Постанова

від 06.12.2022 по справі 193/805/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6164/22 Справа № 193/805/20 Суддя у 1-й інстанції - Кащук Д. А. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

за участю секретаря Заворотного К.Я.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

Селянського (Фермерського) Господарства ВЕЛИЧ,

на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (Фермерського) Господарства ВЕЛИЧ про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИЛА:

16 липня 2021року ОСОБА_1 та її представник звернулись до суду з позовною заявою, яку 03 серпня 2020 року уточнили, на предмет розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, в якій просять Договір оренди земельної ділянки № 5, укладений між ОСОБА_2 (спадкоємець, власник ОСОБА_1 ) і Селянським (фермерським) господарством "Велич" в особі ОСОБА_3 , зареєстрований 27 червня 2008 року у Софіївському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії ДБ «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що вчинено запис № 040813300581- розірвати; зобов`язати Відповідача - Селянське (фермерське) господарство «Велич» (ЄДРПОУ 19435775), адреса місцезнаходження: 53132, Дніпропетровська область, Софіївський район, с. Мар`є-Дмитрівка, вул. Центральна, буд. 11, негайно передати власнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , земельну ділянку загальною площею 8,050 га, кадастровий №1225284100:01:003:0084, розташовану на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, в стані придатному для цільового використання; судові витрати в розмірі 1731 грн. 60 коп. стягнути з Відповідача (Селянське (фермерське) господарство «Велич», ЄДРПОУ 19435775) на користь Позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що ОСОБА_1 , відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 84687767 від 10 квітня 2017 року, є законним власником земельної ділянки загальною площею 8,050 га, кадастровий №1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, отриманої у спадок від ОСОБА_2 за заповітом №314 від 10 квітня 2017 року, виданим приватним нотаріусом Софіївського району нотаріального округу Кот Л.І., про що видано Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 47384319 від 10 квітня 2017 року.

20 лютого 2006 року між колишнім власником вищезазначеної земельної ділянки загальною площею 8,050 га ОСОБА_2 (Орендодавець) та Селянським (Фермерським) господарством «Велич» в особі голови Гола Валентини Іванівни, було укладено договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_2 загальною площею 8,050 га, кадастровий №1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, строком на 30 (тридцять) років.

Відповідно до п. 40 вказаного Договору, право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - Орендодавця, переходить до спадкоємців, тобто в даному випадку до ОСОБА_1 .. Однак, після укладення вказаного Договору (навіть ще за життя ОСОБА_2 ), Відповідач належним чином не виконував умови вищезазначеного Договору, допустив порушення пунктів 9,10,13 Договору, що в свою чергу, є порушенням п. 3 ч.1 ст. 15 ЗУ «Про оренду землі», відповідно до якого істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а тому на думку Позивача вказаний Договір підлягає розірванню, у зв`язку з чим, не виплати орендної плати за користування земельною ділянкою в 2017-2018 роках, неповний розрахунок за Договором у 2019 році (а також за інші роки, коли орендну плату отримувала ОСОБА_2 , починаючи з 2008 року та по 2019 рік), є невиконанням Відповідачем обов`язків, передбачених договором оренди землі, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі», є безумовною підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки від «20» лютого 2006 року, реєстраційний запис № 040813300581.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Розірвано договір оренди земельної ділянки № 5 від 20 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_2 (спадкоємець ОСОБА_2 - ОСОБА_1 ) і Селянським (фермерським) господарством у особі Голої Валентини Іванівни та зареєстрований 27 червня 2008 року у Софіївському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії ДБ «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що вчинено запис №040813300581.

Зобов`язано Селянське (фермерське) господарство «Велич» (ЄДРПОУ 19435775), адреса місцезнаходження: 53132, Дніпропетровська область, Софіївський район, с. Мар`є-Дмитрівка, вул. Центральна, буд. 11, передати власнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , земельну ділянку загальною площею 8,050 га, кадастровий №1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, в стані придатному для цільового використання. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с.14-19 Том ІІ).

Не погодившисьз рішеннямсуду,СФГ ВЕЛИЧ через свого представника звернулося до суду з апеляційною скаргою, яку доповнювало, в якій просить рішення суду скасувати, в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки та її поверненні відмовити, посилаючись на те, що рішення суду не відповідає встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, судом не надано оцінки щодо відсутності системності несплати орендної плати позивачеві, натомість надано перевагу доказам позивача, внаслідок чого рішення суду, на думку апелянта, є передчасним (а.с.29-34, 64-73).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу СФГ ВЕЛИЧ задоволено, рішення Софіївського районного суду Дніпропетрвоської області від 15 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Вирішено питання розподілу судових витрат у справі (а.с.93-98 Том ІІ).

Не погодившись з постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Головіну Л.С. подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року та залишити рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року без змін в частині задоволення позовних вимог.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2022 року постанова Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року скасована, справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

За повторним розглядом апеляційної скарги СФГ «ВЕЛИЧ», перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 84687767 від 10 квітня 2017 року, є законним власником земельної ділянки загальною площею 8,050 га, кадастровий №1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, отриманої у спадок від ОСОБА_2 за заповітом №314 від 10 квітня 2017 року, виданим приватним нотаріусом Софіївського району нотаріального округу Кот Л.І., про що видано Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №47384319 від 10.04.2017 (а.с. 24 том 1).

20 лютого 2006 року між колишнім власником вищезазначеної земельної ділянки загальною площею 8,050 га ОСОБА_2 (Орендодавець) та Селянським (Фермерським) господарством «Велич» в особі голови Голої Валентини Іванівни (Орендар), було укладено договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_2 загальною площею 8,050 га, кадастровий №1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, строком на 30 (тридцять) років (а.с. 12-17 том 1).

Пунктом п.5 Договору визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 20 лютого 2006 року у розмірі 76930,51 грн..

Відповідно п.9 Договору орендна плата вноситься Орендарем у формі та розмірі: грошова - 1154,00 грн.; або натуральна: зернові 2000,00 кг., насіння соняшника 200,00 кг., відробіткова: оранка і культивація городу до 0,50 га. на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради.

П. 11 цього ж договору передбачено, що орендна плата вноситься до 31 грудня звітного року.

09 березня 2010 року колишній власник земельної ділянки ОСОБА_2 направила до Голови Селянського (фермерського) господарства «Велич» Голої В.І. заяву, в якій зазначила, що запроваджена орендна плата за землю у розмірі не менше 3 відсотків, від визначеної законодавством вартості земельної ділянки та прохала провести з нею розрахунок по орендній платі у відповідності до вимог чинного законодавства України не менше 3 відсотків від вартості земельної ділянки з урахуванням індексації та негайно переукласти договір оренди земельної ділянки чи внести до нього відповідні зміни (а.с. 23 том 1)..

Також ОСОБА_2 09 березня 2010 року зверталася з листом до Прокурора Софіївського району, у якому зазначала, що ОСОБА_3 орендну плату їй сплачує без врахування індексації, визначеної п. 10 Договору, її розмір не відповідає законодавству України (а.с. 22 том.1).

Відповідно до наданої розписки ОСОБА_4 отримала орендну плату від СФГ Велич 24.12.2006 року за ОСОБА_2 за 2007 рік в розмірі 300,00 грн.. Особисто ОСОБА_2 22 квітня 2007 року взяла в рахунок орендної плати 200,00 грн. за 2007 рік (а.с. 73 том.1 ), відповідно розписки від 29 квітня 2008 року ОСОБА_2 отримала орендну плату в розмірі 500,00 грн., однак за який рік не зазначено (а.с. 74 том 1). Відповідно видаткового касового ордеру від 28 березня 2013 року ОСОБА_2 отримала орендну плату за 2013, 2014 роки в розмірі 9000,00 грн., по 4500,00 грн за кожен рік (а.с. 75 том 1 ), у наданій відомості про видачу орендної плати зазначено розмір фактично виплаченої орендної плати 28 березня 2013 року за 2013 р.- 4500,00 грн., за 2014 р.- 4500,00 грн., за 2015 р. 11 червня 2014 року - 5500,00 грн. підпис отримувача є нерозбірливим, за 2016 р. в графі «дебет» не можливо розібрати розмір отриманої суми оренди; за 2017 рік отримана орендна плата 04 липня 2016 року в розмірі 10000,00 грн. та у 2018 року отримана орендна плата 27 липня 2016 року -10000,00 грн., однак ідентифікація особи, яка розписалась у відомості про її отримання викликає труднощі, в зв`зку з відміністю підпису від підпису орендодавця та не зазначенням прізвища та ініціалів отримувача (а.с. 78 том.1). 24 грудня 2019 року позивач отримала 6135,00 грн. в рахунок орендної плати за землю за 2019 рік поштовим переказом (а.с.80).

Також судом першої інстанції встановлено з наданих представником відповідача письмових доказів, що виплата орендної плати С(Ф)Г Велич орендарю підтверджується розписками орендодавця ОСОБА_2 її дочки ОСОБА_4 за 2006-2008 роки; видатковим касовим ордером від 28 березня 2013 року; відомістю видачі орендної плати за 2013 - 2018 роки; поштовим переказом орендної плати за 2019 рік: нотаріально завіреним договором оренди земельної ділянки від 17 грудня 2003 року між ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_3 ..

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з недоведеності відповідачем жодним переконливим доказом, що орендну плату виплачено взагалі з 2008 року по 2013 рік. Крім того, за 2007 рік ОСОБА_4 в рахунок орендної плати за ОСОБА_2 отримано орендну плату 300,00 грн., а самою ОСОБА_2 -200,00 грн., що є значно меншим розміром орендної плати, яка зазначена в договорі оренди 1154,00 грн. (а.с. 13, 73,74 том. 1).

Однак, суд першої інстанції вірно відзначив, з чим погоджується і колегія суддів, що вказані копії наданих документів не є належним підтвердження сплати орендної плати за договором № 5, оскільки вказані копії документів як доказ сплати орендної плати за 2006-2008, 2013-2018, 2019 роки є необґрунтованими, оскільки а ні розписка, а ні відомість, яка є внутрішнім документом відповідача, не є платіжним документом і в них не зазначено, на виконання умов якого договору отримано кошти. Належними доказами сплати коштів за оренду є: видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі.

Відповідно до вимог ст. 124 Земельного Кодексу України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Виходчи зі вказаної норми, між сторонами існують договірні зобов`язання і договір оренди земельної ділянки від 2006 року, який просить позивач розірвати, є самостійним, та п.8 цього договору зазначено строк дії договору з 20 лютого 2006 р. до 20 лютого 2036 р., а попередній договір від 2003 року не є складовою оскаржуваного договору, як про це зазначає відповідач, з чим погоджується і колегія суддів. Договір оренди земельної ділянки від 20 лютого 2006 року зареєстрований у Софіївському районному відділі Дніпропетровської області регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України за №040813300581 27 червня 2008 року (а.с. 12-17 том.).

Окрім того, представник відповідача надає податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них доходу за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 (а.с. 99-101, 114-117, 130-132, 143-146, 156-159, 169-171), однак вони не є належними та допустимими доказами підтверджуючим виплату позивачу орендної плати у розумінні ст. 77 ЦПК України, як і не довів зворотнього він і при розгляді апеляційної скарги, при цьому, у відповіднсті до п.13 договору оренди розмір орендної плати відповідачем не переглядався, і будь-яких доказів цього ані суду першої інстанції, ані колегії суддів апеляційної інстанції надано не було.

Відповідно до Указу ПрезидентаУкраїни від02.02.2002№ 92/2002«Про додатковізаходи щодосоціального захистуселян власників земельнихділянок таземельних часток(паїв)» зі змінами, внесеними згідно Указу Президента№ 725/2008від 19.08.2008 запроваджена орендна плата за землю у розмірі не менше 3 відсотків, від визначеної законодавством вартості земельної ділянки.

Відповідно до положень ст.1Закону України«Про орендуземлі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст.13Закону України«Про орендуземлі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Стаття 629ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а згідно зі статтею 526ЦКУ зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані умови є істотними для зобов`язальних правовідносин, а отже повинні виконуватися безумовно, у точній відповідності до умов договору.

Згідно з положеннями ст.21Закону України«Про орендуземлі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Земельним Кодексом України, а саме статтею 96, встановлений обов`язок землекористувачів, у тому числі орендарів, своєчасно сплачувати орендну плату за користування землею. Ця норма ЗКУ кореспондується відповідно зі статтею 24 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає, що орендодавець землі має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Зазначені принципи земельного законодавства відображені і в Договорі, а саме в п. 28 «Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати».

Відповідно до п. 10 Договору визначено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Відповідно до інформації з Держгеокадастру, опублікованої на офіційному сайті Управління Держгеокадастру https://land.gov.ua/, середня орендна плата за користування землею с/г призначення у Дніпропетровській області встановлена у таких розмірах:2016 рік - 949,9 грн. за 1 г; 2017 рік - 1012,9 грн., на 1 га; 2018 рік - 1276 грн. на 1 га., 2019 рік - 2594 грн. за 1 га. ( інформація з Урядового порталу - gov.ua). Враховуючи вищевказане, а також загальну площу земельної ділянки розмірі 8,050 га, позивач мала отримувати від Відповідача в середньому таку орендну плату за землю: 2016 рік - 7646,695 грн., 2017 рік - 8153,845 грн., 2018 рік - 10271,8 грн. 2019 рік - 20881,7 грн., з чим погоджується і колегія суддів. Тобто, сплачені грошові кошти Відповідачем за користування земельною ділянкою, відповідно до Договору у сумі 6135 грн., проведені без урахування коефіцієнтів індексації та 3-х відсотків річних, є сумою, яка не відповідає змінам розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів, нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, станом на 2019 рік.

Надана на виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року відповідь ГУ ДПС у Дніпропетровській області містить відомості про те, що згідно з відомостями з Держзавного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми/джерела виплачених доходів та утриманих податків за період з 2008 року по 2017 рік (включно) відсутнє нарахування та виплата СФГ ВЕЛИЧ доходів громадянці ОСОБА_2 у вигляді орендної плати, а згідно з відомостями з того ж державного реєстру, відповідно до податкової звітності СФГ ВЕЛИЧ, за період з 2017 року по 2020 рік підприємством проводились нарахування та виплата орендної плати громадянці ОСОБА_1 у сумі 7619,90 грн. у третьому кварталі 2019 року та в сумі 10 000 грн. у четвертому кварталі 2020 року. Виплати здійснювались за ознакою доходу 106 (надання земельної ділянки частки (паю) в лізінг, оренду або суборенду).

У зв`язку із викладеним, належить дійти висновку що відповідач не у повному обсязі виплачував орендну плату як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , до чого вірно дійшов і суд першої інстанції, що є порушення пунктів 9,10,13 договору, що в свою чергу є порушенням п. 3 ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про оренду землі», відповідно до якого істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату

Частинами 1, 2 ст.651ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до п. 38 Договору встановлено, що дія Договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок систематичного невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором,

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст.141ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно роз`яснень викладених у правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-116 цс 13, яка згідност. 360-7 ЦПК Україниє обов`язковою для застосування судами під час розгляду справ, положення закону п. «д» ч. 1ст. 141 ЗК України, що регулюють спірні правовідносини вимагають систематичної несплати орендної плати як підстави для розірвання договору оренди.

Крім того, розірвання договору оренди у судовому порядку є підставою для скасування державної реєстрації оренди землі, у відповідності з вимогами ст.9, ч. 2 ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 1. ст.2Закону України«Про орендуземлі» до інших законодавчих актів, що регулюють відносини щодо оренди земельної ділянки відносяться положення Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. ст. 610,611 ЦК України, порушення зобов`язань, а саме його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є підставою для розірвання договору.

Загальною умовою виконання цивільно-правових зобов`язань, відповідно до ст. 526 ЦК України, встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Як вже було зазначено, умовами розрахунків по Договору, було визначено виплату орендної плати в строк до 31.12 звітного року з урахуванням індексації, а отже, порушення строків виплати орендної плати за користування земельною ділянкою, а саме неповний розрахунок за 2019 рік (та інші роки, починаючи з 2008 року) є порушенням ст. 526 ЦК України, що відповідно до ст. 610, 611ЦК України є також підставою для розірвання договору оренди від «20» лютого 2006 року, реєстраційний запис № 040813300581, з чим погоджується і колегія суддів, враховуючи, що за період з 2008 року по 2017 рік відповідач нарахування та виплат у вигляді орендної плати ОСОБА_2 не проводив, як це встановлено колегією суддів з відповіді ГУ ДПС в Дніпропетровській області, а за період з 2017 року по 2020 рік сплачував ОСОБА_1 не в повному обсязі та без індексації розміру, що є порушенням умов договору та вимог ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Так, факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо внесення орендної плати є вичерпною підставою для розірвання такого договору, як свідчить усталена судова практика Верховного Суду, яку слід урахувати при застосуванні норми права відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що … [підставою для розірвання договору оренди землі є систематичне невнесення орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематичне внесення орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться].

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що …[при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13 Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність].

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) суд дійшов висновку, що … [у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться». Тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо)].

Переглядаючи рішення місцевого суду колегія суддів дійшла висновку про вірне застосування судом першої інстанції як норм матеріального, так і норм процесуального права з чітко визначеним характером спірних правовідносин, та перевірив належним чином питання чи здійснював відповідач нарахування орендної плати з 2008 року з урахування індексу інфляції, як це передбачено пунктом 10 договору, оскільки такі доводи є вагомими у спорі про розірвання договору оренди землі, при цьому, колегія суддів зазначає, що виплата орендної плати у меншому розмірі, ніж передбачено законом і договором, також є підставою для його розірвання.

Під час нового розгляду суду колегією суддів враховано, що нормами статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що розмір орендної плати, який визначено у договорі, її обчислення (для сплати) відповідачем не здійснювалось з урахуванням індексів інфляції, як і не здійснювалась індексація нормативної грошової оцінки, а зворотнього апелянтом не доведено, як і не надано належних доказів сплати коштів за оренду, як то: видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі, оскільки вказані документи є платіжними і з них можливо встановити періоди нарахування.

Отже, колегія суддів приходить до переконливого висновку про дотримання судом першої інстанції всіх вимог норм матеріального права та вірного висновку, що

відповідач неналежно виконував свої зобов`язання договором оренди земельної ділянки від 20 лютого 2006 року, несвоєчасно здійснював виплату орендної плати у грошовій формі та в не повному обсязі, що свідчить про неналежність виконання умов договорів та систематичність порушення ним умов договорів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колдегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди є обґрунтованими та є такими, що підлягають задоволенню, а вимога про передачу земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди, що також належить задовольнити.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Селянського (Фермерського)Господарства ВЕЛИЧ залишити без задоволення.

Рішення Софіївськогорайонного судуДніпропетровської областівід 15вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров