Ухвала

від 08.12.2022 по справі 910/13416/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Київ

08.12.2022Справа № 910/13416/22

Суддя Господарського суду міста Києва Селівон А.М., розглянувши

позовну заяву Міністерства оборони України 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНОС ТЕКНОЛОДЖИ" 01054, місто Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, будинок 27

про стягнення 476 010 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танос Текнолоджи" про стягнення 476 010 000,00 грн., а саме 430 000 000,00 грн. попередньої оплати та 46 010 000,00 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору про закупівлю товару № 14-03/2 від 14.03.2022 року в частині здійснення поставки товару у визначені строки та відповідно до здійсненої позивачем передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі вартості непоставленого товару в сумі 46 010 000,00 грн., за наявності якої позивачем нараховані штрафні санкції у вказаній сумі.

Суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.1981 № R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, що має беззаперечно виконуватись сторонами в разі необхідності реалізації цього права.

Правові засади справляння, розмір ставок судового збору та порядок його сплати регулюються Законом України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року №3674-VI.

Згідно статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п.п. 1 та п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з 1 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2481,00 гривень.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв.

Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором (аналогічна позиція викладені в ухвалі Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №905/1057/18, постанові від 13.02.2020 у справі № 910/4557/18).

Суд зазначає, що позовною вимогою майнового характеру є вимога, яка підлягає вартісній оцінці. Крім того, вимога майнового характеру характеризується тим, що впливає на склад майна позивача в сторону збільшення (відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Нормами статті 163 ГПК України встановлено, що ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Як вбачається зі змісту поданої позивачем позовної заяви та встановлено судом, предметом даного позову є майнові вимоги про стягнення 476 010 000,00 грн., тобто звернувшись до суду в грудні 2022 року із позовом з вимогами майнового характеру позивач з урахуванням розміру заявлених вимог мав сплатити судовий збір в сумі 868 350,00 грн.

Проте при дослідженні судом матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачем жодних доказів сплати судового збору суду не надано.

Натомість, заява містить клопотання позивача про відстрочення строку сплати судового збору до моменту прийняття рішення у зазначеній справі, в обґрунтування якого Міністерство оборони України посилається на відсутність призначених для цієї мети коштів, з огляду на їх спрямування на здійснення оборонних заходів у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", норма якої є спеціальною, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. При цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Отже, статтею 8 Закону України передбачено можливість відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, однак лише за вичерпних умов, а саме приписами цієї статті визначено суб`єктів звернення щодо яких можна здійснити відстрочення та розстрочення сплати судового збору.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 року у справі № 0940/2276/18).

Наразі, предметом поданого 05.12.2022 року Міністерством оборони України позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, оскільки останній пов`язаний з виконанням зобов`язань за укладеним між сторонами Договором про закупівлю товару № 14-03/2 від 14.03.2022 року, тому підстави для задоволення клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору відсутні.

При цьому здійснюючи свої конституційні обов`язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 129 Конституції України), відтак суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, у тому числі в питанні відстрочення сплати судового збору.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Поряд із цим слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства і окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 року № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

Як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

Тобто зазначені вимоги до позовних заяв, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, носять не формальний характер, а є обов`язковими для осіб, що звертаються до суду за захистом свої порушених прав, недотримання яких, відповідно, тягне за собою її залишення без руху або повернення.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 174 ГПК України).

За наведених обставин, оскільки подана позивачем позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне залишити її без руху та надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 4 ст. 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 162, 164, 172, 174, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Залишити позовну заяву Міністерства оборони України без руху.

2. Встановити Міністерству оборони України строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

3. Встановити Міністерству оборони України спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:

- подання до суду належних та допустимих доказів на підтвердження сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (оригінал з відміткою банку про виконання).

Надати суду докази направлення копій вказаних доказів відповідачу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання 08.12.2022 року та оскарженню не підлягає.

Суддя А.М.Селівон