Рішення

від 07.12.2022 по справі 910/13127/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.12.2022Справа № 910/13127/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Васильківтепломережа" вул. Декабристів, 60а, м. Васильків, Київська область, 08600

до Концерну "Військторгсервіс" 03151, місто Київ, вулиця Молодогвардійська, будинок 28-А в особі Філії "Північна" Концерну "Військторгсервіс" 03049, м. Київ, вул. Туполева, 3А

про стягнення 199 966, 44 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Васильківтепломережа" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Концерну "Військторгсервіс" в особі Філії "Північна" Концерну "Військторгсервіс" про стягнення 225 999,86 грн., а саме 158 842,29 грн. основного боргу, 50 211,99 грн. пені, 4 454,94 грн. процентів річних та 12 490,64 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 1/52 на споживання теплової енергії від 01.01.2012 в частині своєчасної та повної оплати спожитої відповідачем теплової енергії, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 22.09.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 25.08.2021 року надійшла заява № 644 від 20.09.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, за результатами розгляду якої суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 відкрито провадження у справі № 910/13127/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/13127/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, 26.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив б/н від 25.10.2021 року на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності з жовтня 2017 року. Також у відзиві відповідачем викладено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 1,00 грн. згідно статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, яке мотивоване скрутним фінансовим становищем Концерну "Військторгсервіс", накладенням на його рахунки арешту та відсутністю у позивача збитків, завданих порушенням відповідача. Крім того, відповідач посилається на те, що є підприємством у структурі Міністерства оборони України, яке в умовах агресії Російської Федерації виконує державне оборонне та мобілізаційне замовлення, в тому числі забезпечує продуктами харчування Збройні Сили України. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу 27.10.2021 на виконання вимог ухвали суду 23.09.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання № 761 від 22.10.2021 року про приєднання витребуваних судом пояснень та заява № 760 від 22.10.2021 року про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої у зв`язку з частковою сплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 30 000,00 грн., відповідач просить суд стягнути з відповідача 128 842,29 грн. основного боргу, 47 094,43 грн пені, 12 490,64 грн інфляційних втрат та 11 539,08 грн. 3 % річних, всього 199 966,44 грн.. Заяви разом з доданими доказами, в тому числі надсилання їх копій на адресу відповідача, судом долучені до матеріалів справи.

Згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі статтею 163 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Отже, дослідивши позовну заяву та зміст заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд розцінює останню як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу до 128 842,29 грн., збільшення в частині пені до 47 094,43 грн. пені та процентів річних до 11 539,08 грн.

З огляду на те, що зміна розміру позовних вимог (зменшення та збільшення) є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим статтями 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, відповідна заява Комунального підприємства "Васильківтепломережа" № 760 від 22.10.201 прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється подальший розгляд спору.

Також 02.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь № 836 від 28.10.2021 року на відзив з доказами направлення на адресу відповідача, відповідно до якої позивач заперечує проти тверджень, викладених у відзиві на позовну заяву щодо перебігу позовної давності, наголошуючи на його перериванні діями відповідача, а також зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Концерн «Військторгервіс» не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 січня 2012 року між Комунальним підприємством "Васильківтепломережа" (позивач у справі, постачальник за договором) та Концерном "Військторгсервіс" в особі Дирекції "Дім побуту та торгівлі" (відповідач у справі, споживач за договором) укладено Договір № 1/52 на споживання теплової енергії (далі - Договір), згідно з умовами якого постачальник бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію (опалення), а споживач зобов`язується проводити розрахунки за послуги з теплопостачання за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

У зв`язку із зміною відповідачем юридичної назви з Дирекція "Дім побуту та торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" на Філія "Північна" Концерну "Військторгсервіс" між сторонами було укладено Додаткову угоду від 24.01.2020 до Договору № 1/52 на споживання теплової енергії від 01.01.2012.

Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили умови і порядок постачання теплової енергії, права, обов`язки та відповідальність сторін, якість послуг, тарифи на теплову енергію, порядок та умови проведення розрахунків, форс-мажор , строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 10.1 Договору даний Договір набирає чинності з 01.01.2012 і діє до 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків за теплову енергію - до їх повного здійснення.

Договір вважається поновленим та продовженим, якщо за місяць до закінчення його дії не надійде заява від однієї із сторін про розірвання цього договору, чи його перегляд….(пункту 10.2 Договору).

Вказаний Договір підписаний представниками виконавця і замовника та скріплений печатками сторін.

Наразі, за відсутності в матеріалах справи доказів наявності заяв сторін про розірвання Договору у відповідності до п. 10.2 вказаний Договір вважається продовженим та таким, що діяв під час реалізації спірних правовідносин.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Окрім того, суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила).

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

При виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов`язались керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (пункт 2.1 Договору).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов`язком споживача теплової енергії.

Згідно статті 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила), відповідно до пункту 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

При цьому пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

У відповідності до пункту 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами, міжопалювальний період для систем опалення, ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.

Пунктом 29 Правил передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.

Відповідно до пункту 3.1.1 Договору постачальник зобов`язується забезпечувати протягом опалювального сезону обумовленого в договорі безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.

Згідно п. 3.1.3 Договору постачальник зобов`язується відпускати споживачу теплову енергію на об`єкти, перераховані у Додатку № 1 до цього Договору.

Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією встановлено, що споживач зобов`язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та Договору.

Додатком № 1 до Договору передбачено, що позивач відпускає теплову енергію на об`єкт відповідача: ательє, м. Васильків, в/м -11, буд. 9, загальною площею 200 м2, теплові навантаження 5,870 Гкал/місяць.

Згідно статті 20 Закону України "Про теплопостачання" облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

Так, відповідно до пункту 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до Додатку №2 до Договору - Акт розмежування меж балансової належності тепломереж, копія якого міститься в матеріалах справи, вбачається, що внутрішньобудинкова система опалення та тепломережа від ТК до приміщення знаходиться на обслуговуванні споживача.

Як визначено пунктом 2.3 Договору, кількість фактично відпущеної теплової енергії споживачу розраховується згідно "Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових і громадських споруд, а також на господарсько - побутові потреби в Україні" (Держжитлокомунгосп України, 2004) або по конрольно-вимірювальним приладам, встановлених на межі розподілу теплових мереж постачальника та споживача, а при тимчасовій відсутності чи виходу з ладу розрахунковим шляхом. Прилади обліку пломбуються у встановленому порядку.

Згідно пункту 4.1.11 Договору споживач, у випадку наявності засобу обліку теплової енергії (опалення, підігріву води), зобов`язаний щомісячно в період з 30 по 31 число подати постачальнику журнал обліку теплової енергії і енергоносія, та для оформлення - відомість щодо показників засобу обліку споживання теплової енергії (двохсторонній акт споживання теплової енергії).

Пунктом 6.7 Договору сторони погодили, що послуги з теплопостачання, надані постачальником у відповідному місяці, оформляються актом про надання послуг. Постачальник зобов`язується направити споживачу акт про надання послуг, а споживач зобов`язується протягом 5-ти днів з моменту його отримання повернути постачальнику акт в належно оформленому вигляді (підпис та печатка). У випадку неповернення споживачем належно оформлених актів про надання послуг та відсутності письмових заперечень з приводу отримання послуг, послуги з теплопостачання вважатимуться наданими та прийнятими споживачем.

Судом встановлено, що в матеріалах справи наявні належним чином оформлені, підписані представниками сторін та засвідчені відтисками печаток сторін акти здачі-приймання виконаних робіт за жовтень 2017 року на 0,574 Гкал загальною вартістю 1 129,15 грн., за листопад 2017 року на 2,112 Гкал загальною вартістю 5 167,71 грн., за січень 2018 року на 5,020 Гкал загальною вартістю 13 876,40 грн., за квітень 2018 року на 0,866 Гкал загальною вартістю 2 393,82 грн., за листопад 2018 року на 4,251 Гкал загальною вартістю 11 750,71 грн., за грудень 2018 року на 5,059 Гкал загальною вартістю 13 984,21 грн., за січень 2019 року на 8,147 Гкал загальною вартістю 19 948,06 грн., за лютий 2019 року на 5,859 Гкал загальною вартістю 14 345,86 грн., за березень 2019 року на 5,037 Гкал загальною вартістю 12 333,18 грн., за квітень 2019 року на 1,746 Гкал загальною вартістю 4 275,11 грн., за листопад 2019 року на 4,680 Гкал загальною вартістю 11 459,05 грн., за грудень 2019 року на 6,624 Гкал загальною вартістю 16 218,97 грн., за січень 2020 року на 6,491 Гкал загальною вартістю 18 430,57 грн., за лютий 2020 року на 5,428 Гкал загальною вартістю 15 412,28 грн., за березень 2020 року на 4,246 Гкал загальною вартістю 12 056,11 грн., за квітень 2020 року на 1,769 Гкал загальною вартістю 5 022,90 грн., за листопад 2020 року на 4,524 Гкал загальною вартістю 12 845,46 грн., за грудень 2020 року на 6,770 Гкал загальною вартістю 19 222,76 грн., за січень 2021 року на 7,509 Гкал загальною вартістю 21 321,08 грн., за лютий 2021 року на 7,636 Гкал загальною вартістю 21 681,68 грн., за березень 2021 року на 5,847 Гкал загальною вартістю 16 602,00 грн., за квітень 2021 року на 1,475 Гкал загальною вартістю 4 188,12 грн., на загальну суму 273 665,19 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем теплової енергії за спірний період з боку відповідача до суду не надходило.

Докази пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії, докази опротестування даних, зазначених в актах здачі-приймання виконаних робіт та розрахункових документах за період з жовтня 2017 року по квітень 2021 року (включно), а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Комунальним підприємством "Васильківтепломережа" умов Договору з боку відповідача відсутні.

Доказів на підтвердження відключення від постачання теплової енергії об`єкту: ательє, м. Васильків, в/м -11, буд. 9, матеріали справи також не містять.

За таких обставин судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з постачання теплової енергії, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію без будь - яких зауважень.

При цьому як зазначено в позовній заяві, позивачем на виконання умов Договору поставлено відповідачу теплової енергії за період жовтень 2017 року - липень 2021 року на загальну суму 310 725,14 грн.

Згідно частин 6 та 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За приписами статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до пункту 6.1 Договору розмір оплати за теплову енергію встановлюється згідно з діючими тарифами, які затверджуються рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради. Для споживачів госпрозрахункових та приватних підприємств ( II група) не пізніше 5 числа відповідного місяця здійснюється попередня 100% оплата вартості теплової енергії, яка запланована у відповідному місяці. Для споживачів II групи вартість 1 Гкал становить - 1030,57 грн. в тому числі ПДВ 171,76 грн. У разі зміни вартості послуг постачальник письмово або в засобах масової інформації повідомляє про це споживача. Сторони домовились, що у разі зміни тарифів оплата за послуги теплопостачання здійснюється за новими затвердженими тарифами з моменту їх введення без зміни інших умов договору.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з частиною 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Аналогічні обов`язки споживача містяться в пункті 40 Правил користування тепловою енергією, згідно яких споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Окрім цього, обов`язок зі своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії у строки, визначені Договором, передбачений пунктом 4.1.1 останнього.

Наразі, позивачем на виконання взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами Договором на оплату спожитої теплової енергії виставлялись відповідні рахунки за спірний період, копії яких наявні в матеріалах справи.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог, а також відповідачем не заперечувалось, в порушення умов Договору останнім здійснено часткову оплату поставленої позивачем теплової енергії в сумі 181 882,85 грн., на підтвердження чого позивачем надані виписки банку на суму оплат в розмірі 95365,58 грн., та копії платіжних доручень № 12967 від 20.10.2021 року на суму 20000,00 грн. та № 12981 від 21.10.2021 року на суму 10000,00 грн.

Отже, за змістом позовної заяви у зв`язку з частковою оплатою відповідачем поставленої теплової енергії у гарячій воді в строки, передбачені Договором, відповідно, заборгованість відповідача становить 128 842,29 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кодексу кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У зв`язку з невиконанням зобов`язання з оплати спожитої теплової енергії у визначені Договором № 1/52 на споживання теплової енергії від 01.01.2012 строки та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № 162 від 26.02.2021 року щодо сплати заборгованості,копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт надсилання претензії на адресу концерну та його філії, а також отримання її 05.03.2021 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень №№ 0860103251418, 0860103251396.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Додатково позивач звертався до відповідача листом № 285 від 14.04.2021 року з вимогами про погашення заборгованості за Договором станом на 31.03.2021 року, який згідно насадної копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0860103351625 отриманий відповідачем 16.04.2021 року.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати спожитої теплової енергії у визначені строки та порядку, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору належним чином не виконав, здійснивши тільки часткову оплату у зазначеному вище розмірі, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед Комунальним підприємством "Васильківтепломережа" за спірним Договором в розмірі 128 842,29 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору № 1/52 на споживання теплової енергії від 01.01.2012 та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зокрема, судом враховано, що обсяг поставленої позивачем за спірний період теплової енергії, а також розмір здійсненої відповідачем оплати за Договором та порядок її зарахування Комунальним підприємством "Васильківтепломережа" в погашення наявної заборгованості за спожиту теплову енергію відповідачем не заперечувався.

Окрім цього судом взято до уваги зміст наявних в матеріалах справи підписаних обома сторонами Договору актів звірки взаєморозрахунків станом на 03.12.2019, станом на 01.12.2020 та станом на 01.07.2021.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості за спожиту теплову енергію відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 128 842,29 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

В свою чергу, щодо викладеного відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про застування строку позовної давності до вимог позивача та відмову в задоволенні позову суд зазначає, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В абзаці першому та п`ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому, як зазначено в пункті 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної оплати спожитої теплової енергії за Договором за період з жовтня 2017 року по квітень 2021 року (включно) в сумі 128 842,29 грн.

Крім того, як зазначалось вище, частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як встановлено судом за матеріалами справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 11.08.2021 (як свідчить відбиток календарного штемпеля реєстрації позовної заяви в суді).

Суд зауважує на тому, що Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 року у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Як зазначено в пункті 4.4. Постанови № 10 правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

При дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №905/2324/17.

Суд звертає увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 02.06. 2022 року у справі № 922/1636/21).

При цьому, як зазначено у пункті 34 постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 911/479/18, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, а саме розрахунку заборгованості як протягом спірного періоду, так і після квітня 2021 відповідачем неодноразово вносились оплати, які зараховувались позивачем в рахунок погашення заборгованості за спірний період. Зокрема, відповідні суми грошових коштів вносились грудень 2017 року, червень 2018 року, серпень 2018, вересень 2018 року, листопад 2018, січень 2019 року, квітень 2019 року, липень 2019 року - січень 2020 року, квітень 2020 року, липень 2020 року, березень 2021, квітень 2021, червень 2021 року, липень 2021 року.

До того судом враховано, що предметом спору у межах даної справи є періодичні платежі, проте, за відсутності заперечень відповідача щодо обставин внесення та зарахування оплат, у суду відсутні підстави вважати необґрунтованими здійснення позивачем зарахування часткової оплати за місяць споживання, в який остання вчинена та формування загальної суми боргу наростаючим підсумком.

Крім того, в матеріалах справи наявні копії підписаних керівниками та головними бухгалтерами сторін та засвідчених відтисками печаток сторін актів звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 03.12.2019, станом на 01.12.2020 та станом на 01.07.2021.

Означені обставини свідчать про перевивання строків позовної давності, тобто, виходячи з приписів статті 264 Цивільного кодексу України з дати кожної проплати та звірки взаєморозрахунків перебіг строку позовної давності розпочинався заново.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 8.9. Договору за несплату або за несвоєчасну сплату постачальнику вартості спожитої теплової енергії в термін, зазначений в договорі, споживач сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується постачальником протягом 1 року, що передує моменту звернення з вимогою, претензією, позову.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 47 094,43 грн за період з 10.08.2020 по 10.08.2021, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 11 539,08 грн трьох процентів річних за період з 30.11.2019 по 10.08.2021 та 12 490,64 грн втрат від інфляції за період з 01.11.2019 по 30.06.2021, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, позаяк відповідач заперечує проти розміру заявлених позовних вимог виключно з посиланням на пропуск позовної давності позивачем.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат судом встановлено, що розмір пені, втрат від інфляції та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 47 094,43 грн пені, 12 490,64 грн інфляційних втрат та 11 539,08 грн 3 % річних підлягають задоволенню.

Водночас, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 1,00 грн. на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, в обґрунтування якого відповідач посилається на своє скрутне фінансове становище, накладення на його рахунки арешту та відсутність у позивача збитків, завданих порушенням відповідача. Крім того, відповідач наголошує, що є підприємством у структурі Міністерства оборони України, яке в умовах агресії Російської Федерації виконує державне оборонне та мобілізаційне замовлення, в тому числі забезпечує продуктами харчування Збройні Сили України.

Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

З огляду на приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України приймаючи рішення господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Поряд із цим суд наголошує, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №910/9765/18.

Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто, відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного правочину, а саме щодо здійснення фактичної оплати за поставлену теплову енергію у строк, визначений умовами Договору, виходячи з можливості фактичного виконання розрахунків та наявних вільних грошових ресурсів.

При цьому господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов`язань з поставки товару, оскільки обов`язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.

Наразі, окрім посилання на існування виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, жодних доказів наявності таких виняткових обставин відповідачем суду не надано.

Поряд із цим судом враховано значний триваючий термін неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором та ненадання доказів на підтвердження зазначених у відзиві підстав для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.

З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем відзиву суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань з оплати товару та винятковості даного випадку, відтак обставини, на які посилається відповідач не можуть бути розцінені судом як виняткові та такі, що є підставою для зменшення неустойки до 1,00 грн., у зв`язку з чим відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А; ідентифікаційний код 33689922) в особі філії "Північна" (03049, м. Київ, вулиця Тополева, будинок 3А, ідентифікаційний код 37175103) на користь Комунального підприємства "Васильківтепломережа" (08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Декабристів, будинок 60-А, ідентифікаційний код 31916457) 128 842 (сто двадцять вісім тисяч вісімсот сорок дві) грн. 29 коп. боргу, 47 094 (сорок сім тисяч дев`яносто чотири) грн. 43 коп. пені, 12 490 (дванадцять тисяч чотириста дев`яносто) грн. 64 грн. інфляційних втрат, 11 539 (одинадцять тисяч п`ятсот тридцять дев`ять) грн. 08 коп. 3 % річних та 2 999 (дві тисячі дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 07 грудня 2022 року

Суддя А.М. Селівон