Постанова

від 06.12.2022 по справі 910/3004/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2022 р. Справа№ 910/3004/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д,

за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 06.12.2022

від позивача: Козолуп М.С.

від відповідача 1: не з`явились;

від відповідача 2: Коваль Є.Б.

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рисоіл Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 (повний текст 11.08.2022)

у справі № 910/3004/22 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рисоіл Україна"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Сампл Агро",

2. Приватного підприємства Фірми "Колмар"

про визнання договору недійсним

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сампл Агро» (надалі - відповідач 1) та Приватного підприємства Фірми «Колмар» (надалі - відповідач 2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 20.12.2021.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що договір про відступлення права вимоги від 20.12.2021 є удаваним правочином, оскільки насправді відповідачі уклали договір факторингу, що є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги від 20.12.2021 недійсним.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 у позовові відмовлено повністю. Судові витрати покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна».

При цьому суд першої інстанції зазначив, що вважає необгрунтованими та недоведеними твердження позивача про те, що насправді укладений між відповідачами Договір про відступлення права вимоги від 20.12.2021 є не договором цесії, а є договором факторингу, тобто, не доведено, що вказаний правочин є удаваним.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна» 01.09.2022 (через електронну пошту) звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 20.12.2021, укладений між ТОВ «Сампл Агро» і Приватним підприємством Фірма «Колмар».

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02.09.2022 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рисоіл Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022.

22.09.2022 від відповідача 2 через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну каргу у даній справі. Суд апеляційної інстанції приймає в порядку ст. 263 ГПК України поданий відзив.

Справу було призначено до розгляду на 08.11.2022.

08.11.2022 апеляційний розгляд справи №910/3004/22 не відбувся у зв`язку з відсутню електропостачання, про що складено відповідний акт щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність функціонування автоматизованої системи від 08.11.2022.

Ухвалою суду від 08.11.2022 розгляд справи було перепризначено на 06.12.2022.

В судове засідання 06.12.2022 з`явились представники позивача та відповідача 2. Представник скаржника свою апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову повністю.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом надсилання ухвали суду на офіційну електронну пошту сторони.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

У поданій апеляційній скарзі позивач зазначив, що суд першої інстанції не дослідив питання дійсної спрямованості волі сторін при укладенні спірного договору, зазначивши лише те, що твердження позивача щодо удаваності договору про відступлення є недоведеними. ТОВ «РИСОЛ УКРАЇНА» вважає, що договір про відступлення права вимоги від 20.12.2021 є удаваною угодою, а вiдповiдачі насправді уклали договір факторингу, оскільки: 1) дійсною метою укладення договору про відступлення було надання ППФ «КОРМАР» та отримання ТОВ «САМПЛ АГРО» Фінансової послуги - факторингу, яка полягає в отриманні відповідачем-1 фінансування (грошових коштів) за рахунок відступлення відповідачу-2 права вимоги, що підтверджується наступним.

Так, апелянт зазначив, що у листі - зверненні ТОВ «САМПЛ АГРО» від 06.09.2021 щодо продовження строку дії іншого договору поставки №P21-061 вiд 30.07.2021, який укладений між ТОВ «САМПЛ АГРО» і ТОВ «РИСОЛ УКРАЇНА», первісний кредитор зазначив, що підприємство на той час було практично паралізоване у зв`язку з відсутністю обігових коштів. Тобто, за доводами апелянта, починаючи з 06.09.2021 ТОВ «САМПЛ АГРО» перебуває у скрутному фінансовому становищі. ППФ «КОЛМАР», в свою чергу, вже надавало послуги факторингу на користь інших суб`єктів господарювання.

Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 19.06.2020 по справі №914/346/20 (914/824/20) ухвалено стягнути з ПП «ЗАХІД-АГРОІНВЕСТ» на користь ППФ «КОЛМАР» 250000,00 грн основного боргу, 63773,67 грн пені, 6341,10 грн трьох відсотків річних та 4801,72 грн відшкодування витрат на оплату судового збору (роздруківка надана разом з відзивом відповідача).

Тому враховуючи скрутний фінансовий стан ТОВ «САМПЛ АГРО» і господарську діяльність ППФ «КОЛМАР» з придбання прав грошової вимоги до боржників, дійсною метою укладення договору про відступлення права вимоги є отримання ТОВ «САМПЛ АГРО» фінансування (грошових коштів) за рахунок відступлення права вимоги до ТОВ «РИСОГЛ УКРАЇНА».

Також апелянт зазначив, що згідно пп. 2.1., 2.2. договору про відступлення предметом цього договору є право грошової вимоги до ТОВ «РИСОІЛ УКРАЇНА» за договором поставки №P21-062 від 30.07.2021.

Враховуючи скрутний фінансовий стан ТОВ «САМПЛ АГРО» і господарську діяльність ППФ «КОЛМАР» з придбання права грошової вимоги до боржників, існують обґрунтовані підозри вважати, що відступлення права вимоги фактично відбулося за плату.- рiшенням Господарського суду Одеської області від 28.06.2022 по справі № 916/51/22 за договором поставки №P21-062 від 30.07.2021 вирішено стягнути з ТОВ 038,76 грн основного боргу і 7455,79 грн 3% річних. Тобто сума 3% річних у розмірі 7455,79 грн фактично є платою договором факторингу.

Окрім цього, скаржник зазначив, що договір про відступлення права вимоги укладено у письмовій формі і містить усі умови, визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», окрім суб`єктного складу. З огляду на вищезазначене, дiйсним предметом договору відступлення є надання ППФ «КОЛМАР» фінансовоп послуги на користь ТОВ «САМПЛ АГРО» за плату. Отже договір про відступлення був вчинений кредиторами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору факторингу. Тому в силу ч. 2 ст. 235 ЦК України такий правочин повинен регулюватися правилами щодо договору факторингу.

Водночас, апелянт зазначає, що всупереч ч. 3 ст. 1079 ЦК України та ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ППФ «КОЛМАР» не є фінансовою установою і не має відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій, а тому не мав права укласти договір факторингу в якості фактора. Тому договір факторингу, який насправді було укладено між ТОВ «САМПЛ АГРО» і ППФ «КОЛМАР», має бути визнано недійсним в силу приписів ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Також апелянт зазначив про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Так, за доводами сторони, суд першої інстанції не врахував наведені стороною висновки Верховного Суду і необґрунтовано залишив без будь-якого належного процесуального реагування клопотання ТОВ «РИСОЛ УКРАЇНА» про витребування доказів по справі від 04.07.2022, які, на думку апелянта, мали б встановити обставини, чи отримувало ТОВ «САМПЛ АГРО» фінансування від ППФ «КОЛМАР» за рахунок відступлення права вимоги. Суд першої інстанції, всупереч ст.ст. 236, 238 ГПК України не зазначив в оскаржуваному рiшеннi про те, що позивачем було подано вказане клопотання про витребування доказів і не зазначив підстав для відмови у задоволенні поданого клопотання.

Таким чином, скаржник просив задовольнити апеляційну скаргу у даній справі та скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про задоволення позову в повному обсязі.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу відповідача 2

У поданому відповідачем 2 відзиві сторона заперечує проти доводів апеляційної скарги у даній справі, просить залишити її без задоволення з урахуванням наступного.

Так, відповідач зазначає, що доводи апелянта щодо недійсності договору спростовуються як матеріалами справи, так і за результатами аналізу правової природи договору цесії та факторингу.

Також відповідач заначив, що факторинг передбачає наявність як мінімум одночасно трьох обов`язкових умов: первинний кредитор поступається новому кредиторові грошовою вимогою в цілях здобуття фінансування; новий кредитор сплачує первинному кредитору як компенсацію певну грошову суму (фінансування); новий кредитор отримує плату за користування грошовими коштами, наданими первинному кредиторові. Способи визначення доходу нового кредитора можуть бути різними: знижка з вартості боргу, вiдсотки, комісійні. їх поєднання. Відсутність цих ознак при відступленні права вимоги вказують на те, що має місце цесія. Вiдповiдна правова позиція та розмежування факторингу та цесії, узгоджується із матеріалами судової практики. Так, зокрема у Постанові Верховного Суду у справі № 712/8836/18 від 25.03.2021, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, у постановах Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17; вiд 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17; вiд 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17, вiд 03 лютого 2021 року у справі № 161/1388/17; вiд 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц.

При цьому, сторона зазначила, що оскаржуваний договір немає жодних ознак факторингу: ні суб`єктного складу (оскільки відповідач 2 не має ліцензії на надання фінансових послуг), а також не переслідує спеціальної мети (здобуття фінансування, оскільки відсутня грошова компенсація за договором).

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, відповідач 2 зазначив, що позивачем відповідне клопотання не було долучено до позовної заяви від 23.02.2022, а було подано лише 04.07.2022. Більше того, за доводами відповідача 2 відступлення права вимоги може бути саме по собі оплатним, або безоплатним, а тому навіть у разі задоволення такого клопотання отримані докази не можуть свідчити про недійсність спірного договору.

А тому відповідач 2 просив залишити апеляційну скаргу у даній справі без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача 1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, про причини неможливості його подання суд не повідомив.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 30.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сампл Агро» (продавець) укладено договір поставки №Р21-062, відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар - ріпак, врожаю 2021 року.

Відповідно до п. 2.1 договору поставки №Р21-062 від 30.07.2021 кількість товару, що постачається за договором, складає 200,00 метричних тонн.

Згідно з п. 3.3 договору поставки №Р21-062 від 30.07.2021 датою поставки вважається дата приймання товару терміналом, що відображається в електронних реєстрах термінала про приймання товару, які видаються наступного робочого дня після приймання товару.

Згідно з п. 4.1 договору поставки №Р21-062 від 30.07.2021 ціна товару за 1 метричну тонну становить 19200,01 грн.

У п. 5.1 договору поставки №Р21-062 від 30.07.2021 сторонами погоджено, що оплата за товар здійснюється покупцем шляхом: перерахування 80% вартості поставленого товару на поточний рахунок продавця протягом 5-ти банківських днів з дати поставки товару та надання покупцю документів, передбачених у п. 5.1.1 договору; перерахування 20% вартості товару на поточний рахунок продавця протягом 5-ти банківських днів з моменту реєстрації продавцем податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

20.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сампл Агро» (первісний кредитор) та Приватним підприємством Фірмою «Колмар» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги.

У п. 1.1 договору про відступлення права вимоги від 20.12.2021 зазначено, що ним регулюються правовідносини, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, новому кредитору права вимоги, належного первісному кредитору, в межах яких новий кредитор стає кредитором за договором поставки №Р21-062 від 30.07.2021, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна» (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сампл Агро» (первісний кредитор).

Відповідно до п. 2.1 договору про відступлення права вимоги від 20.12.2021 за цим договором до нового кредитора переходить право вимоги (замість первісного кредитора) до боржника згідно з договором поставки №Р21-062 від 30.07.2021. Станом на дату цього договору, розмір прямої заборгованості боржника становить 672038,76 грн.

У п. 3.1 договору про відступлення права вимоги від 20.12.2021 зазначено, що даний договір укладений на безоплатній основі.

Відповідно до п. 6.1 договору про відступлення права вимоги від 20.12.2021 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Натомість, відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з частиною першою статті 6 вказаного Закону фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що з умов договору про відступлення права вимоги від 20.12.2021 вбачається, що він укладений на безоплатній основі (п. 3.1 договору); будь-яких грошових коштів первісний кредитор (Товариство з обмеженою відповідальністю «Сампл Агро») за відступлення прав вимоги від нового кредитора (Приватного підприємства Фірми «Колмар») не отримав.

Більше того, з умов договору про відступлення права вимоги від 20.12.2021 не вбачається, що він укладений з метою отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника, а навпаки - метою його укладення є безпосередньо передання права вимоги.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 350 ГК України фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Натомість, доказів внесення Приватного підприємства Фірми «Колмар» до Державного реєстру фінансових установ сторонами надано не було, що є окремим підтвердженням того, що спірний договір не є договором факторингу як про це зазначає апелянт. Вказану обставину визнає і сам скаржник у поданій апеляційній скарзі.

З огляду на зазначене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо того, що насправді укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги від 20.12.2021 є договором цесії, а не договором факторингу. А тому доводи апелянта не приймаються судом апеляційної інстанції в цій частині як необґрунтовані.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки, за доводами позивача, місцевим господарським судом не було розглянуто клопотання про витребування доказів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За приписами ч. 1, 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заявляючи клопотання про витребування доказів до суду першої інстанції, скаржник вказував про необхідність витребування інформації про банківські перекази між ППФ «Колмар» і ТОВ «САМПЛ АГРО», які підтвердять оплатне відступлення права вимоги за договором від 20.12.2021, а, отже, за доводами апелянта фактичне укладення між кредиторами договору факторингу з порушенням ч. 3 ст. 1079 ЦК України, що, на думку апелянта, є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги від 20.12.2021 недійсним.

Відповідно до ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

З матеріалів справи вбачається, що скаржник заявляв відповідне клопотання у суді першої інстанції, однак в його задоволенні було відмовлено з підстав його необґрунтованості, що підтверджується наступним.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем дійсно було подано 04.07.2022 клопотання про витребування доказів, зокрема письмові докази щодо відкритих банківських рахунків ППФ «Колмар», а також письмові докази з інформацією щодо здійснення ППФ «Колмар» банківських переказів на будь-який банківський рахунок ТОВ «САМПЛ АГРО» за період з 01.09.2021 по 13.06.2022.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи наявний протокол судового засідання в режимі відеоконференції № 739278 від 06.07.2022 (а.с. 165-166). З вказаного протоколу вбачається, що суд першої інстанції ухвалив, що клопотання про витребування доказів відхиляється як необґрунтоване.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не приймає доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині не вчинення жодних процесуальних дій відносно поданого клопотання. Оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що аналогічне клопотання до суду апеляційної інстанції позивачем подано не було.

Більше того, суд апеляційної інстанції зазначає, що договір факторингу має умови, які притаманні виключно такому виду договорів. Таким умовами, що притаманні договору факторингу є не лише оплатний характер таких правовідносин. А тому з урахуванням відсутності інших ознак, притаманних договору факторингу, докази, які просив витребувати позивач (у клопотанні поданому до суду першої інстанції), не можуть бути підставою для визнання спірного договору недійсним.

Суд апеляційної інстанції також не приймає доводи апелянта з посиланням на постанову Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 910/19473/17, на постанову від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, в яких суд касаційної інстанції зазначив, що необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення з урахуванням наступного.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції зазначає, що не приймає доводи апелянта з посиланням на судову практику Верховного Суду, оскільки в даній справі суд відмовив у задоволенні поданого клопотання, а не залишив без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, оскільки суд першої інстанції розглянув подане клопотання.

А тому доводи апелянта не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для скасування рішення місцевого господарського суду. Оскільки останнє було прийнято з дотриманням вимог ст. 236, 255 ГПК України.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог у даній справі.

Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рисоіл Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 у справі № 910/3004/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 у справі № 910/3004/22 - залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.12.2022.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич