Рішення

від 29.11.2022 по справі 902/216/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2022 р. Cправа № 902/216/21

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плай Сервіс", 27500, Кіровоградська обл., місто Світловодськ, вулиця Грушевського, будинок 33, квартира 73, ідентифікаційний код юридичної особи 37918030

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи", 21018, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Литвиненко-Вольгемут Марії, будинок 31-А, ідентифікаційний код юридичної особи 39189072

про стягнення 2 218 105,53 гривень

за участю представників:

від позивача - Дьяченко А.А., у порядку самопредставництва

від відповідача - адвокат Каленяк Е.А., згідно ордеру

В С Т А Н О В И В:

09.03.2021 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Плай Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" про стягнення 2 578 805, 53 гривень заборгованості, у тому числі 360 700, 00 гривень основного боргу, 2 218 105, 53 гривень пені, що виникла у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №14/06/3 від 14.06.2019 в частині здійснення своєчасної оплати за отриманий товар.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2022 справу № 902/216/21 передано на розгляд судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою суду від 05.07.2022 прийнято справу № 902/216/21 до свого провадження, розгляд справи почато спочатку за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 02.08.2022 об 11:00 год.

02.08.2022 до суду від представника позивача надійшла заява (вх. № 01-34/6290/22 від 02.08.2022 ) про зменшення розміру позовних вимог.

У вказаній заяві представник позивача зазначає про сплату заборгованості відповідачем у частині основного боргу у розмірі 360 000,00 гривень та просить стягнути з відповідача 700,00 гривень основного боргу.

У судовому засіданні 02.08.2022 року суд зобов`язав представника позивача надати докази сплати заборгованості, постановив ухвалу про відкладення розгляду заяви про зменшення розміру позовних вимог, відкладення підготовчого засідання у справі № 902/216/21 на 26.08.2022 року о 10:00, яку занесено до протоколу судового засідання.

16.08.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у справі №902/216/21 (вх. №01-34/6716/22 від 16.08.2022) у якому відповідач проти позову заперечує з підстав зазначених у ньому, у задоволенні позову просить відмовити.

16.08.2022 до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення № б/н від 15.08.2022 (вх. № 01-34/6718/22 від 16.08.2022) щодо заяви про зменшення позовних вимог.

16.08.2022 до суду від представника відповідача надійшла заява № б/н від 15.08.2022 (вх. № 01-34/6720/22 від 16.08.2022). У поданій заяві представник відповідача зазначає, що перебуватиме у відпустці з 17.08.2022 по 31.08.2022, а тому просить відкласти підготовче засідання у справі на іншу дату.

25.08.2022 до суду від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 01-34/7001/22 від 25.08.2022) про долучення до матеріалів справи доказів часткової оплати заборгованості з додатками.

25.08.2022 до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення № б/н від 25.08.2022 (вхідний № 01-34/7022/22).

Ухвалою суду від 26.08.2022 продовжено строк підготовчого провадження по справі №902/216/21 на 30 днів, відкладено підготовче засідання у справі № 902/216/21 на 09.09.2022 о 14:30 год.

Ухвалою суду від 09.09.2022 відкладено підготовче засідання у справі № 902/216/21 на 23.09.2022 о 14:30 год.

22.09.2022 на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 22.09.2022 (вх. № 01-34/8018/22 від 22.09.2022) про долучення до справи доказів.

23.09.2022 до суду від представника позивача в електронному (вх. № 01-34/8029/22 від 23.09.2022) та у паперовому вигляді (вх. № 01-34/8025/22 від 23.09.2022) надійшли пояснення № б/н від 22.09.2022 із інформацією щодо поставки товару та здійснення платежів за договором поставки № 14/06/3 від 14.06.2019 року.

Представником позивача у судовому засіданні 23.09.2022 надано суду клопотання № б/н від 22.09.2022 про долучення до справи доказів у паперовому варіанті.

У судовому засіданні 23.09.2022 року суд постановив ухвали про прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог, долучення доказів до матеріалів справи, зобов`язав позивача виконати вимоги ухвали суду від 09.09.2022 про надання документально обгрунтованого розрахунку заявлених позовних вимог щодо нарахування пені у повному обсязі, постановив ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 14.10.2022 року о 14:30, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 14.10.2022 представником позивача подано клопотання про долучення до справи доказів від 14.10.2022 та заяву про зменшення розміру позовних вимог, стягнення 2 218 105,53 гривень пені, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору поставки № 14/06/3 від 14.06.2019 року.

Представник відповідача щодо долучення доказів до матеріалів справи, зменшення розміру позовних вимог не заперечив.

У судовому засіданні суд постановив ухвали про долучення доказів до матеріалів справи, прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу та здійснення подальшого розгляду справи з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.10.2022 із вимогами про стягнення 2 218 105,53 гривень пені, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору поставки № 14/06/3 від 14.06.2019 року, які занесено до протоколу судового засідання

Також у судовому засіданні суд постановив ухвали про задоволення клопотання представників сторін про відкладення підготовчого засідання та про продовження строку для надання доказів до 24.10.2022, постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 01.11.2022 року о 14:30, які занесено до протоколу судового засідання.

28.10.2022 до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення № б/н від 21.10.2022 (вх. № 01-34/9110/22 від 28.10.2022).

01.10.2022 до суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 01.11.2022 (вх. № 01-34/9246/22 від 01.11.2022) про проведення підготовчого засідання без участі позивача та призначення справи до розгляду у режимі відеоконференції.

Ухвалою від 01.11.2022 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/216/21, призначено справу № 902/216/21 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 29.11.2022 о 14:15 год. та задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача (у режимі відеоконференції) та представник відповідача.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити з підстав зазначених у відзиві.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 29.11.2022 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Плай Сервіс" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" 2 578 805, 53 гривень заборгованості, у тому числі 360 700, 00 гривень основного боргу, 2 218 105, 53 гривень пені, що виникла у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №14/06/3 від 14.06.2019 в частині здійснення своєчасної оплати за отриманий товар.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, стягнення 2 218 105,53 гривень пені, що нарахована у зв`язку із несвоєчасною оплатою за договором поставки № 14/06/3 від 14.06.2019 року, яку прийнято судом.

Таким чином, предметом розгляду є вимога про стягнення з відповідача 2 218 105,53 гривень пені, що нарахована у зв`язку із несвоєчасною оплатою поставленого позивачем товару за договором поставки №14/06/3 від 14.06.2019.

Відповідач у поданому до суду відзиві у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

На обгрунтування своїх заперечень зазначив, що за період з 04.09.2020 по 01.03.2021 року заборгованості не існувало. Позивач не повідомляв відповідача, що кошти, які сплачуються за товар поставлений в період з 01.09.2020 року по 02.02.2021 року зараховуються на погашення заборгованості, що виникла раніше та не пред`являв жодних претензій до відповідача щодо наявної заборгованості.

Відповідач зазначив, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами виникнення заборгованості, а саме з якого періоду часу почалось прострочення оплати за кожною конкретною накладною та коли за кожною накладною здійснювалося погашення заборгованості.

Посилаючись на статті 551 ЦК України, 233 ГК України відповідач зазначив, що суд має право зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій та просив суд, у разі визнання обгрунтованими позовних вимог позивача щодо стягнення пені врахувати, що свої зобов`язання за договором відповідач виконав повністю, доказів заподіяння збитків та негативних наслідків викликаних простроченням позивач не надав.

У письмових поясненнях позивач зазначив, що у відзиві на позов відповідач не спростував неналежне виконання взятих на себе договірних обов`язків щодо вчасних розрахунків за кожною поставкою товару, а також наявної станом на 01.09.2020 року заборгованості в загальній сумі 7 353 219,48 грн.

Зазначив також, що станом на 09.12.2020 року відповідачем було виконано обов`язок по оплаті поставленого товару до 01.09.2020 року, тому позивач з 09.12.2022 року почав зараховувати кошти, що надходили від відповідача в рахунок погашення боргу за поставками, що були здійснені з 04.09.2020 року та аналогічним чином здійснював зарахування сплачених сум у подальшому.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14 червня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Плай Сервіс" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 14/06/3 (далі - договір).

Згідно пунктів 1.1., 1.3. договору сторони погодили, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується передати нафтопродукти, у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та повністю оплатити його ціну (вартість). Загальна кількість товару, що передається за цим договором у власність покупця, сторонами не обмежується і визначається на підставі фактичного обсягу поставленого (переданого у власність) товару.

Відповідно до пункту 2.4 договору факт поставки (передачі у власність) товару в рамках цього договору може підтверджуватися або актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки (передачі у власність) товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній або в акті приймання-передачі товару. Продавець не несе відповідальності за пошкодження чи втрату товару з моменту поставки (передачі) його покупцеві відповідно до умов цього пункту та пункту 2.1. цього договору.

Пунктом 2.6 договору сторони погодили, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на переданий товар є документом, який засвідчує факт передачі у власність товару, а також засвідчує остаточні узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) товару. Кожна видаткова накладна (акт приймання-передачі) на переданий товар є невід`ємною частиною цього договору.

Умови оплати врегульовано сторонами у розділі 3 договору.

Згідно пункту 3.1. договору ціна (вартість) кожної окремої партії товару узгоджується сторонами та зазначається у відповідних видаткових накладних (актах приймання-передачі) на переданий товар.

Положеннями пункту 3.6 договору сторони встановили, що покупець здійснює 100 відсоткову оплату за товар протягом 10 календарних днів, від дати поставки, яка визначена у видатковій накладній.

У розділі 5 сторони врегулювали умови відповідальності сторін за договором.

Пунктом 5.1. договору сторони погодили, що за невиконання та/або неналежне виконання умов цього договору винна сторона несе відповідальність в порядку, визначеному чинним законодавством України та цим договором.

Відповідно до пункту 5.3. договору кожна зі сторін, яка неналежним чином виконує свої грошові зобов`язання (зокрема, несвоєчасно розраховується за поставлений (переданий у власність) товар за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,5% (нуль цілих п`яти десятих) відсотка від несвоєчасно перерахованої (простроченої) суми за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день неперерахування цієї суми).

У пункті 5.5. договору сторони погодили, що позовна давність за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється сторонами даного договору тривалістю в три роки.

Відповідно до пункту 8.1. договору, договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31 грудня 2019 року. Розірвання (припинення) цього договору допускається лише за взаємною письмовою згодою обох сторін.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.

Додатковими угодами від 12.12.2019, від 09.12.2020 року сторонами продовжено строк дії договору №14/06/3 від 14.06.2019 року до 31 грудня 2020 та до 31 грудня 2021 року відповідно.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань по оплаті отриманого товару, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 2 218 105, 53 гривень пені.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором поставки №14/06/3 від 14.06.2019 року пені у розмірі 2 218 105, 53 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем за період з 14.06.2019 по 02.02.2021 на користь відповідача здійснено поставку товару на загальну суму 74 669 588, 48 гривень, що підтверджується видатковими накладними (т.1 арк. спр. 103-229), актами звірки взаєморозрахунків (т.5 арк.спр. 144-162), платіжними дорученнями (т.1 арк. спр. 230-249, т.2. арк. спр. 1-249, т.3. арк.спр.1-249, т.4 арк.спр. 1-33), письмовими поясненнями сторін та визнається сторонами.

В силу положень частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Під час дії договору сторонами складалися акти звірки взаєморозрахунків за червень 2019 року; за липень 2019 року; за серпень 2019 року; за період 01.08.2019-20.08.2019; за період 01.10.2019-13.11.2019; за період 01.01.2020-19.01.2021; за період 01.12.2020-11.01.2021; за період 01.12.2020-25.01.2021; за період 01.01.2021-22.02.2021; за період 01.02.2021-01.03.2021, які містять підписи уповноважених представників сторін та скріпленні печатками сторін (т.5.арк.спр. 144-162).

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, а також доказів повернення позивачу товару.

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2020-14.01.2020 року погоджена заборгованість ТОВ "Глобал Енерджи" станом на 14.01.2020 року складала 9 684 069,28 гривень (т. 5 арк. спр.7).

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за 2020 рік з 15.01.2020 року по 01.09.2020 року (включно) позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 14 547 150,20 грн. Згідно вказаного акту відповідач з 15.01.2020 року по 01.09.2020 року здійснив оплату поставленого товару на суму 16 878 000,00 гривень та станом на 01.09.2020 року за відповідачем обліковувалася заборгованість у розмірі 7 353 219,48 гривень (9 684 069,28 гривень + 14 547 150,20 гривень - 16 878 000,00 гривень = 7 353 219,48 гривень) ( т.5 арк. спр.7-9, 90-100)

Спір між сторонами у справі виник з приводу прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати товару поставленого за договором поставки №14/06/3 від 14.06.2019 року за період з 04.09.2020 по 02.02.2021 року на підставі видаткових накладних № 96 від 04.09.2020 року, № 107 від 10.09.2020, № 123 від 18.09.2020, № 127 від 22.09.2020, № 134 від 25.09.2020, № 145 від 30.09.2020, № 152 від 05.10.2020, № 174 від 13.10.2020, № 192 від 19.10.2020, № 208 від 27.10.2020, № 229 від 03.11.2020, № 243 від 12.11.2020, № 258 від 23.11.2020, № 277 від 02.12.2020, № 283 від 08.12.2020, № 300 від 23.12.2020 та № 24 від 02.02.2021.

Судом встановлено, що позивачем згідно видаткових накладних № 96 від 04.09.2020 року, № 107 від 10.09.2020, № 123 від 18.09.2020, № 127 від 22.09.2020, № 134 від 25.09.2020, № 145 від 30.09.2020, № 152 від 05.10.2020, № 174 від 13.10.2020, № 192 від 19.10.2020, № 208 від 27.10.2020, № 229 від 03.11.2020, № 243 від 12.11.2020, № 258 від 23.11.2020, № 277 від 02.12.2020, № 283 від 08.12.2020, № 300 від 23.12.2020 та № 24 від 02.02.2021 (т.1 арк. спр. 103-119) поставлено відповідачу товар - нафтопродукти (бензин, паливо дизельне) на загальну суму 7 930 373,75 гривень.

Положеннями пункту 3.6 договору сторони встановили, що покупець здійснює 100 відсоткову оплату за товар протягом 10 календарних днів, від дати поставки, яка визначена у видатковій накладній.

Таким чином, за видатковою накладною від 04.09.2020 року остаточний розрахунок мав бути проведений - 14.09.2020 року, за видатковою накладною від 10.09.2020 - 21.09.2020, за видатковою накладною від 18.09.2020 - 28.09.2020, за видатковою накладною від 22.09.2020 - 02.10.2020, за видатковою накладною від 25.09.2020 - 05.10.2020, за видатковою накладною від 30.09.2020 - 12.10.2020, за видатковою накладною від 05.10.2020 - 15.10.2020, за видатковою накладною від 13.10.2020 - 23.10.2020, за видатковою накладною від 19.10.2020 - 29.10.2020, за видатковою накладною від 27.10.2020 - 06.11.2020, за видатковою накладною від 03.11.2020 - 13.11.2020, за видатковою накладною від 12.11.2020 - 23.11.2020, за видатковою накладною від 23.11.2020 - 03.12.2020, за видатковою накладною від 02.12.2020 - 14.12.2020, за видатковою накладною від 08.12.2020 - 18.12.2020, за видатковою накладною від 23.12.2020 - 04.01.2021, за видатковою накладною від 02.02.2021 - 12.02.2021.

Позивачем зазначено, що кошти, що надходили від відповідача після 01.09.2020 року зараховувались в рахунок погашення простроченої станом на 01.09.2020 року заборгованості за поставлений, але не оплачений товар в сумі 7 353 219,48 гривень.

У рахунок погашення боргу за поставками товару, що були здійснені з 04.09.2020 року позивачем було розпочато зарахування оплати заборгованості з 09.12.2020 року, коли відповідачем було виконано у повному обсязі обов`язок по оплаті поставленого товару до 01.09.2020 року.

Судом встановлено, що зарахування/оплата товару за видатковою накладною від 04.09.2020 року проведено починаючи з 09.12.2020 року, за видатковою накладною від 10.09.2020 - з 09.12.2020, за видатковою накладною від 18.09.2020 - з 09.12.2020, за видатковою накладною від 22.09.2020 - з 11.12.2020, за видатковою накладною від 25.09.2020 - з 14.12.2020, за видатковою накладною від 30.09.2020 - з 14.12.2020, за видатковою накладною від 05.10.2020 - з 14.12.2020, за видатковою накладною від 13.10.2020 - з 14.12.2020, за видатковою накладною від 19.10.2020 - з 14.12.2020, за видатковою накладною від 27.10.2020 - з 18.12.2020, за видатковою накладною від 03.11.2020 - з 24.12.2020, за видатковою накладною від 12.11.2020 - з 06.01.2021, за видатковою накладною від 23.11.2020 - з 16.01.2021, за видатковою накладною від 02.12.2020 - з 20.01.2021, за видатковою накладною від 08.12.2020 - з 22.01.2021, за видатковою накладною від 23.12.2020 - з 22.01.2021, за видатковою накладною від 02.02.2021 - з 25.02.2021.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем оплата за отриманий товар здійснювалась несвоєчасно, що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 арк. спр. 230-249, т.2. арк. спр. 1-249, т.3. арк.спр.1-249, т.4 арк.спр.1-33), виписками по банківському рахунку (т. 5 арк. спр. 60-79, 101-120), актами звіряння (т. 5 арк. спр. 144-162), поданими відповідачем та позивачем письмовими поясненнями з інформацією щодо поставки товару та здійснених платежів за договором (т. 5 а.с.33- 48, 124-143).

Остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем здійснено 01.03.2021 року.

Із змісту платіжних доручень та банківських виписок, утому числі за спірний період з 04.09.2020 по 01.03.2021 року, що містяться у матеріалах справи слідує, що відповідач здійснюючи оплату за товар у графі призначення платежу зазначав "оплата за ПММ (паливо) згідно договору №14/06/3 від 14.06.2019", що унеможливлює встановлення обставини за якими саме видатковими накладними здійснювалась оплата, враховуючи, що правовідносини за договором між сторонами є тривалими.

Положеннями статті 534 ЦК України, яка регулює черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням, передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до приписів цієї статті, зокрема, у випадку, коли платіж буде отримано без реквізиту "призначення платежу" чи із зазначенням загальної підстави - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Таким чином, у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на конкретну підставу платежу, зокрема період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період (підстава платежу) має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів.

Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період до повного її погашення.

Відповідно до положень пункту 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) реквізит "Призначення платежу" заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 26.12.2019 року у справі № 911/2630/18.

Судом встановлено, що грошові кошти, що перераховувалися відповідачем, зараховувались позивачем у рахунок погашення боргу раніше поставленої, але не оплаченої кожної партії товару до моменту повної оплати товару за видатковою накладною. У разі перевищення розміру повної оплати за видатковою накладною залишок суми зараховувався позивачем у рахунок оплати наступної поставленої партії товару.

Застосована відповідачем черговість погашення вимог кореспондується з умовами пункту 5.4. договору, згідно якого сторони домовились про таку послідовність погашення (сплати) сторонами своїх грошових зобов`язань за цим договором: 1) пеня; 2) штраф; 3) прострочена (несвоєчасно сплачена), та/або частково несплачена, та/або несплачена сума; 4) плата за переданий у власність (поставлений) товар.

Приймаючи до уваги, що у платіжних дорученнях відповідача реквізит "призначення платежу" містив загальну підставу - "оплата ПММ/палива згідно договору №14/06/3 від 14.06.2019" та не містив чіткого призначення платежу щодо оплати товару за кожною видатковою накладною, суд констатує правомірність порядку зарахувань позивачем отриманих коштів у рахунок погашення боргу, що виник раніше та зауважує про відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача під час дії договору щодо вчинення таких дій.

Враховуючи викладене, твердження відповідача про не доведення позивачем належними і допустимими доказами обставини виникнення заборгованості, а саме з якого періоду часу почалось прострочення оплати за кожною конкретною накладною та коли за кожною конкретною накладною здійснювалося погашення боргу спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, в той же час відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо своєчасної оплати за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями пункту 5.3. договору сторони погодили, що кожна зі сторін, яка неналежним чином виконує свої грошові зобов`язання (зокрема, несвоєчасно розраховується за поставлений (переданий у власність) товар за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,5% (нуль цілих п`яти десятих) відсотка від несвоєчасно перерахованої (простроченої) суми за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день неперерахування цієї суми).

За приписами частини 2 статті 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався у договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути нараховано пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14.

На підставі умов договору поставки позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Водночас, у спірних правовідносинах за прострочення виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений сторонами в договорі не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у періоді, за який нараховується пеня.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.01.2019 по справі № 922/3782/17 господарський суд з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

На виконання вимог суду щодо надання повного та детального розрахунку пені, позивачем подано письмові пояснення щодо нарахуванням пені по кожній видатковій накладній з наведенням детального розрахунку виникнення боргу та хронологічного порядку його погашення (т.5 арк.спр.124-143).

Відповідачем контррозрахунку заявленої до стягнення пені суду не надано.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено за кожною видатковою накладною у розмірі 0,5 % від суми простроченої оплати за такою накладною за кожен день прострочення по дату погашення суми боргу включно. Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 2 218 105, 53 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд встановив його часткову помилковість з огляду на неврахування позивачем положень статей 253, 254, 255, 259 ЦК України, статті 343 ГК України, статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Із аналізу наведеної норми закону вбачається, що день фактичної поставки товару та день оплати не включається до періоду часу, за який здійснюється нарахування та стягнення пені.

У той же час із наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що суму заявленої до стягнення пені було обчислено позивачем з урахуванням дня, в якому відбулася поставка товару, що суперечить нормам чинного законодавства.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар згідно пункту 3.6. договору мав бути здійснений протягом 10 календарних днів від дати поставки, яка зазначена у видатковій накладній, то за видатковою накладною від 04.09.2020 року, прострочення в оплаті виникло з 15.09.2020 року, за видатковою накладною від 10.09.2020 - з 22.09.2020, за видатковою накладною від 18.09.2020 - з 29.09.2020, за видатковою накладною від 22.09.2020 - з 03.10.2020, за видатковою накладною від 25.09.2020 - з 06.10.2020, за видатковою накладною від 30.09.2020 - з 13.10.2020, за видатковою накладною від 05.10.2020 - з 16.10.2020, за видатковою накладною від 13.10.2020 - з 24.10.2020, за видатковою накладною від 19.10.2020 - з 30.10.2020, за видатковою накладною від 27.10.2020 - з 07.11.2020, за видатковою накладною від 03.11.2020 - з 14.11.2020, за видатковою накладною від 12.11.2020 - з 24.11.2020, за видатковою накладною від 23.11.2020 - з 04.12.2020, за видатковою накладною від 02.12.2020 - з 15.12.2020, за видатковою накладною від 08.12.2020 - з 19.12.2020, за видатковою накладною від 23.12.2020 - з 05.01.2021, за видатковою накладною від 02.02.2021 - з 13.02.2021.

Висновок суду щодо визначення дати, з якої починається відлік прострочення сплати грошових зобов`язань відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 14.08.2018 року у справі № 909/227/16, від 25.04.2018 року у справі № 815/4720/16.

При здійсненні нарахування пені позивачем також не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Окрім того, при нарахуванні пені за видатковою накладною від 23.11.2020 року позивачем помилково зазначено суму заборгованості 624 183,13 гривень, тоді як сума поставки за цією видатковою накладною складає 473 280, 00 гривень.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок заявленої до стягнення пені від суми заборгованості за кожною видатковою накладною в межах періоду прострочення з урахуванням здійснених відповідачем оплат, зарахованих позивачем в погашення боргу, суд дійшов висновку, що пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді нарахування за кожен день прострочення з урахуванням змін розміру заборгованості до дати її повного погашення складає 129 622,09 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обгрунтованими в сумі 129 622,09 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 2 088 483,44 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

У відзиві на позов відповідач, посилаючись на приписи статей 551 ЦК України, 233 ГК України зазначив, що суд має право зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій та просить суд, у разі визнання обгрунтованими позовних вимог позивача щодо стягнення пені врахувати, що свої зобов`язання за договором відповідач виконав повністю, доказів заподіяння збитків та негативних наслідків викликаних простроченням оплати позивач не надав.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення суми пені, що підлягає стягненню з урахуванням позиції сторін та обставин справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру пені, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У пункті 8.38. цієї постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені суд враховує ступінь виконання зобов`язань за укладеним договором та те, що відповідачем сплачено основний борг за договором у повному обсязі до відкриття провадження у справі, господарські правовідносини між сторонами тривали протягом значного періоду, при цьому позивач за наявності прострочення в оплаті раніше поставленого товару відповідно до пункту 4.1.2. договору не скористався своїм правом на відмову від подальших поставок товару та не припиняв подальших поставок товару, позивачем не подано доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару та їх розміру.

Суд також враховує, що пеня є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням сплати суми основної заборгованості відповідачем у повному обсязі.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені в сумі 129 622,09 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 64 811,05 гривень, у стягненні решти пені слід відмовити з підстав її зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 64 811,05 гривень пені, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжних доручень № 1347 від 26.02.2021 та № 1352 від 26.02.2021 сплачено судовий збір у сумі 38 682,09 гривень.

Позивачем подано до суду заяви про зменшення позовних вимог в частині стягнення 360700,00 гривень основного боргу, з урахуванням яких розмір позовних вимог зменшено до вимоги про стягнення з відповідача 2 218 105, 53 гривень.

У разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ціна позову, з урахування заяви про зменшення позовних вимог, становить - 2 218 105, 53 гривень.

Таким чином, сума судового збору за позовними вимогами у зв`язку із їх зменшенням становить 33 271,58 гривень (2 218 105, 53 гривень х 1,5% = 33 271,58 гривні).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, сплачена частина судового збору у розмірі 5410,51 гривень (38682,09 гривень (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) - 33 271,58 гривень (судовий збір, з урахуванням зменшення позовних вимог) підлягає поверненню платнику.

Враховуючи, що від позивача не надходило клопотання про повернення судового збору, питання про повернення суми судового збору у розмірі 5410,51 гривень під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В частині зменшення суми судом неустойки витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 943,06 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 31 328,58 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" (21018, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Литвиненко-Вольгемут Марії, будинок 31-А, ідентифікаційний код юридичної особи 39189072) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Плай Сервіс" (27500, Кіровоградська обл., місто Світловодськ, вулиця Грушевського, будинок 33, квартира 73, ідентифікаційний код юридичної особи 37918030) 64 811,05 гривень (шістдесят чотири тисячі вісімсот одинадцять гривень 05 копійок) пені та 1 943,06 гривень (одну тисячу дев`ятсот сорок три гривні 06 копійок) відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог про стягнення 2 153 294,48 гривень пені відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 31 328,58 гривень залишити за позивачем.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2; відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1

Повний текст рішення складено та підписано 12 грудня 2022 р. у зв`язку з тривалими вимкненнями електричної енергії в приміщенні суду.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу, 27500, Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. М. Грушевського, буд. 33, кв. 73; ІНФОРМАЦІЯ_2;

3 - відповідачу, 21018, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Литвиненко-Вольгемут Марії, буд. 31-А; ІНФОРМАЦІЯ_1