Рішення

від 07.12.2022 по справі 914/1839/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2022 Справа № 914/1839/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Цех № 7, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства ТМ Фасад, м. Львів

про стягнення заборгованості в розмірі 311 929,67 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Богданов О.В. адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 681 від 29.03.2010 р.

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Цех № 7 до відповідача: Приватного підприємства ТМ Фасад про стягнення заборгованості в розмірі 311 929,67 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.08.2022 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 14.09.2022 р.

25.08.2022 р. відповідачем подано на адресу суду відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 17737/22.

02.09.2022 р. представником позивача подано відповідь на відзив з додатками за вх. № 18181/22.

14.09.2022 р. представником позивача подано на адресу суду докази понесених витрат на професійну правничу допомогу за вх. № 19085/22.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.09.2022 р. підготовче засідання у даній справі призначено на 12.10.2022 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.10.2022 р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/1839/22 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 02.11.2022 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.11.2022 р. розгляд справи по суті призначено на 23.11.2022 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.11.2022 р. розгляд справи по суті призначено на 07.12.2022 р.

07.12.2022 р. від представника позивача на адресу суду надійшла заява про зменшення позовних вимог з додатками за вх. № 4021/22, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 2 784,90 грн. 3% річних, 91 560,00 грн. штрафу за умовами договору оренди № 47/21 від 14.07.2021 р., 47 234,98 грн. заборгованості за зберігання майна, 172,22 грн. 3% річних нарахованих за зберігання майна, а також здійснити розподіл судових витрат у зв`язку із сплатою відповідачем основної заборгованості перед позивачем в розмірі 170 177,57 грн. До вказаної заяви представником позивача долучено банківські виписки про оплату відповідачем заборгованості перед позивачем, зокрема, відповідачем оплачено 03.11.2022 р. 20 000,00 грн. та 23.11.2022 року 150 177,57 грн.

07.12.2022 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, у відповіді на відзив за вх. № 18181/22 від 02.09.2022 р. з врахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог з додатками за вх. № 4021/22 від 07.12.2022 р., яку в судовому засіданні в усній формі просить вважати як заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у зв`язку із сплатою її відповідачем після відкриття провадження у справі, тобто в цій частині відсутній предмет спору, та поясненнях, наданих в судових засіданнях. Просить стягнути 14 200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, про що ним долучено підтверджуючі документи.

07.12.2022 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1839/22.

В судовому засіданні 07.12.2022 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що 14 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Цех №7» (позивач у справі) та Приватним підприємством ТМ Фасад (відповідач у справі) було укладено Договір оренди № 47/21 (надалі Договір). Позивач зазначає, що на виконання умов Договору, 09 серпня 2021 року позивачем було передано об`єкт оренди у тимчасове строкове платне користування відповідача, про що сторонами було підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди. Оскільки відповідач ухилявся від сплати оренди та повернення об`єкта оренди, 11 квітня 2022 року в односторонньому порядку орендодавцем було складено акт приймання-передачі (повернення) об`єкта оренди на підставі п. 9.4 Договору оренди. За період дії Договору оренди, відповідачеві було нараховано орендну плату, враховуючи індекс інфляції за попередній місяць, у наступному розмірі: Рахунок на оплату № 648 від 11.10.2021 р. за жовтень 2021 р. на загальну суму 30 886,24 грн.; Рахунок на оплату № 790 від 10.12.2021 р. за грудень 2021 р. на загальну суму 31 413,50 грн.; Рахунок на оплату №43 від 10.01.2022 р. за січень 2022р. на загальну суму 31 602,00 грн.; Рахунок на оплату №148 від 10.02.2022 р. за лютий 2022 р. на загальну суму 32 012,82 грн.; Рахунок на оплату № 223 від 16.03.2022 р. за березень 2022 р. на загальну суму 32 525,02 грн.; Рахунок на оплату №287 від 11.04.2022 р. за квітень 2022р. на загальну суму 11 737,99 грн. Позивач зазначає, що станом на час подання позову, відповідач не здійснив оплату за оренду згідно вказаних рахунків. Відтак, загальна сума орендної плати, яка підлягає до сплати відповідачем за договором оренди становить 170 177,57 грн. На вказану суму заборгованості, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано 3 % річних, в розмірі 2 784,90 грн. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору оренди, позивачем, на підставі п. 10.2.1 та п. 10.2.2 Договору нараховано штраф в розмірі 91 560,00 грн.

Крім того, позивач зазначає, що 11 квітня 2022 року Комісією у складі представників Товариства з обмеженою відповідальністю Цех № 7 було здійснено відкриття приміщення будівлі блоку виробничих цехів під літ. Г-1; Г-3; Г-5 площею 436,00 м.кв., що було передано орендареві, про що було складено Акт відкриття об`єкту оренди. Комісією було перевірено стан об`єкта оренди, а також зафіксовано наступне наявне майно орендаря, а саме: 4 станки (4 палетомісця), стелаж з профілями (12 палетомісць), офісні меблі та комплектуючі (10 палетомісць).

Позивачем здійснено розрахунок заборгованості відповідача за зберігання майна, на підставі п. 9.6 Договору оренди, який становить 47 234,98 грн. за період з 12.04.2022 р. до 01.08.2022 р. Крім того, позивачем здійснено нарахування 3 % річних на вказану суму заборгованості, яка становить 172,22 грн. на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відтак, позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 170 177,57 грн. основної заборгованості, 2 784,90 грн. 3% річних, 91 560,00 грн. штрафу за умовами договору оренди № 47/21 від 14.07.2021 р., 47 234,98 грн. заборгованості за зберігання майна, 172,22 грн. 3% річних нарахованих за зберігання майна, а також здійснити розподіл судових витрат. У позовній заяві позивач зазначає, що попередній (орієнтовний розрахунок) суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи становить 25 000,00 грн., витрат на професійну-правничу допомогу, належних до сплати АБ «Богданова» та судовий збір в розмірі 4 678,95 грн.

14.09.2022 р. представником позивача подано на адресу суду докази понесених витрат на професійну правничу допомогу за вх. № 19085/22, зокрема, представником позивача долучено до матеріалів справи акт виконаних робіт про надання правової (професійної правничої) допомоги від 12.09.2022 р. на суму 14 200,00 грн.

07.12.2022 р. від представника позивача на адресу суду надійшла заява про зменшення позовних вимог з додатками за вх. № 4021/22, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 2 784,90 грн. 3% річних, 91 560,00 грн. штрафу за умовами договору оренди № 47/21 від 14.07.2021 р., 47 234,98 грн. заборгованості за зберігання майна, 172,22 грн. 3% річних нарахованих за зберігання майна, а також здійснити розподіл судових витрат у зв`язку із сплатою відповідачем основної заборгованості перед позивачем в розмірі 170 177,57 грн. До вказаної заяви представником позивача долучено банківські виписки про оплату відповідачем заборгованості перед позивачем, зокрема, відповідачем оплачено 03.11.2022 р. 20 000,00 грн. та 23.11.2022 року 150 177,57 грн. основної заборгованості. В судовому засіданні в усній формі просив дану заяву розцінювати як заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, так як відповідач сплатив 170 177,57 грн. після відкриття провадження у справі, а відтак відсутній предмет спору в цій частині. В судовому засіданні 07.12.2022 р. решта позовних вимог просить задоволити, а також стягнути з відповідача на користь позивача 14 200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та здійснити розподіл судових витрат із врахуванням поданої позивачем заяви за вх. № 4021/22 від 07.12.2022 р.

Позиція відповідача.

У поданому на адресу суду відзиві на позовну заяву за вх. № 17737/22 від 25.08.2022 р. відповідач зазначає про те, що він визнає заборгованість перед позивачем в частині основного боргу у розмірі 170 177, 57 грн. При цьому, відповідач зазначає, що між ТзОВ Цех № 7 та ПП ТМ Фасад було укладено договір оренди № 47/21, за яким Позивач зобов`язувався передати Відповідачу у тимчасове оплатне користування приміщення будівлі блоку виробничих цехів під літ. Г-1; Г-3; Г-5 площею 436,00 м. кв. На жаль, у зв`язку із фінансовою нестабільністю, ПП ТМ Фасад не змогло в повному обсязі виконати своє зобов`язання, а саме повернути борг у розмірі 170 177,57 грн. за договором оренди № 47/21. На адресу ПП ТМ Фасад не надходила претензія від позивача. При отримані претензії від позивача, ПП ТМ Фасад в обов`язковому порядку надало би відповідь та знайшло би шлях до усунення заборгованості. Відповідач зазначає, що у зв`язку із воєнним станом та нестабільною економічною ситуацією ПП ТМ Фасад знаходиться у тяжкому фінансовому становищі, стягнення суми заборгованості із штрафними санкціями призведе до зупинення роботи підприємства, неможливості виплати заробітної плати. Відповідач також зазначає, що визнає основну суму боргу та не відмовляється від її сплати. До відзиву відповідача долучено фінансову звітність ПП ТМ Фасад за 2021 рік. На підставі наведеного, відповідач просить суд, основний борг у розмірі 170 177,57 грн. розтермінувати на кілька платежів та узгодити графік погашень цих платежів; відмовити у задоволені позову в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій; витрати на професійну правничу допомогу та судові витрати покласти на позивача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.

14 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Цех №7» (за договором орендодавець, позивач у справі) та Приватним підприємством ТМ Фасад (за договором орендар, відповідач у справі), було укладено Договір оренди № 47/21 (надалі Договір оренди).

Згідно п. 1.1 Договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплатне користування приміщення будівлі блоку виробничих цехів під літ. Г-1;Г-3;Г-5 площею 436,00 м.кв. (надалі-Об`єкт оренди), у стані, який відповідає умовам Договору та призначенню оренди.

Відповідно до п.5.1. Договору оренди, вартість оренди 1 кв.м. об`єкту оренди за перший місяць становить 70,00 грн. Орендна плата за перший місяць оренди з розрахунку об`єкту оренди площею 436,00 м.кв. становить 30 520,00 грн. Сума орендної плати за кожний наступний місяць розраховується згідно п. 5.1.1. Договору, а саме: для дотримання інтересів Сторін цього Договору і у зв`язку з інфляційними процесами розмір плати за кожний наступний місяць визначається за формулою А1=А* (помножити) І, при цьому А-розмір орендної плати згідно Договору, який дорівнює значенню А1 у попередньому місяці; А1-розмір орендної плати за поточний місяць; І-індекс інфляції за попередній місяць.

Згідно з п.5.3. Договору, до десятого числа кожного календарного місяця, Орендодавець виставляє Орендарю рахунок за оренду майна за поточний календарний місяць. Орендар отримує рахунок самостійно в адміністрації Орендодавця за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 207.

Орендар зобов`язаний сплатити орендну плату протягом п`яти робочих днів від дати одержання рахунку, але в будь-якому разі не пізніше 20-го числа поточного місяця за поточний місяць.

Відповідно до п.5.4. Договору оренди, щомісяця Орендодавець одночасно з рахунком за оренду майна передає Орендареві акт наданих послуг. Орендар зобов`язаний підписати та повернути Орендодавцю один підписаний примірник (оригінал) акта виконаних робіт (наданих послуг) протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту його отримання, або в той самий строк надати письмову вмотивовану відмову. У випадку неповернення (несвоєчасного повернення) підписаного акта виконаних робіт (наданих послуг) і відсутності письмової мотивованої відмови Орендаря від підписання цього акта, такий акт вважається визнаним Орендарем, а послуга прийнятою в повному обсязі (на вказану в акті суму).

На виконання умов Договору оренди, 09 серпня 2021 року позивачем було передано об`єкт оренди у тимчасове строкове платне користування відповідача, що підтверджується актом приймання-передачі (Додаток № 1 до Договору оренди № 47/21 від 14.07.2021 р.). Вказаний акт приймання-передачі підписаний повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб та долучений позивачем до матеріалів справи.

У п. 5.8 Договору оренди сторони узгодили, що орендна плата нараховується Орендодавцем і сплачується Орендарем з моменту фактичної передачі Об`єкта оренди Орендарю згідно Акту прийому-передачі до моменту фактичного повернення об`єкта оренди Орендодавцю, про що складається Акт прийому-передачі (повернення) майна.

У відповідності до п. 9.4 Договору, у разі ухилення Орендаря від повернення об`єкту оренди чи підписання акту прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди чи звільнення об`єкту оренди від майна Орендаря, Сторони домовились, що Орендодавець має право односторонньо підписати акт прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди і такий акт є підставою для проведення розрахунків та має такі самі правові наслідки для Орендаря як і двосторонній акт.

11 квітня 2022 року в односторонньому порядку орендодавцем було складено акт приймання-передачі (повернення) об`єкту оренди.

За період дії Договору оренди, відповідачеві було нараховано орендну плату, враховуючи індекс інфляції за попередній місяць, у наступному розмірі: Рахунок на оплату № 648 від 11.10.2021 р. за жовтень 2021 р. на загальну суму 30 886,24 грн.; Рахунок на оплату № 790 від 10.12.2021 р. за грудень 2021 р. на загальну суму 31 413,50 грн.; Рахунок на оплату №43 від 10.01.2022 р. за січень 2022р. на загальну суму 31 602,00 грн.; Рахунок на оплату №148 від 10.02.2022 р. за лютий 2022 р. на загальну суму 32 012,82 грн.; Рахунок на оплату № 223 від 16.03.2022 р. за березень 2022 р. на загальну суму 32 525,02 грн.; Рахунок на оплату №287 від 11.04.2022 р. за квітень 2022р. на загальну суму 11 737,99 грн.

Відповідно до долучених позивачем до матеріалів справи рахунків на оплату, загальна сума заборгованості з орендної плати відповідача перед позивачем становить 170 177,57 грн.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував, систематично порушував умови щодо своєчасної сплати орендної плати.

У відповідності до п. 9.5 Договору, у випадку наявності майна Орендаря на об`єкті оренди перелік такого майна відображається у односторонньому акті прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди, складеного згідно п.9.4. цього Договору. Такий об`єкт оренди Орендодавець вправі на підставі ст.235, ч.2 ст.236 Господарського кодексу України звільнити від майна Орендаря. При цьому, Орендар підтверджує те, що передбачена цим пунктом можливість звільнення об`єкту оренди від майна Орендаря, є врегульованим Сторонами особливим способом захисту прав Орендодавця в розумінні ст.19 Цивільного кодексу України. Застосування такого заходу оперативного впливу виключатиме будь-яку відповідальність Орендодавця, у тому числі за можливі збитки (у т.ч. упущену вигоду), завдані Орендарю. Орендар зобов`язується у будь-якому випадку відшкодувати витрати Орендодавця на звільнення об`єкту оренди від майна Орендаря та витрати на зберігання майна Орендаря.

Відповідно до п. 9.6 Договору, вартість зберігання Орендодавцем майна Орендаря згідно акту прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди, становить 500,00 грн. за одне палетомісце за місяць зберігання та сплачується Орендарем до 5-го числа поточного місяця за попередній місяць.

11 квітня 2022 року Комісією у складі представників Товариства з обмеженою відповідальністю Цех № 7 Сабашук Є.О., Богданова О.В. та Вітіва О.Я. було здійснено відкриття приміщення будівлі блоку виробничих цехів під літ. Г-1; Г-3; Г-5 площею 436,00 м.кв., що було передано орендареві, про що було складено Акт відкриття об`єкту оренди. Комісією було зафіксовано наступне наявне майно орендаря, а саме: 4 станки (4 палетомісця), стелаж з профілями (12 палетомісць), офісні меблі та комплектуючі (10 палетомісць).

Позивачем здійснено розрахунок заборгованості відповідача за зберігання майна, який становить 47 234,98 грн. за період з 12.04.2022 р. до 01.08.2022 р. Крім того, позивачем здійснено нарахування 3 % річних на вказану суму заборгованості, яка становить 172,22 грн. на підставі ст. 625 ЦК України.

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за користування об`єктом оренди, позивач змушений був звернутися до суду про примусове стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій.

07.12.2022 р. від представника позивача на адресу суду надійшла заява про зменшення позовних вимог з додатками за вх. № 4021/22, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 2 784,90 грн. 3% річних, 91 560,00 грн. штрафу за умовами договору оренди № 47/21 від 14.07.2021 р., 47 234,98 грн. заборгованості за зберігання майна, 172,22 грн. 3% річних нарахованих за зберігання майна, а також здійснити розподіл судових витрат, у зв`язку із сплатою відповідачем основної заборгованості перед позивачем в розмірі 170 177,57 грн. До вказаної заяви представником позивача долучено банківські виписки про оплату відповідачем заборгованості перед позивачем, зокрема, відповідачем оплачено 03.11.2022 р. 20 000,00 грн. та 23.11.2022 року 150 177,57 грн. основної заборгованості. Вказану заяву позивача, суд розцінює як заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 170 177,57 грн., так як подача такої заяви є процесуальним правом позивача, згідно ст. 46 ГПК України та не порушує прав та інтересів сторін Договору та третіх осіб.

Оцінка суду.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір оренди № 47/21 від 14.07.2021 р., у зв`язку з чим набули взаємних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір оренди № 47/21 від 14.07.2021 р. за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно із ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Предметом Договору оренди, згідно з п.1.1. визначено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове оплатне користування приміщення будівлі блоку виробничих цехів під літ. Г-1;Г-3;Г-5 площею 436,00 м.кв., у стані, який відповідає умовам Договору та призначенню оренди.

Вказаний Договір оренди укладений на термін до 28 лютого 2022 року, проте у п. 5.8 Договору оренди, сторони передбачили, що орендна плата нараховується Орендодавцем і сплачується Орендарем з моменту фактичної передачі Об`єкта оренди Орендарю згідно Акту прийому-передачі до моменту фактичного повернення об`єкта оренди Орендодавцю, про що складається Акт прийому-передачі (повернення) майна.

Позивач повністю виконав взяті на себе зобов`язання щодо укладеного Договору оренди, що підтверджується долученим до матеріалів справи актом приймання-передачі від 09.08.2021 р., який підписаний повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб. У вказаному акті зазначено, що орендар підтверджує, що об`єкт оренди знаходиться в належному стані та придатний до використання згідно умов Договору оренди на момент підписання цього акту.

Пунктом 4.4 Договору оренди передбачено, що об`єкт оренди вважається переданим орендарю з дня підписання акту приймання-передачі об`єкта оренди.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами умов Договору оренди.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

За приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

У пункті 5.3. Договору оренди сторони передбачили, що до десятого числа кожного календарного місяця, Орендодавець виставляє Орендарю рахунок за оренду майна за поточний календарний місяць. Орендар отримує рахунок самостійно в адміністрації Орендодавця за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 207.

Орендар зобов`язаний сплатити орендну плату протягом п`яти робочих днів від дати одержання рахунку, але в будь-якому разі не пізніше 20-го числа поточного місяця за поточний

місяць.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач взятих на себе зобов`язань зі сплати орендної плати, зазначеної в п. 5.3. Договору оренди у встановлений строк не провів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 170 177,57 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.12.2022 р. від представника позивача на адресу суду надійшла заява про зменшення позовних вимог з додатками за вх. № 4021/22, яку суд розцінює як заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 170 177,57 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що відповідачем оплачено основну заборгованість перед позивачем в розмірі 170 177,57 грн., суд вважає за необхідне задоволити заяву позивача за вх. № 4021/22 від 07.12.2022 р. та закрити провадження у справі стосовно позовної вимоги позивача до відповідача в частині про стягнення основного боргу у сумі 170 177,57 грн. згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (відсутній предмет спору у цій частині).

Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Стосовно решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 9.5 Договору оренди, у випадку наявності майна Орендаря на об`єкті оренди перелік такого майна відображається у односторонньому акті прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди, складеного згідно п.9.4. цього Договору. Такий об`єкт оренди Орендодавець вправі на підставі ст.235, ч.2 ст.236 Господарського кодексу України звільнити від майна Орендаря. При цьому, Орендар підтверджує те, що передбачена цим пунктом можливість звільнення об`єкту оренди від майна Орендаря, є врегульованим Сторонами особливим способом захисту прав Орендодавця в розумінні ст.19 Цивільного кодексу України. Застосування такого заходу оперативного впливу виключатиме будь-яку відповідальність Орендодавця, у тому числі за можливі збитки (у т.ч. упущену вигоду), завдані Орендарю. Орендар зобов`язується у будь-якому випадку відшкодувати витрати Орендодавця на звільнення об`єкту оренди від майна Орендаря та витрати на зберігання майна Орендаря.

Відповідно до п. 9.6 Договору оренди, вартість зберігання Орендодавцем майна Орендаря згідно акту прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди становить 500,00 грн., за одне палетомісце за місяць зберігання та сплачується Орендарем до 5-го числа поточного місяця за попередній місяць.

11 квітня 2022 року Комісією у складі представників Товариства з обмеженою відповідальністю Цех № 7 Сабашук Є.О., Богданова О.В. та Вітіва О.Я. було здійснено відкриття приміщення будівлі блоку виробничих цехів під літ. Г-1; Г-3; Г-5 площею 436,00 м.кв., що було передано орендареві, про що було складено Акт відкриття об`єкту оренди. Комісією було зафіксовано наступне наявне майно орендаря, а саме: 4 станки (4 палетомісця), стелаж з профілями (12 палетомісць), офісні меблі та комплектуючі (10 палетомісць).

Позивачем здійснено розрахунок заборгованості відповідача за зберігання майна, який становить 47 234,98 грн. за період з 12.04.2022 р. до 01.08.2022 р.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним договору оренди № 47/21 від 14.07.2021 р. чи визнання неукладеним в певній частині.

Вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором (ст. 610 ЦК України) покладається на позивача. Водночас, стаття 614 ЦК України зобов`язує відповідача надати докази відсутності вини у неналежному виконанні зобов`язання.

Отже, при пред`явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов`язання, він звільняється від обов`язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов`язання лежить на боржникові.

Позивач довів факт порушення відповідачем зобов`язання щодо виплати у належної позивачу орендної плати та порушення строків щодо повернення об`єкта оренди, а також щодо заборгованості відповідача перед позивачем за зберігання майна на підставі п. 9.6 Договору.

Враховуючи фактичні обставини справи, суд констатує, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 47 234,98 грн. заборгованості за зберігання майна.

Щодо нарахованих позивачем 3 % річних на заборгованість з орендної плати в розмірі 2 784,90 грн. та 3 % річних за зберігання майна в розмірі 172,22 грн., суд зазначає наступне.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань).

Відповідно до постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд, перевіривши, здійснений позивачем розрахунок 3% річних встановив, що такий проведений згідно з чинним законодавством і в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Щодо нарахованого позивачем штрафу в розмірі 91 560,00 грн., суд зазначає наступне.

У п. 10.2 Договору оренди сторони погодили, що за несвоєчасне здійснення Орендарем платежів за даним договором (сплата орендної плати та (або) комунальних платежів), Орендар сплачує на користь Орендодавця штраф: пункт 10.2.1 Договору при затримці платежів на строк від двох до п`ятнадцяти днів, орендар сплачує на користь орендодавця штраф у розмірі 6 104,00 грн. Пункт 10.2.2. Договору - при затримці платежів на строк більше, як на шістнадцять днів, Орендар сплачує на користь Орендодавця штраф, передбачений п. 10.2.1 у подвійному розмірі, додатково до суми штрафу, вказаної у п. 10.2.1 договору.

На підставі вказаного пункту Договору, позивачем нараховано штраф у розмірі згідно п. 10.2.1 Договору: жовтень 6 104,00 грн., листопад - 6 104,00 грн., грудень - 6 104,00 грн., січень - 6 104,00 грн., лютий - 6 104,00 грн. Згідно п. 10.2.2 Договору: жовтень 12 208,00 грн., листопад - 12 208,00 грн., грудень - 12 208,00 грн., січень - 12 208,00 грн., лютий - 12 208,00 грн.

Штраф нарахований позивачем на загальну суму 91 560,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Перевіривши розрахунок штрафу, суд дійшов висновку, що такий нараховано правомірно, і до стягнення з відповідача підлягає 91 560,00 грн. штрафу.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, яке викладено у відзиві на позовну заяву за вх. № 17737/22 від 25.08.2022 р., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Конституційний Суд України у рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 вказав, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні, суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру», а у системному розумінні цієї норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

У постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17 зазначено: «На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003. Таким чином, питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення».

Розстрочення означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду обґрунтоване тяжким фінансовим становищем відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача виникла за період жовтень 2021 року - квітень 2022 року, має тривалий характер, відповідачем не виконуються грошові зобов`язання, у боржника було достатньо часу на погашення заборгованості частинами.

Слід зазначити, що обов`язковою умовою надання розстрочки є, зокрема, не тільки обставини, підтверджені належними доказами щодо об`єктивної неможливості виконати рішення суду у строк, які до того ж, мають бути винятковими, але й реальна можливість виконання такого рішення в подальшому.

Суд звертає увагу на ту обставину, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання рішення суду порушує також і матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього.

Слід зазначити, що фінансове становище стягувача, у свою чергу залежить і від ступеня виконання заявником рішення у даній справі.

Необхідною умовою задоволення клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Відповідач не обґрунтував належними, достовірними, допустимими доказами винятковість обставин, що ускладнять виконання рішення суду.

Як стягувач так і боржник є комерційними підприємствами та несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Відтак, невиконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг може негативно відобразитись на господарській діяльності позивача.

Саме лише посилання відповідача на важке фінансове становище не може бути підставою для задоволення клопотання про розстрочення рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги тривалий час існування боргу, відсутність будь-яких доказів в обґрунтування обставин, на які відповідач покликається, як на підставу для розстрочення виконання рішення суду, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, враховуючи ступінь вини відповідача у виникненні заборгованості, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог із врахуванням заяви позивача за вх.№ 4021/22 від 07.12.2022 р., яка судом розцінена як заява про закриття провадження в частині стягнення з відповідача основної заборгованості з орендної плати в розмірі 170 177,57 грн.

Судові витрати.

У зв`язку із закриттям провадження в частині стягнення з відповідача 170 177,57 грн. основної заборгованості та задоволення позову в решті частині позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2 126,28 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У поданій позовній заяві за вх. № 2007 від 10.08.2022 р., позивач зазначає, що попередній (орієнтовний розрахунок) суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи становить 25 000,00 грн. витрат на професійну-правничу допомогу, належних до сплати АБ «Богданова».

14.09.2022 р. представником позивача подано на адресу суду докази понесених витрат на професійну правничу допомогу за вх. № 19085/22, зокрема, представником позивача долучено до матеріалів справи акт виконаних робіт про надання правової (професійної правничої) допомоги від 12.09.2022 р. на суму 14 200,00 грн.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Слід зазначити, що відповідач у справі - ПП ТМ Фасад у відзиві на позовну заяву за вх. № 17737/22 від 25.08.2022 р., просить витрати на професійну правничу допомогу та судові витрати покласти на позивача.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 1 статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Позивачем долучено до матеріалів справи, як докази понесення витрат на професійну правничу допомогу наступні документи, а саме: договір про надання правової (професійної правничої) допомоги від 17.02.2022 р., акт виконаних робіт про надання правової (професійної правничої) допомоги від 12.09.2022 р. на суму 14 200,00 грн.

В судовому засіданні 07.12.2022 р. адвокат Богданов О.В. представник позивача просив стягнути з відповідача 14 200,00 грн. за надання правової (професійно-правничої) допомоги позивачу.

Як встановлено з матеріалів справи, 17 лютого 2022 року, між Адвокатським бюро Богданова (за договором Бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю Цех № 7 (за договором Клієнт) було укладено договір про надання правової (професійної правничої) допомоги.

Пунктом 1.1. договору від 17 лютого 2022 року передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Бюро зобов`язується надати Клієнту визначену цим Договором правову (професійну правничу) допомогу щодо захисту інтересів останнього у судах України усіх інстанцій, у справі про стягнення з ПП «ТМ ФАСАД» заборгованості за договором оренди № 47/21 від 14 липня 2021 р. З іншого боку, Клієнт зобов`язується сплатити за виконану роботу визначений у даному Договорі плату та гонорар успіху, відшкодувати додаткові витрати, пов`язані з виконанням доручення Клієнта.

Згідно з п. 1.2 договору, адвокатом, що уповноважений діяти за даним Договором від імені Бюро є адвокат Богданов Олександр Васильович, який діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 681, виданого 29 березня 2010 року Вінницькою КДКА.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача у даній справі представляв адвокат Богданов О. В.

Повноваження адвоката Богданова О. В. підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 681 від 29.03.2010 р., ордером на надання правничої (правової) допомоги серії АВ № 1005142 від 17.02.2022 р., які долучено до матеріалів справи.

Слід зазначити, що саме з вини відповідача спір доведено до суду, його поведінка не сприяла вирішенню спору у позасудовому порядку, у зв`язку з чим, позивач змушений був скористатись послугами адвоката. Виконана адвокатами робота повинна бути оплачена, порядок нарахування суми витрат на професійну правничу допомогу прозорий та зрозумілий.

Суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу, повинен брати до уваги саме умови договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлена представником позивача сума на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є співмірною із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, розмір витрат підтверджено поданими у справі доказами.

Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 14 200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 126, 129, ч. 1, п.2 ч. 3 ст. 202, п. 2 ч. 1, ч.ч. 3,4 ст. 231, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Задоволити заяву позивача за вх. № 4021/22 від 07.12.2022 р.

2. Закрити провадження у справі стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача: Приватного підприємства ТМ Фасад (79041, м. Львів, вул. Народна, буд. 3; код ЄДРПОУ № 13811562) основного боргу в сумі 170 177,57 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (відсутній предмет спору).

3. Позовні вимоги стосовно решти позовних вимог задоволити повністю.

4. Стягнути з відповідача: Приватного підприємства ТМ Фасад (79041, м. Львів, вул. Народна, буд. 3; код ЄДРПОУ № 13811562) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Цех № 7 (79041, м. Львів, вул. Городоцька, 207; код ЄДРПОУ № 42604993) 2 784,90 грн. 3% річних, 91 560,00 грн. штрафу за умовами договору оренди № 47/21 від 14.07.2021 р., 47 234,98 грн. заборгованості за зберігання майна, 172,22 грн. 3% річних нарахованих за зберігання майна, 14 200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, 2 126,28 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 09.12.2022 р.

Суддя Долінська О.З.