Ухвала

від 28.11.2022 по справі 205/7981/22

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

28.11.2022 Єдиний унікальний номер 205/7981/22

Справа № 205/7981/22

Провадження № 2/205/3154/22

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

28 листопада 2022 року м. Дніпро

Суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Федотова В.М., ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баварія Групп) про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Тараненко Я.Ю. засобами поштового зв`язку направив до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська вищевказану позовну заяву, яка надійшла до суду 23.11.2022 року.

Фактично матеріали вказаної позовної заяви були переданні судді канцелярією суду 24.11.2022 року.

Представник позивача у позовній заяві просить: стягнути із ТОВ «Баварія Групп» на користь позивача сплачені кошти за договорами про спільну діяльність від 02.04.2019 року та від 10.07.2019 року у сумі 5015978,00 грн. та судові витрати по справі.

Вирішуючи питання про можливість прийняття позовної заяви до розгляду і відкриття провадження у справі, суддя виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як роз`яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача послалася на факт укладення між позивачем та відповідачем 02.04.2019 року та 10.07.2019 року договору про спільну діяльність з метою отримання прибутку, відповідно до якого позивач та відповідач домовилися про організацію спільної діяльності в сфері агропромисловості та реалізації зернових культур, шляхом пошуку потенційних клієнтів на території України для досягнення господарських і комерційних цілей:

- збільшення клієнтської бази на ринку збуту;

- отримання стабільного прибутку;

- сторони зобов`язуються діяти спільно шляхом об`єднання майна, грошових коштів і зусиль також, раніше створених програмних засобів, баз даних і технологій, що являється інтелектуальною і майновою власністю сторін.

Зокрема, договорами про спільну діяльність передбачено:

- проведення щотижневих консультацій для обговорення питань спільної діяльності;

- виконання спільних замовлень і замовлень один одного по спільній діяльності на пріоритетній та пільговій основі;

- прибуток, що отриманий Сторонами від спільної діяльності, підлягає розподілу пропорційно часткам, визначеним в ст. 6 Договору.

Ст. 6 Договору визначено, що доля Сторони-1 складає 50%, Сторони-2 50%.

Предметом договорів є організація спільної діяльності в сфері агропромисловості та реалізації зернових культур, шляхом пошуку потенційних клієнтів на території України для досягнення господарських і комерційних цілей.

Відповідно до статей 1130-1131ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Статтею 174ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми і кореспондуються приписи частини другої статті 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтею 509ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 173ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (стаття 51 ЦК України).

За приписами ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом, заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини перша, другастатті 4 ГПК України). До юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, у тому числі, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України), інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункт 15 частини першої статті 20 ГПК України) Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4цього Кодексу (частина перша статті 45 ГПК України). Отже, як позивачем, так і відповідачем у спорах, на які поширюється юрисдикція господарських судів, можуть бути в тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями (якщо законом прямо не передбачено винятку з цього правила), а визначений у статті 20ГПК України перелік справ (спорів), які належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним.

Визначальними для віднесення спору до юрисдикції господарського суду є характер спірних правовідносини, а саме, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих законодавством, спору про право, що виник із таких відносин, наявність у законі норми, що передбачала б вирішення справи господарським судом, відсутність норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, а також суб`єктний склад сторін відповідних відносин, з яких виник спір.

Відповідно до частини першої статті 19ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 2ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Господарським договором є домовленість, укладена за встановленим змістом та формою, між учасниками господарських правовідносин, спрямована на встановлення, зміну чи припинення прав та обов`язків, досягнення конкретної мети та забезпечується у випадку порушення можливістю застосування небажаних наслідків.

Оскільки із суті позовної заяви випливає, що спір виник у процесі реалізації позивачем та відповідачем договору про спільну діяльність, метою якого є організація спільної діяльності в сфері агропромисловості та реалізації зернових культур, шляхом пошуку потенційних клієнтів на території України для досягнення господарських і комерційних цілей отримання прибутку, його подальшого розподілу, суд доходить висновку про господарський/підприємницький характер відносин сторін у спорі у межах спірного договору. Вказане виключає можливість розгляду господарського спору в порядку цивільного судочинства.

Крім того, п. 11.6 договорів про спільну діяльність від 02.04.2019 року та від 10.07.2019 року передбачено, що всі суперечки між Сторонами, по яких не було досягнуто згоди, вирішуються відповідно до законодавства України в господарському суді.

Згідно із Конвенцією прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року,Закону України«Про виконаннярішень,застосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у пункті 1 статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.186ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно із ч. 2 ст.186ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді (ч. 3 ст. 186 ЦПК).

Виходячи з вищенаведених норм закону, суті заявлених позовних вимог та обставин спору, суд приходить до висновку, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому не підсудна Ленінському районному суду м. Дніпропетровська.

Оскільки спір належить до тих, що підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, суддя доходить до висновку про відмову у відкритті провадження у вказаній справі.

Керуючись ст.ст 186, 260, 353 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баварія Групп) про стягнення коштів.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Федотова В.М.

.