Рішення

від 08.12.2022 по справі 460/26734/22

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року ЛуцькСправа № 460/26734/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна судова адміністрація України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

22.08.2022 ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду (далі Рівненський ОАС) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна судова адміністрація України (далі ДСА України) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України «Про призначення суддів» від 18.05.2012 №336/2012 та наказу голови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.07.2012 №86-к працює на посаді судді Рівненського ОАС.

Указами Президента України від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, оголошено та проведено загальну мобілізацію.

З метою виконання свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) № 28 від 08.03.2022 позивач був призваний на військову службу під час мобілізації з 08.03.2022 та зарахований до списків особового складу частини. На цей час позивач перебуваєє на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом голови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.03.2022 №63-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 » позивача увільнено від роботи (здійснення правосуддя) на період проходження військової служби у Збройних Силах України (далі ЗСУ) із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня звільнення з військової служби.

В подальшому, наказом в.о. голови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.07.2022 №249-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 » позивача увільнено від роботи (здійснення правосуддя) на період проходження військової служби у ЗСУ із збереженням місця роботи і посади до дня звільнення з військової служби та визнано таким, що втратив чинність наказ голови суду від 09.03.2022 №63-к.

08.08.2022 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про приведення у відповідність до положень Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII) наказів з питань увільнення судді Рівненського ОАС ОСОБА_1 від роботи (здійснення правосуддя) на період проходження військової служби у ЗСУ в частині виплати суддівської винагороди, проте станом на день звернення до суду відповіді не отримав.

Позивач вважає наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.07.2022 №249-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 » протиправним, з огляду на таке.

Так, до 08.03.2022 суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі статті 135 Закону №1402-VIII в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та надбавка за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу.

Наказом від 09.03.2022 №63-к позивача було увільнено від роботи (здійснення правосуддя) на період проходження військової служби у ЗСУ із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня звільнення з військової служби. Проте, наказом від 19.07.2022 №249-к відповідач, керуючись Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі Закон №2352-ІХ), повторно врегулював умови увільнення від роботи на період проходження військової служби у ЗСУ, а саме увільнив позивача з 19.07.2022 від роботи (здійснення правосуддя) із збереженням місця роботи та посади, але без збереження середнього заробітку.

Позивач вказує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, який є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати необхідно спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом. Покликання в оскаржуваному наказі на положення Закону №2352-ІХ є недоречним, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Крім того, відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами. Закон передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком.

Обмеження у виплатах доплат суддям, які не відправляють правосуддя на підставі частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII, допустимо лише у випадку притягнення їх до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком чого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та рішенню Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018. Така правова позиція знайшла своє відображення у рішенні Ради суддів України від 05.08.2022 №24, відповідно до пункту 1 якого Рада суддів України вирішила звернути увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

Оскільки позивач є увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, тобто не здійснює правосуддя з незалежних від нього підстав, тому має право на отримання суддівської винагороди та передбачених Законом №1402-VIII доплат.

Позивач також вказує, що наказ від 19.07.2022 №249-к виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій, стосується прав та інтересів позивача, прийнятий на визначений строк, відтак є індивідуальним актом ненормативного характеру, який передбачає індивідуалізований припис відповідача про увільнення ОСОБА_1 від роботи (здійснення правосуддя). За такого правового регулювання наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.07.2022 №249-к фактично реалізований і вичерпав свою дію фактом його виконання у зв`язку з увільненням ОСОБА_1 від роботи (здійснення правосуддя) з 09.03.2022.

Відповідач, допустивши ретроспективну дію Закону №2352-ІХ до правовідносин, що виникли до його прийняття та прийнявши наказ, яким змінив у сторону погіршення визначені раніше умови увільнення ОСОБА_1 від роботи (здійснення правосуддя), діяв без дотримання принципу верховенства права та порушив принцип правової визначеності.

Позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.07.2022 №249-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 » та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити недоотриману суддівську винагороду за період з 19.07.2022 по день постановлення судового рішення.

Розпорядженням голови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.09.2022 №4 «Щодо передачі справи до суду вищої інстанції» передано адміністративну справу №460/26734/22 до Восьмого апеляційного адміністративного суду (а.с.22).

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду про передачу адміністративної справи до іншого адміністративного суду від 27.09.2022 справу №460/26734/22 передано на розгляд Волинському окружному адміністративному суду (а.с.29).

12.10.2022 матеріали цієї адміністративної справи надійшли до Волинського окружного адміністративного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду (суддя ВалюхВ.М.) для розгляду справи.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.35).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 26.10.2022 № 01-06/14143/22 відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з таких підстав.

Так, ОСОБА_1 працює на посаді судді ІНФОРМАЦІЯ_1 з 11.07.2012, на яку призначений строком на п`ять років Указом Президента України від 18.05.2012 №336/2012 «Про призначення суддів». На виконання зазначеного Указу, наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.07.2012 №86-к «Про зарахування в штат суду ОСОБА_1 », з 11.07.2012 позивач зарахований в штат ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаду судді строком на п`ять років з посадовим окладом згідно зі штатним розписом. Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.07.2019 №103-к «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » з 11.07.2019 позивачу як судді ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 (тридцять) відсотків посадового окладу як такому, стаж роботи якого, що дає право на отримання доплати за вислугу років, станом на 11.07.2019 становить 10 років 0 місяців 0 днів.

Отже, починаючи з 01.01.2022, суддівська винагорода судді Рівненського ОАС ОСОБА_1 обраховувалась та виплачувалась з розрахунку таких її складових: посадовий оклад 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; щомісячна доплата за вислугу років 30 відсотків посадового окладу (стаж роботи більше 10 років). Підстави для включення до розрахунку розміру суддівської винагороди позивача інших складових відсутні.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан (строк дії воєнного стану в Україні продовжено на підставі відповідних Указів Президента України).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.03.2022 №28 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації з 08.03.2022 та зараховано до списків особового складу частини.

Відповідно до частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. При цьому, будь-яких інших винятків щодо виплати (отримання) суддівської винагороди (її складових) суддями, зокрема, у разі призову (мобілізації) на військову службу, Законом №1402-VIII, норми якого є спеціальними, не передбачено.

З огляду на відсутність у спеціальному законодавстві відповідного правового регулювання, застосуванню до спірних правовідносин підлягають загальні норми трудового законодавства, а саме Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Норми статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову позивача на військову службу) та пункт 3 розділу 2 рішення Ради суддів України від 14.03.2022 №10 (у початковій редакції) не містили поняття «суддівська винагорода», а використовували поняття «середній заробіток». З огляду на вищенаведене, на підставі витягу командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.03.2022 №28, з урахуванням положень Закону №2102-ІХ, статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ), Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», статті 119 КЗпП України, наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.03.2022 №63-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 », з 09.03.2022 позивача було увільнено від роботи (здійснення правосуддя) на період проходження військової служби у Збройних Силах України із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня звільнення з військової служби. Таким чином, починаючи з 09.03.2022 та до 18.07.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснював нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку як судді, увільненому від роботи (здійснення правосуддя) у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, у встановленому чинним законодавством порядку.

19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким внесені зміни, зокрема, до частини третьої статті 119 КЗпП України, а саме: слова «зберігається місце роботи, посада і середній заробіток» замінено на слова «зберігається місце роботи і посада».

В силу приписів Закону №2352-ІХ, 19.07.2022 видано наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 №249-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 », на підставі якого з 19.07.2022 позивача увільнено від роботи (здійснення правосуддя) на період проходження військової служби у ЗСУ із збереженням місця роботи і посади до дня звільнення з військової служби та визнано таким, що втратив чинність наказ суду від 09.03.2022 №63-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 ». Відтак, з 19.07.2022 нарахування та виплата позивачу середнього заробітку як судді, увільненому від роботи (здійснення правосуддя) у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, не здійснюється.

При нарахуванні та виплаті середнього заробітку судді Рівненського ОАС ОСОБА_1 за період з 09.03.2022 до 18.07.2022 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (зокрема, Законами №1402-VIII, №2352-ІХ та КЗпП України).

Листом від 25.08.2022 №03-51/12449/22 ІНФОРМАЦІЯ_2 , посилаючись на положення Закону №2352-ІХ, лист ДСА України від 22.08.2022 №11-7344/22, з урахуванням роз`яснень Міністерства економіки України від 26.07.2022 №4711-06/52191-05, повідомив ОСОБА_1 про відсутність законодавчих підстав для виплати йому суддівської винагороди (середнього заробітку), починаючи з 19.07.2022.

Стосовно відсутності у ІНФОРМАЦІЯ_1 права на визнання нечинним раніше прийнятого наказу, який є актом індивідуального характеру та вичерпав свою дію його виконанням, відповідач звертає увагу, що наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.03.2022 №63-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 » було видано з урахуванням чинного тоді законодавства, зокрема, положень частини третьої статті 119 КЗпП України, яка передбачала гарантію зі збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, місця роботи, посади і середнього заробітку, та зазначений організаційно-розпорядчий акт слугував підставою для нарахування й виплати позивачу середнього заробітку у період з 09.03.2022 до 18.07.2022. Разом з тим, саме з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ (яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи (посади), тобто без збереження середнього заробітку), вказаний наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 вважається таким, що вичерпав свою дію його виконанням, а не з 09.03.2022, як зазначає позивач. Оскільки змінилось правове регулювання, яке слугувало підставою для видачі (прийняття) оскаржуваного наказу, то саме з цієї дати зазначений організаційно-розпорядчий акт відповідачем правомірно визнано таким, що втратив чинність. Таким чином, твердження позивача щодо відсутності у відповідача права на визнання нечинним наказу від 09.03.2022 №63-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 », а також щодо порушення оскаржуваним наказом принципу правової визначеності, є необґрунтованими.

Копія ухвали суду від 13.10.2022 про відкриття провадження в адміністративній справі була отримана третьою особою ДСА України 13.10.2022 о 16:44, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а. с. 40), проте письмових пояснень від третьої особи на адресу суду не надходило.

Разом з тим, правова позиція ДСА України щодо виплати позивачу суддівської винагороди фактично викладена у листі від 22.08.2022 №11-7344/22, адресованому голові ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якої збереження роботодавцем заробітної плати працівникам, які були прийняті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом №2352-ІХ, необхідно припинити (а. с. 48).

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.

Додатково суд звертає увагу, що ця справа не належить до тієї категорії справ, які в розумінні пунктів 1 - 6 частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), повинні бути розглянуті судом виключно за правилами загального позовного провадження. Враховуючи передбачені частиною третьою статті 257 КАС України обставини, суд дійшов висновку про можливість та доцільність розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких мотивів та підстав.

Судом, на підставі заяв по суті справи, встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді судді ІНФОРМАЦІЯ_1 з 11.07.2012, на яку призначений строком на п`ять років Указом Президента України від 18.05.2012 №336/2012 «Про призначення суддів». На виконання зазначеного Указу, наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.07.2012 №86-к «Про зарахування в штат суду ОСОБА_1 », з 11.07.2012 позивач зарахований в штат ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаду судді строком на п`ять років з посадовим окладом згідно зі штатним розписом. Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.07.2019 №103-к «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » з 11.07.2019 позивачу як судді ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу як такому, стаж роботи якого, що дає право на отримання доплати за вислугу років, станом на 11.07.2019 становить 10 років 0 місяців 0 днів.

Наказом голови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.03.2022 №63-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 » відповідно до статті 24 Закону №1402-VIII, Закону №2102-ІХ, статті 39 Закону №2232-ХІІ, Указу Президента України від 24.03.2022 №69/2022, статті 119 КЗпП України, на підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.03.2022 №28, увільнено ОСОБА_1 , суддю ІНФОРМАЦІЯ_1 з 09.03.2022 від роботи (здійснення правосуддя) на період проходження військової служби у ЗСУ із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня звільнення з військової служби; відділу бухгалтерського обліку й звітності та матеріально-технічного забезпечення наказано здійснювати судді ОСОБА_1 виплату середнього заробітку на строк перебування на військовій службі (а. с. 15, 45 зворот).

Наказом в.о. голови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.07.2022 №249-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 », відповідно до статей 24, 25 Закону №1402-VIII, Закону №2102-ІХ, статті 39 Закону №2232-ХІІ, Указу Президента України від 24.03.2022 №69/2022, статті 119 КЗпП України, Закону №2352-ІХ, на підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.03.2022 №28, увільнено ОСОБА_1 , суддю ІНФОРМАЦІЯ_1 з 19.07.2022 від роботи (здійснення правосуддя) на період проходження військової служби у ЗСУ із збереженням місця роботи і посади до дня звільнення з військової служби, та визнано таким, що втратив чинність наказ голови суду від 09.03.2022 №63-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 » (а. с. 16, 46).

Позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у зв`язку із мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 (ССО ЗСУ), у військовому званні солдат, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 08.06.2022 №717.

Згідно із довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.10.2022 № 04-53/51 про заробітну плату, заробіток ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 20.10.2022 становить 540857,37грн, в т. ч.: січень 82253,39 грн (суддівська винагорода), лютий 82353,63 грн (суддівська винагорода), березень 82312,03 грн (в т. ч.: 14973,20 грн суддівської винагороди та 67338,83грн середнього заробітку мобілізованим за статтею 119 КЗпП України) квітень червень по 82303,01 грн (середній заробіток мобілізованим за статтею 119 КЗпП України), липень 47030,29 грн (з 01.07.2022 по 18.07.2022 середній заробіток мобілізованим за статтею 119 КЗпП України), з 19.07.2022 виплата суддівської винагороди не здійснюється (а.с. 46 зворот).

08.08.2022 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про приведення у відповідність до положень Конституції України та Закону №1402-VIII наказів з питань увільнення судді Рівненського ОАС ОСОБА_1 від роботи (здійснення правосуддя) на період проходження військової служби у ЗСУ в частині виплати суддівської винагороди та виплату суддівської винагороди на період проходження військової служби у ЗСУ у повному обсязі (а. с. 17-18).

Листом від 25.08.2022 №03-51/12449/22 ІНФОРМАЦІЯ_2 , посилаючись на положення Закону №2352-ІХ, лист ДСА України від 22.08.2022 №11-7344/22, з урахуванням роз`яснень Міністерства економіки України від 26.07.2022 №4711-06/52191-05, повідомив ОСОБА_1 про прийняття наказу від 19.07.2022 №249-к у відповідності до вимог чинного законодавства України та про відсутність підстав для виплати суддівської винагороди з 19.07.2022 (а. с.50).

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Згідно із частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до частин першої, другої статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ (далі Закон №1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Згідно із частинами першою третьою статті 17 Закону №1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

За змістом статті 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі Закон №3543-ХІІ) відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Президент України: приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

До видів військової служби, згідно із частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ, відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Пунктами 1 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022 (затвердженим Законом України від 14.03.2022 №2119-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.04.2022 №259/2022 (затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17.05.2022 №341/2022 (затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 № 573/2022 (затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07.11.2022 №757/2022 (затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент видання наказу голови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.03.2022 №63-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 ») за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким внесені зміни у КЗпП України, зокрема, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».

Отже, з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом №2352-ІХ) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається лише місце роботи і посада (без збереження середнього заробітку), та правові підстави для виплати вказаним працівникам з 19.07.2022 середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній до внесення змін Законом №2352-ІХ) відсутні.

На думку суду, у зв`язку із набранням чинності Законом №2352-ІХ, в. о. голови ІНФОРМАЦІЯ_1 19.07.2022 правомірно видала наказ за №249-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 », на підставі якого з 19.07.2022 позивача увільнено від роботи (здійснення правосуддя) на період проходження військової служби у ЗСУ із збереженням місця роботи і посади до дня звільнення з військової служби та визнано таким, що втратив чинність наказ голови суду від 09.03.2022 №63-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 ».

Суд відхиляє доводи позивача про відсутність у ІНФОРМАЦІЯ_1 права на визнання нечинним раніше прийнятого наказу, який є актом індивідуального характеру та вичерпав свою дію його виконанням, з огляду на таке.

Наказ голови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.03.2022 №63-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 » було видано з урахуванням чинного на момент його прийняття законодавства, в т.ч. положень частини третьої статті 119 КЗпП України, яка передбачала гарантію зі збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, місця роботи, посади і середнього заробітку, та саме вказаний наказ був підставою для нарахування й виплати позивачу середнього заробітку в період з 09.03.2022 до 18.07.2022. Разом з тим, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ (яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку), вказаний наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 необхідно вважати таким, що вичерпав свою дію його виконанням, та позаяк змінилося правове регулювання, яке слугувало підставою для видачі цього наказу, то саме з 19.07.2022 наказ від 09.03.2022 № 63-к відповідачем правомірно визнано таким, що втратив чинність відповідно до наказу від 19.07.2022 №249-к. Правові підстави для подальшої виплати середнього заробітку, починаючи з 19.07.2022, відповідно до наказу від 09.03.2022 № 63-к та згідно із частиною третьою статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній до внесення змін Законом №2352-ІХ) відсутні.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.07.2022 №249-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 » до задоволення не підлягають.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що з 19.07.2022 позивачу не виплачується не лише середній заробіток, а й суддівська винагорода, та листом від 25.08.2022 №03-51/12449/22 відповідач фактично відмовив позивачу у виплаті йому суддівської винагороди з 19.07.2022.

Суд не погоджується із такими діями відповідача щодо відмови у виплаті позивачу суддівської винагороди, починаючи з 19.07.2022, з таких мотивів та підстав.

Згідно з частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

За приписами частини п`ятої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №990/4/2, які полягають у такому.

Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.

До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Держава своєю чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).

Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 зазначав: «Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу...Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо)...» (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

Суд при вирішенні цієї справи враховує також рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, яким, зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді».

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 зазначено, що питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Крім того, Рада суддів України у рішенні від 19.04.2019 №21 «Про право суддів здійснювати правосуддя після спливу строку відсторонення та на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 № 11-р/2018» висловила позицію про те, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15).

Отже, з урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону №1402-VIII над іншими нормами законодавства, необхідно дійти висновку про те, що з 19.07.2022 (тобто, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку) суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.

Вказана правова позиція висловлена також у рішенні Ради суддів України від 05.08.2022 № 24, у пункті 1 якого звернута увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскільки суддя Рівненського ОАС Гломб Ю.О. в період, починаючи з 09.03.2022 не здійснює правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації та виконанням конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, тому враховуючи також конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетність норм Конституції України та Закону №1402-VIII над іншими нормами законодавства, з 19.07.2022 (тобто, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку) позивачу, увільненому від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі. Враховуючи, що з 19.07.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 безпідставно не здійснює позивачу нарахування та виплату суддівської винагороди, тому позовні вимоги про зобов`язання вчинити дії необхідно задовольнити у спосіб зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити судді Рівненського ОАС Гломбу Ю.О. суддівську винагороду (з урахуванням доплати за вислугу років) з 19.07.2022.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Рівненський окружний адміністративний суд (33028, м.Рівне, вул.16 Липня, 87, ідентифікаційний код 34847329) нарахувати та виплатити судді Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) суддівську винагороду (з урахуванням доплати за вислугу років) з 19 липня 2022 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх