Рішення

від 08.12.2022 по справі 420/14145/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/14145/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУ ПФУ) про визнання протиправним та скасування рішення.

Ухвалою суду від 10.10.2022 позов залишений без руху та позивачу наданий строк на усунення недоліків позову (а.с.20-22).

Позивач подав до суду позов до ГУ ПФУ, в якому просить визнати протиправною та скасувати відмову ГУ ПФУ рішення №156050013390 від 01.06.2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах йому - ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 03.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено, що справа буде розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у строк не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження (а.с.56).

Позивач зазначив, що він працював на посадах, які включено до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, проте рішенням ГУ ПФУ №156050013390 від 01.06.2022 йому відмовлено в призначені пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку з тим, що пільговий стаж становить 9 місяців 26 днів, при необхідному 12 років 6 місяців. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 24.11.1988 по 10.10.1990 та з 10.10.1990 по 02.10.1998, вiдповiдно до довiдки від 09.09.2005 року №06-к, оскільки відсутнє рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Позивач вважає рішення про відмову у призначенні йому пенсії протиправним, оскільки його трудовий стаж у спірні періоди підтверджується трудовою книжкою, що є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Позивач стверджує, що відповідач, вiдмовляючи у призначені пенсії за віком на пільгових умовах з підстави незарахування до пільгового трудового стажу періодів роботи з 24.11.1988 по 10.10.1990 та з 10.10.1990 по 02.10.1998 на Костянтинівському вогнетривкому заводі «Красний Октябрь», який знаходиться на території Донецької області - порушив його право на призначення пенсії.

Відповідач надав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що позивач дійсно 25.05.2022 року звернувся до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії за на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон України №1058-IV). Рішенням Головного управління № 156050013390 від 01.06.2022 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу роботи, оскільки під час розгляду поданих позивачем документів для призначення пенсії до пільгового стажу роботи не було зараховано наступні періоди: - з 24.11.1988 по 10.10.1990 та з 10.10.1990 по 02.10.1998 відповідно до довідки № 06-к від 09.09.2005; - з 05.06.2005 по 16.07.2007 року.

Представник зазначив, що періоди з 24.11.1988 по 10.10.1990 та з 10.10.1990 по 02.10.1998 не були зараховані за причиною відсутності рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи. Позивачем на підтвердження пільгового характеру роботи у зазначений період було надано до Головного управління довідку № 06-к від 09.09.2005, видану ВАТ "Костянтинівський вогнетривкий завод "Красний Октябрь". Головним управлінням було встановлено, що ВАТ "Костянтинівський вогнетривкий завод "Красний Октябрь" припинив своє існування як юридична особа у зв`язку з визнанням особи банкрутом (запис № 1 269 117 0004 002440 від 10.03.2011), відтак відсутня можливість для проведення перевірки відомостей, зазначених у довідці № 06-к від 09.09.2005 про пільговий стаж позивача.

Постановою правління Пенсійного фонду України № 18-1 від 10.11.2006 було затверджено Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії (надалі Порядок № 18-1), якій визначає процедуру підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремої категорії працівників, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника.

Відповідно до п. 6 Порядку № 18-1 основним завданням Комісії є розгляд заяв про підтвердження стажу роботи та прийняття за результатами їх розгляду рішень про підтвердження (відмову в підтвердженні) стажу роботи. Отже, чинним законодавством визначено, що у разі ліквідації підприємства, на якому працювала особа, підтвердження пільгового характеру роботи здійснюється на підставі рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії.

На думку представника відповідача для зарахування до пільгового стажу періодів з 24.11.1988 по 10.10.1990 та з 10.10.1990 по 02.10.1998 позивачу необхідно звернутись до Головного управління із заявою про підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії.

Щодо періоду роботи з 05.06.2005 по 16.07.2007, то він не був зарахований у стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за відсутністю відомостей про атестацію робочого місця, на якому працював позивач. Позивачем не було надано до Головного управління виписок із наказу про проведення атестації на відповідному робочому місці за період з 05.06.2005 по 16.07.2007. Відтак, належними документами не підтверджено, що в період з 05.06.2005 по 16.07.2007 Позивач виконував роботу, передбачену чинним на момент роботи Списком № 2. Враховуючи те, що обов`язковість документального підтвердження проведення атестації робочого місця закріплена у чинному законодавстві, у Головного управління відсутні будь-які правові підстави ігнорувати такі норми законодавства та зараховувати до пільгового стажу періоди роботи без належного документального підтвердження умов праці.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_1 ,а.с. 37). Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи від 25.03.2022 №5138-5000489946 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з 25.03.2022 (а.с.39).

25.05.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про призначення йому пенсії за віком, до якої додав, зокрема: паспорт та індентифікаційний номер, трудову книжку та інші (а.с. 55).

01.06.2022 ГУ ПФУ прийнято рішення №156050013390, яким заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через відсутність стажу, а саме: при необхідному страховому стажу в 29 років страхових стаж заявника становить 23 роки 3 місяці 21 день, при необхідному пiльговому стажу на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 в 12 років 6 місяців пільговий стаж заявника становить 9 місяців 26 днів.

Згідно з оскаржуваним рішенням за доданими позивачем документами не зараховано:

до страхового стажу період отримання допомоги по безробітно з 12.01.1999 по 06.01.2000, оскільки відсутній наказ на припинення виплати допомоги по безробіттю;

до пільгового стажу періоди роботи з 24.11.1988 по 10.10.1990 та з 10.10.1990 по 02.10.1998 вiдповiдно до довiдки від 09.09.2005 року №06-к, оскільки відсутнє рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах;

до пільгового стажу період роботи з 05.06.2005 по 16.07.2007, оскільки відсутні накази про результати проведення атестації робочих місць та перелік атестованих посад (а.с.53).

Позивач, вважаючи рішення №156050013390 від 01.06.2022 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини регламентовані законодавством щодо набуття права на пенсію на пільгових умовах та її призначення.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11. 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України №1058-IV.

Частиною 3 ст. 4 Закону України №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок.

Відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України №1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

Статтею 62 Закону України №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 1.1. пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 (далі Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За приписами ч.5 ст.242 КАС України виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17 зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону №1788-ХІІ.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка.

Процедура застосування Списків №1 і №2 визначена Порядком застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 (далі Порядок №383).

Відповідно до п. 3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

В межах спірних правовідносин відповідачем не зараховано до пільгового стажу періоди роботи з 24.11.1988 по 10.10.1990 та з 10.10.1990 по 02.10.1998 на Костянтинівському вогнетривкому заводі «Красний Октябрь» а також з 05.06.2005 по 16.07.2007 на приватному підприємстві «Спецдомнасервіс».

В межах спірних трудових періодів ОСОБА_1 діяли затверджені Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 та від 16.01.2003 №36 Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах №1 та №2.

До Списку №2, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162, електромонтери по ремонту і обслуговуванню електроустаткування входили до виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Згідно Списку №2, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, до виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах входили монтажники з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій.

Згідно записів №9-13 трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 24.11.1988 по 10.10.1990 та з 10.10.1990 по 02.10.1998 працював електромонтером по ремонту електроустаткування на Костянтинівському вогнетривкому заводі «Красний Октябрь», що складає 9 років 10 місяців та 8 днів стажу.

Відповідно до записів №18-19 трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач з 05.06.2005 по 16.07.2007 працював монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 5 розряду на приватному підприємстві «Спецдомнасервіс», що склало 2 роки 1 місяць та 11 днів (а.с.40-45).

Також, на підтвердження трудового стажу позивач надав довідку від 09.09.2005 року №06-к, видану Костянтинівським вогнетривкоим заводом «Красний Октябрь» (код ЄДРПОУ 00191862), згідно якої позивач працював на підприємстві електромонтером по ремонту електроустаткування, зайнятого на ремонті пресо-формувального устаткування, електромонтером, що дає право на призначення пільгової пенсії (а.с.50).

На період внесення записів до трудової книжки позивача в рамках спірних періодів діяли: Інструкція №162, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993. З 29.07.1993 року по сьогодні діє Інструкція №58.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 162, п.1.1. Інструкція №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітника.

Згідно з п. 2.1. Інструкції № 162 заповнення трудових книжок і вкладишів до них виробляється на мові союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і офіційною мовою СРСР.

Відповідно абз. 2 п. 2.11. Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Згідно з абз. 1 п. 4.1. Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 4.1. Інструкції №58 також передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд вважає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи та ці записи є належними та допустимими доказами для підтвердження його трудового стажу та підлягають зарахуванню до страхового стажу. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки та інших документів, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

При цьому, відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди з 24.11.1988 по 10.10.1990, з 10.10.1990 по 02.10.1998 на Костянтинівському вогнетривкому заводі «Красний Октябрь» та з 05.06.2005 по 16.07.2007 на приватному підприємстві «Спецдомнасервіс», а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

У звязку з чим посилання представника відповідача на необхідність позивачу мати рішення комісії відповідно до Порядку № 18-1 є необгрунтованим, оскільки вказаний порядок розроблений відповідно до п.20 Порядрку №637 щодо підтвердження трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 24.11.1988 по 10.10.1990, з 10.10.1990 по 02.10.1998 та з 05.06.2005 по 16.07.2007 підтверджений записами у трудових книжках та повинний бути зарахований ГУ ПФУ до її трудового стажу.

Підставою для не зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи позивача з 05.06.2005 по 16.07.2007 слугувала відсутність відомостей про проведення атестації робочого місця, що суд вважає протиправним з огляду на наступне.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (далі - Порядок №442), та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації №41).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій №41 періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій №41 передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до п.8-9 Порядку №442 відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Системний аналіз норм Закону №1788-ХІІ та Порядку №442 дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для пільгового стажу є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Згідно з відомостями трудової книжці позивач у спірний період з 05.06.2005 по 16.07.2007, що не зарахований до пільгового стажу з підстав не надання позивачем наказів про проведення атестації робочих місць, останній у вказаний період працював на посаді «монтажника з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 5 розряду» (а.с.43).

Вказана професія віднесена до Списку №2 виробництв, цехів, професій і посад на підземних роботах, роботах з шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 16.01.2003 №36.

Водночас, суд враховує, що законодавцем покладений обов`язок своєчасного та якісного проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а тому не проведення або не своєчасне та неякісне проведення з вини керівників підприємств атестації не може позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а дійшла висновку, що на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.

Водночас, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тобто, необхідними умовами для виникнення права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення саме факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2.

Щодо незарахування відповідачем періоду отримання позивачем допомоги по безробіттю з 12.01.1999 по 06.01.2000 до стахового стажу позивача з підстави відсутності наказу на припинення виплати допомоги по безробіттю, суд дійшов висновку про необгрунтуванність рішення відповідача в цієї частині з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року №803-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність 01.01.2013) (далі Закон №803-XII), Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Пунктом «ж» частини 1 статті 4 Закону №803-XII передбачено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.

Статтею 11 Закону №803-XII передбачено, що особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.

Пунктом «в» статті 25 Закону №803-XII передбачено, що держава сприяє незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм види компенсацій, зокрема, виплату в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальну допомогу по безробіттю.

Відповідно до частин 1-3 статті 28 Закону № 803-XII, у державній службі зайнятості громадяни реєструються на загальних підставах як такі, що шукають роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 цього Закону.

Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі) громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними.

Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку (підпункт «г» пункту 1 статті 5 цього Закону) - до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.

Відповідно до п. «а» ч.1 ст.29 Закону №803-XII громадянам, зареєстрованим на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визнані у встановленому порядку безробітними і мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі не менше 50 процентів середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів.

Виходячи з системного аналізу викладених норм, період виплати допомоги по безробіттю та період перебування на обліку безробітних не є тотожними та визначені окремими строками, які не співпадають.

Водночас, ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, законом передбачено можливість зарахування до страхового стажу лише період, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю, а не весь період перебування особи на обліку в центрі зайнятості як безробітного.

Згідно записів №14-15 трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 12.01.1999 по 06.01.2000 отримував допомогу по безробіттю на підставі п. «а» ч.1 ст.29 Закону №803-XII в Констянтинівському міському центрі зайнятості. Підставою внесення запису про початок виплати допомоги вказано наказ від 11.12.1998 №2649. При цьому щодо закінчення виплати допомоги по безробіттю вказано підставу - п. «з» ч.1 ст.30 Закону №803-XII (а.с.42).

Пунктом «з» частини 1 статті 30 Закону №803-XII передбачено, що виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.

Відповідно до п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1) (далі Порядок №22-1), період отримання допомоги по безробіттю підтверджується до 01 січня 2010 року на підставі записів у трудовій книжці, а починаючи з 01 січня 2010 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Надаючи аналіз викладеним приписам законодавства в їх сукупності суд дійшов висновку, що період отримання допомоги по безробіттю до 01 січня 2010 року має бути підтверджений на підставі записів у трудовій книжці, які наявні в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 за №14-15.

Таким чином суд дійшов висновку, що ГУПФУ діяло необґрунтовано, відмовляючи позивачу у зарахуванні до його страхового стажу періоду з 12.01.1999 по 06.01.2000, коли ОСОБА_1 отримував допомогу по безробіттю.

Пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

З оскаржуваного рішення не вбачається, чи був відповідачем проведений всебічний, повний і об`єктивний розгляд всіх поданих документів для призначення пенсії, тобто не вбачається чи є єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу не зарахування йому до стажу спірних періодів роботи, що визнано судом неправомірним. Але суд дійшов висновку, що не зарахування періоду період отримання допомоги по безробітно з 12.01.1999 по 06.01.2000 до страхового стажу та періодів з 24.11.1988 по 10.10.1990, з 10.10.1990 по 02.10.1998, з 05.06.2005 по 16.07.2007 до пільгового стажу є неправомірною підставою для відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч. 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд вважає, що відповідач приймаючи оскаржувані рішення, діяв необґрунтовано, не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, як наслідок, допустив неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ №156050013390 від 01.06.2022 є протиправним та підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає необхідним для ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог на підставі ч.2 ст.9 КАС України та зобов`язати ГУ ПФУ повторно розглянути заяву позивача від 25.05.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно наявної в матеріаліалах справи квитанції позивач позивач за подання адміністративного позову сплатив 992,40 грн судового збору (а.с.36).

Зважаючи на викладене, на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ГУ ПФУ.

Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах №156050013390 від 01.06.2022.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.05.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати за сплату судового збору в розмірі 992,40 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва