Рішення

від 06.12.2022 по справі 910/5049/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.12.2022Справа № 910/5049/22

За позовомДержавного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО"доІнституту геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененка НАН Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: - Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські Електромережі"простягнення 318 446,97 грн Суддя Підченко Ю.О.Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення імені М.П. Семененка НАН України за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські Електромережі" про стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію в розмірі 305 925,00 грн, пені в розмірі 4 358,38 грн, 15% річних в розмірі 3 268,79 грн, інфляційних втрат в розмірі 4 894,80 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 відкрито провадження у справі № 910/5049/22, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

27.07.2022 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі із підтвердженням об`єму споживання електричної енергії відповідачем у грудні 2021 в розмірі 46 123 кВт*г.

Крім того, 22.08.2022 до суду звернувся відповідач із клопотанням про розстрочення виконання рішення у справі № 910/5049/22.

Розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно з ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвала суду була надіслана за адресою відповідача, яка вказана у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, ухвалу про відкриття провадження у справі представник відповідача отримав 11.07.2022.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (як постачальником) та Інститутом геохімії, мінералогії та рудоутворення імені М.П. Семененка НАН України (як споживачем) було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 01.12.2021 на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.

Договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 01.12.2021 є публічним договором та розміщений на сайті ДПЗД "Укрінтеренерго" (https://uie.kiev.ua).

Відповідно до ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", яка кореспондується з умовами, що визначені в Додатку 1 "Комерційна пропозиція № 5" до договору, договір вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії споживачу у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.

Згідно з п. 2.1. договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в Додатку № 1 до договору (комерційна пропозиція) згідно із п. 5.8. договору - розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Умовами комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 визначено, що споживач сплачує 100% від орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.

Орієнтована вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (передачі) (далі - ОСР).

Відповідно до Додатку 1 "Комерційна пропозиція № 5" до договору - остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарно оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ. Акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання споживача, отриманих від ОСР. У разі наявності зауважень до Акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності.

Згідно з п. 5.10. договору та комерційною пропозицією № 5, оплата виставленого постачальником рахунку за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менш 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергетичну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку, розрахунку, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії , зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

30.11.2021 ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" направило на адресу ДПЗД "Укрінтеренерго" повідомлення оператора системи від 30.11.2021 № 3/01/21/39131 про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником "останньої надії" ДПЗД "Укрінтеренерго" з орієнтовним обсягом споживання електроенергії споживачів у грудні 2021.

На виконання зазначеного, ДПЗД "Укрінтеренерго" на підставі даних про фактичне споживання відповідачем електричної енергії отриманих від ОСР - ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" складно:

- рахунок від 19.01.2022 № 000005417064/08/О12/24967 у відповідності до даних оператора системи розподілу про обсяги споживання електричної енергії 46 123,00 кВТ*год за грудень 2021 на суму 305 925,00 грн;

- Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.12.2021 № 017525.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як вбачається з доводів позивача, що виставлений позивачем рахунок за спожиту електричну енергію за грудень 2021 до дати подання позову відповідачем не оплачений.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.

У той же час, у своєму клопотанні від 22.08.2022 відповідач наголосив, що не відмовляється від сплати заборгованості за спожиту електричну енергію та має намір оплатити всю суму боргу, однак, з поважних причин, не має об`єктивної можливості здійснити сплату боргу одноразово.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини сторін у даній справі стосуються сфери електроенергетики.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).

Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії".

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об`єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.

За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" це - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

За приписами частини першої статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1023-р від 12.12.2018 ДП "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" з 01.01.2019 до 01.01.2021. На підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1344 від 06.11.2018 ДП "Укрінтеренерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

За вимогами частини шостої - десятої статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника "останньої надії", споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу.

Постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Постачальник "останньої надії" постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник "останньої надії" припиняє електропостачання споживачу.

Відповідно до пункту 1.2.9 Правил №312 постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який розробляється постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Зокрема, відповідно до пункту 8 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі настання обставин, визначених у частині першій статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника "останньої надії" відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.

Відповідно до частин першої, другої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (частина п`ята статті 633 ЦК України).

За визначенням наведеним у частині першій статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Між позивачем (постачальник) і відповідачем (споживач) був укладений договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 01.12.2021 на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Позивачем надано до суду, на підтвердження відпуску електроенергії, звіт ОСР ПрАТ ДТЕК "Київські електромережі" за грудень 2021.

В звіті зазначено спожиті кВт/г за спірний період.

Тобто, звітом підтверджується фактичне споживання відповідачем електричної енергії у грудні 2021 року за точками комерційного обліку споживачів постачальника "останньої надії".

Саме за даними про фактичне споживання відповідачем електричної енергії позивачем складено Акти купівлі-продажу електроенергії № 017525 (спожито 46 123,00 кВт*год) на суму 305 925,00 грн.

Отже, суд доходить висновку, що факт поставки позивачем електричної енергії відповідачу у спірний період підтверджено документально, а останнім не спростовано належними доказами.

Водночас за приписами пункту 3 частини першої статті 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Таке право електропостачальника передбачено і підпунктом 1 пункту 7.1. Договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Поряд з тим, за приписами пункту 1 частини третьої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" відповідач, як споживач зобов`язаний: сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів. Такий обов`язок забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору покладено на відповідача (споживача) і підпунктом 2 пункту 6.2. договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

За пунктом 2.1 вказаного договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Відповідно до пунктів 5.1, 5.8 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", яка є Додатком 1 до Договору. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Також згідно з пунктом 13.1 договору цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого Правилами роздрібного ринку електричної енергії, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.

У додатку №1 до договору "Комерційна пропозиція №5 від 08.10.2021 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії" визначено спосіб (порядок) та строки оплати за постачання електричної енергії постачальником "останньої надії". За умовами пропозиції споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Отже, оскільки відповідачем спожито електричну енергію і не спростовано цього факту, то останній зобов`язаний її оплатити загальною вартістю 305 925, 00 грн.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 305 925,00 грн.

За наведених вище обставин судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, не здійснив оплату поставленої електричної енергії у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 305 925,00 грн, яка підлягає стягненню у повному обсязі.

Окрім того, у зв`язку з простроченням відповідача, позивачем заявлено до стягнення 15% річних у розмірі 3 268,79 грн, інфляційні у розмірі 4 894,80 грн за загальний період прострочення з 29.01.2022 по 23.02.2022.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

У п. 7.4 Комерційної пропозиції встановлено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 15% річних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми 15% річних у розмірі 3 268,79 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат у розмірі 4 894,80 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4 358,38 грн пені за загальний період прострочення з 29.01.2022 по 23.02.2022.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України (надалі також - ГК України), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

У п. 6.1. Комерційної пропозиції визначено, що за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даної комерційної пропозицією, Постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми пені у розмірі 4 358,38 грн.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про розстрочення виконання судового рішення необхідно звернути увагу на таке.

Частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Обставини, які зумовлюють надання розстрочення виконання судового рішення повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

Питання щодо надання розстрочення виконання судового рішення повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Відстрочення або розстрочення виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Відповідач при зверненні до суду з заявою про розстрочення виконання судового рішення не надав належних доказів, що доводять неможливість своєчасного виконання судового рішення та підтверджують наявність підстав для розстрочення його виконання.

Скрутне фінансове становище чи невиконання контрагентами своїх зобов`язань перед відповідачем не є безумовними підставами для відстрочення виконання рішення суду. При цьому, фінансові складнощі не є винятковою і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Такий стан справ відповідача є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності.

Доказів реальної можливості виконати рішення суду за умови надання розстрочення виконання відповідачем не надано.

Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду у справі № 910/5049/22.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, враховуючи також відсутність будь-яких заперечень, спростувань чи контррозрахунків від відповідача, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" задовольнити.

2. Стягнути з Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення імені М.П. Семененка НАН України (03142, м. Київ, пр-кт Академіка Палладіна, 34; код ЄДРПОУ 05417064) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85; код ЄДРПОУ 19480600) заборгованість в розмірі 305 925,00 грн, пеню в розмірі 4 358,38 грн, 15% річних в розмірі 3 268,79 грн, інфляційні втрати в розмірі 4 894,80 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 776,70 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.12.2022 року.

Суддя Ю.О.Підченко