Рішення

від 12.12.2022 по справі 910/6004/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2022Справа № 910/6004/22Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/6004/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес АгроІнвест»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брістоль-Інвест груп»

про стягнення 410383,27 грн

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Антарес АгроІнвест» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брістоль-Інвест груп» (далі - відповідач) про стягнення 410383,27 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг на перевезення вантажів №22/11-2021.1 від 22.11.2021 не в повному обсязі розрахувався за отримані послуги з перевезення вантажів, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення борг у розмірі 300000,00 грн, пеню у розмірі 45851,25 грн, штраф у розмірі 13697,94 грн, інфляційні втрати у розмірі 44876,82 грн та 3% річних у розмірі 5957,26 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 відкрито провадження у справі №910/6004/22 та враховуючи, що ціна позову у даному спорі не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і думку (клопотання) позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України визначено, що до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.08.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63.

З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 була отримана відповідачем - 23.08.2022.

У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач, у визначений законом строк, не подав ні заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду, відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Антарес АгроІнвест» (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Брістоль-Інвест груп» (далі - замовник) укладено договір про надання послуг на перевезення вантажів №22/11-2021.1 (далі - договір), за умовами пункту 1.2 якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених у даному договорі, автомобільним транспортом, а замовник прийняти й оплатити належним чином виконанні виконавцем послуги по перевезенню.

За умовами пунктів 1.3 та 1.4 договору фактичний об`єм та загальна вартість наданих за цим договором послуг визначається на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт (наданих послуг). Послуги вважаються наданими виконавцем з моменту узгодження сторонами розрахунків на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг).

Конкретні умови щодо термінів надання послуг, об`єму та номенклатури вантажу, пункти завантаження, доставки та маршрути перевезення, обумовлюються в письмовій заявці, яка видається замовником виконавцю або в товарно-транспортних накладних до цього договору або в додатках до цього договору (пункт 2.2 договору).

Відповідно до пункту 2.3 договору, за результатами наданих послуг сторони підписують акт виконаних робіт (наданих послуг). Рахунок-фактура та товарно-транспортні накладні оформлюються додатково (на кожне окреме перевезення).

За умовами пункту 2.4 договору сторони визнали, що достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення виконавцем та відповідно їх прийняття замовником є або підписаний сторонами акт виконаних робіт, або товарно-транспортний документ, або інший документ, що може підтвердити факт надання послуг за цим договором.

Вартість вантажоперевезення обумовлюється і узгоджується в додатку до діючого договору, вартість транспортних послуг по території України зі ставкою - 20% ПДВ. Розрахунки за надання послуг між перевізником і замовником проводяться в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточні рахунки перевізника на підставі актів здачі прийняття робіт (надання послуг) (пункти 2.6 та 2.7 договору).

Відповідно до пункту 2.9 договору, замовник зобов`язується проводити оплату на надані послуги у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок виконавця вказаний в розділі 9 договору протягом 7 календарних днів з дня підписання обома сторонами відповідного акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг).

Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2021 року. Якщо жодна із сторін не заявить про намір припинити дію договору не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же самих умовах без укладення письмової додаткової угоди про продовження терміну дії (пункт 7.1 договору).

Додатком №1 від 22 листопада 2021 року до договору сторони погодили вартість вантажоперевезення, вартість транспортних послуг по заданому маршруту, а саме: найменування - організація транспортних послуг по перевезенню вантажів (с. Бобрик, Роменський район, зал. ст. Засул`є - с. Пустовойтовка, Сумська обл., 14 км.); одиниця виміру - тонна/кілометр; ціна за одиницю (з ПДВ) - 2,65 грн.

Як встановлено судом, на виконання умов даного договору, позивачем було надано, а відповідачем прийнято узгоджені послуги з перевезення вантажу на загальну суму 658554,67 грн, про що свідчать акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №АА-0000131 від 30.11.2021, №АА-0000132 від 30.11.2021, №АА-0000149 від 07.12.2021, №АА-0000150 від 13.12.2021, №АА-0000151 від 20.12.2021 та №АА-0000152 від 22.12.2021, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень та скріплені печатками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо надання послуг з перевезення вантажу за визначеним маршрутом.

Позаяк відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманих послуг виконав частково, сплативши лише 358554,67 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1029 від 04.01.2022, №1050 від 25.01.2022, №1057 від 31.01.2022, №1082 від 18.02.2022 та банківською випискою по рахунку позивача про надходження на його рахунок коштів у грудні 2021 року від відповідача, у зв`язку з чим виник борг за отримані послуги з перевезення вантажу в сумі 300000,00 грн.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статті 525 та частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у частині 7 статті 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення, а відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що послуга з перевезення - це безпосередньо сама доставка вантажу, який довірений перевізнику іншою особою (відправником) до певного визначеного пункту призначення і за надання такої послуги, яка вважається виконаною після доставки вантажу в пункт призначення, встановлюється провізна плата.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.9 договору сторони визначили, що замовник зобов`язується проводити оплату на надані послуги у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок виконавця вказаний в розділі 9 договору протягом 7 календарних днів з дня підписання обома сторонами відповідного акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 2.9 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажу за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) на момент розгляду справи настав.

Втім, як встановлено судом, відповідач, у встановлений договором строк, оплату отриманих послуг за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) належним чином не здійснив.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем послуг перевезення вантажу та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 300000,00 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами частини 1 статті 230 ГК України також встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 4.8 договору визначено, що у разі виникнення заборгованості за перевезення вантажів та додаткові послуги, за якими акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані замовник без зауважень, виконавець має право стягнути з замовника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу та штраф у розмірі 0,01% від суми загального зобов`язання відповідно до цього договору за кожний день простроченої заборгованості. У разі наявності заборгованості із сум грошових коштів, перерахованих замовником для виконання грошового зобов`язання за цим договором, в першу чергу погашається прострочена заборгованість, в другу чергу - поточна заборгованість. Виникнення заборгованості у замовника настає з моменту порушення пункту 2.9 цього договору.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати послуг перевезення вантажу, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 4.8 договору позивачем нараховано штраф у розмірі 0,01% від суми загального зобов`язання за кожний день простроченої заборгованості, що становить 13697,94 грн та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, що складає 45851,25 грн.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, штрафом є платіж, нарахування якого здійснюється одноразово, в той час як пеня є поточним щоденним нарахуванням, розмір якої залежить від періоду прострочення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2020 у справі №910/4783/19 та від 15.05.2018 у справі №917/889/17.

При цьому, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18.

Виходячи з викладеного, суд прийшов до висновку, що визначений у п. 4.8 договору штраф у розмірі 0,01% від суми загального зобов`язання відповідно до цього договору за кожний день простроченої заборгованості за своєю правовою природою є пенею, оскільки обчислюється щоденно за весь період прострочення. Тобто, пунктом 4.8 договору про надання послуг на перевезення вантажів сторони передбачили одночасне нарахування за одне і теж порушення пені за різними формулами: у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення та у розмірі 0,01% від суми загального зобов`язання за кожний день простроченої заборгованості.

Тоді як, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені, хоча й розрахованої за різними формулами, втім за один і той же період заборгованості та допущене порушення, суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Відтак, оскільки розмір пені, визначений у розмірі 0,01% від суми загального зобов`язання, поглинається розміром пені, визначеним подвійною обліковою ставкою НБУ за кожний день прострочення, пеня підлягає нарахування тільки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

При цьому, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день прострочення, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

У даному випадку, іншого строку нарахування пені, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, сторонами в договорі про надання послуг на перевезення вантажів не визначено, а умова за кожен день прострочення, не може розцінюватися як установлення іншого строку, відтак правомірним є нарахування пені за порушення строків сплати вартості отриманих послуг протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано за кожним актом окремо.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення, так як відповідно до пункту 2.9 договору відповідач має здійснити оплату протягом 7 календарних днів з дня підписання обома сторонами відповідного акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг), а не в день підписання актів, як помилково визначив позивач, та не враховано приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

За розрахунком суду, виходячи з дати виникнення прострочення оплати послуг за умовами пункту 2.9 договору та періоду часу, за який нараховується пеня у відповідності до приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, обґрунтованим є розмір пені в сумі 39841,96 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

При цьому, за висновками суду, не підлягають задоволенню вимоги в частині стягнення з відповідача 13697,94 грн штрафу, який розрахований відповідно до п. 4.8 договору за кожен день прострочення, що за визначенням статті 549 ЦК України відповідає поняттю «пеня», а не «штраф», а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені, хоча й розрахованої за різними формулами, втім за один і той же період заборгованості та допущене порушення, як вже зазначалося вище, суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 5957,26 грн та інфляційні втрати у розмірі 44876,82 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

Цивільний кодекс України, як основний акт цивільного законодавства, не передбачає механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Водночас, при застосуванні механізму розрахунку інфляційних втрат, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, слід враховувати, що якщо сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Таким чином, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, з урахуванням методики їх розрахунку та виходячи з належної дати виникнення прострочення оплати за умовами пункту 2.9 договору, судом встановлено, що їх розмір, виходячи з визначеного чинним законодавством порядку та бази нарахування, є більшим, ніж визначено позивачем.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач вказує про стягнення інфляційних втрат саме у розмірі 44876,82 грн, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

У той же час, здійснивши перевірку наданого розрахунку 3% річних з урахуванням вищезазначених помилок щодо визначеного позивачем початку періоду прострочення, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення 3% річних у розмірі 5511,22 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку оплатити надані йому послуги перевезення, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес АгроІнвест» підлягають задоволенню частково.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статей 13, 14, 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес АгроІнвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брістоль-Інвест груп» про стягнення 410383,27 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брістоль-Інвест груп» (01014, м.Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, ідентифікаційний код 41414310) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес АгроІнвест» (42000, Сумська обл., м. Ромни, вул. Монастирська, буд. 4 - «З»; ідентифікаційний код 42506276) основний борг у розмірі 300000 (триста тисяч) грн 00 коп., пеню у розмірі 39841 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот сорок одна) грн 96 коп., 3% річних у розмірі 5511 (п`ять тисяч п`ятсот одинадцять) грн 22 коп., інфляційні втрати у розмірі 44876 (сорок чотири тисячі вісімсот сімдесят шість) грн 82 коп. та судовий збір у розмірі 5853 (п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят три) грн 45 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.12.2022.

Суддя Т.В. Васильченко