Постанова від 08.12.2022 по справі 297/89/20

Постанова

Іменем України

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 297/89/20

провадження № 61-5931св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Берегівська міська рада Закарпатської області, приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук Оксана Василівна,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2021 року у складі судді Ільтьо І. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Берегівської міської ради Закарпатської області, приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Мирончук О. В. про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Уточнивши в подальшому позов, ОСОБА_1 просила:

- визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 30 вересня 1999 року № 367 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність»;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 028696 від 11 листопада 1999 року;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15 грудня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. і зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій № 7127;

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 15 грудня 2014 року № 8082882 про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110200000:01:005:0073, площею 0.0448 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 528941921102);

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 2110200000:01:005:0073, площею 0.0448 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що позивачка є співвласником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 19 липня 2005 року.

У грудні 2019 року вона дізналася про те, що рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 30 вересня 1999 року № 367 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» прилегла до вказаного багатоквартирного будинку земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 , який 03 квітня 2004 року на підставі цього рішення отримав державний акт на право власності на земельну ділянку.

Вважає, що Берегівська міська рада Закарпатської області не мала права передавати ОСОБА_2 у приватну власність спірну земельну ділянку площею 0,0448 га, яка фактично є прибудинковою територією багатоквартирного будинку.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09 грудня 2019 року № 192190153 позивачка також дізналася, що спірну земельну ділянку площею 0,0448 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, в подальшому придбала ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15 грудня 2014 року, який підлягає визнанню недійсним.

ОСОБА_1 зазначає, що оскільки вона є співвласником однієї із квартир у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 , то нарівні з власниками інших квартир у вказаному будинку має право користування його прибудинковою територією.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 15 квітня 2020 року залучено до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів ОСОБА_4 , та ухвалою від 03 лютого 2021 року залучено до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24 червня 2022 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 29 серпня 2022 року Берегівська міська рада Закарпатської області просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу від 29 серпня 2022 року ОСОБА_5 просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу від 29 серпня 2022 року представник ОСОБА_3 та ОСОБА_2 адвокат Попович О. О. просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

29 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 19 липня 2005 року.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 23 лютого 1999 року у справі № 2-10/1999р. за позовом ОСОБА_2 до Берегівського міськвиконкому, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 встановлено порядок користування земельною ділянкою у АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 залишено в користуванні земельну ділянку ділянку площею 453 кв.м.

28 липня 1999 року ОСОБА_2 звернувся до голови м. Берегова із заявою про отримання у власність земельної ділянки для особистого підсобного господарства.

30 вересня 1999 року виконавчим комітетом Берегівської міської ради Закарпатської області було прийнято рішення № 367 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність», яким передано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1 , а 11 листопада 1999 року видано йому відповідний державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 028696 на земельну ділянку площею 0,045 га по АДРЕСА_1 . Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2-94-99.

Згодом на спірну земельну ділянку площею 0,0448 га було виготовлено технічну документацію, внесені дані до Державної кадастрової карти України, присвоєний кадастровий номер 2110200000:01:005:0073 та внесені дані в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Цільове призначення земельної ділянки визначено як «02.01» - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15 грудня 2014 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0448 га, кадастровий номер 2110200000:01:005:0073, розташовану по АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 4 ЦПК України.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним рішення (чи його окремих положень) органу місцевого самоврядування, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначила, що її законний інтерес полягає у можливості користуватися прибудинковою територією по АДРЕСА_1 .

На переконання позивачки, порушення її законного інтересу відбулось внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування неправомірного рішення, яке стосується процедури передачі у власність земельної ділянки, на якій розміщено багатоквартирний житловий будинок.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування або вилучають їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Статтею 17 ЗК України передбачено, що громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Відповідна рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки зокрема для ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу.

Відповідно до статті 56 ЗК України для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безоплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безоплатно у власність не більше 0,6 гектара.

Зазначена земельна ділянка передається у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк вказані заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (статті 22 ЗК України).

Відповідно до статті 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За змістом пункту «г» частини третьої статті 152 ЗК України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зокрема просила суд визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 30 вересня 1999 року № 367 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність», оскільки, на думку позивачки, Берегівська міська рада Закарпатської області не мала права передавати ОСОБА_2 у приватну власність спірну земельну ділянку площею 0,0448 га, яка фактично є прибудинковою територією багатоквартирного будинку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка є прибудинковою територією багатоквартирного будинку.

Прохід у двір будинку по АДРЕСА_1 є вільним для всіх, перешкод у проїзді чи проході спірна земельна ділянка не створює.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Крім того, встановлено, що рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 23 лютого 1999 року у справі № 2-10/1999р. спірна земельна ділянка площею 453 кв.м залишена в користуванні ОСОБА_2 , який її в подальшому приватизував у передбачений законом спосіб.

При таких обставинах, дійшовши висновку, що права позивачки жодним чином не порушені, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні її позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов