Постанова

від 30.11.2022 по справі 149/1259/17

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 149/1259/17

провадження № 51-2626км22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_8,

суддів ОСОБА_9, ОСОБА_10,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_11,

прокурора ОСОБА_12,

захисника ОСОБА_13 (у режимі відеоконференції),

захисників ОСОБА_14 та ОСОБА_15,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_13 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року стосовно ОСОБА_2

та захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_14 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області

від 21 січня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,

у порядку ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимого,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, у порядку ст. 89 КК раніше не судимого,

засуджених за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 січня

2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, та призначено кожному окремо покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 15 336 грн.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухвалено рахувати з моменту фактичного затримання на виконання вироку суду.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат і речових доказів.

За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 визнано винуватими в тому, що 29 листопада 2016 року приблизно о 02:00 вони за попередньою змовою, з метою крадіжки чужого майна, приїхали автомобілем марки ВАЗ-2114, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2005 року випуску,

який зареєстрований за ОСОБА_4 та котрим на підставі тимчасового реєстраційного талона мав право керувати ОСОБА_2 , проникли всередину належного ОСОБА_3 гаражного приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 , шляхом підбору ключа до навісного замка вхідної брами, звідки викрали 300 кг гарбузового насіння

у 13 полімерних мішках та 190 кг очищеного волоського горіха в семи полімерних мішках, із викраденим майном з місця вчинення злочину зникли і розпорядились ним на власний розсуд, а саме реалізували його шляхом продажу ОСОБА_5 за 24 288 грн.

Вироком місцевого суду встановлено, що згідно з довідкою вартості станом на

29 листопада 2016 року вартість 1 кг гарбузового насіння становила 28 грн, а вартість 1 кг волоського горіха - 85 грн. Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заподіяли потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму

24 550 грн.

Дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 місцевий суд кваліфікував за ч. 3 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням в інше приміщення, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 січня 2022 року стосовно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 змінено в частині розгляду цивільного позову.

Ухвалено стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 солідарно матеріальну шкоду в сумі 15 336 грн.

У решті вирок залишено без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі з доповненнями до неї захисник засудженого ОСОБА_1

- адвокат ОСОБА_16, вказуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо підзахисного і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначаючи стосовно порушень, допущених судами обох інстанцій, захисник фактично вдається до переоцінки доказів та аналізу фактичних обставин. Крім цього, вказує, що суд першої інстанції обґрунтував доведеність винуватості ОСОБА_1 фактичними даними, що містяться у протоколах пред`явлення для впізнання за фотознімками, які, на його думку, є недопустимими доказами через те, що таке впізнання слід було проводити безпосередньо за участю ОСОБА_1 , а не за фотознімками. Зазначає, що під час судового розгляду в місцевому суді свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не змогли з упевненістю вказати на ОСОБА_1 як на особу, причетну до збуту насіння і горіхів, які надалі виявилися викраденими. Вважає, що головним підтвердженням незаконності вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 є те, що свідок ОСОБА_5 звертався із заявою до районного відділення поліції про те, що в м. Бердичеві упізнав особу, яка дійсно збувала йому насіння та горіхи, викрадені в потерпілого ОСОБА_3 . Вказує, що всі зазначені порушення, допущені під час розгляду кримінального провадження в місцевому суді, апеляційний суд безпідставно залишив поза увагою. Також стверджує, що ОСОБА_1 призначили занадто суворе покарання, оскільки суди обох інстанцій не врахували того, що на утриманні засудженого перебуває неповнолітня дочка, його матір є інвалідом другої групи, а згідно з висновком органу пробації виправлення ОСОБА_1 можливе без ізоляції його від суспільства.

У касаційній скарзі з доповненнями захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_13, указуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому детально описує сукупність доказів, на які послалися суди попередніх інстанцій на підтвердження винуватості ОСОБА_2 , та фактично зазначає про те, що суди обох інстанцій дали їм неправильну оцінку.

Захисник стверджує, що ряд доказів, якими сторона обвинувачення обґрунтовує наявність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, є недопустимими. Так, на її думку, апеляційний суд поверхово спростував доводи сторони захисту щодо недопустимості фактичних даних, які містяться на відеозаписі з флешнакопичувача та у протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, що суперечить практиці Верховного Суду. Зазначає, що таке пред`явлення для впізнання було проведено без попереднього допиту свідків, які впізнавали. Стверджує, що апеляційний суд, порушуючи принцип презумпції невинуватості, переклав обов`язок доведення невинуватості на ОСОБА_2 , зауваживши, що сторона захисту не заявляла клопотань про виклик свідків, а також не називала прізвищ осіб, які б могли підтвердити версію її підзахисного щодо непричетності до інкримінованого йому злочину. Також зазначає, що апеляційний

суд мав право вийти за межі апеляційних вимог у частині пом`якшення покарання ОСОБА_2 , зважаючи на те, що він є інвалідом другої групи, має ряд тяжких захворювань, згідно з висновком органу пробації його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, до того ж підзахисний раніше не судимий у порядку, передбаченому ст. 89 КК. Однак зазначені обставини апеляційний суд не дослідив. Також, як звертає увагу захисник, повний текст ухвали апеляційного суду не було проголошено, що, на її думку, є порушенням. На підставі вищевказаного вважає ухвалу апеляційного суду незаконною і такою, що підлягає скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційних скарг захисників

ОСОБА_14 та ОСОБА_13, просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Захисники ОСОБА_16 і ОСОБА_15 підтримали касаційну скаргу, подану в інтересах ОСОБА_1 . Просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник ОСОБА_13 просила задовольнити вимоги, викладені в її касаційній скарзі, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_1 просив задовольнити касаційну скаргу захисника

ОСОБА_14, подану в його інтересах, з викладених у ній підстав, а також

підтримав доводи захисника ОСОБА_15, наведені під час касаційного розгляду.

Крім того, підтримав касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_13

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисників, засудженого та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисників не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, як про це ставлять питання в касаційних скаргах захисники.

Тобто захисники переважно не погоджуються з установленими судом фактичними обставинами справи, достовірністю доказів, а також стверджують про неповноту досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження стосовно підзахисних. Так, у касаційних скаргах ставиться під сумнів оцінка, надана судами обох інстанцій фактичним даним, що містяться, зокрема, у протоколах пред`явлення для впізнання засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за фотознімками, а також у протоколах огляду речей від 02 грудня 2016 року та 08 квітня 2017 року, згідно з якими оглянуто відеозапис із камери відеоспостереження. Однак з урахуванням статей 433 та 438 КПК Суд позбавлений можливості встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів звертає увагу, що суди обох інстанцій надали оцінку вищевказаним доказам та спростували аргументи сторони захисту щодо їх недопустимості й недостовірності.

Верховний Суд вважає, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який їх засуджено, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.

Так, суд першої інстанції послався у вироку на показання потерпілого ОСОБА_3 , який указав, що після виявлення крадіжки насіння та горіхів з його подвір`я через деякий час йому зателефонував ОСОБА_6 і повідомив, що якісь особи привезли в м. Бердичів на базар та здали схожі мішки із зернятами й горіхами. Надалі було встановлено, що вищевказані мішки викрадено в потерпілого і здано за грошові

кошти ОСОБА_5 . Крім того, місцевий суд зазначив, що свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , хоча на час повторного судового розгляду кримінального провадження не змогли впізнати в засуджених тих осіб, які здавали насіння та горіхи на базарі, через те, що події відбувалися у 2016 році, однак на час проведення впізнання за фотознімками, вони безсумнівно впізнали ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як тих чоловіків, котрі здавали горіхи та насіння на базарі.

Крім того, зазначений вище висновок суду об`єктивно підтверджується фактичними даними, що містяться, зокрема: у протоколі огляду місця події від 30 листопада

2016 року та фототаблиці до нього, відповідно до яких оглянуто домоволодіння, належне потерпілому ОСОБА_3 ; протоколі огляду речей від 02 грудня 2016 року, згідно з яким оглянуто флешнакопичувач із відеофайлами, якими зафіксовано, що

29 листопада 2016 року о 07:55:20 на в`їзд до території ринку проїхав автомобіль (марки ВАЗ 2114, державний номерний знак НОМЕР_1 ) із причепом, у якому розміщені мішки білого кольору з якимось вмістом. У салоні перебувають два чоловіки, обличчя видно не чітко, однак видно, що один - за кермом, а інший - на передньому пасажирському сидінні. На іншому відеофайлі (час 08:36:46) зафіксовано рух цього ж автомобіля на виїзд з ринку з порожнім причепом; протоколі огляду речей від

02 грудня 2016 року, відповідно до якого оглянуто флешнакопичувач 08 квітня

2017 року. Також суд безпосередньо в судовому засіданні оглянув вищевказане відео з камер спостереження та констатував достовірність фактичних даних, зазначених у протоколах огляду флешнакопичувача від 02 грудня 2016 року і 08 квітня 2017 року.

Також надано оцінку протоколам пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09 та 10 грудня 2016 року за участю свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , які впізнали ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як осіб, що вранці 29 листопада 2016 року на території ринку м. Бердичева продали 13 мішків гарбузового насіння та сім мішків лущених волоських горіхів.

Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши і проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Апеляційний розгляд згідно з ч. 1 ст. 405 КПК здійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК.

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності та обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

За статтею 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Відповідно до ч. 2 цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Указаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції дотримався.

Апеляційний суд розглянув кримінальне провадження, зокрема за апеляційними скаргами сторони захисту, та дійшов висновку, що доводи, наведені в апеляційних скаргах, є безпідставними і скарги не підлягають задоволенню.

Надавши оцінку дослідженим місцевим судом доказам, суд апеляційної інстанції установив, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні за вказаних у вироку обставин злочину відповідають фактичним обставинам і підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, наданими стороною обвинувачення, які суд всебічно і повно дослідив, правильно оцінив та які, на думку колегії суддів, сторона захисту не спростувала.

Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, зазначила, що з урахуванням фактичних обставин провадження, встановлених судом на підставі досліджених доказів, вважає вирок законним і обґрунтованим, а наведені докази такими, що спростовують твердження сторони захисту про непричетність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до вчинення інкримінованого їм злочину та відсутність доказів їх винуватості. А твердження засуджених стосовно того, що вони на час вчинення злочину перебували в інших місцях та з іншими особами і в той день один з одним не зустрічалися, суд розцінив як спосіб захисту з метою уникнення від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Зокрема, апеляційний суд ретельно перевірив версії сторони захисту щодо непричетності засуджених до інкримінованого їм діяння та зазначив, що в ході ознайомлення з матеріалами кримінального провадження не було встановлено, що засуджені на досудовому слідстві клопотали про виклик свідків і перевірку їх алібі. Зокрема, ОСОБА_2 не повідомив жодного факту, який би надавав можливість органу досудового слідства ініціювати перевірку його пояснень, оскільки без повідомлення конкретних фактів встановити таку інформацію було неможливо. Так, ОСОБА_2 не назвав прізвища особи, яка його попросила поїхати за мопедом до іншої області і яка могла б підтвердити версію засудженого, що він лише перевозив мішки з викраденим на прохання невідомих осіб, не назвав прізвища особи, у якої нібито брав причеп, що був несправним, а тому їздив обхідними дорогами. Суд визнав нелогічними також пояснення, що невідомі не змогли зарядити акумулятор, тому попросили привезти їх з мішками на залізничний вокзал до поїзда, а зважаючи на кількість мішків, вони не мали інших варіантів крім того, щоб їхати негайно з ОСОБА_2 , плануючи поїздку поїздом, маючи автомобіль, замість чого привезли мішки з викраденим на ринок, де і продали. Крім того, колегія суддів зауважила, що описана версія ОСОБА_2 є сумнівною ще через те, що особа нібито винайняла ОСОБА_2 для перевезення мопеда з іншого далекого населеного пункту, не домовившись про ціну завчасно, а тому купівля не відбулася, також нічний час поїздки, що, на думку суду, свідчить про бажання уникнути від кримінальної відповідальності.

У цьому аспекті неспроможними і такими, що суперечать, зокрема принципу змагальності, є доводи захисника ОСОБА_13, що апеляційний суд з порушенням принципу презумпції невинуватості переклав обов`язок доведення невинуватості на ОСОБА_2 . Так, колегія суддів апеляційного суду акцентувала увагу на готовності судів ретельно перевірити версії сторони захисту про непричетність засуджених до вчиненого злочину, однак останні на підтвердження своїх доводів не надали судам будь-яких конкретних фактичних даних, які б можна було перевірити. Верховний Суд вважає, що версію засудженого ОСОБА_2 апеляційний суд ретельно перевірив та обґрунтовано спростував.

Крім того, апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість вироку місцевого суду в частині належної перевірки версії засудженого ОСОБА_1 про його непричетність до вчинення злочину, зазначив, що суд першої інстанції допитав свідка ОСОБА_7 , яка нібито підтвердила перебування ОСОБА_1 в день вчинення крадіжки в іншому місці, але слушно не взяв їх до уваги, оскільки її показання є голослівними, не підтверджені будь-якими доказами і суперечать зібраним доказам, що свідчать про вчинення крадіжки в ОСОБА_3 за участю ОСОБА_1 . Також колегія суддів зазначила про сумніви в неупередженості свідка ОСОБА_7 через те, що остання є подругою ОСОБА_1 . У цьому аспекті обґрунтовано визнано неспроможними пояснення ОСОБА_1 про те, що він не зміг на досудовому слідстві довести свою невинуватість, бо його не допитували, що спростував ОСОБА_2 , який задавав запитання ОСОБА_1 щодо їх допиту слідчим, а також відсутністю клопотань про допит можливих незацікавлених свідків, які могли його бачити.

Апеляційний суд також погодився з доводами суду першої інстанції щодо відсутності підстав визнавати недопустимими фактичні дані, що містять відеофайли, на яких зафіксовано автомобіль ОСОБА_2 . При цьому в ухвалі звернуто увагу, що фактичні обставини, зафіксовані на зазначеному відеозаписі, не заперечував і сам ОСОБА_2 . Також обґрунтовано спростовано доводи щодо протоколів впізнання за фотознімками.

У цьому аспекті Верховний Суд акцентує увагу на тому, що приписи ст. 228 КПК не встановлюють імперативної вимоги для слідчого, прокурора щодо проведення впізнання особи за її безпосередньою участю чи за фотознімками, це право належить уповноваженій особі, яка проводить впізнання. Зважаючи на вищевказане, посилання в касаційній скарзі захисника ОСОБА_14 на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2021 року у справі № 761/6970/14-к (провадження 51-5694км20) є нерелевантним.

Крім того, неспроможними є посилання захисника ОСОБА_14 на те, що головним підтвердженням незаконності вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 є звернення свідка ОСОБА_5 із заявою до районного відділення поліції про те, що у м. Бердичеві він упізнав особу, яка дійсно збувала йому насіння та горіхи, викрадені в потерпілого ОСОБА_3 . Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 серпня 2022 року переглянуто за нововиявленими обставинами вирок цього суду від 21 січня 2022 року, якою встановлено, що засуджений ОСОБА_1 та його захисники з метою виправдання останнього намагалися штучно створити нові докази у кримінальному провадженні, в тому числі шляхом протиправного впливу на свідка ОСОБА_5 . Згідно з

цією ухвалою встановлено, що впродовж червня-липня 2022 року до свідка ОСОБА_5 додому неодноразово приїздив ОСОБА_1 , який говорив йому, що він не вчиняв цього злочину, а йому відомо, хто його вчинив. Зокрема, що його вчинив ОСОБА_2 разом з іншою особою. Однак ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_1

про те, що він не може йому нічим допомогти, адже він уже дав показання в суді.

ОСОБА_1 почав умовляти його сказати, що це був не він. Крім цього, свідок на той час вже знав, що мати ОСОБА_1 раніше була судима за вбивство, і знав, хто такий ОСОБА_1 , і тому побоювався їх. Лише для того, щоб останній до нього більше не приїздив, він сказав ОСОБА_1 знайти особу, яка, на його думку, вчинила злочин, і він подивиться на нього. Через деякий час ОСОБА_1 приїхав до нього разом із ОСОБА_2 та невідомою йому особою, і вони сказали, що ця особа, вчинила злочин, за який було засуджено ОСОБА_1 . Щоб вони більше до нього не приїжджали, він погодився разом із ОСОБА_1 та його адвокатом поїхати в поліцію і написати заяву про те, що, можливо, злочин вчинила інша особа, а не ОСОБА_1 .

Також, доводи захисника ОСОБА_13 з приводу того, що повний текст ухвали апеляційного суду всупереч приписам КПК не було проголошено, є неспроможними, оскільки з матеріалів судової справи видно, що проголошення повного тексту ухвали відбулося, однак учасники кримінального провадження не з`явилися, згідно з приписами КПК фіксація технічними засобами не відбувалася.

З викладеного вбачається, що доводи в апеляційних скаргах сторони захисту належним чином перевірено, на них суд надав змістовні відповіді. Апеляційний розгляд справи проведено в межах поданих апеляційних скарг із дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

В оскаржених судових рішеннях проаналізовано та оцінено всі розглянуті

в судовому засіданні докази в їх сукупності. Дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 місцевий суд правильно кваліфікував за ч. 3 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у інше приміщення, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Ставити під сумнів юридичну оцінку злочинних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 колегія суддів підстав не має.

Суд погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

У зв`язку з цим Суд не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Ухвала апеляційного суду в цій частині є належним чином вмотивованою та відповідає ст. 419 КПК.

Разом із цим доводи захисників про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених через суворість колегія суддів касаційного суду вважає частково обґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Так, призначаючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не повною мірою дотримався вимог ст. 65 КК, а саме не зазначив переконливих мотивів застосування до засуджених призначеного покарання.

Враховуючи конкретні обставини вчинення злочину, зважаючи на те, що в порядку

ст. 89 КК засуджені раніше не судимі, у ОСОБА_2 є проблеми зі здоров`ям, він проживає з матір`ю, у якої також проблеми зі здоров`ям, у ОСОБА_1 на утриманні неповнолітня дитина, потерпілий також не просив щодо призначення суворого покарання для засуджених, орган пробації не зазначив про високий ризик вчинення ними нових злочинів, колегія суддів дійшла висновку, що покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно пом`якшити в межах мінімальної межі санкції ч. 3 ст. 185 КК.

Підстав для застосування приписів статей 69, 75 КК колегія суддів не вбачає.

Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним та достатнім для їх виправлення й попередження вчинення ними нових злочинів.

За цих обставин судові рішення стосовно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у цій частині підлягають зміні, а касаційні скарги захисників - частковому задоволенню.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисників ОСОБА_14 та ОСОБА_13 задовольнити частково.

Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 січня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - змінити.

Вважати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засудженими кожного окремо за ч. 3 ст. 185 ККдо покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10