Рішення

від 08.12.2022 по справі 916/2440/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/2440/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2440/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (вул. Шулявська, № 5, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 14289688) в особі філії «Інфоксводоканал» (вул. Басейна, № 5, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 26472133)

до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу «Ленінський-30» (вул. Балківська, № 30, корп. Б, м. Одеса, 65110, код ЄДРПОУ 20997998)

про стягнення 104 168,71 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Ленінський-30», в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01.03.2022 по 01.09.2022 у сумі 104168,71 грн.

Позовну заяву обґрунтовано неналежним виконанням Житлово-будівельним кооперативом «Ленінський-30» своїх зобов`язань за договором на послуги водопостачання та водовідведення №67/1 від 01.11.2000 щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг у період з 01.03.2022 по 01.09.2022.

Як стверджує позивач, згідно з п. 1.1, 1.2 договору він надає послуги з подачі питної води та прийому стічних вод на об`єкти відповідача, а останній зобов`язується своєчасно оплачувати надані йому послуги водопостачання та водовідведення.

При цьому позивач зазначає, що пп.2.3.8 п.2.3 договору відповідач зобов`язується надавати щомісячно за встановленою формою з 1-е по 5-е число у письмовому вигляді відомості про водоспоживання. При їх ненаданні в строк позивач проводить розрахунок відповідно до Правил водокористування.

В свою чергу, пунктами 3.1, 3.2, 3.3, 3.7 договору встановлено, що облік спожитої води здійснюється за показниками приладів обліку води, встановлених на об`єктах відповідача, а сплата за послуги водопостачання та водовідведення проводяться щомісячно до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача. Обсяг скинутих відповідачем в каналізацію стічних вод застосовується рівним спожитому обсягу води, або встановлюється по прибору обліку стоків.

Разом з тим, як зауважує позивач, за адресами об`єктів відповідача знаходяться субспоживачі, на яких відкриті окремі особові рахунки. Від наданих відповідачем обсягів водокористування вираховуються обсяги водокористування субспоживачів відповідно даних їх водолічильників.

За ствердженням позивача, відповідно до умов договору, розрахунок заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення у спірний період здійснювався ним за показниками приладів обліку води за березень 2022 - серпень 2022, які надавалися відповідачем за допомогою особового кабінету на офіційному сайті філії «Інфоксводоканал», а також за тарифами затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.12.2022 №2841.

В зв`язку з тим, що відповідач не сплачував надані йому послуги у повному обсязі, у нього за період з 01.03.2022 по 01.09.2022 створилась заборгованість у розмірі 104 168,71 грн, у зв`язку з чим Філією «Інфоксводоканал» було надіслано відповідачу досудове попередження із зазначенням суми боргу, однак, як вказує позивач, заборгованість сплачена не була.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2022 позовна заява вх.№ 2529/22 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

26.09.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області було прийнято позовну заяву (вх.№ 2529/22 від 21.09.2022) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2440/22. Справу № 916/2440/22 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала суду від 26.09.2022, яку суд надіслав відповідачу за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута на адресу суду, проте останнім не отримана за причиною «адресат відсутній за вказаною адресою».

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи (фізичної особи - підприємця) - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того пунктом сьомим статті 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Частиною 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, повернення відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме: ухвала суду надсилалась на електронну адресу відповідача, що зазначена позивачем у позовній заяві.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Таким чином, судом протягом всього періоду розгляду справи здійснювалися спроби повідомлення відповідача за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем; матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Отже, суд констатує небажання відповідача висловити свою правову позицію у даному спорі. При цьому в ухвалі суду по справі судом було роз`яснено про те, що інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує .

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Враховуючи, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Пономарьов проти України», рішенні від 26.04.2007 по справі «Олександр Шевченко проти України», рішенні від 14.10.2003 по справі «Трух проти України».

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення позивача та відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв`язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв`язку з відповідачем, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судової повістки (ухвали суду).

Таким чином, суд вважає, що відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням інформації по справі на всі відомі суду засоби зв`язку з відповідачем.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах «Савенкова проти України», no. 4469/07, від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України», no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

08.12.2022 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

01.11.2000 між Житлово-будівельним кооперативом «Ленінський-30» (абонент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» було укладено договір про надання послуг водопостачання та водовідведення (для населення) №67/1, відповідно до п.1.1 якого водоканал надає послуги з подачі питної води та приймання стічних вод на об`єкти абонента, відповідно до Додатків № 1,2, 3, які щорічно до 15 листопада кожного року направляються водоканалу.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що абонент своєчасно сплачує надані йому послуги водопостачання та водовідведення, експлуатує та утримує водопровідні та каналізаційні мережі, прилади та пристрої на них в належному стані у відповідності з встановленими Правилами переліченими в п.2.1. даного договору і діючим законодавством.

Відповідно пп.2.3.8 п.2.3 договору відповідач зобов`язується щомісячно за встановленою формою з 1-е по 5-е число у письмовому вигляді надавати відомості про водоспоживання абонента та фактичну оплату населенням послуг водокористування за попередній місяць. При їх ненаданні в строк водоканал проводить розрахунок відповідно до Правил водокористування.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3, 3.7 договору встановлено, що облік спожитої води здійснюється за показниками приладів обліку води, встановлених на об`єктах абонента відповідно до даних додатків № 1, 2, 3. Сплата за послуги водопостачання та водовідведення проводяться щомісячно до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок водоканала. Оплата здійснюється за тарифами, затвердженими у встановленому дійсним законодавством порядку. У випадку зміни тарифів, діючих на момент укладення договору, оплата абонентом наданих йому послуг здійснюється за новими тарифами, без зміни інших умов договору. Обсяг скинутих абонентом в каналізацію стічних вод застосовується рівним спожитому обсягу води, або встановлюється по прибору обліку стоків.

Пунктом 3.11 договору визначено, що в розрахунках між абонентом та субабонентом водоканал не приймає участі та спори по таким розрахункам не розглядає.

Відповідно п.5.3 договору він діє з 01.11.2000 року до 01.11.2005 року. Договір вважається продовженим на наступні 5 років, якщо за місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про його зміну або припинення його дії.

Сторонами до договору на послуги водопостачання та водовідведення підписано додаток № 1 Відомості про дислокацію об`єктів ЖБК «Ленінський-30», адресою якого визначено: вул. Балківська, № 30Б, м. Одеса, 65110.

12.04.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» та Житлово-будівельним кооперативом «Ленінський-30» була укладена додаткова угода № 52/1 до договору на послуги водопостачання та водовідведення № 67/1 від 01.11.2000, згідно з якою сторони погодили п. 2.2.3. змінити та доповнити, виклавши у наступній редакції: « 2.2.3. Виробник має право:

2.2.3.1. вимагати своєчасної та повної сплати послуг, наданих споживачу.

2.2.3.2. відмовитись від виконання зобов`язань, пов`язаних з наданням послуг водопостачання та водовідведення у разі порушення споживачем умов даного договору в частині своєчасної та повної сплати послуг водопостачання та водовідведення, та інших платежів, передбачених «Правилами водокористування» та «Правилами прийому стічних вод», а також умовами дійсного договору у разі виникнення заборгованості.

2.2.3.3. перевіряти технічний стан водопостачання споживача на предмет наявності витоків, нераціонального використання питної води, стан приладів обліку води.

2.2.3.4. спільно з представником споживача знімати покази приладів обліку води.

Пунктом 7 додаткової угоди сторони погодили змінити п. 2.3.8 договору, відповідно до умов якого, щомісячно, за встановленою формою з 19 по передостанній робочий день місяця в письмовому вигляді надавати відомості про водопостачання своїх об`єктів. При їх ненаданні у визначений строк (але не більше 2-х місяців), виробник проводить розрахунок послуг водопостачання-водовідведення за середньодобовими витратами за попередні два розрахункових місяця. Наступне визначення об`ємів водокористування здійснюється за нормами споживача.

У п. 8. додаткової угоди сторони погодили пункт 3.7 договору змінити, виклавши його в наступній редакції: «об`єми стоків, відведених споживачем, приймаються рівними обсягами спожитої води або визначаються за показами приладу обліку стоків у відповідності з п. 3.14, 5.29 «Правил водокористування».

Згідно п.10 термін дії вказаного договору в частині надання послуг водопостачання і водовідведення було подовжено до 31.12.2015, з автоматичною пролонгацією договору на наступні п`ять років, якщо за місяць до його закінчення сторони не прийдуть до згоди внести зміни або припинити його дію.

Окрім того, 08.05.2013 між сторонами укладено додаткову угоду до договору на послуги водопостачання та водовідведення № 67/1 від 01.11.2000, з п. 2 якої вбачається, що сторони погодили перший абзац п. 1.1. викласти в наступній редакції: «Виробник надає послуги з централізованого водопостачання (подача холодної питної води на об`єкти споживача), а також з централізованого водовідведення (приймання стічних вод, холодного та гарячого водопостачання, скинутих споживачем в систему комунальної каналізації), у відповідності до дислокації об`єктів».

Судом досліджено наданий позивачем розрахунок боргу відповідача за період з 01.03.2022 року по 01.09.2022 року, відповідно до якого заборгованість відповідача за спірний період становить 104168,71 грн.

Відповідно до умов договору, Правил водокористування №190 в редакції чинній у період виникнення боргу, розрахунок заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01.03.2022 по 01.09.2022 здійснювався позивачем відповідно до показників приладів обліку води відповідача, що підтверджуються Звітом по абоненту 26012 через особистий кабінет наданими відповідачем, а також за тарифами, затвердженими Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2841 від 22.12.2021 року.

Судом встановлено, що за адресою об`єкту відповідача знаходяться субспоживачі, на яких відкриті окремі особові рахунки. Від наданих відповідачем обсягів водокористування вираховуються обсяги водокористування субспоживачів відповідно даних їх водолічильників, які складають: за квітень 2022 1 м3; за травень 2022 - 1 м3, за червень 2022 - 1 м3, за липень 2022 - 7 м3; за серпень 2022 2 м3.

У зв`язку з несплатою відповідачем у визначені договором строки вартості наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення (послуги водопостачання, послуги водовідведення, обслуговування та заміна комерційного вузла обліку), позивач звернувся до відповідача із досудовим попередженням від 02.09.2022 №81015, в якому повідомив про наявність у відповідача заборгованості станом на 02.09.2022 в розмірі 104168,71 грн та необхідність її погашення протягом 5-ти днів з моменту отримання цього попередження.

Оскільки, відповідач не здійснив оплату за договором у повному обсязі у строк, визначений у договорі, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.

Вищевказані обставини підтверджується матеріалами справи, поясненнями позивача та не спростовані відповідачем.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За змістом ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з водопостачання та водовідведення між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 27.06.2008 № 190.

Предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;

споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач;

колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;

індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до ч.1 ст. 9 названого Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно положень ст.12 названого Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач). Істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є: 1) перелік послуг; 2) вимоги до якості послуг; 3) права і обов`язки сторін; 4) відповідальність сторін за порушення договору; 5) ціна послуги; 6) порядок оплати послуги; 7) порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги; 8) строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання.

Статтею 1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» передбачено, що питне водопостачання - діяльність, пов`язана з виробництвом, транспортуванням та/або постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та/або систем питного водопостачання; водовідведення - діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод.

Положеннями ст.19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» визначено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення.

Приписи абз.1 ч.2 ст.22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» встановлюють, що споживачі питної води зобов`язані: своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначається Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008. Ці Правила є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (пункт 1.1 Правил №190).

В п. 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 р. № 190, (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), зазначено, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги».

Пунктом 3.1. Правил №190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Згідно з пунктом 3.7 Правил №190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Пунктами 3.14 та 3.15 Правил № 190 в редакції, яка діяла у період, за який стягується борг, встановлено, що у разі відсутності у споживача засобів обліку на каналізаційних випусках кількість стічних вод визначається за кількістю води, що надходить з мереж централізованого водопостачання та з інших джерел. Споживачі, шо мають власні водозабори і скидають стічні води до мереж централізованого водовідведення. при відсутності засобів обліку стічних вод подають виробнику дані про об`єм та показники якості стічних вод відповідно до умов договору.

В п. 4.10 вказаних Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України відображені вимоги щодо визначення об`єму стічних вод.

Відповідно до пункту 5.1. Правил №190 облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Пунктами 1 та 5 розділу V Правил № 190 в поточній редакції передбачено, шо споживачі, які приєднані або мають намір приєднатися до систем централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення. зобов`язані забезпечити наявність у них засобів вимірювальної техніки, за умови їх відповідності вимогам Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки (далі - вузли комерційного обліку).

Споживачі, шо мають власні водозабори і скидають стічні води до систем централізованого водовідведення. зобов`язані встановити комерційний прилад обліку стічних вод у місці приєднання мереж водовідведення споживача до мережі водовідведення виконавця послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення та надавати щомісячні дані щодо об`єму та показників якості стічних вод відповідно до умов договору.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Так, укладений між сторонами по справі договір на послуги водопостачання та водовідведення є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Жодна із сторін з заявою про припинення дії договору - не зверталась. Таким чином, договір є діючим та підлягає виконанню, а відповідач є споживачем за укладеним з позивачем вищевказаним договором на послуги водопостачання та водовідведення.

Відповідно до додаткової угоди №52/1 договір діє до 31.12.2015, але після 31.12.2015 відповідач продовжував та продовжує отримувати послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що підтверджується інформацією по абоненту 26012 та звітами по водоспоживанню.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Відповідно до Постанови НКРЕКП № 2841 від 22.12.2021 були встановлені наступні тарифи: на централізоване водопостачання - 17,916 грн. за 1 м3 з ПДВ (14,93 грн. за 1м3 без ПДВ); на централізоване водовідведення - 17,244 грн. за 1 м3 з ПДВ (14,37 грн. за 1 м3 без ПДВ).

Так, з наданого позивачем до суду обґрунтованого розрахунку наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення, що позивачем фактично надавались послуги водопостачання з 01.03.2022 по 01.09.2022 року включно.

Як зазначалось вище, умовами п. 3.2., 3.3. договору № 67/1 передбачено порядок оплати відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення. Однак, відповідач не сплачував щомісячно вказані послуги, як передбачено умовами договору, у зв`язку з чим у відповідача існує заборгованість по цим послугам за період з 01.03.2022 по 01.09.2022.

При цьому положеннями п. 3.1 договору встановлено, що облік спожитої води здійснюється за показниками приладів обліку води, встановлених на об`єктах абонента.

Як з`ясовано судом, нарахування за послуги водопостачання та водовідведення у спірному періоді здійснювались позивачем відповідно до показників водолічильників на підставі звітів відповідача про водоспоживання за березень - серпень 2022 року, які передавалися ним на електронну пошту ТОВ «Інфокс», а також за тарифами, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2841 від 22.12.2021.

Враховуючи наведене у сукупності, обов`язок споживача з оплати наданих послуг водопостачання та водовідведення встановлений законом та договором.

В п. 3.7 договору передбачено, що об`єм стоків, відведених від споживача, приймаються рівними об`ємам спожитої води або визначаються за показами приборів обліку стоків у відповідності з п. 3.14, 5.29 Правил водокористування.

Так, з огляду на те, що на об`єкті відповідача не встановлено лічильник стоків води, відповідно до п. 3.7 договору кількість об`ємів стічних вод у спірному періоді складалася із обсягу витрат води (за показаннями засобів обліку).

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем не виконані належним чином зобов`язання за спірним договором № 67/1 від 01.11.2000 щодо сплати за надані позивачем послуги у встановлений договором строк, суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення. Наразі несплатою позивачу суми заборгованості за надані згідно договору № 67/1 від 01.11.2000 послуги з водопостачання та водовідведення, відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Отже, вірність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 104168,71 грн. відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді («Руїс Торіха проти Іспанії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами («Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» в якому зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення, оскільки не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та задоволення позовних вимог в повному обсязі, судовий збір в сумі 2481,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Ленінський-30» (вул. Балківська, № 30, корп. Б, м. Одеса, 65110, код ЄДРПОУ 20997998) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (вул. Шулявська, № 5, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 14289688) в особі філії «Інфоксводоканал» (вул. Басейна, № 5, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 26472133) суму заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення у розмірі 104 168 (сто чотири тисячі сто шістдесят вісім) грн 71 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 08 грудня 2022 р.

Суддя О.В. Цісельський