Рішення

від 18.11.2022 по справі 911/1019/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2022 р. м. Київ Справа № 911/1019/22

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/1019/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос України 2020»,

м. Миколаїв

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач», с. Плахтянка Бучанського району Київської області

про стягнення 59 277,31 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче

підприємство «Укрзооветрпромпостач», с. Плахтянка Бучанського району Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос України 2020», м. Миколаїв

про стягнення 64 841,03 грн.

Представники:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом) : Беззубкін С.М., адвокат, ордер серії АЕ № 1133514 від 25.07.2022;

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Верходанов О.А., виписка з ЄДР, Статут, наказ № 4-п від 03.06.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос Україна 2020" (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач" (надалі-відповідач) про стягнення 59 277,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за умовами Договору поставки № 1412-01 від 14.12.2021, в частині своєчасної оплати отриманого товару, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 29 841,03 грн., з огляду на наявність якої нараховані 6 532,33 грн. пені, 6 484,10 грн. штрафу, 7 406,95 грн. 30 % річних та 9 012,90 грн. інфляційних нарахувань.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.07.2022 відкрито провадження у справі № 911/1019/22, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений в підготовчому засіданні на 27.07.2022.

26.07.2022 через канцелярію суду від ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач» надійшов відзив № 26/07-22-1 від 26.07.2022 (вх. № 9308/22) на позовну заяву, в якому відповідач не заперечував, що останнім дійсно залишена неоплаченою заборгованість в сумі 29 841,03 грн. за товар, отриманий на підставі Договору поставки № 1412-01 від 14.12.2021; разом з цим, відповідач не погодився щодо нарахованих відповідно нього санкцій та стверджував про наявність обставин непереборної сили, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022; відповідач звертав увагу суду, що дії ворога станом на 24.02.2022 фактично спричинили зупинку всієї виробничої, соціальної та побутової інфраструктури країни; на території населених пунктів, в т.ч. с. Плахтянка Бучанського району були розгорнуті російські блокпости та здійснювались обстріли житлових будинків; відповідач стверджує про неправомірне нарахування в період з 30.12.2021 по 20.06.2022 щодо нього санкцій, оскільки описані події призвели до зупинки підприємства, перебування виробничих потужностей під окупацією ворога, а працівників з 24.02.2022 по 01.06.2022 у простої (наявні відповідні накази), у зв`язку з чим відповідач просив суд зменшити розмір санкцій до 5 000,00 грн.

26.07.2022 через канцелярію суду від ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач» надійшла зустрічна позовна заява № 26/07-22 від 26.07.2022 (вх. № 9309/22) до ТОВ «Колос Україна 2020» про стягнення 64 841,03 грн. збитків, завданих внаслідок порушення зобов`язання щодо складання та реєстрації податкової накладної.

Вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані наявністю підстав для стягнення з ТОВ «Колос Україна 2020» збитків в розмірі 64 841,03 грн., у зв`язку із порушенням останнім умов договору та податкового законодавства, в частині реєстрації податкових накладних.

Ухвалами суду від 27.07.2022 підготовче засідання у справі № 911/1019/22 було відкладено на 02.09.2022; зустрічну позовну заяву ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач» залишено без руху.

26.08.2022 на електронну адресу суду від ТОВ «Колос України 2020» надійшла відповідь на відзив № 003 від 25.08.2022, в якій позивач зазначає про недоведеність відповідачем належними доказами неможливість виконання зобов`язань, оскільки з моменту введення воєнного стану на території України її банківська система працювала належним чином із здійсненням між господарюючими суб`єктами перерахування коштів і, що виданий ТПП лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконання зобов`язань; позивач зазначав про правомірне нарахування, з дотриманням строків, штрафних санкцій, та вказував на те, що відсотки річні та інфляційні втрати не відносяться до штрафних санкцій, а тому і не може бути обмежень щодо їх стягнення.

Ухвалою господарського суду від 31.08.2022 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач»; об`єднано в одне провадження з первісним позовом зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач» (надалі-позивач за зустрічним позовом, відповідач за первісним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос України 2020» (надалі-відповідач за зустрічним позовом, позивач за первісним позовом) про стягнення 64 841,03 грн.; призначено підготовче засідання для спільного розгляду зустрічного позову разом із первісним позовом на 02.09.2022.

Ухвалою господарського суду від 02.09.2022 відкладено підготовче засідання на 28.09.2022.

23.09.2022 через канцелярію суду від ТОВ «Колос України 2020» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву № 004 від 18.09.2022 (вх. № 23042/22), в якому останній заперечував проти позову та просив суд відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви. Так, відповідач за зустрічним позовом вказує на поставку товару позивачеві та складення на підставі ст. 187.1 Податкового кодексу України податкової накладної № 29 від 15.12.2021, яка була подана 08.09.2022 на реєстрацію до Єдиного державного реєстру податкових накладних, що підтверджується відповідною квитанцією № 9434237710. Відповідач за зустрічним позовом вказує на помилкове ототожнення позивачем за зустрічним позовом строку реєстрації податкових накладних, передбачених ст. 201.10.14 Податкового кодексу України, зі строком настання збитків в результаті втрати права на податковий кредит за такими податковими накладними.

В підготовчому засіданні 28.09.2022 судом було оголошено перерву до 02.11.2022.

01.11.2022 через канцелярію суду від ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач» надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву № 01/11-22 від 01.11.2022 (вх. № 15441/22), в якій позивач за зустрічним позовом зводить свої міркування до бездіяльності відповідача за зустрічним позовом щодо здійснення реальних заходів, спрямованих на розблокування зупиненої реєстрації податкової накладної, що призвело до не включення суми податку на додану вартість у розмірі 64 841,03 грн. до податкового кредиту.

Ухвалою суду від 02.11.2022 закрито підготовче провадження у справі № 911/1019/22, справу призначено до розгляду по суті на 18.11.2022.

Присутніми в судовому засіданні 18.11.2022 представниками позивачів за первісним та зустрічним позовами підтримані свої вимоги та заперечення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши повноважних представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

14.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Колос України 2020» (позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач» (відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, покупець) укладений Договір поставки № 1412-01.

За умовами п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар - шрот соняшниковий, шрот соєвий, макуха соняшникова, макуха соєва, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, обумовлених у цьому договору.

Асортимент, кількість, вид упаковки, ціна товару вказуються у видаткових накладних на товар, складених на підставі заявок покупця та/або специфікації до цього договору.

Ціна товару вказується у рахунку-фактурі постачальника і вказується у видаткових накладних на товар, які є невід`ємною частиною договору.

Загальна сума договору визначається як сума всіх видаткових накладних на товар, які є невід`ємною частиною даного договору, за період дії цього договору.

Пунктом 2.2 договору визначено, що оплата товару здійснюється на умовах 100 % передплати повної його вартості.

Згідно з п. 3.1 договору поставка товару здійснюється на умовах - склад покупця або склад постачальника.

Датою поставки за цим договором вважається дата передачі товару постачальником покупцеві в місці поставки (п. 3.3 договору). Право власності переходить до покупця при передачі товару (кожної його частини, партії) постачальником покупцеві у місці поставки. Передача права власності на товар оформлюється шляхом підпису на видатковій накладній уповноваженої особи покупця (п. 3.4 договору).

Умовами п. 8.1 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2022. У випадку, якщо жодна із сторін за 10 календарних днів до дня закінчення строку дії цього договору не заявить письмово про намір його припинити, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах.

14.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Колос України 2020» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач» підписана Специфікація № 1, за якою між сторонами погоджено, що постачальник, в строк до 17.12.2021 передає покупцю товар - макуха соєва.

Пунктом 3 специфікації погоджено, що оплата товару здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок постачальника на умовах 100 % оплати вартості товару протягом 10 календарних днів з дати поставки.

Як зазначає позивач за первісним позовом, на виконання умов Договору № 1412-01 від 14.12.2021 ним було поставлено відповідачу за первісним позовом товар - макуха соєва, у кількості 24,78 т на загальну суму 389 046,20 грн., в. т.ч. ПДВ, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 188 від 15.12.2021. Відповідна видаткова накладна підписані в двосторонньому порядку та скріплена печатками юридичних осіб.

Також, до матеріалів справи долучена копія товарно-транспортної накладної підписаної сторонами та скріпленої печатками юридичних осіб, згідно яких замовником та вантажовідправником виступає - ТОВ «Колос України 2020», вантажоодержувачем - ТОВ Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач».

Для оплати вартості товару, позивачем за первісним позовом був виставлений рахунок на оплату № 185 від 15.12.2021 на суму 389 046,20 грн.

З огляду на умови специфікації до договору, відповідач за первісним позовом повинен був оплатити отриманий від позивача за первісним позовом за видатковою накладною № 188 від 15.12.2021 на суму 389 046,20 грн. товар, протягом 10 календарних днів з дати поставки товару.

Однак, відповідач за первісним позовом, в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань лише частково здійснив оплату товару в сумі 359 205,17 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень № 3274 від 29.12.2021, № 3301 від 30.12.2021, № 953 від 08.06.2022, вартість товару в сумі 29 841,03 грн. залишена відповідачем за первісним позовом не сплаченою.

За твердженням позивача за первісним позовом станом на день підготовки даної позовної заяви наявна за відповідачем за первісним позовом заборгованість лишається не оплаченою, що і стало підставою для звернення позивача за первісним позовом із відповідним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач за первісним позовом у своєму відзиві № 26/07-22-1 від 26.07.2022 (вх. № 9308/22 від 26.07.2022) вказував, що дійсно за ним лишається несплаченим товар на суму 29 841,03 грн., отриманий на підставі Договору поставки № 1412-01 від 14.12.2021.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача за первісним позовом в частині оплати переданого на підставі Договору поставки № 1412-01 від 14.12.2021 товару, на час прийняття рішення залишається не оплаченою, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 29 841,03 грн. визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, звертаючись до суду позивач за первісним позовом, просить стягнути з відповідача за первісним позовом 6 532,33 грн. пені, 6 484,10 грн. штрафу, 7 406,95 грн. 30 % річних та 9 012,90 грн. інфляційних втрат, нарахованих неналежним виконанням своїх зобов`язань за договором.

Пукнтом 6.2 договору визначено, що в разі несвоєчасноє або неповної оплати товару, покупець зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду прострочення виконання зобов`язань незалежно від його тривалості.

Пунктом 6.4 договору визначено, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за отриманий товар більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від вартості неооплаченої партії товару, а також за користування чужими коштами, на підставі ст. 625 ЦК України, покупець сплачує постачальнику 30 відсотків річних від простроченої до сплати суми.

За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Положення ч. 1. 2. 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків: штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом перевірено наданий позивачем за первісним позовом розрахунок пені, штрафу, 30 % річних та інфляційних нарахувань та встановлено їх арифметичну вірність.

26.07.2022 через канцелярію суду від ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач» надійшов відзив № 26/07-22-1 від 26.07.2022 (вх. № 9308/22) на первісний позов, в якому останній просив суд зменшити розмір санкцій до 5 000,00 грн.

Як на підставу для зменшення відповідальності відповідач за первісним позовом посилається, зокрема, на форс-мажорні обставини, а саме військову агресію Російської Федерації проти України.

Пунктом 6.6 договору визначено, що сторони звільняються відв відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це стало наслідком обставин непереборної сили, що виникли після підписання договору в результаті подій надзвичайного характеру, які сторони не могли ні передбачити, ні запобігти розумними заходами. Такими обставинами є, але не виключно війна.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно із статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Господарський суд зазначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено та станом на теперішній час строк дії воєнного стану в Україні не припинено.

Крім того, ТПП України на підставі ст. ст. 14,14-1 Закону України "Про торгово - промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Тобто, ТПП України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і населення.

Господарський суд зазначає, що предметом спору у даній справі є заборгованість відповідача за первісним позовом за отриманий товар, строк оплати за яким настав 28.12.2021. Таким чином прострочення зобов`язання виникло раніше, аніж обставини непереборної сили, на які посилається відповідач, а саме військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:

- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).

Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.

Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду.

Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Отже, дискреційні повноваження, в тому числі суду, завжди мають межі, встановлені законом.

Суд наголошує на приписах ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, якими визначено право суду, а не обов`язок зменшувати штрафні санкції.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Як вже було зазначено, 24.02.2022 Російською Федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався Указами Президента України.

Як вбачається з матеріалів справи, офісні, виробничі та логістичні потужності відповідача за первісним позовом знаходяться у с. Плахтянка Київської області, Бучанського (Макарівського) району і, що на підставі наказу директора ТОВ «НВП «Укрзооветпромпостач» задля збереження життя та здоровя працівників товариства, з 24.02.2022 на підприємстві було оголошено простій.

27.02.2022 на території Бучанського району була зафіксована техніка окупантів, під окупацію потрапило в т.ч. і село Плахтянка, що унеможливило як здійснення відповідачем за первісним позовом господарської діяльності так й дебіторських та кредиторських відносин підприємства з контрагентами.

Згідно з інформацією, наданою Держслужбою з надзвичайних ситуацій, станом на 09.03.2022 найскладніша ситуація, яка склалась на території України, була зафіксована у Бучанському районі. Доступ до населених пунктів Бучаснкього району, в т.ч. до с. Плахтянка, був перкритий російськими окупантами. На території населених пунктів, в т.ч. с. Плахтянка були розгорнуті російські блокпости, велись бойові дії та здійснювались обстріли житлових будинків та об`єктів інфраструктури.

Зокрема, Макарівська ОТГ була під окупацією російських загарбників до 02.04.2022, проте як і після звільнення територій від окупацій відновлення життєдіяльності району потребувало значного часу.

Як зазначає, суд, наведені вище факти, зокрема окупація Бучанського (Макарівського) району), є загальновідомими обставинами, а отже в силу приписів ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

Відповідач вказує, що на підставі наказу директора ТОВ «НВП «Укрзооветпромпостач» від 25.05.2022 відновлено роботу підприємства, припинено простій з 01.06.2022.

Таким чином, дослідивши доводи сторін та матеріали справи, суд враховує ступінь виконання зобов`язання відповідачем та поведінку винної сторони: відповідачем за первісним позовом частково погашено основний борг; позивач за первісним позовом також застосував до відповідача таку міру відповідальності, як стягнення 30 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства; відсутність понесення позивачем за первісним позовом збитків, пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем за первісним позовом зобов`язання за договором, позаяк іншого матеріали справи не місять; пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не зазнає значних негативних наслідків в своєму фінансовому становищі з урахуванням стягнення 30 % річних та інфляційних втрат. Судом також враховано військову агресію Російської Федерації проти України та як наслідок введення воєнного стану на території України.

За таких обставин господарський суд вбачає підстави для зменшення штрафних санкцій, нарахованих позивачем, до 10 % від нарахованих сум, а отже господарський суд вважає, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 653,23 грн та штраф у розмірі 648,41 грн.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3 % річних (30 % за умовами договору) є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом,) (30 % за умовами договору), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Тобто, за загальним правилом нараховані позивачем інфляційні втрати та 30 % річних не підлягають зменшенню господарським судом, а відтак стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 9 012,90 грн. та 30 % річних у розмірі 7 406,95 грн.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позову частково, витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Щодо вимог за зустрічним позовом.

В обгрунтвання вимог за зустрічним позовом, позивач вказував на наявністю підстав для стягнення з ТОВ «Колос Україна 2020» збитків в розмірі 64 841,03 грн., у зв`язку із порушенням останнім умов договору та податкового законодавства, в частині реєстрації податкових накладних. Так, позивач за зустрічним позовом вказув на те, що у зв`язку з нездійсненням відповідачем за зустрічним позовом реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, він втратив право на податковий кредит. За таких підстав, позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос України 2020» на його користь збитки у розмірі 64 841,03 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Колос України 2020» заперечувало проти вимог за зустрічним позовм надавши відзив на зустрічну позовну заяву № 004 від 18.09.2022 (вх. № 23042/22), в якому зазначало про те, що останнім, на підставі Договору № 1412-01 від 14.12.2021 було здійснено поставку товару ТОВ «НВП «Укрзооветпромпостаач» за результатами якої було складено на підставі ст. 187 Податкового кодексу України податкову накладну № 29 від 15.12.2021, яка подана 08.09.2022 на реєстрацію до Єдиного державного реєстру податкових накладних, що підтверджується відповідною квитанцією № 9434237710. Однак, відповідач за зустрчнми позвом вказує на те, що реєстрацію накладної було зупинено і, що наразі останнім вживаються заходи з розблокування зупиненої податкової накладної. Відповідач за зустрічним позовом також зазначає про помилкове ототожнення позивачем за зустрічним позовом строку реєстрації податкових накладних, передбачених ст. 201 Податкового кодексу України, зі строком настання збитків в результаті втрати права на податковий кредит за такими податковими накладними.

Так, внаслідок укладення Договору поставки № 1412-01 від 14.12.2021 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Як вже було встановлено судом, 14.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Колос України 2020» (позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач» (відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, покупець) укладений Договір поставки № 1412-01 від 14.12.2021.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Колос України 2020», на виконання умов Договору № 1412-01 від 14.12.2021 було поставлено Товаристу з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач» товар - макуха соєва, у кількості 24,78 т на загальну суму 389 046,20 грн., в. т.ч. ПДВ, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 188 від 15.12.2021. Відповідна видаткова накладна підписані в двосторонньому порядку та скріплена печатками юридичних осіб.

Також, до матеріалів справи долучена копія товарно-транспортної накладної підписаної сторонами та скріплені печатками юридичних осіб, згідно яких замовником та вантажовідправником виступає - ТОВ «Колос України 2020», вантажоодержувачем - ТОВ Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач».

Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач», на виконання умов Договору № 142-01 від 14.12.2021 здійснило часткову оплату отриманого товау, що підтверджується платіжниими дорученнями № 3274 від 29.12.2021, № 3301 від 30.12.2021, № 953 від 08.06.2022, вартість товару в сумі 29 841,03 грн. залишена не сплаченою.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що попри вимоги чинного законодавства та положення договору ТОВ «Колос України 2020» не виконаний обов`язок щодо складення та реєстрації податкової накладної, в Єдиному реєстрі податкових накладних за поставлений 15.12.2021 товар податкових накладених не зареєстровано.

Спір за зустрічним позовом виник за твердженням позивача, у зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку щодо реєстрації електронної податкової накладної, що позбавило можливості позивача отримати податковий кредит за зазначену суму ПДВ, у зв`язку з чим позивач за зустрічним позовом звернувся до суду про стягнення з ТОВ «Колос України 2020» збитків у розмірі 64 841,03 грн.

Стаття 14 Податкового кодексу України визначає, що податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п.п. 14.1.178.); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п.14.1.181).

Відповідно до положень пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/ послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.7 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України 198.1. визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно із пунктом 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положення статті 201 ПК України, до яких відсилає пункт 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов`язані з оформленням і легітимацією податкової накладної. У цій нормі містяться обов`язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов`язки учасників податкових відносини, пов`язані зі складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов`язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Згідно із пунктами 200.1. - 200.4. ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізацію державну податкову політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, згідно зі статтею 16 ЦК України, є відшкодування збитків.

Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

В силу ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, предмет спору та обставини справи, Суд зазначає, що для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов`язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв`язку між порушенням стороною зобов`язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов`язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими.

Тобто, при заявлені вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. В свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Проте, при зверненні до суду з вказаним позовом Позивачем не доведено наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та втратою позивачем можливості отримання податкового кредиту на суму ПДВ, по розрахунках згідно з договором поставки.

Так, згідно з абзаців 14, 15, 19 п. 201.10 статті 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені;

для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у випадку подання щодо платника податку скарги про порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначається інформація зі скарги.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що права позивача за зустрічним позовом в разі нездійснення відповідачем за зустрічним позовом реєстрації податкових накладних підлягають захисту шляхом подання позивачем, разом з податковою декларацією, за відповідний звітний податковий період, заяви зі скаргою на дії відповідача. У цьому випадку податковим органом здійснюється перевірка дотримання вимог податкового законодавства та вживаються заходи щодо усунення виявленого порушення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 березня 2020 року по справі № 911/224/19.

Таким чином, в даному випадку необхідним елементом для стягнення збитків є доведеність протиправних дій відповідача, саме доведення факту порушення правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки, при цьому, таких доказів суду не надано.

Однак, позивачем за зустрічним позовом не було подано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження понесення ним реальних збитків в розмірі суми, яку останній не зміг зарахувати до податкового кредиту за ПДВ, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання з реєстрації податкових накладних на товар у Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому, суд звертає увагу, що відповідач за зустрічним позовом склав та направив податкову накладну до органу фіскальної служби, однак контролюючим органом було прийнято рішення про зупинення реєстрації.

Водночас, відповідно до абзаців 21, 22 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляло покупця права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлювало її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви із скаргою на такого постачальника з доданням певного пакету документів. Аналогічних висновків дотримується також Верховний Суд у своїй постанові від 10.05.2018 у справі № 917/799/17.

Отже, позивач за зустрічним позовом мав передбачену законодавством можливість здійснити заходи з метою недопущення негативних наслідків своєї господарської діяльності у зв`язку з незарахуванням сплачених ним за поставлений товар грошових коштів до податкового кредиту ПДВ.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності усіх елементів складу правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено об`єктивну та суб`єктивну сторони спричинених відповідачем за зустрічним позовом збитків, причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем за зустрічним позовом збитками саме у розмірі 64 841,03 грн., вини відповідача за зустрічним позовом у заподіянні збитків.

При цьому, суд звертає увагу, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивач за зустрічним позовом самостійно визначив підстави позову як стягнення збитків.

Зі змісту ст. 3, 173 Господарського кодексу України вбачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг).

При цьому збитки та штрафні санкції, відповідно до ст. 173, 224, 230 Господарського кодексу України, можуть нараховуватись лише за порушення або неналежне виконання саме основних зобов`язань.

Суд зазначає, що виходячи з положень ст. 173, 174 Господарського кодексу України, нездійснення реєстрації податкової накладної, відмова контролюючого органу в їх реєстрації не є порушенням з боку відповідача за зустрічним позовом правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.

Зазначення сторонами у договорі щодо гарантії складання постачальником податкової накладної та реєстрації її у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Тому, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог ст. 218, 224 ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді стягнення збитків або штрафних санкцій.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 908/3565/16.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос України 2020» про стягнення збитків у розмірі 64 841,03 грн. є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, за зустрічним позовом покладаються судом на позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укзооветпромпостач» (08030, Київська область, Бучанського району, с. Плахтянка, вул. Кавказька, 4, код ЄДРПОУ 37051349) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос України 2020» (54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 61/11, офіс 4, код ЄДРПОУ 43636764) 29 841 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот сорок одна) грн. 03 коп. заборгованості, 7 406 (сім тисяч чотириста шість) грн. 95 коп. 30 % річних, 9 012 (дев`ять тисяч дванадцять) грн. 90 коп. інфляційних нарахувань, 653 (шістсот п`ятдесят три) грн. 23 коп. пені, 648 (шістсот сорок вісім) грн. 41 коп. штрафу та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ.

3. В інші частині відмовити в задоволенні вимог за первісним позовом.

4. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрзооветпромпостач» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос України 2020» про стягнення 64 841,03 грн. відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 08.12.2022.

Суддя О.О. Христенко