Постанова

від 21.11.2022 по справі 465/1064/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/1064/19 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С.

Провадження № 22-ц/811/332/22 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

секретаря: Салати Я.І.

з участю: представника Львівської міської ради Гордєєвої О.В., представника Християнської євангельської церкви «Гефсиманія» - Стеха Ю.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафо» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафо» до Християнської євангельської церкви «Гефсиманія», за участі третьої особи Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Львівський ліхтар» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу самовільно встановленої огорожі, -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафо» до Християнської євангельської церкви «Гефсиманія», за участі третьої особи Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Львівський ліхтар» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу самовільно встановленої огорожі відмовлено.

Рішення суду оскаржило ТзОВ « Сафо».

В апеляційній скарзі посилається на те, що факт наявності перешкод у доступі до земельної ділянки через спільний проїзд підтверджується Актом Львівського комунального підприємства «Львівський ліхтар» від 04 лютого 2019 року, відповідно до якого релігійною громадою ХЄЦ "Гефсиманія" самовільно встановлено огорожу за адресою АДРЕСА_1 , що знаходиться на землях спільного користування, згідно ухвали Львівської міської ради.

На думку скаржника всі недоліки зазначеного акту, які наводяться судом, є надуманими й не спростовують його дійсності, а перекриття спільного проїзду дійсно не дає можливості його використання.

Також зазначає, що наявність перешкод у користуванні земельною ділянкою стверджується дослідженими судом матеріалами справи №465/2459/19, у тому числі Постановою про притягнення представника відповідача ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності від 22 квітня 2019 року №205-ДК/0081 за ст. 55 КУпАП та актами.

При цьому постанова про адміністративне правопорушення від 22 квітня 2019 року, станом на сьогоднішній день не скасована, а її оскарження не спростовує дійсності акту обстеження, на підставі якого вона була складена.

Вказує, що наявність інших спорів у тому числі щодо встановлення сервітуту, на які в оскаржуваному рішенні покликається суд першої інстанції, а також листа Львівського комунального підприємства «Львівський ліхтар» від 16 листопада 2018 року із зверненням Голові МВК Франківського району про можливість приведення до попереднього стану самочинно захопленої території у зв`язку з встановлення ТзОВ "Сафо" без дозвільних документів огорожі висотою 1,5 м, довжиною 35 м, за адресою АДРЕСА_1 не спростовує факту здійснення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення представника Львівської міської ради Гордєєва О.В. та представника Християнської євангельської церкви «Гефсиманія» - Стеха Ю.Я. на заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 з кадастровим №4610136900:04:004:0028 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №832090, а Товариству з обмежено відповідальністю «САФО» належить земельна ділянка з кадастровим номером 4610136900:04:004:0027 за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку (т. 1 а.с. 21).

Християнській Євангельській Церкві «Гефсиманія» на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 0, 1500 га, яка перебуває в комунальній власності з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038 за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №175806. Зазначений державний акт виданий на підставі ухвали Львівської міської ради №2816 від 09.07.2009 "Про користування релігійними громадами і релігійними організаціями земельними ділянками".

Вказані земельні ділянки позивачів та відповідача межують між собою.

Як убачається з п. 9 Додатку до вказаної ухвали ЛМР функціональне користування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 - для обслуговування церкви 0,15 га в т.ч. 0, 013 для спільного проїзду.

З кадастрового плану земельної ділянки видно, що земельна ділянка площею 0,013 га зазначена, як "обмежене землекористування та рекомендовано до заключення сервітутної угоди".

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вважав, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

Судова юрисдикція це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, визначено у статті 20 ГПК України.

Так, частиною 1 статті 20 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачалося, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах між суб`єктами господарювання.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

За змістом статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.

Як встановлено з матеріалів справи, спір, який є предметом розгляду виник з приводу відносин між суб`єктами господарювання, крім цього ОСОБА_1 у даній справі діє як фізична особа - підприємець, керівник ТзОВ «Сафо», інші учасники справи є юридичними особами, відтак ця справа повинна розглядатися в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2021 року не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України та ухвалене з порушенням норм процесуального права, що в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, ч. 2 ст. 377 ЦПК України є підставою для його скасування із закриттям провадження у справі.

Керуючись ч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 4 ч. 1 ст. 374, ч.ч. 1, 2 ст. 377, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафо» - задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2021 року скасувати.

Провадження по справі закрити.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Сафо» та ОСОБА_1 про наявність у них права протягом десяти днів з дня отримання ними відповідної постанови звернутись до Львівського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою підсудністю.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженоюу касаційномупорядку шляхомподачі касаційноїскарги безпосередньодо судукасаційної інстанціїпротягом тридцятиднів здня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 07 грудня 2022 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколоти Т.І.