Рішення

від 09.12.2022 по справі 120/6858/22

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 грудня 2022 р. Справа № 120/6858/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Погребищенської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Погребищенської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивачів, бездіяльністю відповідача щодо неналежного розгляду їх клопотань про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення орієнтовною площею по 2,00 га кожна, на території Ширмівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства та просять зобов`язати відповідача затвердити відповідні проекти землеустрою.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.08.2022 року дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.

19.09.2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що на засіданні 18 сесії 8 скликання розглянуто клопотання позивачів про затвердження проектів землеустрою, однак за результатами голосування проекти рішень не набрали достатньої кількості голосів депутатів на їх підтримку, що відображено у протоколі 18 сесії міської ради. Водночас , позивачі географічно ніяк не пов`язані з Погребищенською територіальною громадою та веденням особистого селянського господарства на її території. Більше того, на думку відповідача, сумнівним є сама можливість та реальність намірів ведення такого господарства позивачами на території громади.

Разом з тим відповідач зазначає, що земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства можуть передаватись фізичним особам виключно для ведення селянського господарства. Однак, в матеріалах справи немає жодних доказів того, що позивачами створено господарства, а також не надано жодного документа, що підтверджував би досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Крім того, відповідач просить суд врахувати, що рішення щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність приймається не менш як двома третина голосів депутатів від загального складу ради. При цьому депутати за будь-яке рішення голосують на власний розсуд, керуючись своїми власними переконаннями і правосвідомістю, на які вплинути неможливо. Тому позивачі неправомірно ставлять імперативну вимогу про зобов`язання міської ради прийняти рішення щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Тому, відповідач вважає, що Погребищенською міською радою не допущено протиправної бездіяльності при вирішенні клопотань позивачів, та просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив наступне.

В жовтні 2021 року позивачі звернулися до відповідача із клопотаннями про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Ширмівської сільської ради Погребищенської територіальної громади.

До клопотань долучено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.

Листами Погребищенської міської ради від 03.11.2021 № 7240, 7241, 7239 позивачам повідомлено про те, що на засіданні 18 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради рішення про затвердження проектів землеустрою не було підтримано більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Вважаючи таку бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною, позивачі звернулися до суду з метою захисту своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Частиною першою та другою статті 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться в тому числі у разі:

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивачі виявили бажання набути в межах норм безоплатної приватизації право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства у спосіб затвердження проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га кадастровий номер 0523488200:01:001:0142, 0523488200:01:001:0141, 0523488200:01:001:0140 на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

При цьому, на засіданні 18 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради від 28.10.2021 рішення про затвердження проектів землеустрою не було підтримано більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі вказують, що нормами Земельного кодексу України на Раду покладено обов`язок розглянути клопотання та прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою або мотивоване рішення про відмову у його затвердженні. Однак, жодного із двох рішень відповідачем не прийнято.

Надаючи оцінку даним доводам позивачів, суд зазначає наступне.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,00 га.

Згідно частини 1 статті 122 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 9 статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Аналізуючи статтю 118 ЗК України та інших пов`язаних з нею норм цього Кодексу, можна дійти висновку, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, процедура безоплатного отримання земельних ділянок громадянами чітко регламентується законом. Така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо вирішення "земельного" питання. У світлі вимог частини 2 статті 19 Конституції України дотримання зазначеними органами встановленої законом процедури є обов`язковим.

Відповідно до частини 8 статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Судом встановлено, що бажані для позивачів земельні ділянки відносяться до земель комунальної власності, а відтак повноваженнями щодо розгляду поданих клопотань про затвердження проектів землеустрою про відведення у власність земельних ділянок наділена Погребищенська міська рада.

Правовий статус Погребищенської міської ради визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР).

Стаття 26 Закону № 280/97-ВР передбачає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.

Так, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, серед іншого, відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР).

Згідно частин 1, 2 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, аналізуючи в сукупності норми ч. 9 ст. 118, ч. 8 ст. 186 ЗК України та ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР, суд зазначає, що при вирішенні клопотання громадянина про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки із земель комунальної власності, у місцевої ради виникає обов`язок розглянути таке клопотання у передбачений законом строк (протягом двох тижнів з дня отримання проекту) і прийняти одне з наступних рішень: 1) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність; 2) про відмову у затвердженні документації із землеустрою.

При цьому, відповідно до ч. 10 ст. 186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021), рішення органу місцевого самоврядування щодо відмови у затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому рішенні, а також якщо підстава для відмови виникла після прийняття попереднього рішення. Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Відповідно до ч. 15 ст. 46 Закону № 280/97-ВР порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні.

Отже, підготовка і розгляд питань, вирішення яких належить до повноважень ради, виносяться на пленарні засідання ради і регулюється окрім Закону № 280/97-ВР ще й Регламентом ради. Це стосується і клопотань позивачів про затвердження проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, оскільки окремої процедури розгляду таких питань законодавством України не передбачено.

Відповідно до ст. 1 Регламенту Погребищенської міської ради (далі Регламент) порядок діяльності ради, її органів та посадових осіб визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про запобігання корупції», іншими законодавчими актами, статутом територіальної громади, цим Регламентом та Положенням про постійні комісії ради.

Регламент ради є обов`язковим для виконання всіма депутатами, міським головою та іншими посадовими особами місцевого самоврядування. Регламент встановлює порядок скликання і проведення сесії ради, формування виконавчих органів ради, порядок прийняття рішень та звітів, порядок здійснення контрольної діяльності, прийняття рішень та спеціальними процедурами, процедуру діяльності депутатів, посадових осіб та органів ради (ст. 2 Регламенту).

Згідно ст. 10 Регламенту рада проводить свою роботу сесійно. Сесії ради складаються з пленарних засідань ради і засідань постійних комісій ради, що проводяться у перерві між пленарними засіданнями.

Відповідно до ст. 22 Регламенту чергові сесії ради скликаються за розпорядженням міського голови в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць. Аналогічні норми містяться в ч. 5 ст. 46 Закону № 280/97-ВР.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ст. 65 Регламенту).

При цьому, слід зазначити, що за наслідком розгляду саме на пленарних засіданнях органу місцевого самоврядування питань щодо земельних відносин, приймається одне із двох рішень, зокрема затверджується проект або мотивована відмова у затвердженні.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 05.05.2020 у справі № 826/8858/16, від 18.06.2020 у справі № 826/8108/16.

На час пред`явлення позову, за наслідком розгляду клопотань позивачів відповідачем не прийнято мотивованого рішення щодо відмови (із зазначенням недоліків документації та причин відмови) або затвердження проекту із землеустрою.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що клопотання позивачів у встановлений законом термін розглянуто, однак рішення не прийнято по тій причині, що за проект рішення не було проголосовано достатньою кількістю депутатів, що свідчить про протиправну бездіяльність Погребищенської міської ради.

В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення суб`єкта владних повноважень про затвердження проекту землеустрою чи відмову у її затвердження, свідчить про те, що відповідач в межах наданих йому ЗК України повноважень не прийняв жодного із передбачених рішень.

При розгляді справи підлягає врахуванню правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 23.11.2021 в справі № 580/704/21, який полягає у тому, що неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою не може підміняти рішення про відмову у такому затвердженні.

Земельний кодекс України не передбачає випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатами заяви про затвердження проекту землеустрою може не прийняти позитивного або негативного для заявника рішення (про затвердження або про відмову у затвердженні проекту землеустрою).

Верховний Суд у постанові від 23.11.2021 (справа № 580/704/21) дійшов висновку, що відсутність рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою або відмову у її затвердженні, після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи, свідчить про допущення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач діяв не у спосіб, передбачений Земельним кодексом України, оскільки не прийнято мотивованого рішення із чітким зазначенням усіх підстав відмови за наслідком розгляду поданих позивачами клопотань, а тому така поведінка відповідача, із урахуванням правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 23.11.2021 (справа № 580/704/21), є проявом її протиправної бездіяльності.

До того ж суд зазначає, що аналіз норм частини 10 ст. 186 КАС України підкреслює особливу важливість прийняття відповідачем рішення у спосіб зазначення усіх підстав для відмови у затвердженні документації із землеустрою (недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію). Адже повторна відмова можлива лише у випадку, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому рішенні, або ж якщо підстава для відмови виникла після прийняття попереднього рішення.

Зазначаючи чіткий та вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні документації Рада по - перше, надає можливість заявнику оскаржити таке рішення та висловити незгоду із усіма чи окремими її мотивами, а по - друге, у випадку коли заявник визнає зазначені у рішенні недоліки, йому надається можливість усунути такі недоліки чим створюються гарантії визначеності у розгляді її земельного питання, оскільки повторна відмова із аналогічних підстав не допускається.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем не наведено передбачених ч. 8 ст. 186 ЗК України підстав для відмови у затвердженні поданих позивачами проектів землеустрою, суд доходить висновку про дотримання позивачами усіх умов для прийняття єдиного правомірного за цих обставин рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність.

Щодо аргументів відзиву про те, що жоден із позивачі географічно не пов`язаний з Погребищенською територіальною громадою де намагається отримати у власність земельну ділянку, то суд оцінює їх критично із таких мотивів.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

Із вказаними приписами Основного Закону узгоджується п. "б" ч. 1 ст. 5 ЗК України, в силу якого одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян.

Норми Земельного кодексу України які врегульовують порядок безоплатної приватизації земельних ділянок не містять правил, які б давали підстави вважати, що при визначенні місцезнаходження бажаної для приватизації земельної ділянки зацікавлена особа повинна враховувати власне місце проживання та/або місце знаходження земельної ділянки. В іншому випадку можна було б стверджувати про їх дискримінаційний характер та суперечність загальному правилу про рівність громадян незалежно від їх місця проживання.

Відтак, твердження відповідача не має під собою правового підґрунтя.

Відносно доводів Ради про відсутність у позивачів правдивої мети здійснювати діяльність із ведення особистого селянського господарства та відсутність у них можливостей, засобів, знань та навиків для реального використання земельних ділянок у відповідності до вимог ст. 121 ЗК України, варто зазначити наступне.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Відповідно до ст. 7 вказаного Закону члени особистого селянського господарства мають право, серед іншого, самостійно господарювати на землі, передавати земельні ділянки особистого селянського господарства фізичним або юридичним особам в оренду відповідно до закону, здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва, тобто здійснювати діяльність на свій розсуд і ризик.

При цьому, згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України особа яка претендує на передачу їй земельної ділянки повинна надати документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі лише у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Водночас при отриманні безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства норми Земельного кодексу України не вимагають у зацікавленої особи надавати додаткові документи про практичний досвід роботи у сільському господарстві, навички такої діяльності чи реального зайняття сільськогосподарською діяльністю на момент звернення до компетентного органу із клопотанням.

Більше того, частиною 6 ст. 118 ЗК України заборонено органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Не надано Раді повноважень вимагати додаткові документи й на етапі затвердження документації із землеустрою.

Відтак, доводи відзиву не спростовують висновків про неправомірну бездіяльність відповідача при розгляді клопотань позивачів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду у передбачений законодавством спосіб клопотань позивачів про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Щодо вимог позивачів про затвердження проектів землеустрою, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд формував висновок, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі «Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»).

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі», п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України», п. 29).

Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Як правило, суд обмежений у повноваженнях зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти чітке рішення у тому випадку, коли прийняття такого рішення пов`язане із реалізацією дискреційних публічно - владних управлінських функцій таким суб`єктом.

Такий висновок узгоджується із нормою ч. 4 ст. 245 КАС України.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнято Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен затвердити технічну документацію із землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити технічну документацію із землеустрою. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 по справі № 400/1350/19.

В силу вимог підпунктів 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії або обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 КАС України).

Враховуючи, що за обставин коли позитивний проект рішення ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність особи земельної ділянки не був підтриманий більшістю голосів депутатів без жодних пояснень щодо прийняття такого рішення та без посилання на наявність законних підстав для не затвердження проекту, або ж наявність інших об`єктивних перешкод для прийняття позитивного рішення, суд вважає, що покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути клопотання позивачів про затвердження проектів землеустрою буде неефективним, не захистить порушених прав позивачів та не вирішить існуючий між сторонами публічно-правовий спір, а лише надалі продовжить невизначеність у правовідносинах між сторонами.

Відтак, вимоги позивачів про зобов`язання затвердити проекти землеустрою та передачу у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області підлягають задоволенню.

Таким чином, перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд доходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити повністю.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивачів належить стягнути понесені ними витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн. кожному, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Погребищенської міської ради щодо не розгляду клопотань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність площею по 2,00 га кожному для ведення особистого селянського господарства на території Ширмівської сільської ради Погребищенської територіальної громади.

Зобов`язати Погребищенську міську раду прийняти рішення, яким затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передати у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0523488200:01:001:0142 для ведення особистого селянського господарства на території Ширмівської сільської ради Погребищенської територіальної громади.

Зобов`язати Погребищенську міську раду прийняти рішення, яким затвердити ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передати у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0523488200:01:001:0141 для ведення особистого селянського господарства на території Ширмівської сільської ради Погребищенської територіальної громади.

Зобов`язати Погребищенську міську раду прийняти рішення, яким затвердити ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передати у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0523488200:01:001:0140 для ведення особистого селянського господарства на території Ширмівської сільської ради Погребищенської територіальної громади.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Погребищенської міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_2 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Погребищенської міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_3 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Погребищенської міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачі:

ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 );

ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Відповідач:

Погребищенська міська рада (код ЄДРПОУ: 03772654, адреса: вул. Б. Хмельницького, 77, м. Погребище, Вінницька область, 22200)..

Суддя Чернюк Алла Юріївна