Рішення

від 18.07.2022 по справі 759/4311/22

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/4311/22

пр. № 2/759/3100/22

18 липня 2022 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Журибеда О.М.

за участю секретаря - Багінської І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр Святого Пантелеймону +» про стягнення боргу за договорм позики,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2022 року позивач ОСОБА_1 зверулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр Святого Пантелеймону +» про стягнення боргу за договором позики, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 100156 грн. 86 коп. та 7515 грн. 82 коп. - 3% річних, що разом становить 107 672, 68 грн. та просить судові витрати покласти на відповідача.

Позов мотивований тим, що 25.05.2016 року позивач дала в борг відповідачу грошові кошти в сумі 65200 грн. та 1400 доларів США.

22.04.2019 року позивач звернулась з вимогою про повернення позичених коштів, проте через відсутність у відповідача грошових коштів, було домовлено, що відповідач буде повертати кошти частково, щомісячними платежами на картковий рахунок позивача.

З огляду на те, що після 22.04.2019 року відповідач повернув лише 2000 грн., 12.10.2020 року адвокат звернувся з вимогою до відповідача про повне погашення заборгованості за зазначеними розписками.

05.11.2020 року на електронну адресу зазначену в запиті про повернення коштів, відповідачем було надіслано лист, в якому було зазначено, що на даному етапі підприємство готове щомісячно виплачувати кошти у розмірі від 2000 грн. до 4000 грн. до повного погашення суми, що зазначається у розписці, після чого було здійснено 2 перекази на загальну суму 4000 грн.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду відзиву від відповідача не надходило.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідача та/або позивач до суду не подавали.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає. До такого висновку суд дійшов виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Згідно розписки від 30.05.2016 року відповідач ТОВ «Медичний центр Святого Пантелеймону+» в особі генерального директора Кнутової О.І. склав розписку відповідно до якої бере у позивача ОСОБА_1 65 200 грн. за рахунок співвласництва у ТОВ «Медичний центр Святого Пантелемона травмпункт» (а.с.9).

Крім того, 25.05.2016 року відповідач ТОВ «Медичний центр Святого Пантелеймону+» в особі генерального директора Кнутової О.І. склав розпизску відповідно до якої бере у ОСОБА_1 1400 доларів США за рахунок співвласництва у ТОВ «Медичний центр Святого Пантелеймона травмпункт» (а.с. 10).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Так, зі змісту розписки не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів саме у борг.

Згідно ст.12, 81 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Отже, досліджуючи боргові розписки, суд для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України повинен виявити справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа.

Саме такий правовий висновок про застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковими для всіх судів України.

Зокрема, як убачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи N 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі №753/11670/17 від 11.06.2021 року).

Разом з тим, надана позивачкою на підтвердження укладення договору позики розписка, не може бути підтвердженням укладення між сторонами договору позики, оскільки з її змісту відсутня фіксація факту передачі грошових коштів від позивача, саме в якості позики із зобов`язанням відповідача їх повернення, крім того в розписці зазначено «за рахунок співвласництва у ТОВ «Медичний центр Святого Пантелеймону травмпункт».

Таким чином, з огляду на те, що розписка може підтверджувати факт укладення договору позики, однак лише в тому випадку, коли в ній вказані умови договору, відомості про передачу у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, які визначені родовими ознаками, зобов`язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у визначені строки та у визначеному порядку, надані ж позивачем розписки, не підтверджують в розумінні положень ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України існування укладеного у письмовій формі між сторонами саме договору позики.

У відповідності до частини 1 та частини 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Враховуючи встановлені вище фактичні обставини справи та зазначені норми закону, та оскільки не було доведено факту укладення між сторонами договору позики, та відповідно факту існування боргового зобов`язання, тому суд вважає, що позов про стягнення боргу за розпискою, а саме грошових коштів в загальній сумі 107 672, 68 грн., на підставі укладеної розписки є необґрунтованим, й за цих підстав в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 141, 280, 284, 354 ЦПК України, ст.ст. 202, 207, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр Святого Пантелеймону +» про стягнення боргу за договорм позики - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Журибеда