Постанова

від 30.11.2022 по справі 127/4177/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 127/4177/18

провадження № 61-19352св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: Луко-Мелешківська сільська рада, ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на постанову Вінницького обласного суду від 20 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.

та касаційну скаргу Вінницької міської ради на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року в складі колегії суддів:

Денишенко Т. О., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької міської радизвернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , третя особа - Луко-Мелешківська сільська рада,про визнання державних актів про право власності на земельні ділянки недійсними та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що за результатами вивчення прокуратурою стану додержання вимог земельного законодавства та законності використання земель державної і комунальної власності на території Вінницької області встановлено факт незаконного оформлення права приватної власності на землі територіальної громади міста Вінниці.

19 лютого 1998 року ОСОБА_7 та 02 січня 2001 року ОСОБА_1 на підставі рішення Луко-Мелешківської сільської ради від 04 грудня 1996 року видані державні акти на право приватної власності на землю. Цим земельним ділянкам були присвоєні кадастрові номери 0510100000:03:054:0027 площею 0,6985 га, що належала ОСОБА_1 , 0510100000:03:137:0001 та 0510100000:03:137:0024 загальною площею 0,2581 га (0,1630 га і 0,0951 га), що належали ОСОБА_7 .

Згідно з інформацією відділу у місті Вінниці Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13 жовтня 2017 року та відділу у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 жовтня 2017 року вказані земельні ділянки територіально відносились та відносяться до меж міста Вінниці. Аналогічна інформація щодо знаходження земельних ділянок в межах міста Вінниці викладена у листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04 січня 2018 року

№ 0-2-0.6-108/2-18.

Прокурор зазначав, що 04 грудня 1996 року Луко-Мелешківською сільською радою будь-які рішення стосовно передачі спірних земельних ділянок, видачі державних актів на них ОСОБА_1 і ОСОБА_7 не приймалися.

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок з кадастровими номерами 0510100000:03:054:0027, 0510100000:03:137:0001, 0510100000:03:137:0024 вони знаходяться в межах прибережної захисної смуги та розташовані навколо водойм.

Таким чином, на переконання позивача, державні акти на право власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_7 видані безпідставно, без прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування.

19 липня 2017 року приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. посвідчила договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені між продавцями ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_6 . Спірні земельні ділянки, що раніше належали ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , а після купівлі-продажу - ОСОБА_6 об`єднані нею в одну земельну ділянку. Як до відчуження, так і за власності на земельну ділянку ОСОБА_6 ця ділянка загальною площею 0,9566 га відноситься до земель водного фонду, які не можуть передаватися у приватну власність.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 510100000:03:054:0027, 0510100000:03:137:0001 та 0510100000:03:137:002 протиправно вибули з комунальної власності, всупереч нормам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства щодо порядку безоплатного надання земельних ділянок у власність громадян та з порушенням норм законодавства, що регулює порядок використання земель водного фонду. 03 серпня 2017 року, після об`єднання трьох земельних ділянок нова земельна ділянка площею 0,9566 га зареєстрована кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у місті Вінниці у Державному земельному кадастрі, їй присвоєний кадастровий номер 0510100000:03:054:0029. Протиправний, незаконний перехід спірних земельних ділянок у приватну власність відповідачів, за твердженням прокурора, позбавляє територіальну громаду місті Вінниці правомочностей власника землі у тому обсязі, що визначений законом, як землі комунальної власності.

Також прокурор вказував, що спірні земельні ділянки підлягають поверненню у власність територіальної громади міста Вінниці, інтереси якої представляє Вінницька міська рада, шляхом їх (її) витребування у відповідача

ОСОБА_6 , яка набула право власності на вказані земельні ділянки, уклавши договори купівлі-продажу з ОСОБА_1 і ОСОБА_7 , які не мали права їх відчужувати, оскільки набули право власності на них (ділянки) без відповідної правової підстави. Спірні земельні ділянки вибули з володіння власника не з його волі.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 01 травня 2020 року № 2514, який укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , останній набув у власність спірну земельну ділянку.

Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури, з урахуванням уточненої позовної заяви від 06 квітня 2021 року, просив:

визнати недійсним державний акт від 02 січня 2001 року серії ВН № 1001 щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0027 прощею 0,6985 га за адресою:

АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним державний акт від 19 лютого 1998 року серії ВН № 330 щодо права власності ОСОБА_7 на земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:03:137:0001 та 0510100000:03:137:0024 загальною площею 0,2581 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

витребувати на користь Вінницької міської ради з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029 площею 0,9566 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнути з відповідачів на користь держави в особі Вінницької обласної прокуратури сплачений судовий збір.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада

2020 року замінено первісного відповідача ОСОБА_8 на належного відповідача ОСОБА_5 . Крім того, залучено до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_6 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької областівід 22 березня 2021 року до участі у справі залучено відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 як правонаступників (спадкоємців) померлої відповідачки ОСОБА_7 .

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час першого розгляду справи

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2018 року в задоволенні позову заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької міської ради відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки територіально відносилися і відносяться до меж міста Вінниця, що підтверджується повідомленнями Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13 жовтня 2017 року № 0-2-0.21-237/109-17 і від 04 січня 2018 року

№ 0-2-0.6-108/2-18 та відділу у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 січня 2017 року № 706/405-17-0.20. Розпорядження спірними земельними ділянками здійснювала і здійснює Вінницька міська рада, а не Луко-Мелешківська сільська рада. Вінницька міська рада жодного рішення з цього приводу не приймала та документів, що посвідчують право власності на спірні земельні ділянки не видавала. Ці обставини встановлено під час розгляду справи та сторонами не заперечувалися. Таким чином, Луко-Мелешківською сільською радою було перевищено свої повноваження щодо розпорядження землями, які розташовані за межами населеного пункту, а саме в місті Вінниці, шляхом прийняття рішення від 04 грудня 1996 року про передачу у приватну власність земельних ділянок площею 0,6985 га та 0,2581 га ОСОБА_1 і ОСОБА_7 відповідно, на підставі якого було видано спірні державні акти.

Установивши, що земельна ділянка вже вибула з володіння власника в зазначений вище спосіб, суд дійшов висновку про правомірність заявлення вимог про витребування майна, відчуженого третіми особами за договором, учасником якого позивач не був, від нинішнього його володільця шляхом віндикації.

Суд першої інстанції також вказав, що спірні земельні ділянки розташовані на території міста Вінниці, тому Луко-Мелешківська сільська рада не мала повноважень ними розпоряджатись, але як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, початок перебігу позовної давності починається з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Вінницька міська рада могла дізнатися про порушення свого права 22 грудня 2006 року - стосовно земельної ділянки ОСОБА_7 , з того моменту, коли вона звернулася до міської ради щодо надання роз`яснень з приводу можливості об`єднання земельних ділянок, і 08 червня 2007 року - стосовно земельної ділянки ОСОБА_1 , з моменту подання нею до міської ради запиту щодо роз`яснення чи входить її земельна ділянка до меж міста Вінниці.

Прокурор не повідомив суду про поважність причин пропуску позовної давності, а суд такі причини не встановив. Таким чином, позивачем пропущено позовну давність, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, суд вважав необґрунтованим твердження прокурора про те, що позовну давність для звернення з цим позовом не пропущено у зв`язку з тим, що земельні ділянки зареєстровані кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у місті Вінниці у Державному земельному кадастрі лише в 2016 року.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від

31 травня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові за пропуском позовної давності, зазначив, що з моменту виникнення у ОСОБА_7 та ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки відповідно у 1998 та 2001 роках Вінницька міська рада, у випадку неналежного виконання делегованих повноважень її виконавчим органом, повинна була довідатись про порушення її права та/або особу, яка його порушила, однак

з позовом заступник прокурора Вінницької області звернувся лише в лютому 2018 року.

Постановою Верховного Суду від 13 травня 2020 року касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року скасовано, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що суди попередніх інстанцій не перевірили тверджень прокурора щодо належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінили подані сторонами докази, хоча однією з підстав позову було посилання на те, що спірні земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги річки без назви - лівої притоки річки Південний Буг. Разом із тим, від встановлення цих фактичних обставин справи залежить правильне вирішення спору, оскільки у позові прокурора відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявили відповідачі.

Висновок судів про відмову у задоволенні позову за пропуском позовної давності неможливо вважати правильним, оскільки якщо спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, в такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій під час другого розгляду справи

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2021 року позовні вимоги заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави

в особі Вінницької міської ради задоволено.

Визнано недійсним державний акт від 02 січня 2001 року серії ВН № 1001 щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0027 прощею 0,6985 га, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт від 19 лютого 1998 року серії ВН № 330 щодо права власності ОСОБА_7 на земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:03:137:0001 та 0510100000:03:137:0024 загальною площею

0,2581 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувано земельну ділянку площею 0,9566 га з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь Вінницької міської ради.

Стягнуто пропорційно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь держави в особі Вінницької обласної прокуратури судовий збір у розмірі 5 286,00 грн, по 1 057,20 грн з кожного.

Задовольняючи позов заступника прокурора Вінницької обласної прокуратури, суд першої інстанції зазначив, що між сторонами у справі виник спір щодо правомірності передачі трьох земельних ділянок у власність фізичних осіб. Наслідком вчинення таких дій може бути порушення інтересів держави в особі Вінницької міської ради, яка відповідно до законодавства України здійснює повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності у межах населеного пункту та зобов`язана контролювати додержання земельного законодавства, використання і охорони земель. Всупереч своєму обов`язку станом на час подання прокурором позову Вінницькою міською радою не вжито жодних заходів, спрямованих на повернення громаді міста спірного нерухомого майна або ж на спростування неправомірності таких дій. Суд взяв до уваги, що 16 лютого 2018 року прокуратура Вінницької області повідомила Вінницьку міську раду про намір звернутися до суду з цим позовом, проте належного реагування міської ради не відбулось. У зв`язку з викладеним, суд визнав звернення прокурора Вінницької обласної прокуратури до суду з метою відновлення порушених майнових прав міської громади обґрунтованим та необхідним.

З посиланням на норми статті 19 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 4, 6, 17, 22, 23, 31, 50, 63, 65 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час видачі спірних державних актів), статей 152, 155 ЗК України 2001 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки як документів, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видані відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Суд констатував, що розпорядження спірною земельною ділянкою здійснювала і здійснює Вінницька міська рада, а не Луко-Мелешківська сільська рада. Вінницька міська рада жодного рішення з цього приводу не приймала та документів, що посвідчують право власності на спірну земельну ділянку не видавала. Ці обставини сторонами не заперечувалися. Враховуючи викладене, Луко-Мелешківська сільська рада, передаючи у приватну власність земельні ділянки площею 0,6985 га ОСОБА_1 та площею 0,2581 га ОСОБА_7 , перевищила свої повноваження щодо розпорядження землями, розташованими за межами населеного пункту, а саме у місті Вінниці. У такому випадку визнання недійсними виданих державних актів є належним та самостійним способом захисту порушеного права.

Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного суду від 13 травня 2020 року у цій справі, суд виклав у рішенні зміст наявних у справі окремих документів та з посиланням на статтю 85 ВК України визначив спірну земельну ділянку такою, що знаходиться в межах прибережної захисної смуги, розташована навколо водойми та належить до водного фонду. Зазначивши, що спірні земельні ділянки були передані ОСОБА_1 і ОСОБА_7 з порушенням норм законодавства, суд зробив висновок про задоволення позову.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави

в особі Вінницької міської ради відмовлено.

Виконуючи вказівки та враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у цій справі, апеляційний суд виходив з того, що Луко-Мелешківська сільська рада та Вінницька міська рада не приймали рішення про зміну категорії спірних земельних ділянок, об`єднана земельна ділянка до цього часу має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Інших доказів з цього питання в матеріалах справи немає.

Публічна кадастрова карта, створення якої передбачено нормами Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр», фактично запрацювала з 01 січня 2013 року, тобто через чималий проміжок часу після того, як відповідачі набули у власність спірні земельні ділянки. Інформація Вінницького регіонального управління водних ресурсів Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 09 жовтня 2017 року № 06/1576 відносить спірні земельні ділянки (земельну ділянку) до земель водного фонду. Проте, як зазначив Верховний Суд у постанові від 02 березня 2020 року у цій справі, інших доказів щодо визначення статусу спірних земельних ділянок на момент передачі їх ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не наведено, через що й не проаналізовано.

18 вересня 2018 року фахівці Вінницького регіонального управління водних ресурсів здійснювали огляд спірної земельної ділянки і встановили, що на ній побудовані штучні гідротехнічні споруди. Цей факт ніким з учасників справи не заперечується.

У статті 54 ЗК України 2001 року, що діяла на час появи інформації про наявність водойми на спірній земельній ділянці, передбачалося, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватися у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Ставок на земельній ділянці з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029 включений до переліку водойм міста Вінниці лише у 2006 році, а до матеріалів інвентаризації водних об`єктів міста у 2014 році, що підтверджується листом Вінницького регіонального управління водних ресурсів від 22 серпня 2017 року.

На виконання припису, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року, апеляційний суд зауважив, що за доводами позивача та фактичними обставинами справи неможливо оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання, пропорційність цій меті повернення земельних ділянок законному володільцеві.

У постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у цій справі, якою скасовані попередні рішення судів, а справа направлена на новий розгляд, також зазначено, що заявлений прокурором позов у цій справі щодо зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як вимогу, не пов`язану з позбавленням права володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі вимоги слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури, звертаючись 06 квітня 2021 року до суду з уточненою позовною заявою в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, просив визнати недійсними державні акти про право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 площею 0,6985 га,

з кадастровим номером 0510100000:03:054:0027; про право власності

ОСОБА_7 на земельні ділянки площею 0,2581 га,з кадастровими номерами 0510100000:03:137: 0001, 0510100000:03:137:0024 та витребувати у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,9566 га, з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029. ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,9566 га, з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01 травня 2020 року

№ 2514. Обґрунтовуючи процесуальні підстави для подання позовної заяви, прокурор зазначав, що оспорюваними державними актами на право власності на земельні ділянки порушено інтереси держави в особі Вінницької міської ради, територіальної громади міста.

Апеляційний суд виходив з того, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на дану вимогу не поширюється позовна давність. Крім того, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку, який лише посвідчує відповідне право та не має самостійного юридичного значення. За викладеного визнання недійсним державного акта на право власності на землю не є необхідним. Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.

У цій справі для відновлення порушеного права власності на землі водного фонду (за позицією позивача) прокурор пред`явив вимогу про їх витребування від кінцевого набувача на користь Вінницької міської ради з посиланням як на правову підставу такої вимоги на статтю 387 ЦК України, тобто віндикаційний позов. Оскільки вимоги прокурора про визнання недійсними державних актів та витребування земельних ділянок не є правомірним та ефективним способом захисту права власника на земельну ділянку, ураховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції зобов`язаний був відмовити у задоволенні цих вимог з підстав обрання неналежного способу захисту.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року внесено

у постанову Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року виправлення, зазначено у резолютивній частині цього судового рішення четвертим абзацом речення наступного змісту: «Скасувати забезпечення позову у справі, вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від

07 серпня 2020 року, шляхом заборони органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які реєстраційні дії, що стосуються відчуження та реєстрації прав на земельну ділянку площею 0,9566 га з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029, що знаходиться в АДРЕСА_1 ».

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 08 листопада

2021 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2021 року задоволена у повному обсязі, а у постанові Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року не вирішено питання про розподіл судових витрат. Таким чином, на переконання апеляційного суду, з виконавчого комітету Вінницької міської ради на користь ОСОБА_5 необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 929,00 грн.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2021 року перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького обласного суду від 20 жовтня 2021 року, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Касаційна скарга першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури, з урахуванням її уточнення, мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 128/1179/18. Правовідносини у вказаній справі та у справі, що переглядається,

є аналогічними;

спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду. Передача

у власність земель водного фонду приватним особам є неможливою. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку;

апеляційний суд застосував норми щодо обрання ефективного способу захисту для усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою водного фонду без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц,

у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 330/1379/18, від 09 грудня 2020 року в справі № 676/2332/18, а саме щодо застосування принципу jura novit curia(«суд знає закони»). Неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;

суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 2 ЗК України в редакції 1990 року (чинна на час виникнення спірних правовідносин), зазначивши, що Луко-Мелешківська сільська рада та Вінницька міська рада не приймали рішення про зміну категорії спірних земельних ділянок, а об`єднана земельна ділянка на цей час має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Зазначена стаття не визначає підстави виникнення права власності на земельні ділянки;

суд не застосував частину третю статті 6, статті 17 - 19, 22, 23 ЗК України, на які прокурор посилався у позовній заяві, а саме щодо підстав набуття права на земельну ділянку за визначеною у законодавстві процедурою, відповідно до якої в суб`єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою. Таке набуття права на земельні ділянки передбачає обов`язкове прийняття уповноваженим органом держави (органом влади чи органом місцевого самоврядування) відповідного рішення, яке є обов`язковою правовою підставою для юридичного оформлення прав на земельні ділянки, тобто видачі державного акта. Під час розгляду справи встановлено, що 04 грудня 1996 року Луко-Мелешківська сільська рада будь-які рішення стосовно передачі ОСОБА_1 і ОСОБА_7 спірних земельних ділянок чи видачі державних актів на них не приймала;

звернення першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури до суду з вимогою повернути державі спірні земельні ділянки є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні важливого та соціально значущого питання, а також захисту суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду як національного багатства України та джерела задоволення потреб суспільства у водних ресурсах;

висновки апеляційного суду про те, що відповідачі набули земельні ділянки у власність до початку роботи Публічної кадастрової карти України, а також щодо набуття відповідачами земельних ділянок у власність до включення ставка до переліку водойм у 2006 році та до матеріалів інвентаризації водних об`єктів у 2014 році, є безпідставними;

відповідачі під час розгляду не надали оригіналів ні рішення Луко-Мелешківської сільської ради від 04 грудня 1996 року, на підставі якого

ОСОБА_1 і ОСОБА_7 отримали у власність спірні земельні ділянки, ні спірних державних актів на право приватної власності на землю;

безпідставним є посилання апеляційного суду на те, що відповідно до статті 54 ЗК України 2001 року землі водного фонду можуть перебувати

у приватній власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, оскільки 04 грудня 1996 року Луко-Мелешківська сільська рада будь-яких рішень стосовно передачі ОСОБА_1 та

ОСОБА_7 спірних земельних ділянок чи видачі державних актів на них не розглядала і не приймала;

пред`явлення прокурором позову у цій справі не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У грудні 2021 року Вінницька міська рада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року, в якій просила вказану постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити рішення, яким у стягненні судового збору відмовити.

Касаційна скарга Вінницької міської ради, з урахуванням її уточнення, мотивована тим, що:

додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року стягнуто з виконавчого комітету Вінницької міської ради на користь ОСОБА_5 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 929,00 грн. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. Сторонами у цій справі є: позивач - Вінницька міська рада; відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Виконавчий комітет Вінницької міської ради не є стороною у цій справі, клопотань про заміну сторони чи співвідповідача у справі не заявлялось;

апеляційний суд не врахував норми частини першої статті 10, частини першої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Ради та виконавчі комітети відповідних рад є окремими юридичними особами та окремими суб`єктами владних повноважень зі своїми специфічними функціями. Тому додаткова постанова апеляційного суду про стягнення з виконавчого комітету Вінницької міської ради на користь ОСОБА_5 судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 929,00 грн є незаконною.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на постанову Вінницького обласного суду від 20 жовтня 2021 року залишено без руху та надано прокурору строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року касаційну скаргу Вінницької міської ради на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від

08 листопада 2021 року залишено без руху та надано міській раді строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівникаВінницької обласної прокуратури на постанову Вінницького обласного суду від 20 жовтня 2021 року та витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Вінницької міської ради на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційних скарг першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури та Вінницької міської ради містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 02 січня 2001 року, виданим Луко-Мелешківською сільською радою, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1001, ОСОБА_9 на підставі рішення 10 сесії 22 скликання Луко-Мелешківської сільської ради народних депутатів від 04 грудня 1996 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,6985 га, яка розташована на території Луко-Мелешківської сільської ради для ведення особистого селянського господарства.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 01 грудня 2016 року МКП ВМР «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектуру» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 .

З листа Департаменту архітектури, містобудування та кадастру від 06 грудня 2016 року № 05-00-010-73365, наданого ОСОБА_9 , вбачається, що відповідно до плану зонування міста Вінниці земельна ділянка на вулиці Маяковського, б/н належить до об`єкту гідрографії в рекреаційній зоні озеленення території загального користування в межах прибережно-захисної смуги та «червоних ліній».

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 19 лютого 1998 року, виданим Луко-Мелешківською сільською радою, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за

№ 330, ОСОБА_7 на підставі рішення 10 сесії 22 скликання Луко-Мелешківської сільської ради народних депутатів від 04 грудня 1996 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2581 га, яка розташована на території Луко-Мелешківської сільської ради для ведення особистого селянського господарства.

На підставі заяви ОСОБА_7 від 10 травня 2017 року ФОП ОСОБА_10 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 .

З листа Департаменту архітектури, містобудування та кадастру від 17 травня 2017 року № Н-05-38854/5-05-8, наданого ОСОБА_7 , вбачається, що відповідно до плану зонування міста Вінниці земельна ділянка на АДРЕСА_1 перебуває в рекреаційній зоні озеленення території загального користування в межах прибережно-захисної смуги, «червоних ліній» та зоні транспортної інфраструктури.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 19 липня 2017 року ОСОБА_1 передала у власність (продала) ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,6985 га, кадастровий номер 0510100000:03:054:0027, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 липня

2017 року ОСОБА_7 передала у власність (продала) ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,0951 га, кадастровий номер 0510100000:03:054:0024, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 19 липня 2017 року ОСОБА_7 передала у власність (продала) ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,1630 га, кадастровий номер 0510100000:01:137:0001, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 липня 2017 року № 92689675, № 92688328 та № 92689052 право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:03:054:0027, 0510100000:03:054:0024, 0510100000:01:137:0001 зареєстровано приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. 19 липня 2017 року за ОСОБА_6 на підставі договорів купівлі-продажу від 19 липня 2017 року, записи № 21462399,

№ 21461828 та № 21460894.

На підставі заяви ОСОБА_6 від 25 липня 2017 року ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 .

03 серпня 2017 року кадастровий реєстратор управління Держгеокадастру у місті Вінниці зареєстрував об`єднану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, їй присвоєний кадастровий номер 0510100000:03:054:0029.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29 січня 2018 року № 112060425 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:01:054:0029 зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 01 вересня 2017 року за ОСОБА_6 на підставі рішення про державну реєстрацію прав від 01 вересня 2017 року, індексний № 36876980, запис № 22134754 (підстава виникнення права власності - договори купівлі-продажу від 19 липня 2017 року).

У подальшому відповідно до договору купівлі-продажу від 01 травня 2020 року № 2514, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , право на спірну земельну ділянку набуто покупцем ОСОБА_5 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029 належить ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу з 01 травня 2020 року.

Відповідачка ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки Першої вінницької державної нотаріальної контори від

10 березня 2021 року № 461/02-14 спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 не заводилась.

Згідно з довідкою від 04 березня 2021 року № 15320 за відомостями Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради в реєстрі територіальної громади за адресою: АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 .

На підставі статті 1268 ЦК України залучено до участі у справі правонаступників ОСОБА_7 , тобто, спадкоємців, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

У статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті

84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Аналогічне положення міститься й у статті 4 ЗК України 1990 року, відповідно до якого не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Таким чином, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок

(у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті

59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 707/2357/17 (провадження № 61-5391св21) з посиланням на пункти 51, 52, 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі

№ 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зроблено висновок, що «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України

є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України). Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження

№ 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші). Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі

№ 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони»

(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що земельні ділянки, що відведені у приватну власність на підставі оспорюваного рішення мають у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища. За таких обставин належним способом захисту прав є вимога про зобов`язання відповідачів повернути земельну ділянку у власність територіальної громади».

У справі, що переглядається:

прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка розташовані в межах прибережної захисної смуги річки без назви - лівої притоки річки Південний Буг, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до норм ЗК України і ВК України не може передаватись у приватну власність. Для відновлення порушеного права власності на землі водного фонду прокурор пред`явив вимоги про визнання недійсними державних актів та про витребування земельної ділянки від кінцевого набувача на користь Вінницької міської ради з посиланням як на правову підставу такої вимоги на статтю 387 ЦК України, тобто віндикаційний позов;

суди становили, що по об`єднаній земельній ділянці з кадастровим номером 05101000000:03:054:0029 протікає річка без назви - ліва притока річки Південний Буг. Також ця земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, розташованої навколо водойми та належить до земель водного фонду України. Факт належності спірної земельної ділянки до земель

водного фонду України підтверджується матеріалами справи;

встановивши, що по земельній ділянці з кадастровим номером 05101000000:03:054:0029, яка перебуває у власності ОСОБА_5 , протікає річка без назви - ліва притока річки Південний Буг, а також те, що земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, тобто вона належить

до земель водного фонду України, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що вимоги прокурора щодо визнання недійсними державних

актів і витребування земельної ділянки не є ефективним способом

захисту права власника на земельну ділянку водного фонду. Ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки;

відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає Вінницькій міській раді чи прокурору (у разі, якщо міськрада не здійснюватиме чи неналежно здійснюватиме повноваження із захисту права комунальної власності на спірну земельну ділянку водного фонду, допускаючи продовження порушення такого права після набрання чинності цією постановою) заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки її власникові.

За таких обставин підстав для скасування законної та обґрунтованої постанови апеляційного суду по суті позовних вимог немає.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, виконавчий комітет Вінницької міської ради не скористався своїм правом на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка свідчить про згоду з судовим рішенням щодо стягнення з нього судових витрат.

Оскільки постанова апеляційного суду по суті позовних вимог підлягає залишенню без змін, виконавчий комітет Вінницької міської ради додаткову постанову суду апеляційної інстанції щодо стягнення з нього судових витрат не оскаржив, а касаційне провадження щодо оскарження вказаної додаткової постанови апеляційного суду відкрито за скаргою Вінницької міської ради, тому відповідно до принципу диспозитивності додаткову постанову апеляційного суду належить також залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 707/2357/17 (провадження № 61-5391св21), колегія суддів вважає, що: касаційні скарги першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури та Вінницької міської ради необхідно залишити без задоволення, а постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення.

Постанову Вінницького обласного суду від 20 жовтня 2021 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук