Ухвала

від 30.11.2022 по справі 922/2399/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 922/2399/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.

представників учасників справи:

від прокуратури: Шекшеєва В.С.,

від позивача: не з`явився,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: Мосейчук А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 15.09.2021 (І.О. Чистякова) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 (О.І. Склярук, Р.А. Гетьман, В.В. Россолов) у справі №922/2399/21

за позовом керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області до: 1) Харківської районної державної адміністрації Харківської області; 2) Сільськогосподарського кооперативу "Україна" по виробництву, заготівлі, зберіганню та реалізації сільськогосподарської продукції про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дергачівської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області (далі - Позивач) до Харківської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Відповідач-1) та Сільськогосподарського кооперативу "Україна" по виробництву, заготівлі, зберіганню та реалізації сільськогосподарської продукції (далі - Відповідач-2) про:

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію від 17.02.2015 № 37694554 додаткової угоди №1 до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 05.12.2006 за №040669300026 щодо земельної ділянки площею 17,0872 га, кадастровий номер 6322057600:25:000:0001, яка розташована на території Позивача;

- зобов`язання Відповідача-2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6322057600:25:000:0001 загальною площею 17,0872 га, яка розташована на території Позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач-2 незаконно користується спірною земельною ділянкою, оскільки строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився 17.03.2016.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.09.2021 відмовлено в задоволенні позову щодо вимог про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації №37694554 від 17.02.2015 додаткової угоди №1 до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 05.12.2006 за №040669300026 щодо земельної ділянки, площею 17,0872 га, кадастровий номер: 6322057600:25:000:0001, яка розташована на території Позивача. В іншій частині позов задоволено. Зобов`язано Відповідача-2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером: 6322057600:25:000:0001, загальною площею 17,0872 га, яка розташована на території Позивача.

Рішення суду мотивовано тим, що скасування державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснюється внаслідок визнання документу, на підставі якого здійснено державну реєстрацію нікчемним або визнання його у встановленому порядку недійсним, проте, судом таких обставин не встановлено, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації додаткової угоди №1 до договору оренди земельної ділянки від 05.12.2006, щодо земельної ділянки, площею 17,0872 га, кадастровий номер: 6322057600:25:000:0001, яка розташована на території Позивача.

Договір оренди земельної ділянки від 05.12.2006 припинив свою дію, у зв`язку з чим, Відповідач-2 користується земельною ділянкою безпідставно, а тому позовна вимога про повернення земельної ділянки Позивачу є такою, що підлягає задоволенню.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 15.09.2021 скасовано, позов Прокурора залишено без розгляду відповідно до статті 226 ГПК України.

Постановою Верховного Суду від 09.02.2022 постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 рішення Господарського суду Харківської області від 15.09.2021 скасовано в частині позовних вимог про зобов`язання Сільськогосподарського кооперативу "Україна" по виробництву, заготівлі, зберіганню та реалізації сільськогосподарської продукції повернути земельну ділянку з кадастровим номером: 6322057600:25:000:0001, загальною площею 17,0872 га, яка розташована на території Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області, та в цій частині прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 15.09.2021 залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що договір оренди землі від 17.11.2006 після 05.12.2016 поновлено на тих саме умовах і на той саме строк в силу приписів частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а не підписання додаткової угоди відбулося саме з вини орендодавця, який вважав, що договір є діючим.

Прокурор не оспорює правомірність додаткової угоди №1 до договору оренди земельної ділянки і, оскільки угода є дійсною в силу приписів статті 204 ЦК України, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію додаткової угоди №1 до договору оренди земельної ділянки.

Прокурор подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі з тих підстав, що: 1) суди попередніх інстанцій застосували статтю 152 ЗК України, статті 3, 16 ЦК України, статтю 33 Закону України "Про оренду землі", статті 2, 26 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №908/299/18, №159/5756/18, №313/350/16-ц, №904/1868/19, №910/10963/19, №910/10987/18, №761/41709/17, №925/1265/16, №920/418/19. Зокрема, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою та не надав належної правової кваліфікації тій обставині, що після звернення Відповідача-2 з листом від 13.10.2016 щодо пролонгації договору до Головного управління Держгеокадастру та надання останнім 10.11.2016 відповіді, додаткова угода до договору укладена так і не була, як і не відбувся факт її державної реєстрації у встановленому законом порядку, що призвело до хибного висновку про продовження після 05.12.2016 орендних правовідносин за договором на тих самих умовах і на той самий строк. Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що скасування державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснюється тільки внаслідок визнання документу, на підставі якого здійснено державну реєстрацію, нікчемним або визнання його у встановленому порядку недійсним; 2) при прийнятті судових рішень, суди попередніх інстанцій порушили статті 11, 13, 14, 73-79, 86, 236, 238 ГПК України.

Відповідач-2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Частиною першою статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації №786 від 02.11.2006 передано Відповідачу-2 в оренду із земель державної власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 17,0872 га, розташовану на території Позивача за межами населеного пункту, строком на 5 років.

Між Дергачівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Відповідачем-2 (Орендар) 17.11.2006 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років, який зареєстровано в Харківській регіональній філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що 05.12.2006 у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040669300026.

Відповідно до розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації №133 від 17.03.2011 продовжено термін дії договору оренди земельної ділянки строком на 5 років.

Між сторонами договору 10.02.2012 укладено додаткову угоду №1 до договору оренди земельної ділянки, за умовами якої, зокрема, пункт 6 договору викладено у наступній редакції: "Договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію".

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №259700621 від 03.06.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17.02.2015 внесено відомості про укладення додаткової угоди №1 від 10.02.2012 до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 05.12.2006 за №040669300026 та продовження строку дії договору до 09.02.2022.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, обґрунтував його наявністю правових підстав для скасування державної реєстрації додаткової угоди №1 від 10.02.2012 до договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, з огляду на відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади щодо продовження строку дії договору оренди земельної ділянки до 09.02.2022.

Приймаючи рішення у справі про відмову у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди №1 до договору оренди земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, керуючись положеннями статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), виходив з того, що з тексту позовної заяви вбачається, що Прокурор не оспорює правомірність додаткової угоди №1 до договору оренди земельної ділянки і, оскільки вказана додаткова є дійсною в силу приписів статті 204 ЦК України, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині скасування державної реєстрації цієї додаткової угоди.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Відповідача-2 повернути земельну ділянку, суд першої інстанції обґрунтував свою позицію тим, що договір оренди земельної ділянки від 05.12.2006 припинив свою дію, у зв`язку з чим, Відповідач-2 користується земельною ділянкою безпідставно, а тому вказана позовна вимога підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком (щодо відмови у задоволенні позову про зобов`язання повернути земельну ділянку) не погодився. Скасовуючи рішення в цій частині та відмовляючи у позові, суд виходив з того, що 13.10.2016 (тобто, більш ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору оренди) Відповідач-2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 до Управління передано права орендодавця спірної земельної ділянки державної форми власності) з листом - повідомленням (з доданням проєкту додаткової угоди) про продовження дії договору оренди земельної ділянки від 17.11.2006 на термін до 2030 року шляхом укладення додаткової угоди №3.

Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області 10.11.2016 надано відповідь №27-20-0.23.18-231/109-21 та зазначено про відсутність правових підстав для поновлення договору оренди землі, з огляду на наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису щодо права оренди Відповідача-2 на спірну земельну ділянку строком дії до 09.02.2022.

Отже, як встановив суд апеляційної інстанції, Відповідач-2 з додержанням порядку, встановленого частиною другою статті 33 Закону України "Про оренду землі" та умовами договору, повідомив Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк та додав до відповідного листа-повідомлення проєкт додаткової угоди.

Також, апеляційний господарський суд встановив, що Відповідач-2 після 05.12.2016 продовжував користуватися земельною ділянкою та виконувати усі вимоги договору оренди земельної ділянки, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

З огляду на встановлене, а також враховуючи, що матеріали справи не містять доказів, що Орендодавець протягом 30 днів після 05.12.2016 надіслав Орендарю заперечення проти продовження дії договору оренди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір оренди землі від 17.11.2006 після 05.12.2016 було поновлено на тих саме умовах і на той саме строк в силу приписів частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а не підписання додаткової угоди відбулося саме з вини Орендодавця, який вважав, що договір є діючим.

Також, апеляційним господарським судом встановлено, що Позивачем 20.05.2021 прийнято рішення №128 "Про укладання додаткової угоди до договору оренди землі від 17.11.2006 зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.02.2015 номер запису про інше речове право: 8829985", на виконання якого, між Позивачем та Відповідачем-2 укладено додаткову угоду від 10.06.2021, якою сторони врегулювали розмір орендної плати та внесли зміни до договору оренди землі, зазначивши в якості орендодавця нового власника земельної ділянки, а саме Позивача.

В подальшому, між Позивачем та Відповідачем-2 21.01.2022 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 17.11.2006, за умовами якої, пункт 6 договору викладено в новій редакції: "договір укладено до 09.02.2027. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію". Проведено державну реєстрацію додаткової угоди (Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 24.01.2022).

За таких обставин, суд вважав висновок суду першої інстанції про те, що Відповідач-2 користується земельною ділянкою без належних правових підстав таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Прокурор оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у справах №908/299/18, №159/5756/18, №313/350/16-ц, №904/1868/19, №908/299/18, №910/10963/19, №910/10987/18, №761/41709/17, №925/1265/16, №920/418/19, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій у даній справі №922/2399/21, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з такого.

Великою Палатою Верховного Суду у справі №925/1265/16, предметом спору в якій є визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, та на яку Прокурор послався в касаційній скарзі (щодо застосування судами статті 152 ЗК України), зроблено висновок, що "як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права".

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №920/418/19, предметом позову в якій є розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку, на яку посилається Прокурор у своїй касаційній скарзі (щодо не застосування судами статті 16 ЦК України), викладено висновок про те, що "право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони".

Верховний Суд у справі №761/41709/17, предметом спору в якій є стягнення заборгованості за зовнішньоекономічним контрактом, на яку Прокурор також послався у касаційній скарзі (щодо застосування судами статті 3 ЦК України) зазначив, що "цивільне законодавство не містить визначення згаданих принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання. Тобто, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм, добросовісністю, по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, унеможливити укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб) і дотримуватись зовнішніх критеріїв, справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у співмірності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої процесуальної поведінки, яка б виключала необ`єктивні (упереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної".

У справі №910/10963/19, на яку Прокурор послався в касаційній скарзі (щодо правильності застосування судами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), позивач просив визнати право вимоги за кредитним договором, визнати права вимоги та іпотекодержателя за іпотечними договорами, визнати незаконними дії щодо звернення стягнення на майно та визнати недійсними правочини щодо такого звернення з моменту їх вчинення за іпотечними договорами, визнати недійсними договори купівлі-продажу, визнати недійсними додатковий договір про внесення змін до договору іпотеки, визнати незаконними та скасувати рішення у сфері державної реєстрації права власності, іпотеки та іпотекодержателя, обтяжень, припинення іпотеки, припинення обтяжень, припинення об`єктів нерухомого майна та зміни об`єктів нерухомого майна, вчинених відповідачами з 31.12.2014, а також всі відповідні їм записи щодо об`єктів нерухомого майна, які були предметами іпотеки. Верховний Суд під час касаційного перегляду справи зробив відповідні висновки, у тому числі щодо способу захисту порушених прав позивача з огляду на конкретні, встановлені обставини у цій справі (наявності/відсутності дійсного права вимоги у позивача, питань переходу цього права до позивача від банку та дійсності договору відступлення).

Верховний Суд у справі №910/10987/18, на яку Прокурор також послався в касаційній скарзі (щодо правильності застосування судами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), дійшов висновку, що "державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає".

У даній справі №922/2399/21, як вже зазначалося вище, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди №1 до договору оренди земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, керуючись положеннями статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), виходив з того, що з тексту позовної заяви вбачається, що Прокурор не оспорює правомірність додаткової угоди №1 до договору оренди земельної ділянки і, оскільки вказана додаткова угода є дійсною в силу приписів статті 204 ЦК України, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині скасування державної реєстрації цієї додаткової угоди.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що з огляду на зазначені вище обставини, встановлені судами у даній справі №922/2399/21, у справах №910/10963/19, №910/10987/18, №761/41709/17, №925/1265/16, №920/418/19 не було предметом розгляду питання щодо визначення способу захисту прав на земельні ділянки у вигляді позовних вимог про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки. Тобто, у вказаних Прокурором у касаційній скарзі справах не вирішувалося питання пред`явлення позову про скасування рішення про державну реєстрацію як самостійного способу захисту права тоді, коли правочин, на підставі якого здійснено цю державну реєстрацію, не є предметом оскарження та не визнаний недійсним. Отже, висновки Верховного Суду у наведених Прокурором справах №910/10963/19, №910/10987/18, №761/41709/17, №925/1265/16, №920/418/19 зроблені у правовідносинах, які не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі №922/2399/21 ні за підставами позову, ні за обставинами справи, ні за сферою правового регулювання.

Що стосується висновків Верховного Суду, викладених у справах №908/299/18, №159/5756/18, №313/350/16-ц, №904/1868/19, на які також послався скаржник у касаційній скарзі щодо питання застосування судом апеляційної інстанції статті 33 Закону України "Про оренду землі", колегія суддів виходить з такого.

Так, Верховний Суд у справах №908/299/18 (про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки), №159/5756/18 (про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки), №313/350/16-ц (про визнання недійсним рішення про відмову в поновленні договору оренди землі та визнання договору оренди землі поновленим), №904/1868/19 (про визнання поновленим договору та визнання укладеною додаткової угоди) зазначав, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору. Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону. Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду.

Як зазначалося вище, у даній справі №922/2399/21 судами попередніх інстанцій встановлено обставини щодо своєчасного 13.10.2016 звернення Відповідачем-2 до Орендодавця з листом-повідомленням (з доданням проєкта додаткової угоди) про продовження дії договору оренди земельної ділянки; надання Орендодавцем відповіді 10.11.2016 про те, що оскільки з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається строк дії права оренди за Відповідачем-2 до 09.02.2022, тому звернення Відповідача-2 про продовження дії договору є передчасним; матеріали справи не містять доказів заперечення Орендодавця у встановлений законодавством строк проти продовження дії договору.

При цьому, як зазначає сам скаржник та вбачається з предмету та підстав позову у справі, предметом спору у даній справі №922/2399/21 не є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що, зважаючи на підстави позовних вимог та встановлених обставини у вказаних вище справах №908/299/18, №159/5756/18, №313/350/16-ц, №904/1868/19 та у цій справі №922/2399/21 щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" і їх співвідношення між собою, слід дійти висновку, що правовідносини у наведених справах та у даній справі №922/2399/21 не є подібними, оскільки вони відрізняються та не є схожими предметом позову, підставами позову та істотними обставинами, які були встановлені судами і покладені в основу судових рішень.

Колегія суддів звертає увагу на те, що, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій статей 11, 13, 14, 73-79, 86, 236, 238 ГПК України скаржник не зазначає (вмотивовано необґрунтовано), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 та частини другої статті 287 ГПК України, в чому полягає порушення та неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій вказаних норм права.

Отже, під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень не підтвердилися доводи скаржника про застосування господарськими судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм права (статті 152 ЗК України, статті 3, 16 ЦК України, статтю 33 Закону України "Про оренду землі", статті 2, 26 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") без урахування висновків щодо застосування цих норм права у справах, на які посилається скаржник.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на наведене, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 15.09.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №922/2399/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв