Постанова

від 08.12.2022 по справі 134/1148/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 134/1148/22

Провадження № 22-ц/801/1986/2022

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кантониста О. О.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 рокуСправа № 134/1148/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Денишенко Т. О., Копаничук С. Г.,

за участю секретаря судового засідання Литвина С. С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 134/1148/22 за апеляційною скаргою адвоката Чудака В. Д. в інтересах ОСОБА_2 на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 вересня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 06 жовтня 2022 року, ухвалені у складі судді Кантонистої О. О.,

встановив:

Короткий зміст вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Позов мотивований тим, що 09 листопада 2018 року між сторонами було укладено договір позики у вигляді боргової розписки, за умовами якого ОСОБА_2 взяла у нього в борг кошти в сумі 55000 (п`ятдесят п`ять тисяч) гривень строком на один рік. У вказаний строк відповідачка зобов`язання не виконала.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання зобов`язання за договором позики, позивач просив суду стягнути з відповідачки на його користь борг за договором позики в сумі 55000 грн, інфляційні нарахування в розмірі 20036,88 грн та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 4565,75 грн, всього: 79 602,63 грн, а також судові витрати.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 вересня 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 55 000 грн, інфляційні нарахування в розмірі 20036,88 грн та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 4565,75 грн, а всього 79602,63 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992,40 грн судового збору.

Рішення мотивовано тим, що внаслідок невиконання відповідачкою взятих на себе за договорами позики зобов`язань, у неї перед позивачем за вказаним договором утворилася заборгованість у розмірі 55 000,00 грн, а також відповідальність за порушення грошового зобов`язання, які підлягають стягненню в судовому порядку.

Додатковим рішенням цього ж суду від 06 жовтня 2022 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу і ці витрати підлягають стягненню з відповідачки в примусовому порядку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У жовтні 2022 року адвокат Чудак В. Д. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції та додаткове рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Денишенко Т. О., Копаничук С. Г.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 жовтня 2022 року витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2022 року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 листопада 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду на 01 грудня 2022 року о 09:00 год з повідомленням сторін.

01 грудня 2022 року розгляд справи відкладено на 08 грудня 2022 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення боргу з відповідачки, оскільки між сторонами договір позики не укладався; кошти від позивача ОСОБА_2 не отримувала.

Указує, що суд першої інстанції не встановив дійсний зміст розписки та які саме правовідносини склалися між сторонами. Фактично ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали намір укласти договір міни земельної ділянки на житловий будинок.

Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого судом строку не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди першої інстанції встановлено, що 09 листопада 2018 року ОСОБА_2 отримала в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 55000 грн строком на один рік.

Відповідачка свої зобов`язання щодо своєчасного повернення боргу не виконала.

Станом на 16 серпня 2022 року розмір основної суми боргу становить 55000 грн, інфляційні нарахування 20036,88 грн, 3 % річних - 4565,75 грн, загальна сума заборгованості становить 79602,63 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПКУкраїнисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПКУкраїнирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

П. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України передбачено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову у цій справі становить 79602,63 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Справа декілька разів призначалась до розгляду в суді апеляційної інстанції.

30 листопада 2022 року представник відповідача - адвокат Чудак В. Д., подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою. Належних підтверджуючих документів у наступне судове засідання адвокат не надав.

07 грудня 2022 року адвокат Чудак В. Д. знову подав заяву про відкладення розгляду справи з тих підстав, що ОСОБА_2 перебуває на стаціонарному лікуванні. Доказів на підтвердження обставин викладених у заяві адвокат не надав.

Представник позивача - адвокат Глушкова О. І., подала заяву про розгляд справ без участі позивача та його представника.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність розгляду справи за участі сторін (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

Колегія суддів враховує, що указана справа є малозначною, доводи відповідачки викладені в апеляційній скарзі. Письмових пояснень та нових доказів ОСОБА_2 не надала.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За такихобставин,апеляційний розглядсправи здійснюєтьсяза наявнимиу справіматеріалами,без участісторін,які будучиналежним чиномповідомленні нарозгляд справине з`явились.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У справі, що переглядається, відповідач визнає факт підписання боргової розписки, водночас заперечує, що за договором відбулася фактична передача грошових коштів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У разі пред`явлення позову про стягненняборгу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики.

За правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року по справі № 6-50цс16 зроблено наступний висновок:

«письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».

Зі змісту боргової розписки слідує, що 09 листопада 2018 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 кошти в сумі 55000 грн строком на один рік.

Суд першої інстанції в судовому засіданні оглянув наданий позивачем оригінал боргової розписки, який містить підпис відповідачки.

Отже, у справі, яка переглядається, договір позики укладений у формі боргової розписки, зміст якої підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останньою цих коштів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами виникли правовідносини позики, за умовами якої відповідачка взяла грошові кошти у борг у позивача та зобов`язалася їх повернути у строк, визначений у борговій розписці, проте не виконала зобов`язання з повернення коштів у встановлений строк. Дійсність боргової розписки відповідачка не оспорювала.

З наведених підстав колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості, яка складається з суми отриманої відповідачем позики, інфляційних нарахувань та 3 % річних, на підставі частини другої статті 625 ЦК України, оскільки боргова розписка є не лише доказом факту укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.

Апеляційна скарга не містить доводів, зокрема, щодо виконання позичальником умов договору позики, повернення (часткового повернення) боргу чи неправильності розрахунку заборгованості, відповідні докази відповідачка не подала, тому колегія суддів не переглядає оскаржуване рішення в частині розрахунку заборгованості.

В апеляційній скарзі представник відповідачки посилається на те, що сторони мали намір укласти договір міни земельної ділянки на житловий будинок.

Колегія суддів відхиляє зазначений довід апеляційної скарги, оскільки він документально непідтверджений.

Крім цього, аргументи апеляційної скарги про те, що позивач користувався земельними ділянками відповідачки та отримував орендну плату за землю також не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені доказами.

Довідка ПрАТ «Продовольча компанія «Поділля» від 06 вересня 2022 року №1573 містить лише відомості про розмір орендної плати за період з 2018 по 2021 роки без вказівки про особу, яка отримувала кошти.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив заявлене клопотання про виклик у судове засідання та допит у якості свідка ОСОБА_4 .

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що задоволення зазначеного клопотання не привело б до встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не спростує доказів, які підтверджують підписання боргової розписки відповідачкою та отримання грошових коштів в борг.

Апеляційна скарга не містить обґрунтованих посилань на те, що відмова суду першої інстанції в задоволенні клопотання унеможливила встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

У справі, що переглядається, ОСОБА_2 не оспорювала факту підписання нею власноручно боргової розписки від 09 листопада 2018 року. Підписавши боргову розписку ОСОБА_2 підтвердила факт отримання коштів в борг від позивача, оскільки, письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо оскарження додаткового рішення

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У пункті 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

За правилами частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У статті 246 ЦПК України зазначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Відповідно до матеріалів справи, що переглядається, ОСОБА_1 у позовній заяві навів попередній розрахунок суми судових витрат, а 23 вересня 2022 року подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення та розподілу витрат на правничу допомогу.

На підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_5 надав суду: договір про надання правничої допомоги від 12 серпня 2022 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, акт прийому-передачі робіт (надання послуг) від 22 вересня 2022 року, квитанцію від 12 серпня 2022 року на суму 6000 грн.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ОСОБА_6 не надала суду аргументованого клопотання про зменшення судових витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд у своїй постанові від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц дійшов висновку, що:

«саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони».

Як слідує з матеріалів справи, між позивачем адвокатом Глушковою О. І., укладено договір про надання правничої допомоги від 21 липня 2022 року.

Колегія суддів вважає, що надані представником позивача докази підтверджують витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката та є обґрунтованими.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Верховний Суд у постановах від 21 квітня2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) дійшов наступних висновків:

«втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».

Розподіляючи витрати, які позивач поніс на професійну правничу допомогу суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявні в матеріалах справи: договір про надання правничої допомоги, акт виконання робіт з надання професійної правничої допомоги, квитанція є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір доведений документально, відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому відповідачка жодних заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу не надала.

Отже, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за відповідачкою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Чудака В. Д. в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 вересня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за відповідачкою.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. К. Медвецький

судді: С. Г. Копаничук

Т. О. Денишенко