Ухвала

від 29.11.2022 по справі 283/2325/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/2325/22 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Категорія ст.422 КПК України Доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу прокурора Малинського відділу Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Малинського районного суду Житомирської області від 16 листопада 2022 року,

в с т а н о в и в:

Цією ухвалою частково задоволено клопотання слідчого СВ відділення №1 Коростенського РУП, подане в рамках кримінального провадження №42022062350000204 від 14.10.2022 та накладено арешт у формі позбавлення права на розпорядження та відчуження на земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами (280 ділянок), що розташовані за межами с.Барвінки Коростенського району Житомирської області.

В решті вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді, як незаконну, та постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого задовольнити в повному обсязі.

При цьому, наголошує, що в КСП «Барвінківське» відсутні правові підстави для реєстрації права приватної власності на земельні ділянки, оскільки відсутні рішення органів державної влади та місцевого самоврядування про передачу вказаних земельних ділянок підприємству, а також відсутні земельні ділянки на території Чоповицької ОТГ, до складу якої увійшла в ході адміністративно- територіальної реформи Барвінківська територіальна громада, які могли бути передані вказаному підприємству у приватну власність. Спірні земельні ділянки, зважаючи на їх цільове призначення, були передані до земель запасу Барвінківської сільської ради, правонаступником якої є Чоповицька селищна рада, та земель загального користування, і паюванню не підлягали, у колективній власності не залишалися, відповідно на вказані земельні ділянки не могло бути зареєстровано право приватної власності. Зазначає, що з врахуванням того, що члени СВАТ «Барвінківське» застосували процедуру паювання до відповідної частини земель, що перебували у КСП на праві колективної власності, то наслідком реалізації цієї процедури є припинення права колективної власності на розпайовані землі, що зумовлює припинення й інших правомочностей щодо спірних земельних ділянок. Наголошує, що на підставі зібраних доказів сторона обвинувачення обґрунтовано вважає, що КСП «Барвінківське» набуто право приватної власності на вказані земельні ділянки незаконно, а фактично здійснено заволодіння земельними ділянками комунальної власності, не призначеними для товарного сільськогосподарського виробництва, а тому виникла необхідність у забезпеченні зберігання речових доказів, а саме земельних ділянок з відповідними наведеними у клопотанні кадастровими номерами, що розташовані на території Барвінківської сільської ради Малинського району Житомирської області (нині Чоповицької ОТГ Коростенського району), до прийняття рішення у кримінальному провадженні шляхом накладення на них арешту з позбавленням правомочностей на їх відчуження і розпорядження, а також використання.

Згідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу №1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004 року).

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.94, ст.132, ст.173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно із п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. Відповідно до ч.3 зазначеної статті, в цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України вбачається, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, підстави для накладення арешту з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч.2 ст.170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.

Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, відповідно до вимог ч.2 ст.173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна і можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.

Крім того, згідно з нормами Глав 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Як встановлено судом апеляційної інстанції за результатами перевірки матеріалів провадження, ці вимоги кримінального процесуального закону слідчим суддею дотримано.

У відповідності до матеріалів судового провадження №283/2325/22 (а.п.1-8), в провадженні СВ ВП №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області перебуває кримінальне провадження №42022062350000204 від 14.10.2022 за ознакам кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у квітні 2021 року невстановленими посадовими особами КСП «Барвінківське» (код ЄРДПОУ 05396072), шляхом обману, здійснено заволодіння 280 земельними ділянками площею 741,2709 га, а в подальшому у листопаді 2021 року 105 ділянок площею 396,2714 га передано посадовими особами КСП «Барвінківське» за розподільним балансом в статутний фонд ТОВ «Барвінківське» (код ЄДРПОУ - 44313648), чим заподіяно Чоповицькій територіальній громаді шкоду в особливо великих розмірах.

12.11.2022 слідчий СВ відділення №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_7 звернулась до слідчого судді Малинського районного суду Житомирської області з зазначеним клопотанням про арешт вище зазначеного майна, за результатами судового розгляду слідчим суддею постановлена оскаржувана ухвала.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком слідчого судді, що зазначене в клопотанні майно, підпадає під ознаки майна, передбаченого статтею 98 КПК України, відповідно до тієї фабули, яка зазначена у витягу з ЄРДР у вказаному кримінальному проваджені і ці обставини доведено слідчим доданими до клопотання доказами, а відтак існували реальні підстави для накладення арешту на майно, з метою збереження і використання як доказів у кримінальному провадженні.

В свою чергу, слідчий суддя під час розгляду клопотання органу досудового розслідування, правильно встановив, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт, відповідає вимогам ч.2 ст.170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться в клопотанні слідчого.

Крім того, слідчим суддею ретельно перевірено майно, на яке слідчий просить накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, та зроблено правильний висновок про наявність правових підстав для задоволення клопотання органу досудового розслідування та накладення арешту на вказане майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати щодо наявності існування ризиків, передбачених ч.11 ст.170 КПК України.

З огляду на зазначене, як вважає апеляційний суд, висновки слідчого судді про арешт майна викладені в оскаржуваному рішенні, цілком доведені матеріалами кримінального провадження та долученими до клопотання про накладення арешту документами на підтвердження того, що обмеження прав власника співвідносяться із обставинами кримінального провадження, а тому є передбачені кримінальним процесуальним законом підстави для їх арешту.

Таким чином, накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні, за наявності для цього підстав, відповідає вимогам КПК України.

При цьому, слід зауважити, що всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідно до вимог ч.4 ст.173 КПК України, в разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції зважає й на те, що Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

За встановлених обставин, на думку апеляційного суду, накладення арешту слідчим суддею виключно у формі позбавлення права на розпорядження та відчуження, без позбавлення права користування, на земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами (280 ділянок), що розташовані за межами с.Барвінки Коростенського району Житомирської області, об`єктивно не порушує справедливого балансу між інтересами власника, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі прокурора, є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду провадження та не спростовують висновків слідчого судді.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено.

Враховуючи встановлене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді без змін.

Керуючись ст.ст.404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Малинського районного суду Житомирської області від 16 листопада 2022 року, якою накладено арешт (в рамках кримінального провадження №42022062350000204 від 14.10.2022) у формі позбавлення права на розпорядження та відчуження на земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами (280 ділянок), що розташовані за межами с.Барвінки Коростенського району Житомирської області, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді :