Постанова

від 06.12.2022 по справі 640/19031/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19031/21

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.

За участю секретаря: Шевченко Е.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року, суддя Чудак О.М., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Регіон Україна" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Регіон Україна" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.04.2021 №00254260704.

Позовні вимоги обґрунтувано тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі необґрунтованих висновків відповідача, викладених в акті перевірки від 16.03.2021 №21236/26/15-07-04-02/37750107 щодо встановлених в ході перевірки порушень ТОВ "Агро-Регіон Україна" вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) під час формування податкової звітності з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій із контрагентом-постачальником ТОВ «ТКК ОЛСТОР» щодо придбання кукурудзи у листопаді та грудні 2020 року.

Водночас, позивач зазначив, що господарські відносини із ТОВ «ТКК ОЛСТОР» є реальними, підтверджені належними й достатніми первинними документами та пов`язані із господарською діяльністю позивача.

Також позивач вказує на помилковість та необґрунтованість доводів відповідача про неможливість здійснення таких операцій у зв`язку із відсутністю у ТОВ «ТКК ОЛСТОР» ресурсів для здійснення задокументованої діяльності, відповідних товарів у ланцюгу постачання та відсутність законного джерела введення в обіг товару, оскільки, на його переконання, податковий орган не компетентний в питанні можливої урожайності кукурудзи.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Агро-Регіон Україна" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за грудень 2020 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 16.03.2021 №21236/26/15-07-04-02/37750107, у якому зафіксовано порушення ТОВ "Агро-Регіон Україна" вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 ПК України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2020 року на суму 1 751 624 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки від 16.03.2021 №21236/26/15-07-04-02/37750107 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2021 №00254260704, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2020 року на суму 1 751 624 грн та застосовано до ТОВ "Агро-Регіон Україна" штрафні санкції у сумі 437 906 грн.

ТОВ "Агро-Регіон Україна" оскаржено податкове повідомлення-рішення від 06.04.2021 №00254260704 в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДПС України, рішенням якої від 09.06.2021 №12991/6/99-00-06-01-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а спірне рішення без змін.

Вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що прийнято всупереч нормам податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу п. 198.6 ст. 198 ПК).

За змістом п.200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За визначенням абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), "господарські операції" - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV).

При цьому, підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначений у статті 200 Податкового кодексу України

У відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Так, відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Отже, з вищезазначеної норм закону слідує, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у формі виникнення права платника податку на формування фінансового результату до оподаткування та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Як убачається із матеріалів справи, 09.11.2020 між ТОВ «ТКК ОЛСТОР» (Постачальник) та ТОВ "Агро-Регіон Україна" (Покупець) укладено договір №09/11/20-КУ-ТО щодо поставки кукурудзи врожаю 2020 року, насипом, що є власністю Постачальника, у кількості 250 т +-3% за ціною 7180,02 грн з ПДВ, загальною вартістю 1 795 005 грн з ПДВ.

13.11.2020 між ТОВ «ТКК ОЛСТОР» (Постачальник) та ТОВ "Агро-Регіон Україна" (Покупець) укладено договір №13/11/20-КУ-ТО щодо поставки кукурудзи врожаю 2020 року, насипом, що є власністю Постачальника, у кількості 250 т +-3% за ціною 7400,04 грн з ПДВ, загальною вартістю 1 850 010 грн з ПДВ.

17.11.2020 між ТОВ «ТКК ОЛСТОР» (Постачальник) та ТОВ "Агро-Регіон Україна" (Покупець) укладено договір №17/11/20-КУ-ТО щодо поставки кукурудзи врожаю 2020 року, насипом, що є власністю Постачальника, у кількості 300 т +-3% за ціною 7130,04 грн з ПДВ, загальною вартістю 2 139 012 грн з ПДВ.

25.11.2020 між ТОВ «ТКК ОЛСТОР» (Постачальник) та ТОВ "Агро-Регіон Україна" (Покупець) укладено договір №28/11/20-КУ-ТО щодо поставки кукурудзи врожаю 2020 року, насипом, що є власністю Постачальника, у кількості 520 т +-3% за ціною 7400,04 грн з ПДВ, загальною вартістю 3 710 200 грн з ПДВ.

09.12.2020 між ТОВ «ТКК ОЛСТОР» (Постачальник) та ТОВ "Агро-Регіон Україна" (Покупець) укладено договір №09/12/20-КУ-ТО щодо поставки кукурудзи врожаю 2020 року, насипом, що є власністю Постачальника, у кількості 150 т +-3% за ціною 6770,04 грн з ПДВ, загальною вартістю 1 015 506 грн з ПДВ.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ «ТКК ОЛСТОР» у день їх підписання поставлено ТОВ "Агро-Регіон Україна" кукурудзу у відповідних обсягах про що свідчать акти приймання-передачі товару та видаткові накладні від 09.11.2020, від 13.11.2020, від 17.11.2020, від 25.11.2020 та від 09.12.2020.

Згідно наявних у матеріалах справи копії платіжних доручень оплата відповідних партій кукурудзи проведена ТОВ "Агро-Регіон Україна" у повному обсязі згідно рахунків, виставлених ТОВ «ТКК ОЛСТОР».

За фактами вказаних поставок ТОВ «ТКК ОЛСТОР» складені податкові накладні, які зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Окрім того, матеріали справи містять докази використання ТОВ "Агро-Регіон Україна" кукурудзи врожаю 2020 року у власній господарській діяльності, а саме продажу позивачем такого товару на експорт.

Колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо.

Аналогічний правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 09.02.2018 у справі №804/1940/14 та від 13.01.2021 у справі №810/1811/17.

Крім того, відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення інших субпідрядників (працівників чи організацій) є можливим за умовами укладених між позивачем і вказаними вище контрагентами договорів.

Так, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Аналогічний правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 16.04.2019 у справі №804/6909/17 та від 21.02.2020 у справі №815/253/16.

Таким чином, будь-які порушення, встановлені податковим органом в діяльності контрагентів позивача та інших суб`єктів господарювання, з якими позивач безпосередньо не перебуває у господарських відносинах, не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсними господарських відносин з надання позивачу його контрагентами відповідних послуг, які з боку позивача в повному обсязі підтверджено наданими первинними документам.

Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі "Інтерсплав проти України").

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону "Про ПДВ" стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Таким чинном, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами - контрагентом позивача.

При цьому як вірно зауважив суд першої інстанції, залучення матеріальних та трудових ресурсів для постачання товарів для позивача могло відбуватись без оформлення ТОВ «ТКК ОЛСТОР» та його постачальниками трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів щодо залучення матеріальних ресурсів. У такому разі може йти мова про порушення ТОВ «ТКК ОЛСТОР» вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів та товарів.

Окрім того, вказані товари могли придбаватись ТОВ «ТКК ОЛСТОР» та його постачальниками у осіб, які не є платниками ПДВ, а тому відповідач не міг відслідкувати факти залучення таких осіб лише шляхом співставлення даних Єдиного реєстру податкових накладних.

Таким чином, висновки про відсутність у ТОВ «ТКК ОЛСТОР» трудових та матеріально-технічних ресурсів контролюючим органом зроблено на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, проте така податкова інформація, носить виключно інформативний характер.

Як зазначив в ході апеляційного розгляду представник відповідача, що звірку контрагента позивача податковий орган не проводив. Також представник зазначив, що до позивача у податкового органу претензій щодо його господарської діяльності, оформлення документів, не має, проте відповідач вважає, що господарська операція з контрагентом не могла відбутися, так як контрагент ТОВ «ТКК ОЛСТОР» не вирощував і не придбавав продукт, придбаний позивачем.

Проте, такі доводи є безпідставними та спростовуються вищевикладеними доводами суду.

Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а, отже, така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №640/25059/19.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що обставини фіктивності та інших недоліків правого статусу контрагентів платника податків, невиконання ними своїх податкових обов`язків, підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нездійснення господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань. Таких підстав відповідачем не зазначено, судом під час судового розгляду не встановлено.

Водночас, наявні у матеріалах справи документи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Доводи відповідача про наявність рішення від 03.03.2021 №47258 про відповідність ТОВ «ТКК ОЛСТОР» критеріям ризиковості платника податку, прийнятого з мотивів здійснення ТОВ «ТКК ОЛСТОР» сільськогосподарської діяльності за відсутності трудових ресурсів, суд розцінює критично.

Разом з тим, як вірно зауважив суд першої інстанції, вказане рішення не існувало на момент здійснення досліджуваних господарських операцій між ТОВ "Агро-Регіон Україна" та ТОВ «ТКК ОЛСТОР».

Рішення про відповідність ТОВ «ТКК ОЛСТОР» критеріям ризиковості платника податку прийняте контролюючим органом під час моніторингу податкових накладних поданих на реєстрацію ТОВ «ТКК ОЛСТОР».

При цьому, згідно постанови Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18 здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу. При здійсненні такого моніторингу не надається оцінка реальності відповідних господарських операцій.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав вважати, що наявність вказаного рішення від 03.03.2021 №47258 є доказом документування ТОВ «ТКК ОЛСТОР» нереальних господарських операцій.

Окрім того, судом встановлено, що за результатом здійснення вказаних поставок кукурудзи на адресу позивача, ТОВ «ТКК ОЛСТОР» складено податкові накладні від 09.11.2020 №1, від 13.11.2020 №2, від 17.11.2020 №3, від 25.11.2020 №4, від 09.12.2020 №1, які зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №640/17560/21, що набрало законної сили 23.12.2021, визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Головного управління ДПС у місті Києві з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критерію ризиковості платника податку від 15.02.2021 №32993, зобов`язано Головне управління ДПС у місті Києві виключити Товариство з обмеженою відповідальністю «ТКК ОЛСТОР» (код ЄДРПОУ 39867444) з переліку платників податку, які відповідають п.8 Критеріїв ризиковості платника податку, що спростовує доводи податкового органу в цій частині.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки щодо нереальності вказаних господарських відносин між ТОВ "Агро-Регіон Україна" та ТОВ «ТКК ОЛСТОР».

Щодо доводів податкового органу про відсутності у контрагента позивача достатніх виробничих потужностей, працівників, то вони також є безпідставними, оскільки дана обставина не свідчить про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, так як на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Укладання трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит та на формування витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання своїх договірних обов`язків контрагентом.

Так, відповідно до висновків Верховного Суду, викладеними в постанові від 25.02.2021 у справі № 640/3515/19 "відсутність трудових та матеріальних ресурсів самостійно не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності у позивача первинних документів, які спростовують такі доводи".

Також варто зазначити, що поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Разом з тим, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Так матеріали справи містять копії первинних документів, які підтверджують рух товару від ТОВ «ТКК ОЛСТОР» до ТОВ "Агро-Регіон Україна", коштів за такий товар від ТОВ "Агро-Регіон Україна" до ТОВ «ТКК ОЛСТОР», використання такого товару у господарській діяльності ТОВ "Агро-Регіон Україна", що свідчить про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00254260704 від 06.04.2021 року.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Степанюк А.Г.

Повний текст виготовлено: 06 грудня 2022 року.