Рішення

від 08.12.2022 по справі 640/1332/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2022 року м. Київ № 640/1332/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у м. Києвіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення № 0115584202 від 13.11.2018р., ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 13 листопада 2018 року №0115584202.

Ухвалою суду від 25 січня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 25 серпня 2021 року замінено відповідача на правонаступника.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що будь - якого майна за договором дарування у вигляді вартості майна від фізичної особи, що не є членом сім`ї першого ступеня споріднення позивач не отримував, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

13 лютого 2019 року відповідачем подано відзив на позов, в якому представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує, вказавши на правомірність прийнятого рішення, прийнятого за результатами перевірки позивача. Зазначив, що позивач прийняв дарунок шляхом укладення договору дарування грошових коштів на депозитному рахунку і відповідно мав задекларувати отриманий дохід за 2016 рік.

28 лютого 2019 року представником позивача подано відповідь на відзив.

15 квітня 2022 року представником позивача подано до суду клопотання про прискорення розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

На підставі ст.20 п.п.78.1.2 п.78.1 ст.78, ст.79, п.82.2, ст.82 Податкового кодексу України, наказу від 03.10.2018 року №14768 та повідомлення від 03.10.2018 року №57800/П/26-15-42-02-27, Головним управлінням ДФС України у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді успадкованого (подарованого) майна платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 рік.

За результатами перевірки складено акт від 26.10.2018р. №4247/26-15-42-02/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення

вимог пункту 179.1 ст.179 розділу ІV Кодексу з урахуванням вимог підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік до ДПІ в Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві;

підпункту «а» пункту 176.1 пункту 176, пунктів 44.1,44.3 статті 44 Кодексу - не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;

підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, підпункту 174.2.2 пункту 174.2, статті 174 Кодексу - не задекларовано дохід у вигляді вартості успадкованого (подарованого) майна у сумі 182 929, 61 грн., відповідно занижено та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік в загальній сумі 9 146,48грн.;

підпункту 1.2, п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних Положень Кодексу, занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 рік в розмірі 2 743,94 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 13.11.2018р. №0115584202, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір у розмірі 3 429,93 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням 2 743, 94 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 685,99грн.

21 листопада 2018 року, позивач оскаржив податкове повідомлення - рішення від 13 листопада 2018 року в адміністративному порядку, шляхом подання скарги до Державної фіскальної служби України, однак рішенням Державної фіскальної служби України від 15 січня 2019 року № 238/П/99-99-11-05-01-25, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню позивач звернувся з даним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.

Згідно із приписами пункту 174.6 статті 174 Податкового кодексу України об`єкти дарування, зазначені в пункті 174.1 цієї статті, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.

Доходи у вигляді дарунка, нараховані (виплачені, надані) платнику податку юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, оподатковуються на загальних підставах, передбачених цим розділом для оподаткування додаткового блага.

Пунктом 174.3 статті 174 Податкового кодексу України визначено, що особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, зазначаються в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов`язані сплатити податок до нотаріального оформлення об`єктів спадщини або в сільських населених пунктах - до оформлення уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об`єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об`єктів спадщини.

Ставки податку на доходи фізичних осіб, за якими оподатковуються об`єкти спадщини, передбачено пунктами 174.2 та 174.6 статі 174 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 174.2.1 пункту 174.2 статті 174 Податкового кодексу України об`єкти спадщини оподатковуються за нульовою ставкою у разі, якщо успадковуються членами сім`ї спадкодавця першого ступеня споріднення, якими, згідно Податкового кодексу України, вважаються батьки фізичної особи, чоловік та дружина, діти, у тому числі усиновлені згідно підпункту 14.1.263пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Інші члени сім`ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.

Згідно частини першої статті 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до статті 717 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з статтею 718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі, майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Відповідно до пунктів 1, 4 статті 722 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами і доповненнями право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з надходженням до відповідача від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дурбія А.В. листа №11/01-16 від 03.10.2017 року, позивачем отримано дохід у розмірі 182929,61 грн. за ознакою доходу 114 - дохід, отриманий платником податку внаслідок прийняття у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав від фізичної особи, що не є членом сім`ї першого ступеня споріднення.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, між позивачем, ОСОБА_2 05 квітня 2016 року укладено договір дарування грошових коштів на депозитному рахунку, що зареєстрований в реєстрі за №490.

Кошти за даним депозитним договором розміщені ОСОБА_2 в ПАТ «КБ Хрещатик» згідно Договору №225D-642304 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США від 30 листопада 2015 року.

За умовами Договору дарування від 05 квітня 2016 року позивач замінював ОСОБА_2 у правовідносинах між нею та ПАТ «КБ Хрещатик», що визначені умовами Договору №225D-642304.

Відповідно до пункту 2 Договору від 05 квітня 2016 року, Дарувальник протягом 2-х днів з моменту підписання цього Договору зобов`язаний письмово повідомити Банк про дарування коштів у розмірі, встановленому пунктом 1 даного Договору, з зазначенням в повідомленні реквізитів обдаровуваного, відомостей про суму подарованих коштів.

Замінити ОСОБА_2 у правовідносинах з ПАТ «КБ Хрещатик» позивачу не вдалося з причин, що не залежали ні від нього, ні від дарувальника.

В той же час, Постановою Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року №234 «Про віднесення ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» Національним банком України віднесено ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних.

На підставі Постанови Національного банку України від 05 квітня 2016 року №234, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 квітня 2017 року №463 «Про затвердження тимчасового адміністратора банку», згідно частини 1 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ Хрещатик».

Згідно з рішенням Національного банку №46-рш, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За таких обставин виконання умов Договору №476 від 05.04.2016 року та розміщення депозиту на рахунок, що мав бути відкритий у ПАТ «КБ «Хрещатик» на ім`я позивачки стало неможливим з причин повноважень органів управління банку.

Грошові кошти, що знаходились на депозитному рахунку ОСОБА_2 , які вона мала намір подарувати позивачу, не були включені до реєстру кредиторів банку ПАТ «КБ «Хрещатик», що підтверджується листом ПАТ «КБ «Хрещатик» №2-2/4032 від 01.09.2017 року.

З наведеного вбачається, що позивачка після укладення договору дарування не відкрила на свої ім`я депозитний (вкладний) рахунок в ПАТ «КБ «Хрещатик».

На підтвердження викладеного свідчить лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.07.2016 року за №21-036-30447/16, в якому зазначено, що позивач не обліковується як вкладник ПАТ «КБ «Хрещатик», що розмістив депозит на день введення тимчасової адміністрації (04.05.2016 р.) і тому їй не передбачено відшкодування коштів за депозитним вкладом.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частинами 1,2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позивач не набув права власності за Договором дарування від 05 квітня 2016 року, у зв`язку з тим, що кошти з рахунку ОСОБА_2 на рахунок позивача не були переведені, тому позивач фактично не міг володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом дарування в розумінні Цивільного кодексу України.

На підтвердження факту не виконання Договору дарування від 05 квітня 2016 року, позивачем також надано виписку по особовому рахунку ОСОБА_2 за період з 01.04.2016 року по 19.10.2016 року.

Наведене спростовує доводи відповідача стосовно того, що позивач протягом 2016 року отримав доходів та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Разом з тим, суд наголошує, що листом нотаріуса Дубрія А.В. не підтверджено факт отримання доходу позивачем, а лише зазначено інформацію у формі 1 ДФ про посвідчення договору дарування.

Крім того, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21.02.2019 у справі №754/15613/18, яке набрало законної сили 26.03.2019, визнано недійсним договір дарування грошових коштів на депозитному рахунку від 05.04.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дурбієм А.В., зареєстрований в реєстрі №490, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Вказаним рішенням встановлено наступні обставини:

- У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою про включення її в реєстр кредиторів ПАТ «КБ «Хрещатик». Однак, згідно відповіді Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.07.2016 №21-036-30398/16, на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку не обліковувався, як вкладник депозитного рахунку, і тому не підлягають відшкодуванню Фондом операції, не відображені за даними банку.

- позивач дізнався про розпочату процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» після того як уклала Договір дарування грошових коштів на депозитному рахунку від 05.04.2016.

- Запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» унеможливлює настання реальних правових наслідків, що обумовлені Договором дарування від 05.04.2016.

- Аналізуючи положення Договору дарування від 05.04.2016 та ту обставину, що 04.05.2016 ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії проблемних, а 05.04.2016 в ПАТ «КБ «Хрещатик» була запроваджена тимчасова адміністрація, настання реальних правових наслідків за умовами Договору є неможливим.

Суд зауважує, що визначальною ознакою доходу платника податку є фактичне отримання такого доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі та приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Підсумовуючи наведене суд вважає, що договір дарування від 05.04.2016 як такий не був реалізований, позивач не вступив у фактичне володіння коштами, оскільки такі залишалися на рахунку дарувальника, не були йому передані у встановленому порядку й відповідно, у свою чергу, не могли бути поверненими останньому, а відтак відсутні й підстави для визначення позивачу податку з отриманого ним доходу у вигляді подарунку на частину банківського вкладу, в дійсності якого він не отримав.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.09.2021 у справі №813/4092/17.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не набув права власності на кошти у зв`язку із нотаріальним посвідченням договору дарування грошових коштів на депозитному рахунку від 05.04.2016, а отже й не отримав дохід у грошовому вимірі такого подарунку, що свідчить про необґрунтованість висновків викладених в акті перевірки від 26.10.2018р. №4247/26-15-42-02/2931608895, а прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення- рішення від 13 листопада 2018 року №0115584202 є безпідставними та протиправними, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

З урахуванням норм ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

В частині компенсації позивачу понесених витрат у сумі 6 000,00 грн. на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, на підтвердження понесених витрат позивачем надано суду: договір №123 про надання правничої допомоги від 08 жовтня 2018 року, додаток №2 до договору про надання правничої допомоги №123 від 18 січня 2018 року, акт виконаних робіт №2 до договору про надання правничої допомоги №123 від 24 січня 2019 року, квитанцію про оплату за надання послуг правничої допомоги від 23.01.2019 року №0.0.1248813450.1.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг».

Оцінюючи обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд звертає увагу, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає розподілу не є обґрунтованим (6 000, 00 грн.) та підлягає зменшенню, оскільки є завищеним з огляду на те, що сама позовна заява стосується типового спору, який не потребує залучення значних зусиль, а ціна позову майже вдвічі менша ніж витрати на правничу допомогу. Крім того, даний спір є справою незначної складності (зважаючи на предмет спору та учасників справи).

Отже, проаналізувавши надані докази, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд приходить до висновку щодо можливості задовольнити клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу частково.

За висновком суду, належною до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сумою судових витрат на правничу допомогу є 3 000,00 гривень.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 13 листопада 2018 року №0115584202.

Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, 04116, вул. Шолуденка 33/19, місто Київ).

Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, 04116, вул. Шолуденка 33/19, місто Київ).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Амельохін