Рішення

від 08.11.2022 по справі 910/1476/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.11.2022Справа № 910/1476/22

За позовом Компанії Органон Канада ІНК. (Organon Canada Inc.);

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тева Україна"

(відповідач 1);

Міністерства охорони здоров`я України (відповідач 2);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 -

Державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони

здоров`я України";

про захист порушеного права інтелектуальної власності.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Сопільняк В. Ю., адвокат, ордер серії АІ № 1199510 від 18.01.2022;

Потоцький М. Ю., адвокат, ордер серії АІ № 12224498 від 28.07.2022;

Чепкова А.С., адвокат, ордер серії АІ № 1222658 від 21.02.2022;

Від відповідача 1: Кислий Т.Ф., адвокат, довіреність № б/н від 09.02.2022;

Від відповідача 2: не з`явилися;

Від третьої особи: Дараган О.Ю., представник, довіреність № 28/Д/С від 30.12.2021.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Компанія Органон Канада ІНК. (Organon Canada Inc.) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" та Міністерства охорони здоров`я України з позовом про захист порушеного права інтелектуальної власності, в якому просить суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" припинити порушення прав позивача на винахід за патентом України № 62935;

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" використовувати винахід (сполука еторикоксиб) за патентом України № 62935 у лікарському засобі "Еторикоксиб-Тева", що містить сполуку еторикоксиб;

- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України відмовити в державній реєстрації лікарського засобу "Еторикоксиб-Тева", у формі таблеток, вкритих плівковою оболонкою по 60 мг або по 90 мг: по 7 таблеток у блістері; по 1 або 4 блістери у картонній коробці; по 120 мг: по 7 таблеток у блістері; по 1 блістеру у картонній коробці.

Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю захисту прав інтелектуальної власності позивача на патент України № 62935 на винахід "Заміщені піридини, фармацевтична композиція на їх основі та спосіб лікування опосередкованих циклооксигеназою захворювань".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 відкрито провадження у справі № 910/1476/22, підготовче засідання призначено на 15.03.2022, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2022 заяву компанії Органон Канада ІНК (Organon Canada Inc.) про забезпечення позову задоволено повністю. До набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у даній справі заборонено Державному підприємству "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України" видавати висновок про рекомендацію до реєстрації лікарського засобу "Еторикоксиб-Тева" та заборонено Державному підприємству "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України" вносити будь-які зміни до реєстраційних матеріалів лікарського засобу "Еторикоксиб-Тева", в тому числі і такі, що мають наслідком зміну назви лікарського засобу, зміну заявника або виробника, їх найменування тощо.

До суду 22.02.2022 від Державного підприємства "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України" надійшли пояснення щодо позову.

У зв`язку із введенням Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", військового стану на всій території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, підготовче засідання, призначене на 15.03.2022, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2022 у справі № 910/1476/22 призначено підготовче засідання на 14.06.2022.

До господарського суду 25.05.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позову повністю.

У підготовчому засіданні 14.06.2022 судом розглядалося клопотання відповідача 1 про залишення позову без руху.

Вказане клопотання відповідач 1 обґрунтовує тим, що позивачем у позовній заяві не зазначено доказів, що підтверджують вказані ним обставини та надано до позову докази, які не засвідчені належним чином.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити, зокрема зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно з ч. 2 с. 91 Господарського процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Як вбачається з ч. 1 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 встановлено, що позовна заява відповідає вимогам, встановленим ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, підстави для залишення її без руху, повернення або відмови у відкритті провадження у справі, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні.

Враховуючи наведене, суд, не виходячи до нарадчої кімнати ухвалив у задоволенні клопотання відповідача 1 про залишення позовної заяви без руху відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 зобов`язано Державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України" надати господарському суду реєстраційні матеріали (матеріали реєстраційного досьє) стосовно лікарського засобу "Еторикоксиб-Тева", а саме заяву про державну реєстрацію лікарського засобу "Еторикоксиб-Тева" та комплект документів, які стосуються матеріалів доклінічного вивчення, клінічних випробувань лікарського засобу "Еторикоксиб-Тева" та їх експертиз (а за відсутності - звіти про біоеквівалентсність з референтним лікарським засобом); фармакопейної статті або матеріалів щодо методів контролю якості лікарського засобу "Еторикоксиб-Тева", проекту технологічного регламенту або відомостей про технологію виробництва; зразків вказаного лікарського засобу та його упаковки; інших матеріалів, які характеризують ефективність, безпечність та якість лікарського засобу "Еторикоксиб-Тева", передбачених Порядком проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення в електронному вигляді.

У підготовчому засіданні 13.09.2022 розглядалося клопотання відповідача 1 про закриття провадження у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" обґрунтовувало своє клопотання тим, що станом на дату розгляду цього клопотання, строк дії патенту України № 62935 закінчився та не підлягає продовженню відповідно до ч. 4 ст.6 та ч. 2 ст.27-1 Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі". А саме, ч. 4 ст.6 Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" встановлює, що строк дії патенту на винахід становить 20 років. Відповідно до ч. 2 ст. 27-1 вказаного закону строк додаткової охорони патенту на винахід не може перевищувати 5 років. Інших підстав продовження дії патенту Закон України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" не містить. Таким чином, із закінченням додаткових 5 років охорони патенту у даній справі, який припав на 08 липня 2022 року, строк дії патенту наразі закінчився та не підлягає продовженню ні за яких обставин.

Позивач проти задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" заперечував, оскільки, підстави для закриття провадження на які посилається відповідач 1 є безпідставними. Зокрема, положеннями Закону України "Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності під час дії воєнного стану, введеного у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України" встановлено, що майнові права інтелектуальної власності, строк чинності яких спливає на день введення в Україні воєнного стану або під час дії воєнного стану, залишаються чинними до дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану.

Відповідно до Закону України "Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності під час дії воєнного стану, введеного у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України", Верховна Рада України постановила установити, що з дня введення в Україні воєнного стану, введеного у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, зупиняється перебіг строків для вчинення дій, пов`язаних з охороною прав інтелектуальної власності, а також строків щодо процедур набуття цих прав, визначених законами України "Про охорону прав на промислові зразки" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 7, ст. 34 із наступними змінами), "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 7, ст. 36 із наступними змінами), "Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 8, ст. 28 із наступними змінами), "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 37, ст. 307 із наступними змінами), "Про правову охорону географічних зазначень" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 32, ст. 267 із наступними змінами), "Про авторське право і суміжні права" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 43, ст. 214 із наступними змінами), "Про охорону прав на сорти рослин" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 23, ст. 163 із наступними змінами), включаючи всі передбачені цими законами та нормативними актами строки, зокрема, але не виключно, строки подання заперечення проти заявки або дії міжнародної реєстрації в Україні, строки оскарження рішення Національного органу інтелектуальної власності України за заявкою у судовому порядку або до Апеляційної палати, строки подання заяви про визнання прав на винахід недійсними, строки, протягом яких можливе поновлення пропущених строків, тощо, за виключенням строків, встановлених для здійснення дій Національним органом інтелектуальної власності України або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони прав на сорти рослин, відомості, необхідні для набуття прав на сорт, та за виключенням окремих випадків, встановлених цим Законом. З дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану, перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до їх зупинення. У разі якщо початок перебігу строку продовження дії свідоцтва на торговельну марку, строку продовження чи підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт інтелектуальної власності припадає на день введення в Україні воєнного стану чи на іншу дату під час дії воєнного стану, відповідна дія щодо продовження строку дії свідоцтва на торговельну марку, продовження чи підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт інтелектуальної власності вважається вчиненою особою вчасно, якщо вона вчинена не пізніше 90 днів з дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану. Майнові права інтелектуальної власності, строк чинності яких спливає на день введення в Україні воєнного стану або під час дії воєнного стану, залишаються чинними до дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану. З дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану, чинність майнових прав інтелектуальної власності може бути продовжена у встановленому порядку з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Передбачені цим Законом правила зупинення перебігу строків не тягнуть за собою зупинення дії свідоцтв, патентів, якими засвідчується виникнення прав інтелектуальної власності відповідно до законодавства, а також відповідних прав інтелектуальної власності. Під час дії воєнного стану встановлені законодавством права інтелектуальної власності продовжують діяти і реалізуються суб`єктами права інтелектуальної власності у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, проаналізувавши викладені у клопотанні доводи та заслухавши пояснення представників учасників справи, суд, не виходячи до нарадчої кімнати ухвалив у задоволенні клопотання відповідача 1 про закриття провадження відмовити повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2022 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 17.02.2022 у справі № 910/1476/22 відмовлено повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/1476/22 до судового розгляду по суті на 18.10.2022.

У судових засіданнях 18.10.2022 та 01.11.2022 судом оголошувалася перерва.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 08.11.2022 представники позивача позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 08.11.2022 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своєму письмовому відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи у судовому засіданні 08.11.2022 надав свої пояснення по суті спору.

Відповідач 2 у судове засідання 08.11.2022 не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судових засідань повідомлявся належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом враховано, що в силу вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача 2 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

08.11.2022 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія Органон Канада ІНК. (Organon Canada Inc.) (далі - позивач) є власником патенту України № 62935 на винахід "Заміщені піридини, фармацевтична композиція на їх основі та спосіб лікування опосередкованих циклооксигеназою захворювань" (далі - винахід), який виданий на підставі заявки від 08.07.1997, дата реєстрації - 15.01.2004, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з Державного реєстру України винаходів та описом до патенту на винахід.

18.05.2010 наказом Міністерства охорони здоров`я України № 417 "Про державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарських засобів та внесення змін у реєстраційні матеріали" було зареєстровано лікарський засіб "АРКОКСІЯ®". Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 257 від 30.04.2015 лікарський засіб "АРКОКСІЯ®" було перереєстровано.

05.05.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" (далі - відповідач 1) подано на державну реєстрацію лікарський засіб "Еторикоксиб-Тева" у формі таблеток, вкритих плівковою оболонкою по 60 мг або по 90 мг: по 7 таблеток у блістері; по 1 або 4 блістери у картонній коробці; по 120 мг: по 7 таблеток у блістері; по 1 блістеру у картонній коробці.

Позивач вважає, що діючою речовиною лікарського засобу "Еторикоксиб-Тева", у формі таблеток, вкритих плівковою оболонкою по 60 мг або по 90 мг: по 7 таблеток у блістері; по 1 або 4 блістери у картонній коробці; по 120 мг: по 7 таблеток у блістері; по 1 блістеру у картонній коробці, є сполука еторикоксиб, тотожна з композицією, яка захищена патентом України № 62935, однак позивач не надавав будь-якого дозволу відповідачу 1 та Міністерству охорони здоров`я України (далі - відповідач 2) на використання винаходу за патентом України № 62935 у вищевказаному лікарському засобі.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вищевказаними позовними вимогами до відповідачів.

Відповідач 1 проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що він не використовує винахід позивача у жодний зі способів визначених законодавством та не буде використовувати до моменту закінчення терміну дії патенту України № 62935, а отже, права позивача не порушуються.

Також відповідач 1 зазначає, що ним не було порушено порядок державної реєстрації лікарського засобу "Еторикоксиб-Тева", оскільки внаслідок такої реєстрації права позивача не будуть порушені.

Відповідачем 1 вказується, що позивачем не доведено використання патенту України № 62935 у лікарському засобі "Еторикоксиб-Тева".

Відповідач 2 правом на подання відзиву на позов не скористався.

Державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України" (далі - третя особа) зазначає, що його висновок за результатами проведення експертизи матеріалів реєстраційного досьє відповідного лікарського засобу має інформаційний характер та не є обов`язковим для відповідача 2 при прийнятті рішення про державну реєстрацію лікарського засобу або відмову у державній реєстрації. При цьому, лікарський засіб не може бути рекомендований до державної реєстрації, зокрема, у випадку якщо набрало законної сили рішення суду, що внаслідок такої реєстрації будуть порушені захищені патентом України майнові права інтелектуальної власності, у тому числі при виробництві, використанні, продажу лікарських засобів. Оскільки, наразі таке рішення суду відсутнє, твердження про те, що у випадку реєстрації відповідачем 1 спірних лікарських засобів будуть порушені права інтелектуальної власності позивача є передчасним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Компанії Органон Канада ІНК. підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 432 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21.10.2015 у справі №3-649гс15.

Оскільки позов стосовно реєстрації лікарського засобу "Еторикоксиб-Тева" обґрунтовано порушенням прав інтелектуальної власності позивача на винахід за патентом України №62935, суд приходить до висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів існування у нього інтересу щодо предмету спору, а отже і наявність підстав для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно ст. 154 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відносини, пов`язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами. До відносин, пов`язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами.

Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об`єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 155 ГК України та ч. 1 ст. 420 ЦК України, зокрема, належать винаходи.

Відповідно до ст. 426 ЦК України, способи використання об`єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Як встановлено ст. 431 ЦК України, порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Статтею 459 ЦК України встановлено, що винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання. Об`єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них відповідно до цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 462 ЦК України, право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок підлягає державній реєстрації, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Набуття права інтелектуальної власності на винахід і корисну модель засвідчується патентом, на промисловий зразок - свідоцтвом.

Відповідно до ч. 2 ст. 464 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту (свідоцтва), якщо інше не встановлено договором чи законом.

Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" передбачено, що об`єктом винаходу, правова охорона якому надається згідно з цим Законом, може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо), процес (спосіб).

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", володілець патенту має право використовувати винахід (корисну модель) на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших володільців патенту.

Використанням винаходу (корисної моделі) визнається: виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях (абз. 4, 5 ч. 2 ст. 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі").

Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй (абз. 8 ч. 2 ст. 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі").

Патент надає його володільцю виключне майнове право перешкоджати використанню винаходу (корисної моделі), у тому числі забороняти таке використання, крім випадків, якщо таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі) (ч. 5 ст. 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі").

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 34 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" будь-яке посягання на права, передбачені статтею 28 цього Закону, вважається порушенням прав володільця патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов`язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.

Оскільки позивач є власником патенту України №62935 на винахід, то в силу приписів ст. 424, 464 ЦК України, ст. 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" йому належать виключні права на виготовлення та реалізацію продуктів з використанням речовин та способу, які є об`єктами винаходів за вказаними патентами, та права перешкоджати неправомірному використанню винаходів.

Суд також відзначає, що використання в цивільному обороті лікарських засобів на території України можливе лише після проведення їх державної реєстрації. Державна реєстрація лікарських засобів виступає тим юридичним фактом, на підставі якого вони вводяться у цивільний оборот на території України.

Так, відповідно до ч. 1-3 ст. 9 Закону України "Про лікарські засоби" лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом. Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. У заяві про державну реєстрацію лікарського засобу зазначаються: назва та адреса виробника; адреса його місцезнаходження та виробничих потужностей; назва лікарського засобу і його торговельна назва; назва діючої речовини (латинською мовою); синоніми; форма випуску; повний склад лікарського засобу; показання та протипоказання; дозування; умови відпуску; способи застосування; термін та умови зберігання; інформація про упаковку; дані щодо реєстрації лікарського засобу в інших країнах, у тому числі назва країни, номер і дата реєстрації.

Документи, що додаються до заяви, визначені ч. 4 ст. 9 Закону України "Про лікарські засоби".

За результатами розгляду зазначених матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, у строк, що не перевищує десяти робочих днів, приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації лікарського засобу, як це встановлено ч. 8 ст. 9 Закону України "Про лікарські засоби".

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 26.05.2005 № 376 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів і розмірів збору за їх державну реєстрацію (перереєстрацію)" (далі - Порядок № 376) державна реєстрація лікарського засобу здійснюється МОЗ на підставі заяви та результатів експертизи реєстраційних матеріалів на такий засіб, проведеної Державним експертним центром МОЗ (далі - Центр) у визначеному МОЗ порядку.

Згідно абз. 1 п. 3 Порядку № 376, у заяві про державну реєстрацію лікарського засобу, яку подає до МОЗ юридична або фізична особа, що несе відповідальність за якість, безпечність та ефективність лікарського засобу (далі - заявник), зазначаються найменування та адреса заявника, юридична адреса та адреса місця провадження діяльності виробника лікарського засобу, назва лікарського засобу, його торговельна назва, назва діючої речовини, синоніми, форма випуску, повний склад лікарського засобу, показання до застосування та протипоказання, дозування, умови відпуску, способи застосування, строк та умови зберігання, інформація про упаковку, дані щодо реєстрації лікарського засобу в інших країнах.

Відповідно до абз. 1 п. 5 Порядку № 376, центр готує вмотивовані висновки щодо ефективності, безпеки та якості лікарського засобу за результатами експертизи реєстраційних матеріалів або висновки, передбачені абзацами другим - шостим пункту 2 цього Порядку, і рекомендує здійснити державну реєстрацію відповідного лікарського засобу або відмовити в ній.

За приписами абз. 2 п. 5 Порядку № 376, на підставі поданої заявником заяви, висновків та рекомендацій Центру МОЗ приймає протягом десяти робочих днів (щодо лікарського засобу, який зареєстрований компетентним органом Сполучених Штатів Америки, Швейцарської Конфедерації, Японії, Австралії, Канади, за централізованою процедурою компетентним органом Європейського Союзу та застосовується на території таких країн чи держав - членів Європейського Союзу) або протягом семи робочих днів (щодо лікарського засобу, який підлягає закупівлі за результатами закупівельної процедури, проведеної спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі, на виконання угоди щодо закупівлі між МОЗ та відповідною спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі), або протягом п`яти робочих днів (щодо лікарського засобу, який закуповується особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров`я) рішення про реєстрацію лікарського засобу чи про відмову в такій реєстрації.

Рішення про відмову в державній реєстрації лікарського засобу приймається, якщо не підтверджуються висновки щодо його ефективності та безпечності. Також, у державній реєстрації може бути відмовлено у разі, коли внаслідок такої реєстрації будуть порушені захищені патентом чинні майнові права інтелектуальної власності, в тому числі при виробництві, використанні, продажу лікарських засобів (ч. 23 ст. 9 Закону України "Про лікарські засоби").

Водночас, відповідно до пп. 24 п. 1 розділу ІІ Порядку проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 26.08.2005 № 426 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.09.2005 за № 1069/11349 (далі - Порядок № 426) визначено, що заявник (власник реєстраційного посвідчення) (далі - заявник) - юридична або фізична особа, яка є відповідальною за ефективність, якість та безпеку лікарського засобу в порядку, визначеному чинним законодавством, та має ресурси для здійснення фармаконагляду в Україні, а також є відповідальною за достовірність інформації, що міститься у наданих нею реєстраційних матеріалах.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про лікарські засоби", лікарський засіб - будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу;

Як вбачається з ч. 2 Закону України "Про лікарські засоби", до лікарських засобів, зокрема належать: АФІ, продукція "in bulk"; готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти); гомеопатичні засоби; засоби, які використовуються для виявлення збудників хвороб, а також боротьби із збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби та лікарські домішки до харчових продуктів;

- готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти) - дозовані лікарські засоби у вигляді та стані, в якому їх застосовують, що пройшли всі стадії виробництва (виготовлення), включаючи остаточне пакування;

- активний фармацевтичний інгредієнт (лікарська речовина, діюча речовина, субстанція) (далі - АФІ або діюча речовина) - будь-яка речовина чи суміш речовин, що призначена для використання у виробництві лікарського засобу і під час цього використання стає його активним інгредієнтом. Такі речовини мають фармакологічну чи іншу безпосередню дію на організм людини, у складі готових форм лікарських засобів їх застосовують для лікування, діагностики чи профілактики захворювання, для зміни стану, структур або фізіологічних функцій організму, для догляду, обробки та полегшення симптомів;

- допоміжна речовина (ексципієнт) - будь-яка речовина лікарської форми, яка не є АФІ або готовим лікарським засобом та відповідно не здійснює фармакологічної, імунологічної або діагностичної дії, входить до лікарського засобу та необхідна для його виробництва (виготовлення), зберігання та/або застосування.

Як зазначає позивач, лікарський засіб "АРКОКСІЯ®", містить в собі сполуку еторикоксиб, яка захищена патентом України №62935.

Оскільки патент надає його володільцю виключне майнове право перешкоджати використанню винаходу, у тому числі забороняти таке використання, до предмету доказування у справі входять обставини щодо того, чи використано у лікарському засобі "Еторикоксиб-Тева", винахід за патентом України №62935, володільцем якого є позивач.

Позивачем до матеріалів справи надано висновок експерта № 115/1-01 за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності, підготовлений для використання в господарському судочинстві (справа № 910/1476/22) від 19.08.2022 (далі - висновок експерта № 115/1-01 від 19.08.2022), складений судовим експертом Петренком Сергієм Анатолійовичем, відповідно до якого експерт дійшов наступного висновку:

- у лікарському засобі "Еторикоксиб-Тева" використано кожну ознаку, включену до незалежних пунктів 1, 40, 45 формули винаходу за патентом України № 62935.

Відповідач 1 заперечує проти висновку експерта № 115/1-01 від 19.08.2022 та зазначає, що вказаний висновок не відповідає вимогам обґрунтованості, об`єктивності та повноти та є неналежним та недопустимим доказом, оскільки при проведенні вказаної експертизи було допущено порушення приписів Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судову експертизу".

За змістом ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

За змістом ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи висновок експерта № 115/1-01 від 19.08.2022, складений судовим експертом Петренком С.А., суд вважає, що зазначений висновок містить відповідь на порушене питання, яке є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи. У висновку зазначено, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України експерт обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 Кримінального кодексу України, а також про те, що висновок експерта підготовлений для подання до суду.

Висновок експерта № 115/1-01 від 19.08.2022, за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності, підготовлений для використання в господарському судочинстві (справа № 910/1476/22) від 19.08.2022, складений кваліфікованим атестованим судовим експертом Петренком Сергієм Анатолійовичем, який є атестованим судовим експертом з правом проведення експертиз у сфері інтелектуальної власності, у тому числі за спеціальністю 13.3 "Дослідження, пов`язані з винаходами і корисними моделями" (свідоцтво № 1231 від 18.10.2017, видане Центральною експертно-кваліфікаційною комісією Міністерства юстиції України, термін дії до 13.10.2023.

За таких обставин висновок експерта № 115/1-01 від 19.08.2022 приймається судом в якості належного та допустимого доказу.

В той же час, відповідачем 1 зі своєї сторони не було надано висновку експерта із висновками, що відрізняються від тих, що надані експертом Петренком С.А.

Щодо поданих позивачем висновків експерта у галузі права № 07/02-2022 від 18.07.2022, № 03/02-2022 від 18.07.2022 та 11/02-2022 від 17.08.2022 суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 108 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Як встановлено ст. 109 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Враховуючи положення Господарського процесуального кодексу України, суд залишає вказані висновки експерта у галузі права поза увагою.

Щодо тверджень відповідача 1 про те, що строк дії патенту України № 62935 закінчився та не підлягає продовженню суд зазначає наступне.

Як уже зазначалося судом, Верховною Радою України 01.04.2022 прийнято Закон України "Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності під час дії воєнного стану, введеного у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України".

У вказаному законі Верховна Рада України постановила установити, що з дня введення в Україні воєнного стану, введеного у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, зупиняється перебіг строків для вчинення дій, пов`язаних з охороною прав інтелектуальної власності, а також строків щодо процедур набуття цих прав, визначених законами України "Про охорону прав на промислові зразки" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 7, ст. 34 із наступними змінами), "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 7, ст. 36 із наступними змінами), "Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 8, ст. 28 із наступними змінами), "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 37, ст. 307 із наступними змінами), "Про правову охорону географічних зазначень" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 32, ст. 267 із наступними змінами), "Про авторське право і суміжні права" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 43, ст. 214 із наступними змінами), "Про охорону прав на сорти рослин" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 23, ст. 163 із наступними змінами), включаючи всі передбачені цими законами та нормативними актами строки, зокрема, але не виключно, строки подання заперечення проти заявки або дії міжнародної реєстрації в Україні, строки оскарження рішення Національного органу інтелектуальної власності України за заявкою у судовому порядку або до Апеляційної палати, строки подання заяви про визнання прав на винахід недійсними, строки, протягом яких можливе поновлення пропущених строків, тощо, за виключенням строків, встановлених для здійснення дій Національним органом інтелектуальної власності України або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони прав на сорти рослин, відомості, необхідні для набуття прав на сорт, та за виключенням окремих випадків, встановлених цим Законом. З дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану, перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до їх зупинення. У разі якщо початок перебігу строку продовження дії свідоцтва на торговельну марку, строку продовження чи підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт інтелектуальної власності припадає на день введення в Україні воєнного стану чи на іншу дату під час дії воєнного стану, відповідна дія щодо продовження строку дії свідоцтва на торговельну марку, продовження чи підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт інтелектуальної власності вважається вчиненою особою вчасно, якщо вона вчинена не пізніше 90 днів з дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану. Майнові права інтелектуальної власності, строк чинності яких спливає на день введення в Україні воєнного стану або під час дії воєнного стану, залишаються чинними до дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану. З дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану, чинність майнових прав інтелектуальної власності може бути продовжена у встановленому порядку з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Передбачені цим Законом правила зупинення перебігу строків не тягнуть за собою зупинення дії свідоцтв, патентів, якими засвідчується виникнення прав інтелектуальної власності відповідно до законодавства, а також відповідних прав інтелектуальної власності. Під час дії воєнного стану встановлені законодавством права інтелектуальної власності продовжують діяти і реалізуються суб`єктами права інтелектуальної власності у повному обсязі.

Відповідач 1 посилається на лист Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" від 26 травня 2022 року № Вих-4236/20 та висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради України на проект Закону України "Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності у період дії воєнного стану", однак суд зазначає, що зазначені докази є неналежними.

Так, у своєму листі Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" зазначає, що положення Закону України "Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності під час дії воєнного стану, введеного у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України" суперечить нормам міжнародних договорів України та не може бути застосовано щодо винаходу за патентом України № 55409, оскільки, 15.04.2022 закінчився останній рік чинності майнових прав інтелектуальної власності на цей винахід.

Крім того, Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" помилково вказує, що дія Закону України "Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності під час дії воєнного стану, введеного у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України" розповсюджується виключно на патенти, строк дії яких міг би бути продовженим. Проте вказаний закон не містить такої вказівки, а відтак Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" приймає неналежні та не притаманні йому функції тлумачення норм законодавства.

Так само Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" не має повноважень вирішувати, чи відповідає Закон України нормам міжнародних договорів. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності" містить вичерпний перелік повноважень органу НОІВ, яким наразі є Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності", і не відносить до нього тлумачення законів і норм міжнародних договорів.

Висновок же Головного науково-експертного управління Верховної Ради України на проект Закону України "Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності у період дії воєнного стану" взагалі має суто рекомендаційний характер.

Що ж стосується пункту 2 статті 220 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію), то вказаним пунктом сторони встановлюють додатковий період охорони. На виконання вказаного пункту Верховною Радою України було внесено зміни до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" та додано статтю 27-1, яка власне і встановлює порядок надання додаткової охорони прав на винаходи, починаючи з 14 жовтня 2020 р.

Натомість, патент України № 55409, на який посилається відповідач 1, не має періоду додаткової охорони, так званий Сертифікат додаткової охорони, оскільки його дію було продовжено на підставі ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", в редакції, що діяла до підписання Україною Угоди про асоціацію.

А відтак, дія патенту строк якого було продовжено не на підставі ст. 220 Угоди про асоціацію і задовго до її підписання не може регулюватись даною нормою.

Також суд зазначає, що за змістом ст. 16 та 432 ЦК України, способами захисту прав інтелектуальної власності є, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 22.10.2019 у справі №923/876/16 (провадження №12-88гс19) та ін.].

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).

Як зазначає Верховний Суд, відповідно до частин 1 та 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором; у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону; отже, з огляду на вказані приписи суд може, а не зобов`язаний, відповідно до викладеної в позові вимоги визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, це повноваження суду є суддівською дискрецією (постанова Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 910/2559/21).

За приписами статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №904/1448/20).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (постанова від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17).

У цій справі позивач заявив такі вимоги до відповідача 1:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" припинити порушення прав Компанії Органон Канада ІНК. (Organon Canada Inc.) на винахід за патентом України № 62935;

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" використовувати винахід (сполука еторикоксиб) за патентом України № 62935 у лікарському засобі "Еторикоксиб-Тева", що містить сполуку еторикоксиб;

Таким чином, зобов`язання відповідача 1 припинити порушення права є вимогою припинення дії, яка таке право порушує; припиненню підлягає конкретна дія, яка порушує право, оскільки в іншому випадку існуватиме невизначеність щодо оцінки певних дій на предмет їх кваліфікації, як таких, що порушують право; припинення дії, яка порушує право здійснюється у визначений спосіб, який є ефективним за результатом.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ч. 5 ст. 28 Закону "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" патент надає його володільцю виключне майнове право перешкоджати використанню винаходу (корисної моделі), у тому числі забороняти таке використання, крім випадків, якщо таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі).

Отже, вказаним законом чітко визначено право забороняти використання винаходу.

Оскільки у даному спорі порушення права позивача охоплюється неправомірним використанням винаходу, тому припинення таких неправомірних дій має бути обумовлено конкретним ефективним способом, яким є обраний позивачем спосіб заборони використання винаходу.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, зважаючи на його ефективність, господарський суд вважає, що належним і ефективним способом захисту прав позивача у даній справі є вимога припинення порушення права шляхом заборони відповідачу 1 використовувати винахід за патентом.

Як було встановлено судом, 05.05.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" подано на державну реєстрацію лікарський засіб "Еторикоксиб-Тева" у формі таблеток, вкритих плівковою оболонкою по 60 мг або по 90 мг: по 7 таблеток у блістері; по 1 або 4 блістери у картонній коробці; по 120 мг: по 7 таблеток у блістері; по 1 блістеру у картонній коробці.

Господарський суд погоджується з аргументами позивача, що подання документів для державної реєстрації лікарського засобу та/або отримання державної реєстрації лікарського засобу, в якому використано винахід, права на який належать позивачу, є достатнім свідченням створення передумов для введення лікарського засобу в цивільний оборот, що є порушенням права інтелектуальної власності позивача як володільця патенту.

Твердження відповідача 1, що він не вчиняв дій, які можуть бути кваліфіковані як порушення прав інтелектуальної власності, не приймаються до уваги, оскільки в іншому випадку матиме місце практика, яка ослабить значення державної реєстрації лікарських засобів та гарантії захисту прав, які виникають після такої реєстрації, що очевидно не відповідає меті правового регулювання.

Щодо вимоги позивача про зобов`язати відповідача 2 відмовити в державній реєстрації лікарського засобу апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Як встановлено судом, процедура реєстрації лікарських засобів в Україні врегульована нормами Закону України "Про лікарські засоби", Порядком № 376, Порядком № 426.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про лікарські засоби" встановлено, що лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.

Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Чинним законодавством України не передбачений обов`язок відповідача 2 перевіряти лікарські засоби, що подаються на реєстрацію в Україні, на предмет дотримання прав інтелектуальної власності інших учасників цивільного обороту, в тому числі, інших виробників лікарських засобів, зокрема щодо винаходу.

Позовні вимоги у частині зобов`язання відповідача 2 відмовити в державній реєстрації лікарського засобу по суті є вимогою про визнання відсутнім права та, відповідно, відсутнім кореспондуючого цьому праву обов`язку з реєстрації лікарського засобу, що є належним способом захисту у разі, зокрема, якщо у спірних правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом відповідач 1 може вжити (вживає) заходи для реалізації спірного права, одержання допуску лікарського засобу до застосування в Україні, тому ці заходи матимуть вплив на права позивача.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS vs. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, зокрема, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи наведене, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача 1.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" (02152, м. Київ, пр-т. П. Тичини, 1-в, 9 пов., ідентифікаційний код 34770471) припинити порушення прав Органон Канада ІНК. (Organon Canada Inc.) (16766 Транс-Канада шосе, Кіркленд (Квебек), Канада, Н9Н 4М7) на винахід за патентом України № 62935 шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" використовувати винахід (сполука еторикоксиб) за патентом України № 62935 у лікарському засобі "Еторикоксиб-Тева", що містить сполуку еторикоксиб.

3. Зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України (01021, м. Київ, вул. Грушевського, 7, ідентифікаційний код 00012925) відмовити в державній реєстрації лікарського засобу "Еторикоксиб-Тева", у формі таблеток, вкритих плівковою оболонкою, по 60 мг, по 90 мг, по 10 таблеток в контурній чарунковій упаковці, по 1 або по 3 контурні чарункові упаковки в пачці; по 120 мг, по 10 таблеток в контурній чарунковій упаковці, по 1 контурній чарунковій упаковці в пачці.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" (02152, м. Київ, пр-т. П. Тичини, 1-в, 9 пов., ідентифікаційний код 34770471) на користь Органон Канада ІНК. (Organon Canada Inc.) (16766 Транс-Канада шосе, Кіркленд (Квебек), Канада, Н9Н 4М7) 7 443 (сім тисяч чотириста сорок три) грн 00 коп. витрат на оплату судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 08.12.2022.

Суддя О.В. Мандриченко