Ухвала

від 05.12.2022 по справі 380/3269/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/3269/20

У Х В А Л А

з питань повороту виконання судового рішення

05 грудня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника Галицької митниці Держмитслужби про поворот виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021 в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці професійної спілки працівників митних органів України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, із вимогами:

- визнати протиправним та скасувати наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020 року №141-о з займаної посади, на підставі якого позивача 15.04.2020 року було звільнено з роботи;

- поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора митного поста «Мостиська-залізничний» Львівської митниці ДФС з 15.04.2020 року на підприємстві, в яке реорганізована Львівська митниця ДФС;

- стягнути з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.04.2020 року по день ухвалення судового рішення, виходячи зі середньоденної заробітної плати 347,67 грн., у відповідності до постанови КМ України №100 від 08.02.1995 року;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 усі судові витрати, до яких входять витрати на правничу допомогу адвоката, попередня оплата за послуги якого становить 30000,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці професійної спілки працівників митних органів України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було відмовлено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021 було задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду та, зокрема, стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.04.2020 по 03.06.2021 в розмірі 90486 (дев`яносто тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 90 коп. (без врахування податків та інших обов`язкових платежів).

Постановою Верховного Суду від 09.06.2022 було задоволено постанову Галицької митниці Держмитслужби, скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021 та залишено в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2021.

04.11.2022 від представника відповідача на адресу суду надійшла заява про поворот виконання судового рішення, в якій він просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Галицької митниці Держмитслужби 90486,90 грн.

14.11.2022 від представника позивача на адресу суду надійшло заперечення на заяву про поворот виконання судового рішення, у якому він щодо задоволення заяви заперечив. Окрім цього, просив суд стягнути на користь позивача 20000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку із розглядом даної заяви.

У судове засідання, призначене на 05.12.2022 року, сторони не з`явились, проте були належним чином повідомлені про дату, місце та час його проведення. За результатом проведеного судового засідання суд перейшов до письмового провадження з метою розгляду поданої заяви.

Розглянувши подану заяву про поворот виконання судового рішення суд керується таким.

Питання повороту виконання судових рішень врегульоване статтею 380 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідно до частин четвертої-восьмої вказаної статті питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

За подання заяви про поворот виконання судовий збір не сплачується.

Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене згідно із частинами першою - третьою статті 380 КАС України, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи за результатами перегляду рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

При цьому, згідно зі статтею 381 КАС України поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб`єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Таким чином, для вирішення наявності підстав для повороту виконання судового рішення, у даному випадку, ключовим питанням, яке слід вирішити, є можливість віднесення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до заробітної плати, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі Закон України № 108/95-ВР), заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України №108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону України № 108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою вказаної статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 № 114/8713 (далі Інструкція №114/8713), якою передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19.

Отже, враховуючи те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, зважаючи на положення статті 381 КАС України, суд дійшов висновку про те, що поворот виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021 можливий лише у разі, якщо таке судове рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Водночас суд звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду від 09.06.2022, якою скасовано згадану постанову та залишено в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2021, не встановлено факту обґрунтування рішення суду повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для здійснення повороту виконання судового рішення, а тому в задоволенні даної заяви слід відмовити повністю.

Щодо клопотання представника позивача про стягнення з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн., понесених ним у зв`язку із розглядом заяви про поворот виконання судового рішення, суд зазначає таке.

Перш за все суд зазначає, що чинним КАС України не встановлено порядку стягнення витрат на професійну правничу допомогу на стадії виконання судового рішення.

Разом з тим, згідно частини 6 статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Враховуючи те, що представником позивача заявлено відповідне клопотання про стягнення з відповідача у справі на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом заяви про поворот виконання судового рішення, суд вважає за потрібне розглянути таке клопотання та застосувати при його розгляді аналогію закону.

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що 13.11.2022 позивачем укладено Договір про надання правової допомоги з адвокатом Гарницьким П.П.

У відповідності до п.4.1. договору, оплата за надання правової допомоги клієнту у відповідності до цієї угоди становить 20000,00 грн.

Згідно ордеру на надання правничої допомоги серії АІ №1305711 на підставі договору, представник інтересів позивача адвокат Гарницький П.П.

Згідно попереднього розрахунку витраченого адвокатом часу, адвокатом було надано позивачу наступні послуги:

1) попереднє опрацювання матеріалів (1 год.);

2) надання усних консультацій клієнту (2 год.);

3) складання заперечення на заяву та інших документів (6 год.);

4) участь у судових засіданнях (1 год.).

Судом також встановлено, що доказом понесення витрат позивача на професійну правничу допомогу є квитанція до прибуткового касового ордера №17 від 13.11.2022, згідно якої позивач сплатив 20000,00 грн.

Разом з тим, на переконання суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 20000,00 грн. по даній справі не є співмірним із складністю поданої заяви про поворот виконання судового рішення та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У даному випадку вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом суд вважає завищеним, оскільки подання заперечення на заяву про поворот виконання судового рішення не потребує значної затрати часу для його підготовки. Окрім цього, суд враховує й сталу правову позицію щодо розгляду судами аналогічного роду заяву.

Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у викладених заперечення представника позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

З огляду на вказані обставини справи, суд вважає, що визначений проміжок часу у підготовці заперечення та вартістю таких послуг у розмірі 20000,00 грн. за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів не є співрозмірним зі складністю розглянутої судом заяви та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Відтак, з огляду на незначну складність розглянутої судом заяви та обсяг наданих послуг, також враховуючи те, що питання розподілу судових витрат у вигляді стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за подання адвокатом заперечення на заяву про поворот виконання судового рішення вирішується на стадії виконання судового рішення, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 500,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 132, 134, 139, 243, 248, 256, 294, 295, 380, 381 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

у задоволенні заяви Галицької митниці Держмитслужби про поворот виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021 в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці професійної спілки працівників митних органів України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Стягнути з Галицької митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ: 43348711; 79000, м.Львів, вул. Костюшка, 1) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500 (п`ятсот) грн. 00 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

СуддяСасевич О.М.