Рішення

від 08.12.2022 по справі 460/17722/21

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 грудня 2022 року м. Рівне№460/17722/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 дотретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2) про визнання протиправними дій та вчинення певних дій.

Позивач просить суд:

-визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати судді Кузнецовського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, передбаченого статтею 39 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями;

-зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області нарахувати та виплатити судді Кузнецовського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на підставі ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений на 01 січня 2020 року, щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40 відсотків вказаного посадового окладу, з утримання з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду із застосуванням ст.29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", відповідач-1 діяв з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав та гарантій незалежності судді.

Ухвалою суду від 28.12.2021 прийнято адміністративну справу до розгляду, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.01.2022, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області (далі третя особа), встановлено відповідачам та строк для подання відзиву на позов тривалістю 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

21.01.2022 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області подано відзив на позовну заяву, згідно з яким, відповідно до ч.ч.1, 3 ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-IX), у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги з тимчасової непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47230,00грн на місяць.

Отже, відповідач-1 як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ).

При цьому, Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, а правовідносини у цій справі виникли до прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене, відповідач-1 просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю (а.а.с.33-39).

Відповідач-2 відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав. Враховуючи вимоги ч.6 ст.162 КАС України суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

24.01.2022 Головним управлінням Державної казначейської служби України в Рівненській області подано пояснення у справі, за змістом яких відповідачем правомірно здійснювалося обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди відповідно до закону, чинного на момент здійснення таких обмежень, а відтак позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню (а.а.с.40-46).

Підготовче засідання у справі 27.01.2022 не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючої судді. Ухвалою суду від 09.02.2022 підготовче засідання відкладено на 24.02.2022.

Ухвалою суду від 24.02.2022 підготовче засідання відкладено на 24.03.2022, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою суду від 24.03.2022 підготовче засідання відкладено до закінчення в Україні воєнного стану.

Ухвалою суду від 12.07.2022 підготовче засідання призначено на 25.08.2022.

У підготовчому засіданні 25.08.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 15.09.2022.

У судовому засіданні 15.09.2022 розгляд справи відкладено на 06.10.2022.

Ухвалою від 06.10.2022 суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 07.12.2022 відмовлено у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про зупинення провадження у справі.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позовну заяву та пояснення третьої особи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Указом Президента України від 20.02.2010 №200/2010 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Кузнецовського міського суду Рівненської області строком на п`ять років (а.а.с.9-10).

Наказом голови Кузнецовського міського суду Рівненської області від 15.03.2010 №18-к ОСОБА_1 зараховано в штат Кузнецовського міського суду Рівненської області на посаду судді з 15 березня 2010 року з посадовим окладом згідно з штатним розписом (а.с.14).

Указом Президента України від 02.11.2017 №348/2017 "Про призначення суддів" Зейкана І.Ю. призначено на посаду судді Кузнецовського міського суду Рівненської області безстроково (а.а.с.11-13).

У період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 відповідачем було обмежено десятьма мінімальними розмірами заробітних плат, що підтверджується довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області від 07.12.2021 №151 (а.с.19).

Згідно з довідкою про доходи від 07.12.2021 №1235-04/21, виданою Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області, у зазначений період судді Зейкану І.Ю. було нараховано та не виплачено у зв`язку із встановленим обмеженням 136748,92грн суддівської винагороди (а.с.19).

Позивач, вважаючи дії відповідача-1 щодо обмеження виплати суддівської винагороди протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 (далі Закон №1402-VIII), визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено ст.29 наступного змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)."

Судом встановлено та відповідачами не заперечувалося, що позивачу було обмежено виплату суддівської винагороди з 18.04.2020.

Відповідно до ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (ч.9 ст.135 Закону №1402-VIII)

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із ст.126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 19.11.2013 №10-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11-р/2018, від 18.02.2020 №2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (п.2 мотивувальної частини Рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, пп.2.2 п.2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 №3-рп/2013, пп.3.2., пп.3.3 п.3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).

Відповідно до п.62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (п.77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019).

Наведені положення Конституції України, позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України:

"Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин" (абз. 3-7 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007);

"Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України" (абз.8 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007);

"Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин" (абз.2 п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007);

"законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абз.абз.3, 4 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008);

"словосполучення "держава прагне", на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.

Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами i навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної i правової" (абз.абз.2,3 пп.3.2, абз.2 пп.3.3 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 № 26-рп/2008).

Отже, Закон №553-ІХ в частині зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Статтею 149 Закону №1402-VIII передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Відповідач-1 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (зокрема, на 2020 рік).

Під час розгляду справи судом встановлено та сторонами не заперечувалося, що зміни до кошторису Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо зменшення бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2111 "Заробітна плата" Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносилися.

Таким чином, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, є відповідальним за виплату суддівської винагороди в обмеженому розмірі, адже доказів того, що у зв`язку з прийняттям Закону №553-ІХ Державна судова адміністрація України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів, вносила зміни до кошторису Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області шляхом зменшення бюджетних асигнувань на виплату суддівської винагороди, суду не надано.

Отже, Державна судова адміністрація України виділила Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Рівненській області кошти для виплати суддівської винагороди з урахуванням вимог ст.135 Закону №1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), проте відповідач-1 розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ (далі - Закон №294-ІХ), зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі є результатом протиправних дій відповідача-1.

Поряд з цим, суд зазначає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону №294-ІХ, всупереч вимогам ч.2 ст.130 Конституції України та ст.135 Закону №1402-VIII, а також висновкам Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач-1, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону №294-ІХ, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Однак, необхідність виконання відповідачем-1, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, вимог чинного законодавства не змінює правової природи дій щодо обмеження суддівської винагороди, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії діяльності суддів.

Відповідно до ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до ч.ч.5-8 ст.135 Закону №1402-VIII, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом №1402-VIII, на що безпосередньо вказує ч.2 ст.130 Конституції України.

Тобто, Закон №1402-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює встановлення розміру суддівської винагороди.

Суд зазначає, що при наявності розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Оскільки Законом №553-IX не скасовано норму Закону №1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди, то при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватися вимогами ст.135 Закону №1402-VIII.

Поряд з цим, суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ.

Отже, положення Закону №294-ІХ зі змінами, Закону №553-ІХ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення.

У сукупності викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

При цьому, як зазначено судом вище, Рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону №553-ІХ прийнято 28 серпня 2020 року.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, положення ч.ч.1, 3 ст.29 Закону №294-ІХ та абз.9 п.2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону №553-ІХ втрачають чинність з 28.08.2020.

Суд зазначає, що доказів нарахування та виплати позивачу невиплаченої у зв`язку з застосуванням обмежень суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідачем-1 суду не надано.

Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI) та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" (далі - Порядок № 845).

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №4901-VI ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Підпунктом 3 пункту 25 Порядку № 845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому положення пунктів 28-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.

Суд зазначає, що з 2004 року в Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів.

Оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів, Державної судової адміністрації України, є окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів"), то безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, лише за цією бюджетною програмою.

Крім того, суд враховує позицію Верховного Суду у постанові від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020, у якій колегія суддів виснувала, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди (п.54).

Висновки аналогічного характеру викладено в постанові Верховного Суду від 18.08.2022 у справі № 640/30439/20.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі"Пантелеєнко проти України" (заява №11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (п.77).

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Доран проти Ірландії" ("Doran v. Ireland", заява №50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.06.2006 у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ("Salah Sheekh v The Netherlands", заява №1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У сукупності викладеного, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди у сумі 136748,92грн за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".

Одночасно суд наголошує, що згідно із п.171.1 ст.171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є, відповідно, обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума недоотриманої суддівської винагороди позивача визначена без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець у порядку, визначеному законом.

Згідно з ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не довели обставини, на яких ґрунтуються їх заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Отже, позов підлягає до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат згідно зі ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18квітня 2020року по 27серпня 2020року із застосуванням ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020рік".

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду у сумі 136748 (сто тридцять шість тисяч сімсот сорок вісім) гривень 92коп. (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів) за період з 18квітня 2020року по 27серпня 2020року шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".

Рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць (зокрема, у розмірі недоплаченої суми за квітень 2020 року) 15639 (п`ятнадцять тисяч шістсот тридцять дев`ять) гривень 62 коп. виконується негайно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач-1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області (вул.Симона Петлюри, буд.10, м.Рівне, 33028; ідентифікаційний код юридичної особи 26259988).

Відповідач-2 Державна судова адміністрація України (вул.Липська, буд.18/5, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи 26255795).

Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області (вул.Симона Петлюри, буд.13, м.Рівне, 33028; ідентифікаційний код юридичної особи 38012494).

Рішення складено 08 грудня 2022 року.

Суддя О.М. Дудар