Постанова

від 28.07.2022 по справі 910/18907/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2022 р. Справа№ 910/18907/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 28.07.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної служби України з питань праці та Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 (повний текст рішення складено 09.08.2021) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021

у справі №910/18907/19 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом 1) Державної служби України з питань праці

2) Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці»

про зобов`язання припинити користування та повернути майно.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019 року Державна служба України з питань праці (далі - ДСУ з питань праці, позивач-1) та Державне підприємство «Головний навчально-методичний центр Держпраці» - (далі ДП «ГНМЦ», позивач-2) звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці» (далі - ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці», відповідач) про:

- зобов?язання припинити користування нежитловою будівлею загальною площею 1 138,9 кв.м, що знаходиться за адресою: вулиця Попудренка, 10/1, місто Київ, у зв`язку з відсутністю підстав для такого користування;

- зобов?язання звільнити приміщення нежитлової будівлі загальною площею 1 138,9 кв.м, що знаходиться за адресою: вулиця Попудренка, 10/1, місто Київ, від майна, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» відповідач ухиляється від укладення з Фондом державного майна України договору оренди нежитлової будівлі загальною площею 1 138,9 кв.м, що знаходиться за адресою: вулиця Попудренка, 10/1, місто Київ. Крім того, позивач стверджує, що відповідач використовує приміщення не за цільовим призначенням.

У січні 2020 ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» до Господарського суду міста Києва подало відзив на позовну заяву та зустрічну позовну заяву до ДСУ з питань праці та ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці» про визнання недостовірною та такою, що порушує право на повагу до ділової репутації ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці», поширену в позовній заяві ДСУ з питань праці та ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці», яка подана 27.12.2019 до Господарського суду міста Києва, наступну інформацію: «є достатньо підстав стверджувати про умисне ухиляння відповідача від укладання договору оренди об?єкта…».

У поданому відзиві на позовну заяву ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що відповідачем вчинено всі необхідні дії для укладення договору оренди приміщення, зокрема, товариство звернулося до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву із заявою-клопотанням від 07.03.2019 про укладення договору оренди. Проте, договір укладено не було з підстав ненадання позивачем-2 необхідних документів на запит Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2020, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2020, зустрічну позовну заяву ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» про визнання недостовірною інформації повернуто заявнику на підставі п. 6 ст. 180 ГПК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/18907/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог Державної служби України з питань праці та Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці».

Крім того, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 стягнуто солідарно з Державної служби України з питань праці та Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці» витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 15 000 грн 00 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням та додатковим рішення суду першої інстанції, Державна служба України з питань праці звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, повністю скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та додаткове рішення від 11.08.2021 у справі №910/18907/19, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вирішити питання щодо розподілу судового збору.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Державної служби України з питань праці на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі №910/18907/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: ОСОБА_1, Тарасенко К.В.

Крім того, не погоджуючись з прийнятим рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Головний навчально-методичний центр Держпраці» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та додаткове рішення від 11.08.2021 у справі №910/18907/19 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вирішити питання щодо розподілу судового збору.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) апеляційну скаргу Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі №910/18907/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: ОСОБА_1, Тарасенко К.В.

В обґрунтування апеляційних скарг, скаржники вказали, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду про відмову у задоволенні позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. За доводами скаржників, позов підлягає задоволенню, а додаткове рішення про солідарне стягнення з позивачів витрат на професійну правничу допомогу - скасуванню.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 поновлено Державній службі України з питань праці та Державному підприємству «Головний навчально-методичний центр Держпраці» строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Державної служби України з питань праці та Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі №910/18907/19, вказані апеляційні скарги об`єднано в одне апеляційне провадження, справу призначено до розгляду.

У письмових поясненнях на апеляційну скаргу, відповідач заперечив проти задоволення скарг, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційних скаргах, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях позивачів, а рішення місцевого господарського суду від 05.08.2021 та додаткове рішення від 11.08.2021 прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Крім того, відповідач просив солідарно стягнути з позивачів 15000 грн. витрат на професійну правничу допомогу понесених ним під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

У зв?язку зі звільненням судді ОСОБА_1 , у відставку та перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 27.10.2021 у справі №910/18907/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 прийнято справу №910/18907/19 за апеляційними скаргами Державної служби України з питань праці та Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

28.10.2021 по справі оголошено перерву до 09.12.2021.

09.12.2021 по справі оголошено перерву до 01.02.202.

Судове засідання 01.02.2022 не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному.

Після виходу судді з лікарняного (07.02.2022), ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 розгляд справи №910/18907/19 призначено на 17.03.2022.

Однак, судове засідання 17.03.2022 не відбулося, оскільки Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 18 04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні, зокрема до 21 листопада 2022 року.

Відповідно до п. 1 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» встановлено тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 справу призначено до розгляду на 28.07.2022.

У судове засідання 28.07.2022 з`явилися представники позивачів та відповідача.

Представники позивачів у судових засіданнях надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримали вимоги апеляційних скарг на підставі доводів, зазначених у них, просили їх задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та додаткове рішення від 11.08.2021 у справі №910/18907/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Судові витрати покласти на відповідача.

Представник відповідача у судових засіданнях також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційних скаргах, на підставі доводів, зазначених у письмових поясненнях на скаргу та просив у задоволенні апеляційних скарг відмовити, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду залишити без змін. Крім того, представник просив солідарно стягнути з позивачів 15000 грн. витрат на професійну правничу допомогу понесених відповідачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду від 05.08.2021 та додаткового рішення від 11.08.2021, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги в межах зазначених в них доводів підлягають задоволенню частково в частині оскарження додаткового рішення. В іншій частині вимог що стосується рішення суду від 05.08.2021, апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 05.08.2021, слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та перевірено судом апеляційної інстанції, 22.04.1994 проведено державну реєстрацію Державного підприємства «Редакція журналу «Охорона праці», що підтверджується інформацією з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» є: друкування газет, друкування іншої продукції, виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг, брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних з нею послуг, прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку, надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп`ютери, надання в оренду інших машин, устаткування та товарів. н. в. і. у., лізинг інтелектуальної власності та подібних продуктів, крім творів, захищених авторськими правами, фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність, організування конгресів і торговельних виставок, професійно-технічна освіта, інші види освіти, н. в. і. у., роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, роздрібна торгівля газетами та канцелярськими товарами в спеціалізованих магазинах, надання послуг таксі, інший пасажирський наземний транспорт, інша поштова та кур`єрська діяльність, діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, постачання інших готових страв, видання книг, видання журналів і періодичних видань, інші види видавничої діяльності, оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність, надання інших інформаційних послуг, н. в. і. у., надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, діяльність головних управлінь (хед-офісів), консультування з питань комерційної діяльності й керування, рекламні агентства, посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, діяльність у сфері фотографії, надання послуг перекладу, інша професійна, наукова та технічна діяльність, н. в. і. у.

Також, в матеріалах справи міститься Свідоцтво серія КВ № 1496 про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації - Журналу «Охорона праці», який створено Державним комітетом України по нагляду за охороною праці та трудовим колективом редакції журналу «Охорона праці».

06.06.1995 між Акціонерним товариством закритого типу «Будінвестсервіс» (далі - продавець) та Журналом «Охорона праці» (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив двоповерховий будинок загальною площею 1066,00 кв.м., що розташований на земельній ділянці 0,2177 га, в м. Києві по вул. Попудренка, 10/1.

Згідно п. 1.5. договору загальна вартість приміщень - 2 000 000 000,00 карбованців, в тому числі податок на додану вартість - 333 333 500,00 карбованців.

09.02.2017 Державною службою України з питань праці видано наказ №22 «Про реорганізацію Державного підприємства «Редакція журналу «Охорона праці», яким на виконання вимог Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 848 «Про затвердження переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі» вирішено:

1. Реорганізувати Державне підприємство «Редакція журналу «Охорона праці» (місцезнаходження: 02100, м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, ідентифікаційний код 21601181) шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці».

2. Створити комісію з реорганізації ДП «Редакція журналу «Охорона праці» у складі згідно з додатком.

3. Визначити місцезнаходження ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» за адресою: 02100, м. Київ, вул. Попудренка, 10/1.

4. У процесі реформування, майно (крім приміщень і земельних ділянок), що на момент набрання чинності Законом України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» перебувало на балансі ДП «Редакція журналу «Охорона праці» (майно, надане ДП «Редакція журналу «Охорона праці» засновниками (співзасновниками) у користування, та майно, придбане трудовим колективом ДП «Редакція журналу «Охорона праці»), передати у власність ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» безоплатно, за умови забезпечення функціонування друкованого засобу масової інформації, збереження його назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості.

5. Установити, що ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» є правонаступником всіх прав та обов`язків, пов`язаних з діяльністю ДП «Редакція журналу «Охорона праці».

З матеріалів справи вбачається, що 04.07.2017 відповідач звернувся до Державної служби України з питань праці з листом за вих. № 243/4 про передачу державного майна ДП «Редакція журналу «Охорона праці» на баланс ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці», а саме будівлі видавництва (нежитлового приміщення) і гаража, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1.

03.08.2017 ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці» листом за вих. № 593 повідомило Голову Державної служби України з питань праці та Голову комісії з реорганізації ДП «Редакція журналу «Охорона праці», що не заперечує і надає згоду щодо прийняття на баланс позивача-2 будівлі видавництва (нежитлового приміщення) і гаража, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, та що обліковуються на балансі ДП «Редакція журналу «Охорона праці».

Державна служба України з питань праці листом № 7791/1/8-ДП-17 від 26.07.2017 повідомила Фонд державного майна про погодження безоплатної передачі майна, в якому просила розглянути пропозицію щодо передачі будівлі видавництва (нежитлового приміщення) та гаража (розташованого за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1), що обліковується на балансі ДП «Редакція журналу «Охорона праці» для передачі на баланс ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці».

09.11.2017 Фонд державного майна України листом № 10-24-21094 повідомив Державну службу України з питань праці та ДП «Редакція журналу «Охорона праці», що не заперечує проти передачі будівлі видавництва (нежитлового приміщення) та гаража, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, з балансу ДП Редакція журналу «Охорона праці» на баланс ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці».

26.12.2017 наказом № 151 Державної служби України з питань праці передано з балансу ДП «Редакція журналу «Охорона праці» на баланс ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці» будівлю видавництва (нежитловий двоповерховий будинок загальною площею 1 066,00 кв.м.) (інвентарний № 2) та гараж (інвентарний № 230), що розташовані за адресою: місто Київ, вул. Попудренка, 10/1.

23.01.2018 Комісією з питань передачі об`єктів будівлі видавництва (нежитлового двоповерхового будинку) та гаража, складено та затверджено акт приймання-передачі, відповідно до якого відповідач передав, а позивач-2 прийняв на баланс будівлю видавництва (нежитловий двоповерховий будинок загальною площею 1066,00 кв.м.) (інвентарний № 2) та гараж (інвентарний № 230), розташовані за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1.

01.03.2019 Комісією складено та затверджено акт приймання-передачі (уточнений), відповідно до якого об`єктами передачі є: будівля видавництва (нежитловий двоповерховий будинок загальною площею 1138,9 кв.м.) (інвентарний №2) та гараж (інвентарний № 230), розташовані за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1.

07.03.2019 відповідач листом за вих. № 81 направив до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву заяву-клопотання про укладення договору оренди з наміром взяти в оренду майно, що належить до державної власності, яке розміщене за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, зокрема, об`єктом оренди є будівля видавництва (нежитловий двоповерховий будинок, загальною площею 1138,9 кв.м).

16.05.2019 Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву в листі за вих. № 30-04/4105 повідомило відповідача про необхідність надати письмові уточнення мети використання майна та надати проект договору оренди з уточненою інформацією.

У відповідь на цей лист, 23.05.2019 ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» листом вих. № 175 повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, що об`єкт оренди державного нерухомого майна загальною площею 1138,9 кв.м. використовуватиметься з метою розміщення редакції журналу «Охорона праці», а також надало проект договору оренди нерухомого майна.

27.06.2019 відповідач звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву з листом за вих. № 198, в якому просив прискорити розгляд заяви відповідача від 07.03.2019 № 81 та листа від 23.05.2019 № 175.

21.08.2019 відповідач також звернувся до позивача-2 з листом за вих. № 209, в якому просив надати інформацію щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що розташоване за адресою: вул. Попудренка, 10/1 у м. Києві, при цьому зазначив, що запитувана інформація необхідна для комунікації з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву для укладення договору оренди нерухомого майна.

23.10.2019 та 09.01.2020 відповідач повторно звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву з листами за вих. № 241 та № 3, відповідно, в яких просив прискорити вирішення питання щодо укладення договору оренди.

Проте, договір оренди державного нерухомого майна загальною площею 1138,9 кв.м., розташованого за адресою: вул. Попудренка, 10/1 у м. Києві та балансоутримувачем якого є позивач-2, між Фондом державного майна України та ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» не укладено.

При цьому, 23.06.2021 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву у листі за вих. № 30-04/4944, повідомлено про таке:

«У Регіональному відділенні знаходиться на розгляді заява від 24.02.2021 № 23 з додатками (пакет документів) надіслана ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» з приводу передачі в оренду державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 1138,9 кв.м. (на 2-ох поверхах та підвальне приміщення), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1 та обліковується на балансі ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці».

За результатами розгляду заяви та наданих документів, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, Регіональне відділення запропонувало Товариству: надати належним чином завірену копію довідки Державного комітету телебачення і радіомовлення України про випуск та/або розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою; вказати інформацію відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону.

Листом від 13.05.2021 № 67 (вх. 4514 від 17.05.2021) Товариство надало запитувану інформацію та належним чином завірену копію довідки Державного комітету телебачення та радіомовлення України про випуск та/або розповсюдження не менше як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою.

Регіональне відділення листом від 21.05.2021 № 30-04/4047 звернулося до балансоутримувача із запитом з приводу отримання інформації та документів щодо прийняття рішення про намір передачі майна в оренду та про об`єкт оренди.

Наразі, Регіональне відділення очікує документи та інформацію від балансоутримувача, та при отриманні їх, продовжить процедуру укладення договору оренди відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна.»

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, позивачі вважають, що ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» користується державним нерухомим майном, балансоутримувачем якого є ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці» без правових підстав на таке користування, оскільки договір оренди державного нерухомого майна загальною площею 1138,9 кв.м., розташованого за адресою: вул. Попудренка, 10/1 у м. Києві між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та відповідачем не укладено.

Крім того, скаржники стверджують, що у зв`язку з умисним ухиленням відповідача від укладення договору оренди державного майна, останній ухиляється від відповідальності за обов`язки, які прямо пов`язані із користуванням майна, зокрема щодо належного утримання об`єкту нерухомості, забезпечення вимог законодавства з питань пожежної, техногенної безпеки, цивільного захисту на об`єкті.

За доводами апелянтів, відповідач використовує будівлю видавництва (нежитловий двоповерховий будинок) не за цільовим призначенням.

Так, як вірно зазначив місцевий господарський суд 01.01.2016 набрав чинності Закон України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», який передбачає реформування друкованих засобів масової інформації, власниками (співвласниками) яких є органи державної влади або інші державні органи.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» дія цього Закону поширюється на друковані засоби масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких є органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування (далі - друковані засоби масової інформації), і редакції друкованих засобів масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких є органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування (далі - редакції).

Частинами 1 та 2 ст. 2 Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» визначено, що реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій здійснюється у два етапи: перший - протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом та другий - протягом наступних двох років. На першому етапі здійснюється реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, організовується підвищення кваліфікації працівників таких редакцій, а також складається Зведений перелік об`єктів реформування.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій здійснюється шляхом виходу органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації та редакції з перетворенням редакції членами її трудового колективу у суб`єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості друкованого засобу масової інформації.

23.11.2016 Кабінетом міністрів України постановою №848 затверджено Перелік друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі (далі - Перелік).

Так, згідно п. 236 Переліку Державне підприємство «Редакція журналу «Охорона праці» включено до переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі.

Судом встановлено, що на виконання вимог Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» та постанови №848, Державною службою України з питань праці видано наказ №22 «Про реорганізацію Державного підприємства «Редакція журналу «Охорона праці», відповідно до якого вирішено реорганізувати ДП «Редакція журналу «Охорона праці» (місцезнаходження: 02100, м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, ідентифікаційний код 21601181) шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці».

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що державна реєстрація припинення Державного підприємства «Редакція журналу «Охорона праці» відбулась 25.04.2018, відповідно правонаступником якого стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці».

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконання вимог законодавства щодо реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації, згідно з актом приймання-передачі (уточнений) від 23.01.2018 відповідач передав, а позивач-2 прийняв на баланс будівлю видавництва (нежитловий двоповерховий будинок загальною площею 1138,9 кв.м.) (інвентарний №2) та гараж (інвентарний № 230), розташовані за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1.

Таким чином, балансоутримувачем державного нерухомого майна: будівлі видавництва (нежитловий двоповерховий будинок загальною площею 1138,9 кв.м.) (інвентарний №2) та гаражу (інвентарний № 230), розташовані за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, стало Державне підприємство «Головний навчально-методичний центр Держпраці».

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, Державне підприємство «Редакція журналу «Охорона праці» придбало нерухоме майно: двоповерховий будинок, що розташований в м. Києві по вул. Попудренка, 10/1, але в подальшому, внаслідок проведення реформування державних друкованих засобів масової інформації, це нерухоме майно залишилось у державній власності та було передано на баланс позивачу-2.

Разом з тим, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» у процесі реформування майно (крім приміщень і земельних ділянок), що на момент набрання чинності цим Законом перебувало на балансі редакції (майно, надане редакції засновниками (співзасновниками) друкованого засобу масової інформації та редакції у користування, та майно, придбане трудовим колективом редакції), передається у власність зазначеному суб`єкту господарювання безоплатно, за умови забезпечення функціонування друкованого засобу масової інформації, збереження його назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості.

Приміщення, що перебувають у державній або комунальній власності, у яких на час реформування розташовувалися редакції, передаються в оренду строком не менше ніж на 15 років з розміром орендної плати, установленим для бюджетних організацій. Договір оренди укладається між редакцією та Фондом державного майна України (його регіональним відділенням) або відповідним органом місцевого самоврядування.

Суборенда приміщень редакцій забороняється.

Суд першої інстанції вірно вказав, що на час виникнення правовідносин, які склались між сторонами щодо оренди нерухомого майна, яке знаходиться в державній власності діяв Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.

У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п`ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п`ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим.

Отже, судом встановлено, що на виконання вимог цих норм Законів відповідачем до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву листом від 07.03.2019 за вих. № 81 направлено заяву-клопотання про укладення договору оренди з наміром взяти в оренду майно, що належить до державної власності, яке розміщене за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, зокрема, об`єктом оренди є будівля видавництва (нежитловий двоповерховий будинок, загальною площею 1138,9 кв.м).

16.05.2019 Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву в листі за вих. № 30-04/4105 повідомило відповідача про необхідність надати письмові уточнення мети використання майна та надати проект договору оренди з уточненою інформацією.

У відповідь на цей лист, ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» листом від 23.05.2019 вих. № 175 повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, що об`єкт оренди державного нерухомого майна загальною площею 1138,9 кв.м. використовуватиметься з метою розміщення редакції журналу «Охорона праці», а також надало проект договору оренди нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач неодноразово звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву з листами про вирішення питання щодо укладення договору оренди, а також звертався до позивача-2 з листом за вих. № 209, в якому просив надати запитувану Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву інформацію.

При цьому, відповідачем надано запитувані Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву документи в повному обсязі, натомість Державним підприємством «Головний навчально-методичний центр Держпраці», як балансоутримувачем цього державного нерухомого майна, не надано Регіональному відділенню запитувані документи та погодження на укладення договору оренди Зазначене не заперечувалося позивачем-2, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Судом також вірно встановлено, що відповідач повторно звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву із заявою від 24.02.2021 № 23 з додатками з приводу передачі в оренду державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 1138,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, що підтверджується листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 23.06.2021 № 30-04/4944.

З вказаного листа вбачається, що Регіональне відділення листом від 21.05.2021 № 30-04/4047 звернулося до балансоутримувача - ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці» із запитом з приводу отримання інформації та документів щодо прийняття рішення про намір передачі майна в оренду та про об`єкт оренди.

Однак позивачем-2 запитувана інформація та документи до Регіонального відділення так і не було надано, внаслідок чого, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що саме балансоутримувач ухиляється від виконання вимог закону та надання згоди для укладення договору оренди між ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що починаючи з 07.03.2019, ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» вчинено всі необхідні дії, передбачені чинним законодавством для укладення з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву договору оренди державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 1138,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, а договір оренди не укладено саме з підстав ненадання позивачем-2, як балансоутримувачем, запитуваної Регіональним відділенням інформації та документів. Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку вказавши, що договір оренди не було укладено не з вини відповідача.

Наведене спростовує доводи скаржників щодо ухилення відповідача від обов`язку укласти з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву договору оренди державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 1138,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів позивачів з посиланням на невиконання відповідачем припису № 6 Дніпровського районного управління ГУ ДНС України у м. Києві про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки, оскільки, як вірно зауважив суд першої інстанції, виконавцем цього припису зазначено саме ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці». При цьому, відповідно до укладення договору оренди державного нерухомого майна відповідальність за невиконання приписів про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки несе балансоутримувач такого майна.

Місцевим господарським судом також правомірно відхилені доводи позивача-2 з посиланням на нецільове використання відповідачем будівлі видавництва з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» листом вих. № 175 повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, що об`єкт оренди державного нерухомого майна загальною площею 1138,9 кв.м. використовуватиметься з метою розміщення редакції журналу «Охорона праці».

Крім того, у своєму листі від 23.06.2021 Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву зазначає, що відповідачем надано належним чином завірену копію довідки Державного комітету телебачення та радіомовлення України про випуск та/або розповсюдження не менше як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою, що також свідчить про здійснення діяльності з випуску журналів та періодичних видань, що на переконання колегії суддів підтверджує використання приміщення за цільовим призначенням.

Також, судом першої інстанції правомірно відхилено доводи позивача-2 щодо нецільового використання відповідачем приміщень видавництва посилаючись на те, що ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» проводить семінари, конференції та конкурси, а також використовує підвальне приміщення об`єкту в якості закладу громадського харчування (кафе), виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» є, в тому числі: професійно-технічна освіта, інші види освіти, діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, інша професійна, наукова та технічна діяльність. Отже, вказані доводи скаржника є необґрунтованими, оскільки така діяльність не суперечить наведеним у витягу видам діяльності ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці».

Щодо наданих скаржником скріншотів з мережі інтернет, які на думку ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці» підтверджують нецільове використання відповідачем приміщення редакції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 96 ГПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 96 ГПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

У відповідності до положень ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації» (затв. Наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55) відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту «підпис». Така відмітка проставляється на кожному аркуші засвідченої копії документа.

Разом із тим, як вірно вказав місцевий господарський суд, скріншоти з мережі інтернет, надані позивачем-2 не відповідають вищевказаним вимогам, а тому правомірно не були прийняті судом як належні та допустимі докази.

Оскільки позивачами, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду усіх належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів для задоволення позову та судом не встановлено порушення відповідачем вимог Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» в частині укладення договору оренди з Фондом державного майна України, як і не встановлено, що відповідач використовує приміщення не за цільовим призначенням, на переконання колегії суддів, місцевим господарським судом правомірно відмовлено у їх задоволенні.

Однак, що стосується висновків суду першої інстанції про солідарне стягнення з позивачів витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн, які викладені у додатковому рішенні від 11.08.2021 колегія суддів погодитися не може виходячи з наступного.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване, відповідно до статті 131-2 Конституції України, статті 16 ГПК України, норм Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв?язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно із статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов?язаних з розглядом справи. До витрат, пов?язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов?язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п?яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядку.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об?єднання) зобов?язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов?язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Водночас, за приписами частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Разом з тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Разом з цим, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ятою, шостою статті 126 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи 10.08.2021 до Господарського суду міста Києва від ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якому заявник просив суд стягнути солідарно з позивачів витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення у даній справі, місцевий господарський суд встановив, що першою заявою по суті спору, поданою ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» є відзив на позовну заяву, в якому відповідачем зазначено, що орієнтовна вартість витрат на правничу (правову) допомогу у цій справі становить 15 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем надано: договір про надання правової допомоги № 14/01-20 від 14.01.2020, укладений між ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» та Адвокатським бюро «Олександра Федоришина» (назву змінено на Адвокатське бюро «Федоришин, Покотило та партнери»), додаткову угоду № 1 до цього договору, платіжне доручення № 7982 від 24.01.2020 на суму 15 000,00 грн, акт приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 06.08.2021 до договору №14/01-20 від 14.01.2020 на суму 15 000,00 грн.

Так, згідно п. 4.1 договору про надання правової допомоги № 14/01-20 від 14.01.2020 вартість послуг бюро та порядок розрахунків щодо кожного окремого завдання клієнта вказується в додаткових угодах до договору.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 1 від 14.01.2020 сторони домовилися у цій додатковій угоді врегулювати умови їх взаємодії, що виникають та пов`язані з наданням правової допомоги щодо вирішення спору у справі № 910/18907/19, що розглядається в Господарському суді міста Києва, за позовом Державної служби України з питань праці та Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» до клієнта.

Згідно п. 3 додаткової угоди № 1 клієнт сплачує бюро вартість послуг (гонорар) у розмірі 15 000,00 грн протягом 20 робочих днів з дати підписання цієї додаткової угоди за банківськими реквізитами, вказаними в цій додатковій угоді.

Таким чином, місцевий господарський суд враховуючи, що відповідачем надано суду докази понесення витрат на професійну правничу (правову) допомогу в межах даної справи у розмірі 15 000,00 грн та прийняте судом рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов до висновку про солідарне стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу (правову) допомогу згідно ст. 129 ГПК України.

Щодо понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі (15 000,00 грн) та необхідність відшкодування таких витрат за рахунок відповідачів, колегія суддів погоджується у повному обсязі. Однак, як зазначалося вище судом апеляційної інстанції, з висновком суду саме про солідарне стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу (правову) допомогу, колегія суддів погодитися не може виходячи з наступного.

З аналізу вказаних норм ГПК України вбачається, що солідарне стягнення витрат на професійну правничу допомогу, судового збору чинним ГПК України не передбачено.

Солідарне зобов?язання є інститутом цивільного права і на нього поширюється дія норм ЦК України, який визначає це поняття через «солідарну вимогу» та «солідарний обов?язок» (ст. ст. 541-544 ЦК України).

Солідарне зобов?язання є різновидом цивільно-правових зобов?язань із множинністю осіб, які характеризуються тим, що у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний з них має право пред?явити боржникові вимогу в повному обсязі, а в разі солідарного обов?язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов?язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо.

Солідарна відповідальність у зобов?язальному праві це - відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов?язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

При цьому, як солідарне зобов?язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.

Судове рішення не може бути підставою виникнення солідарності, оскільки, судовим рішенням підтверджуються права осіб, а не створюються заново. Судове рішення не може створювати й солідарну відповідальність там, де вона не випливає з самого правовідношення, яке зумовило виникнення спору.

Солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, судового збору, законом не передбачено.

Подібні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20.

З наведеного слідує, що у даній справі № 910/18907/19 неможливо солідарно стягнути витрати на професійну правничу допомогу з Державної служби України з питань праці та Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці».

Крім того, місцевим господарським судом було ухвалене додаткове рішення без повідомлення (виклику) сторін, що суперечить приписам ч.3 ст. 244 ГПК України, якою передбачено, що додаткове судове рішення ухвалюється у тому самому порядку, що й судове рішення, тобто у судовому засіданні з викликом сторін.

Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених ГПК України зокрема передбаченим приписами ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України.

Отже, ухваливши додаткове рішення без повідомлення (виклику) сторін, тоді як справа розглядалась у загальному позовному провадженні, судом першої інстанції було позбавлено право позивачів на подання суду клопотання чи заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що на переконання колегії суддів, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат, чого в даному випадку апеляційним судом встановлено не було.

Враховуючи зазначене, оскаржуване додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 в частині солідарного стягнення з позивачів витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню. Заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення у даній справі про солідарне стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід задовольнити частково, ухваливши нове додаткове рішення у даній справі про стягнення з позивачів на корить відповідача по 7 500 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.

Що стосується заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 15000 грн, які відповідач просив також стягнути солідарно з позивачів, яка (заява) викладена у письмових поясненнях на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 13.09.2021 між ТзОВ «Редакція журналу «Охорона праці» та Адвокатським бюро «Федоришин, Покотило та партнери» укладено додаткову угоду №4 до договору про надання правової допомоги від № 14/01-20 від 14.01.2020, в якій сторони домовилися врегулювати їх взаємовідносини, що виникають та пов?язані з представництвом інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції в межах розгляду справи № 910/18907/19 за апеляційними скаргами Державної служби України з питань праці та Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021.

У пункті 3 вказаної додаткової угоди сторони погодили, що клієнт сплачує бюро вартість послуг у розмірі 15000 грн протягом 5 (п?яти) робочих днів з дати підписання цієї додаткової угоди.

Так, відповідачем надано суду копію платіжного доручення № 9371 від 29.09.2021 про оплату 15000 грн за послуги правової допомоги.

Таким чином, апеляційний господарський суд враховуючи, що відповідачем надано суду докази понесення витрат на професійну правничу (правову) допомогу в межах даної справи у розмірі 15 000,00 грн під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, прийняте судом апеляційної інстанції рішення про відмову у задоволенні апеляційних скарг і залишення без змін оскаржуваного судового рішення, відсутність обґрунтованих заперечень позивачів щодо співмірності заявлених витрат, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що заява відповідача про солідарне стягнення з позивачів витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню з мотивів викладених вище, а саме з підстав, що у даній справі № 910/18907/19 неможливо солідарно стягнути витрати на професійну правничу допомогу з Державної служби України з питань праці та Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці». На переконання колегії суддів, з позивачів на корить відповідача належить стягнути по 7 500 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачами не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивачів на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про припинення користування та повернення майна, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційних скарг Державної служби України з питань праці та Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» в межах зазначених в них доводів слід задовольнити частково. Оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 слід залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі №910/18907/19 підлягає скасуванню з прийняттям нового додаткового рішення про стягнення з позивачів на корить відповідача по 7 500 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, оскільки, солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, судового збору, законом не передбачено.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної служби України з питань праці на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі №910/18907/19 задовольнити частково в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021.

2. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі №910/18907/19 задовольнити частково в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/18907/19 залишити без змін.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі №910/18907/19 скасувати.

5. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці» про ухвалення додаткового рішення щодо солідарного стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/18907/19 задовольнити частково.

6. Ухвалити нове додаткове рішення у справі №910/18907/19 яким стягнути з Державної служби України з питань праці (01601, місто Київ, вулиця Десятинна, будинок 14; ідентифікаційний код 39472148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці» (02100, місто Київ, вулиця Попудренка, будинок 10/1; ідентифікаційний код 21601181) витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп за розгляд справи у суді першої інстанції.

7. Стягнути з Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 10А; ідентифікаційний код 23379396) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці» (02100, місто Київ, вулиця Попудренка, будинок 10/1; ідентифікаційний код 21601181) витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп за розгляд справи у суді першої інстанції.

8. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці» про ухвалення додаткового рішення щодо солідарного стягнення витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи у суді апеляційної інстанції у справі №910/18907/19 задовольнити частково.

9. Стягнути з Державної служби України з питань праці (01601, місто Київ, вулиця Десятинна, будинок 14; ідентифікаційний код 39472148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці» (02100, місто Київ, вулиця Попудренка, будинок 10/1; ідентифікаційний код 21601181) витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

10. Стягнути з Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 10А; ідентифікаційний код 23379396) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці» (02100, місто Київ, вулиця Попудренка, будинок 10/1; ідентифікаційний код 21601181) витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

11. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги (судовий збір) покладаються на скаржників.

12. Видачу наказів по справі №910/18907/19 доручити Господарському суду міста Києва.

13. Матеріали справи №910/18907/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 02.12.2022 після виходу суддів з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік