Постанова

від 06.12.2022 по справі 240/1280/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/1280/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Р.М.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

06 грудня 2022 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бердоус Ю. М.,

представника позивача: Ярошенка А.О.,

представника відповідача: Зеленової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкспромгаз" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

в січні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Люкспромгаз" звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року позов задоволено, а саме:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС Житомирській області від 14.01.2022 року №00002660701;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС Житомирській області від 14.01.2022 року №00002680701;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкспромгаз" сплачений судовий збір у розмірі 24 810 (двадцять чотири тисячі вісімсот десять) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апелянт вважає, що позивачем жодним чином не спростовано висновки перевірки, а лише зазначає детальний перелік документів, на підставі яких здійснювалися господарські операції без надання будь-яких пояснень щодо їх реального виконання. Відповідач вважає, що за результатами проведеної перевірки контролюючим органом правомірно прийнято оскаржувані податкове повідомлення-рішення, які скасуванню не підлягають.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про їх необґрунтованість та повне спростування в ході розгляду даної справи судом першої інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що у період з 30.11.2021 року по 20.12.2021 року працівниками Головного управління ДПС у Житомирській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Люкспромгаз" з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2018 року по 30.09.2021 рік та законодавства по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 20.04.2015 року по 30.09.2021 рік.

За результатами зазначеної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки №13048/06-30-07-01/39755730 від 28.12.2021 року та винесено податкові повідомлення-рішення від 14 січня 2022 року № 00002660701 і № 00002680701, в яких зазначено про порушення пп.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44 ПК України, ст. 3, ст. 4, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №16 "Витрати", в результаті чого товариством занижено податок на прибуток у загальній сумі 1 020 209, 00 грн., у тому числі: І півріччя 2019 року - 142821 грн., 3 квартал 2019 року - 173097 грн., 2019 рік - 314865 грн.; 3 квартал - 523825 грн. (збиток) , 2020 рік - 90689 грн.; 1 квартал 2021 року - 614655 грн., 1 півріччя 2021 року - 614655 грн., 3 квартали 2021 року - 614655 грн. та п.44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10, ст. 201 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 1 133 565, 00 грн. в тому числі: квітень 2019 року в сумі 349850 грн., жовтень 2020 року в сумі 77592 грн., листопад 2020 року в сумі 23173 грн., січень 2021 року в сумі 682950 грн.

На підставі акту документальної планової виїзної перевірки ГУ ДПС у Житомирській області ТОВ «Люкспромгаз» отримано податкові повідомлення-рішення: №00002660701 від 14.01.2022 року у розмірі 1 246 922,00 грн. та №00002680701 від 14.01.2022 року у розмірі 1 020 209,00 грн.

Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що кожна господарська операція, що була предметом перевірки документально оформлена у повній відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», подані позивачем документи по кожній поставці продукції підтверджують наявність законних підстав для поставки пального, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Так, згідно з підп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі ПК України; в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування, відповідно до підп.«а» п.185.1 ст.185 ПК України, є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що піддягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівісу - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного! кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п.187.1 ст.187 ПК України).

Згідно з підп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначено ст.198 ПК України.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться сум сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створпення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами п.201.1 ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим термін.

У п.201.7 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до додаткової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК України. Так, за змістом п.44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та с фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16.07.1999 №996-Х бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV).

Згідно зі ст. 1 Закону №996-ХІV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З наведених законодавчих положень слідує, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Аналізуючи господарські операції позивача з придбання ПММ відповідач у акті перевірки стверджує, що за наслідками перевірки неможливо підтвердити реальність здійснення операцій через те, що правочини створені цими СПД не спрямовані на реальне настання наслідків і через те вважає неправомірним формування податкового кредиту з ПДВ по цим операціям

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до статті 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином це фіктивний правочин. Фіктивний цравочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

За ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Для визнання правочинів нездійсненими у зв`язку з тим, що вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, відповідач на думку суду мав встановити наявність умислу всіх сторін на вчинення фіктивного правочину та довести що за наслідками такого фавочину позивачем не було отримано ніякого майна.

Крім того, господарська діяльність позивача не обтяжена заборонами на здійснення видів діяльності, що були предметом вивчення податковим органом за перевірені податкові періоді), платник податків не був обмеженим у вільному використання власних коштів чи ресурсів у зв`язку з наявністю податкового чи іншого боргу. Тому позивач мав право вільно обирати постачальника товарів (робіт, послуг), вільно перераховувати кошти у залежності від власних висновків про можливі виоди та ризики під час здійснення господарської діяльності.

На меті оподаткування вказаним податком є оподаткування доданої вартості створеної особисто платником податку у вигляді націнки, прибутку, скидки та інше. З цією метою у відповідності із ст.200 ПКУ ПДВ до сплати (додана вартість) визначається у вигляді різниці між податковими зобов`язаннями (нарахований ПДВ на весь обсяг продажу) та податковим кредитом з ПДВ (ПДВ сплачений постачальникам товарів (робіт, послуг). У випадку; коли не приймається до уваги нарахований ПДВ на обсяг продажу або ПДВ сплачений, повністю нівелюється принципи визначення та оподаткування доданої вартості, а відповідно і визначення податку на додану вартість.

У разі коли під час здійснення контрольних заходів податковим органом визначаються, що задекларовані у складі податкового кредиту постачальники не сплатили ПДВ він має залучити цих СПД до виконання своїх податкових обов`язків, у разі коли не сплачено ПДВ під час продажу товарів (робіт, послуг) до сплати ПДВ має бути залучений перевірений платник податку.

Отже, висновки про неправомірність формування податкового кредиту позивача сформовано лише на підставі тих даних, які зміг отримати відповідач проаналізувавши звітність платників податків, дані ЄРПН, та документи позивача надані до перевірки, не перевіряючи обставини здійснення та документування господарських операцій постачальників позивача.

Відсутність у публічному доступі задекларованих умов для здійснення господарських операцій не дає підстав вважати фіктивними правочини, що були створені за наслідками таких господарських операцій.

Разом з тим, твердження про відсутність у постачальників позивача власних або орендованих можливостей здійснити операції з фактичного постачання ПММ позивачеві за відсутності детального вивчення обставини здійснення господарської діяльності СПД постачальників в межах зустрічних звірок, вказує на недостатність такої інформації для висновків про відсутність фактичного постачання ПММ та передчасним використання цієї інформації для перегляду зобов`язань з ПДВ позивача за перевірені податкові періоди.

Окрім того, за наслідками перевірки відповідач за перевірені періоди встановив завищення податкових зобов`язань з ПДВ на 1 133 565 грн. щодо купівлі паливо-мастильних матеріалів з контрагентами.

Позивачем було сформовано податковий кредит на суму 1 133 565 грн. на підставі придбаних ПММ у наступних контрагентів:

- ТОВ «Нікгаз код згідно з ЄДРПОУ 40465694 на суму 349 850 грн., в т.ч.: квітень 2019 року в сумі 349 850 грн.;

- ТОВ «Одінойл» код згідно з ЄДРПОУ 42967734 на суму 503 825 грн., в т.ч.: серпень 2020 року в сумі 100 765 грн.;

- ТОВ «Продагротрейд» код згідно з ЄДРПОУ 34614200 на суму 126 287 грн., в т. ч.: січень 2021 року в сумі 126 287 грн.;

- ТОВ «Денкерт Плюс» код згідно з ЄДРПОУ 43449701 на суму 556 663 грн., в т. ч. .: січень 2021 року в сумі 556 663 грн.

У перевіреному періоді взаємовідносини ТОВ «Люкспромгаз» з ТОВ «Нікгаз» код згідно з ЄДРПОУ 40465694, відбувалися на підставі укладеного договору №15/02 від 15.02.2019 року про поставку нафтопродуктів (скрапленого газу) (наведено в п. 3.1.1.5 акту перевірки). Загальна сума оформлених документів (видаткових накладних) по ПММ становить 2 099 100,50 грн., в т.ч. ПДВ 349 850,08 грн.

ТОВ «Нікгаз» було зареєстровано податкових накладних по вказаних ПММ на загальну суму 2 099 100,50 грн., в т.ч. ПДВ 349 850,08 грн., відповідно, ТОВ «Люкспромгаз» було віднесено зазначену суму ПДВ до податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

Також встановлено, що під час проведення перевірки позивачу було надано запит від 02.12.2021 року №б/н про надання копій документів по взаємовідносинам з ТОВ «Нікгаз», на що позивач надав відповідь з належно завіреними копіями документів.

У перевіреному періоді взаємовідносини ТОВ «Люкспромгаз» з ТОВ «Одінойл», відбувалися на підставі укладеного договору №148/Р від 25.08.2020 року про поставку нафтопродуктів (наведено в п. 3.1.1.5 акту перевірки). Загальна сума оформлених документів (видаткових накладних) по ПММ становить 604 590,48 грн. в т.ч. ПДВ100765,08 грн.

ТОВ «Одінойл» було зареєстровано податкових накладних по вказаних ПММ на загальну суму 604 590,48 грн. в т.ч. ПДВ 100 765,08 грн., відповідно, ТОВ «Люкспромгаз» було віднесено зазначену суму ПДВ до податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

У перевіреному періоді взаємовідносини ТОВ «Люкспромгаз» з ТОВ «Продагротрейд» код згідно з ЄДРПОУ 34614200, відбувалися на підставі укладеного договору №НП-26/10-2020 від 26.10.2020року (наведено в п. 3.1.1.5 акту перевірки). Загальна сума оформлених документів (видаткових накладних) по ПММ становить 757 720,0 грн. в т.ч. ПДВ 126 286,67 грн.

ТОВ «Продагротрейд» було зареєстровано податкових накладних по вказаних (ПММ на загальну суму 757 720,0 грн. в т.ч. ПДВ 126 286,67 грн., відповідно, ТОВ «Люкспромгаз» було віднесено зазначену суму ПДВ до податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

У перевіреному періоді взаємовідносини ТОВ «Люкспромгаз» з ТОВ «Денкерт Плюс» код згідно з ЄДРПОУ 43449701, відбувалися на підставі укладеного договору №ДП-0037 від 0)6.01.2021 року (наведено в п. 3.1.1.5 акту перевірки). Загальна сума оформлених документів (видаткових накладних) по ПММ становить 3 339 979,80 грн. в т.ч. ПДВ 556 663,30 грн.

ТОВ «Денкерт Плюс» було зареєстровано податкових накладних по вказаних ПММ на загальну суму 3 339 979,80 грн. в т.ч. ПДВ 556 663,30 грн., відповідно, ТОВ «Люкспромгаз» було віднесено зазначену суму ПДВ до податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

На підставі викладеного, відповідач зазначив у акті, що виписані на адресу ТОВ «Люкспомгаз» видаткові накладні, податкові накладні не відповідають фактичному руху (його відсутності в дійсності) активів, останні не можуть враховуватися в даних податкового обліку. При цьому, для аналізу сформованих платником даних податкового обліку реальність операції визначається не лише фактичною наявністю та рухом товарів (робіт, послуг), але й виконанням поставки саме задекларованим контрагентом, тобто наявністю прямого зв`язку з конкретним постачальником; наведене зумовлює обов`язок платника належним чином довести реальне виконання господарської операції саме заявленим контрагентом.

Зазначені обставини можуть бути встановлені тільки під час перевірки, а не встановлення їх дає підстави визнати про припущення податкового органу викладені у висновку.

Передчасним є висновок про неможливість здійснення операцій з постачання ПММ коли таке постачання відбулося, висновок про безтоварність операції можливий лише за фактом документування такої операції.

У даному випадку, відповідач невиправдано ігнорує надану йому можливість встановлення всіх обставин господарської діяльності контрагентів-постачальників позивача засобами зустрічних звірок.

Порядок проведення контролюючими органами зустрічних звірок, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2010 № 1232 (далі Порядок № 1232).

Відповідно до п.1, 2 Порядку №1232 під час зустрічної звірки здійснюється зіставлення даних, отриманих від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування повноти їх відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки проводяться з метою отримання податкової інформації, необхідної у зв`язку з проведенням перевірок платників податків.

Відтак, висновки про неправомірність формування податкового кредиту позивача з низкою контрагентів сформовано лише на підставі тих даних, які зміг отримати відповідач проаналізувавши звітність платників податків, дані ЄРПН, та документи позивача надані до перевірки, не перевіряючи обставини здійснення та документування господарських операцій постачальників позивача.

Однак, суд не враховує вказані аргументи відповідача, адже чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Тобто, лише за умови підтвердження реального характеру здійснених операцій як у розглядуваній справі, платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентами-покупцями, якщо не буде доведено безпосередню участь платника у зловживанні та штучному формуванні показників податкового обліку.

Таким чином, первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами. Зазначені первинні документи вказують на товарність господарських операцій та їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що зауважень до первинних документів, наданих позивачем до перевірки, у відповідача не виникло.

А тому, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що контролюючим органом не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для проведення відповідних видів господарської діяльності, обумовлених укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів наявності фактів, які б свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої злагодженості дій між ними.

Відсутність у публічному доступі задекларованих умов для здійснення господарських операцій не дає підстав вважати фіктивними правочини, що були створені за наслідками таких господарських операцій.

Оцінюючи господарські операції позивача з придбання ПММ, відповідач в акті перевірки від 28.12.2021 року стверджує, що за наслідками перевірки неможливо підтвердити реальність здійснення вказаних операцій через те, що правочини створені цими СПД не спрямовані на реальне настання правових наслідків і через те вважає неправомірним формування податкового кредиту з ПДВ по цим операціям.

Однак, суд звертає увагу, що вказані висновки відповідача грунтуються на податковій інформації з баз даних щодо спірних контрагентів, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у періоді, що перевірявся, що, в свою чергу, також не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій, оскільки такі відомості носять інформаційний характер та не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами.

Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій, з огляду на зазначені обставини, носять лише характер припущень. При цьому, відповідачем не зазначено конкретних доказів на підтвердження таких припущень, як це передбачено ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагентів платника податків не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб`єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.

Крім того, як вже зазначалось вище, однією з підстав для отримання права покупця на податковий кредит є податкова накладна, причому за її відсутності право на податковий кредит також відсутнє незалежно від інших обставин господарської операції. При цьому, податкова накладна набуває свого правового значення лише після її реєстрації у Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Правова позиція аналогічного змісту міститься у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 року у справі №813/2483/14 та від 10.04.2020 року у справі 826/2665/18.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кожна господарська операція, що була предметом перевірки документально оформлена у повній відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», подані позивачем документи по кожній поставці продукції підтверджують наявність законних підстав для поставки пального, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 06 грудня 2022 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.