пунктах 1 і 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК України

Згідно з ч.1 ст.11Закону України«Про транспорт» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав.

Отже, право користування земельною ділянкою зберігається за позивачем як правонаступником до його належного оформлення.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав встановлених законом. За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

На підтвердження права постійного користування спірною земельною ділянкою, позивач надав Розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 30 червня 1990 року №272-р.

Згідно з п.5 постанови ВерховноїРади УкраїнськоїРСР «Пропорядок введенняв діюЗемельного кодексуУкраїнської РСР»від 18.12.1990№562-XII громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.

П.6 постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року №563-ХІІ «Про земельну реформу» (із змінами та доповненнями) визначено, що землекористувачі повинні до 01 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею. Вказаний пункт постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року визнаний неконституційним рішенням КонституційногоСуду Українивід 22вересня 2005року усправі №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), а отже відсутня вимога закону щодо обов`язкового виготовлення Залізницею державного акта на право користування земельною ділянкою.

Земельним кодексом Української РСР від 25.10.1922 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), постановою Верховноїради УкраїнськоїРСР від18грудня 1990року №562«Про порядоквведення вдію Земельногокодексу УкраїнськоїРСР від18грудня 1990року» право позивача на користування земельною ділянкою, яка належить до земель транспорту, до оформлення ним права землекористування гарантувалося.

Відповідно до п.7 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI, з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Закон України№ 5245-VI набравчинності з01січня 2013року.А згідноіз п.4Прикінцевих таперехідних положеньцьогоЗакону у державній власності залишаються, зокрема, розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

Земельним законодавством України визначено порядок надання земельних ділянок громадянам України, порушення якого може слугувати підставою для визнання недійсним відповідного акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якщо таким актом порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Під час проходження Проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування Службі автомобільних доріг у Рівненській області для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства позивачу відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру по причині перетину земельних ділянок із накладенням їх по площі.

На момент прийняття оскаржуваного рішення ст.141 ЗК України було передбачено вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема на підставах добровільної відмови від права користування земельною ділянкою або вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом.

Служба автомобільних доріг у Рівненській області заяви про відмову від права користування земельними ділянками не надавала, Городоцька сільська рада земельну ділянку у позивача не вилучала.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач - Городоцька сільська рада, приймаючи рішення № 591 від 30 жовтня 2007 року перевищила свої повноваження, визначені ст.12Земельного кодексуУкраїни (у редакції, чинній на момент його прийняття) та всупереч вимогам норми ч.3 ст.83 ЗК України, якою встановлено заборону передавати землі комунальної власності із земель під автомобільними дорогами у приватну власність, здійснила таку передачу.

Враховуючи вищевикладене, надавши правову оцінку доводам та доказам сторін, суд дійшов висновку, що позов є підставним, вимоги позивача грунтуються на вимогах закону, докази, на які позивач посилається, є належними та допустимими, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Враховуючи вищевикладене, надавши правову оцінку доводам та доказам сторін, суд дійшов висновку, що позов є підставним, вимоги позивача грунтуються на вимогах закону, докази, на які позивач посилається, є належними та допустимими, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із диспозитивністю судового процесу суд не стягує з відповідачів на користь позивача документально підтверджені понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору, оскільки така вимога позивачем не заявлялася.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов Служби автомобільних доріг у Рівненській області до Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 14,4000 га, розташованої на території Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області за межами населеного пункту для будівництва автомобільної дороги державного значення шляхом визнання недійсним рішення Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 03 червня 2009 року № 920, державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 085347 від 17 грудня 2009 року, договір про передачу права власності на земельну ділянку у власність територіальної громади від 03 липня 2020 року № 1727

Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Служба автомобільних доріг у Рівненській області, місцезнаходження: м.Рівне, вул.Пушкіна,19, ЄДРПОУ 25894919.

Відповідач - Городоцька сільська рада Рівненського району Рівненської області /ЄДРПОУ 04387183, місцезнаходження: 35331, вул.Т.Шевченка, 6, с.Городок Рівненського району Рівненської області/.

Відповідач - ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 /.

Суддя Кушнір Н.В.

Повне судове рішення виготовлене 23 вересня 2022 року.