Рішення від 06.12.2022 по справі 295/10021/22

Справа №295/10021/22

Категорія 81

2/295/2355/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2022 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючого судді Полонця С.М.,

секретаря с/з Лукасевич А.Є.,

розглянув в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» про захист прав споживачів, -

встановив:

Позивач звернувся в суд з даним позовом, в якому просить визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу між сторонами, укладений 19.01.2022 року, стягнути з відповідача на його користь суму сплаченого авансу в розмірі 156539,65 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 28175,60 грн., пеню в розмірі 563542,74 грн., в всього 748257,99 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. При цьому посилається на те, що між сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу, на виконання якого позивачем було сплачено на користь відповідача частину суми вартості транспортного засобу в розмірі 156539,65 грн. Відповідно до умов вказаного договору основний договір на належний відповідачу автомобіль не був укладений, а транспортний засіб взагалі не належить відповідачу, що робить неможливим виконання в подальшому умов договору з боку відповідача. На даний час термін дії договору закінчився, позивач сплатив кошти, але відповідач свої зобов`язання не виконав, що є підставою для визнання недійсним попереднього договору та стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого авансу, інфляційних втрат та пені.

Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира від 12.10.2022 року у даній цивільній справі відкрито загальне позовне провадження.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав клопотання про розгляд справи без його та позивача участі, в якій підтримав позов та просив його задовольнити, а також не заперечував щодо вирішення справи за відсутності відповідача в заочному порядку.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про час, день та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзив на позов не надав, а тому суд вважає за можливе вирішити спір без участі представника відповідача на підставі наявних у справі даних та доказів згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України.

Дослідивши докази в їх сукупності, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що в січні 2022 року позивач для особистих потреб та потреб членів своєї родини вирішив придбати легковий автомобіль. Здійснюючи пошуки потрібної моделі в мережі Інтернет, позивач знайшов оголошення про продаж Товариством з обмеженою відповідальністю "Везем Шиппінг" автомобіля потрібної йому марки.

З метою придбання автомобіля в найкоротший термін, позивач зателефонував до відповідача, де позивачеві запропонували укласти попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу. Необхідність укладення попереднього договору відповідач обґрунтував необхідністю транспортування автомобіля з іншого міста в якому він знаходиться на складі відповідача.

Попередній договір відповідач вислав позивачу поштою на адресу міста проживання, який було підписано позивачем та відправлено на адресу відповідача.

Таким чином, 19 січня 2022 року між позивачем (Сторона-2) та відповідачем (Сторона-1) було укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу ПКП-12062, згідно з умовами якого сторони зобов`язалися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу (Основний договір) на належний Стороні-1 транспортний засіб строком до 31 травня 2022 року (п. 1.1. та 1.2. Договору).

Відповідно до пункту 2.1. Договору, продаж транспортного засобу вчиняється між сторонами за ціною (вартістю) в розмірі 156539,65 грн., у тому числі ПДВ 26089,94 грн., та сплачується Стороною-2 в безготівковій формі на поточний рахунок сторони-1 в національній валюті України гривні.

Згідно пункту 2.3. Договору Сторона-2 сплачує в день підписання цього Договору Стороні-1 на розрахунковий рахунок Сторони-1 кошти в розмірі 156539,65 грн., у тому числі ПДВ26089,94грн.

На виконання зазначеного договору позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти в розмірі 156539,65 грн.

Таким чином, договір вважається укладеним, тому як сторони прийняли його до виконання.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що Сторони зобов`язалися до 31 травня 2022 року укласти Основний договір.

Відповідно до умов договору та з урахуванням оплати послуг Сторона-1 повинна була укласти зі Стороною-2 Основний договір на належний Стороні-1 автомобіль (п.1.1) до 31 травня 2022 року, однак прострочив виконання такого зобов`язання на 120 днів.

Крім того, як виявилось пізніше, транспортний засіб Стороні-1 взагалі не належить і до теперішнього часу, право власності сторона-1 на цей транспортний засіб не набула, що робить неможливим виконання в подальшому умов Договору з боку Сторони-1.

Відповідно до пункту 4.1. на теперішній час, термін дії договору закінчився, позивач сплатив кошти, але відповідач свої зобов`язання не виконав.

На сьогоднішній день позивач не отримав від відповідача жодного письмового чи усного повідомлення із зазначенням конкретної календарної дати, часу і місця укладення Основного договору.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з ч.1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

В силу положень ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, і у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплатою неустойки і відшкодування збитків та моральної шкоди.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. (ч.1, 2 ст. 651 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

З аналізу норм ст.18 цього Закону, суд дійшов висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Несправедливими згідно із ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимогу у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (ч.4 ст.18 цього Закону).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Укладаючи попередній договір, позивач бажав настання реальних наслідків у виді якнайшвидшого отримання у власність бажаного автомобіля. У випадку повідомлення позивачу правдивої інформації про те, що автомобіль на час укладання попереднього договору не належить відповідачу, а також про те, що позивач не отримає автомобіль у власність у строки, передбачені договором, позивач не укладав би з відповідачем спірного договору.

Крім того, за спірним договором відповідач фактично зобов`язався надати послуги позивачу з викупу транспортного засобу за кошти позивача з аукціону в США, транспортування його до України та розмитнення. Про це свідчить пункт 1.5. договору та розрахунок вартості автомобіля, який був наданий відповідачем. Отже, відповідач не мав на меті здійснювати продаж належного йому транспортного засобу. Його метою було надання послуг, які зазначені в розрахунку вартості як «Дилерські послуги», чим відповідач також ввів в оману позивача. Отже, при таких обставинах відповідно до ч.1 ст.213 ЦК України, цей правочин слід тлумачити як надання послуг дилера.

Таким чином, під час укладення попереднього договору відповідач ввів позивача в оману, оскільки спонукав дати згоду на здійснення правочину на який в іншому випадку позивач не погодився б. Відповідач ввів позивача в оману стосовно основних характеристик товару, який позивач бажав придбати, а саме його наявності, належності відповідачу та поставки в майбутньому.

В свою чергу, відповідач не вчинив жодних дій для виконання умов попереднього договору, що свідчить про відсутність у нього намірів до реального настання правових наслідків, передбачених оспорюваним правочином.

З аналізу пунктів 1.2., 2.1. та 2.3. попереднього договору вбачається жорсткий імперативний обов`язок споживача в день підписання договору оплатити вартість завдатку в розмірі повної вартості транспортного засобу, в той час, як обов`язок відповідача щодо строків придбання транспортного засобу та наслідків зволікання з виконанням такого обов`язку відповідачем взагалі не конкретизовані. Більше того, кінцевий термін укладення основного договору є непомірно тривалим (4 місяці). З урахуванням цієї обставини, укладення основного договору взагалі втрачає для позивача свою актуальність.

Спірним договором фактично забезпечено захист інтересів лише продавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов`язками сторін.

Згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Вищезазначене свідчить про те, що укладання основного договору між сторонами в майбутньому неможливо, оскільки позивач, як споживач, втратив довіру до відповідача, та наполягає на поверненні сплачених коштів.

За таких обставин користування відповідачем коштами, які сплатив позивач, є безпідставними, а тому сплачені позивачем кошти в сумі 156539,65 грн. підлягають поверненню.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК України).

Укладений попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу є недійсним з моменту його вчинення, внаслідок чого позивачу, в порядку застосування ст.216 ЦК України, слід повернути сплачені на виконання цього договору кошти шляхом їх стягнення з відповідача.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України у рішенні по справі №15-рп/2011 від 10.11.2011: «Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу (ЦК). Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому послуги».

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зокрема, статтями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦКУ визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормою ст.635 ЦК України, сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладання договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завданні простроченням.

Також, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3%річних відповідно до статті 625ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12- 105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки ТОВ «Везем Шиппінг" не повернуло кошти, які були сплачені позивачем згідно попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу ПКП-12062 від 19 січня 2022 року, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати за період з 01.02.2022 року по 31.08.2022 року в сумі 28175,60 грн.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Сума пені розраховується з урахуванням 120 днів прострочки (156539,65 грн. х 120 днів х 3% = 563542,74 грн.).

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідач не скористався своїм правом та не подав відзив на позовну заяву з доказами на спростування доводів позовної заяви.

Згідно ст.141 ЦПК України із відповідача на користь держави підлягає стягненню 7482,58 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 82, 141, ч. 3 ст. 223, 259, 263, 265, гл. 11 розд. 3 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого авансу в розмірі 156539 грн. 65 коп., суму інфляційних втрат в розмірі 28175 грн. 60 коп., пеню в розмірі 563542 грн. 74 коп., а всього 748257 грн. 99 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» в дохід держави судовий збір в розмірі 7482 грн. 58 коп.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг»; місце знаходження: 03026, м. Київ, Столичне шосе, 101-В; код ЄДРПОУ 43764369.

Суддя: