Рішення

від 08.12.2022 по справі 303/6442/22

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 грудня 2022 року м. Мукачево Справа №303/6442/22

2/303/987/22

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого судді Кость В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м.Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

про визнання житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на Ѕ частину будинку

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про:

1.Визнання житловогобудинку знадвірними будівлямита спорудамиза адресою: АДРЕСА_1 ,розташованого наземельній ділянціплощею 0,2500га,кадастровий номер2122783000:10:000:00007 (надалі Будинок)об`єктом спільноїсумісної власності сторін;

2. Визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 права власності на Ѕ частки Будинку.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін по справі, оскільки придбане під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя.

У встановлений ухвалою суду від 11 жовтня 2022 року строк, відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Учасники справи, заперечень щодо можливості судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не висловили, тому з урахуванням положень частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичних осіб,прав таінтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається уст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.20Цивільного кодексуУкраїни право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин з метою встановлення правового режиму майна, придбаного сторонами за час їхнього перебування у шлюбі та застосування у зв`язку з цим правових механізмів захисту та відновлення прав у контексті із вимогами за предметом позову.

2. Предметом спору, тобто матеріально правовим об`єктом з привиду якого виникло конфліктне правовідношення між сторонами справи є нерухоме майно, а саме Будинок.

При вирішенні переданого на розгляд суду спору за позовом, у контексті із заявленими позовними вимогами позивача, доказуванню підлягають обставини щодо можливості визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя з визначенням у ньому відповідних часток сторін по справі.

Сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 22.11.2008, який на підставі заочного рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 11 липня 2022 року розірвано.

На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 9 липня 2013 року відповідачем придбано Будинок, який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, призначеній для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2122783000:10:000:0007.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 04.08.2022 №306505623 вбачається, що право власності на спірний Будинок зареєстроване 09.07.2013 зареєстровано за ОСОБА_3 .

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд застосовує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321Цивільного кодексуУкраїни закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідностатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності на підставах, що не заборонені законом.

Нормами частин 1, 3 статті 355Цивільного кодексуУкраїни визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57Сімейного кодексуУкраїни особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причинисамостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статті 60, 61 Сімейного кодексу України).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб.

При цьому, факт реєстрації нерухомого майна, придбаного в період шлюбу, на одного з подружжя не означає, що воно належить тільки особі, на ім`я якої воно зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю.

Такий правовий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі №462/518/18.

Так, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначаєтьсяне тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначаєтьсятакими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Тобто, в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя,за особисті кошти якого воно придбане.

Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц.

Разом з тим, презумпція спільності права власності подружжя на майно (стаття 60 Сімейного кодексу України) може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у справі № 264/2232/19.

Виходячи з викладеного, слід констатувати те, що той з подружжя, який заперечує режим спільної сумісної власності подружжя повинен довести, що майно придбане за час шлюбу за його особисті кошти.

Відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів, які б давали змогу дійти до висновку про придбання спірного Будинку за його особисті кошти.

При цьому, факт реєстрації нерухомого майна, придбаного в період шлюбу, на одного з подружжя не означає, що воно належить тільки особі, на ім`я якої воно зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю.

Такий правовий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі №462/518/18.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що вимога позивача щодо віднесення Будинку до спільної сумісної власності сторін підлягає задоволенню. В свою чергу, презумпція спільної сумісної власності подружжя на майно відповідачем не спростована.

За змістом статей 69, 70Сімейного кодексуУкраїни дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від21грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325ЦК Україниможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісноївласностімайноодногоз подружжя,набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу,алезакошти,якіналежалиодномуз подружжя особисто;речі індивідуального користування,в томучислікоштовності, навіть якщовони були придбані за рахунокспільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а такожяк відшкодування завданої їй моральної шкоди;страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистимстрахуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 Сімейного кодексу України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставоюнабуття особистої власності кожним з подружжя.

Поділ майнаподружжя здійснюється шляхом виділенняйого в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Сімейного кодексу України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальноїкомпенсаціївартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (стаття 368 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 372Цивільного кодексуУкраїни майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69Сімейного кодексуУкраїни та статей 328, 331, 368, 372Цивільного кодексуУкраїни дає підставидля висновкупро те,що Будинокє об`єктамиправа спільноїсумісної власностіподружжя і можливимє визначеннячасток.

Відповідно до частин першої, третьої статті 70 Сімейного кодексу Україниу разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

4. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Так з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 1984,80 гривень у відшкодування витрат по сплаті судового збору (в т.ч. 992,40 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору за вимогу майнового характеру, 992,40 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору за вимогу немайнового характеру).

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 41, 124, 129, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 відімені якоїдіє ОСОБА_2 задоволити.

2. Визнати житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, призначеній для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2122783000:10:000:0007 об`єктом спільноїсумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

3. Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,2500 га, призначеній для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2122783000:10:000:0007.

3.1. Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,2500 га, призначеній для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2122783000:10:000:0007.

4. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму 1984,80 гривень у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

5. Рішеннясуду набираєзаконної силипісля закінченнястроку поданняапеляційної скаргивсіма учасникамисправи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

7. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Представник позивача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя В.В. Кость