Рішення

від 05.12.2022 по справі 499/878/22

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/878/22

Провадження № 2/499/270/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05 грудня 2022 року смт Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В. за участю секретаря судового засідання Дібровій О. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Іванівка Березівського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні власністю, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_3 , будучи родичкою колишньої власниці будинку, зареєстрована в належному їм будинку за адресою АДРЕСА_1 , який належить позивачам на праві приватної власності. Однак з 2020 року відповідач за адресою реєстрації не проживає, жодних стосунків позивачі з відповідачем не підтримують, тому позивачі просять суд визнати дану особу такою, що втратила право користування житлом, оскільки це чинить їм перешкоди в розпорядженні своєю власністю.

Позивачі у судове засідання не з`явилися, однак надали до суду заяви про слухання справи у їх відсутність, на задоволенні позову наполягали.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, проте надала до суду заяву про визнання позову, просила справу слухати у її відсутність.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, за таких обставин судове засідання по справі було проведено без засобів технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи та з урахуванням положень ч.1 ст. 81 ЦПК України, де зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, та ч.1 ст. 13 ЦПК України, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, приходить до висновку, що наявні законні підстави для задоволення позову та позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено наступне: житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачам в рівних частках кожному, що підтверджується копією договору купівлі-продажу та витягом з Державного реєстру.

З довідок про реєстрацію особи, виданої Іванівською селищною радою Березівського району Одеської області, вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована з 10.03.1977 року, тобто до купівлі даного будинку позивачами, ОСОБА_3 , тобто відповідач, однак не проживає там з 06.10.2020 року, що відповідачем не оспорювалося.

Також факт непроживання відповідача за вищевказаною адресою підтверджується актом, який підписали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому, право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Статтею 383ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.

Відповідно до ч. 4 ст.9ЖК УкраїнськоїРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 318ЦК України встановлено, що усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Частинами 1, 2 ст.319ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 41Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст.316,317,319,321 ЦК України).

Відповідно до ст.321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 1 ч. 2ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 391ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом колишнього власника (або інших осіб, які отримали право користування житлом з його згоди) у випадку зміни власника.

Виникнення права власника будинку (інших осіб) на користування ним та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє його право на користування цим будинком.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України, сервітут (право користування чужим майном) припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Згідно вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, враховуючи дані норми закону, суд прийшов до висновку про необхідність повернення позивачам 50% суми сплаченого судового збору з державного бюджету та стягнути з відповідача на користь позивачів 50% сплаченої суми судового збору.

Керуючись ст. 13, 76, 81, 89, 141, 142 206, 247, 264, 265 ЦПК України, ст.ст.316,391 ЦК України, ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає АДРЕСА_2 ) про усунення перешкод у користуванні власністю - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 визнати такою, що втратила право користування житловим будинком, який розташований по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 50% сплаченого нею судового збору у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 коп.).

Управлінню Державної казначейської служби України в Іванівському районі Одеській області (код ЄДРПОУ 37801601; адреса: 67200, смт. Іванівка Березівського району Одеської області, вул. Центральна, 86) здійснити повернення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 50% сплаченої суми судового збору в розмірі 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 коп.) по квитанції №N1B0O4499M від 24.10.2022 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 50% сплаченого нею судового збору у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 коп.).

Управлінню Державної казначейської служби України в Іванівському районі Одеській області (код ЄДРПОУ 37801601; адреса: 67200, смт. Іванівка Березівського району Одеської області, вул. Центральна, 86) здійснити повернення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 50% сплаченої суми судового збору в розмірі 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 коп.) по квитанції №N1B0O3400M від 24.10.2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ