Постанова

від 12.12.2022 по справі 140/2500/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/2500/20 пров. № А/857/13536/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дмитрук В.В.), ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Луцьк 12 серпня 2022 року у справі № 140/2500/20 за позовом Головного управління ДПС у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промскладсервіс» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків,

В С Т А Н О В И В :

03.03.2020 Головне управління ДПС у Волинській області звернулось в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промскладсервіс» (далі Товариство), просило підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна Товариства на підставі рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 03.02.2020.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, заявлені поза межами 96-годинного строку, не є такими, що можуть бути задоволеними, адже, у цьому випадку, відсутні відповідні обставини, з якими положення статті 94 ПК України пов`язують можливість забезпечення виконання платником податків його обов`язків. Суд першої інстанції вказав, що оскільки станом на день вирішення даної справи наказ ГУ ДПС у Волинській області від 24.01.2020 №263 визнаний у судовому порядку протиправним та скасований, відтак відсутні підстави для проведення такої перевірки та, відповідно, відсутні і підстави для підтвердження обґрунтованості накладення адміністративного арешту майна платника податків згідно рішення від 03.02.2020, оскільки передумова для прийняття даного рішення скасована як протиправна.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що КАС України, ПК України чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом не встановлені обмеження щодо звернення з позовом про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту в загальному порядку. Скаржник вказує, що податковий орган має право/обов`язок звернутись до суду в порядку загального провадження з дотриманням загальних строків звернення до суду з позовними вимогами про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту платника податків. Наголошує, що Головне управління ДПС у Волинській області звернулось в суд з позовною заявою в межах загального позовного провадження, а не у скороченому порядку із заявою, передбаченою статтею 283 КАС України.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, на підставі статті 75, підпункту 78.1.1, підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України ГУ ДПС у Волинській області видало наказ від 24.01.2020 №263 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Промскладсервіс» з метою дослідження питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

З метою вручення наказу від 24.01.2020 №263 та ознайомлення з направленням на перевірку від 28.01.2020 №291 щодо проведення позапланової документальної перевірки ТзОВ «Промскладсервіс» працівниками управління податкових перевірок трансферного ціноутворення міжнародного оподаткування ГУ ДПС у Волинській області відповідно до статті 75, підпункту 78.1.1, підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України 30.01.2020 здійснено виїзд за юридичною адресою ТзОВ «Промскладсервіс»: 45625, Волинська область, село Тарасове, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4.

31.01.2020 у приміщенні ГУ ДПС у Волинській області вручено копію наказу та ознайомлено з направленням представника ТзОВ «Промскладсервіс» Шевчука В.В., що діяв згідно з договором про надання правової допомоги від 28.01.2020. Представник відповідача зазначив, що наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства є незаконним та відмовив у допуску до проведення виїзної документальної перевірки, про що письмово зазначив на другому примірнику наказу від 24.01.2020 №263.

Враховуючи зазначені обставини 31.01.2020 посадовими особами ГУ ДПС у Волинській області складено акт про відмову в допуску до проведення/відмову від проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Промскладсервіс».

Оскільки вказане унеможливило проведення документальної позапланової виїзної перевірки за наявності законних підстав для її проведення, о 09 год. 30 хв. 03.02.2020 ГУ ДПС у Волинській області прийняло рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

03.02.2020 ГУ ДПС у Волинській області подало до Волинського окружного адміністративного суду заяву про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту платника податків, однак ухвалою суду від 06.02.2020 закрито провадження у справі №140/350/20 у зв`язку з наявністю спору про право.

Вказане стало підставою для звернення ГУ ДПС у Волинській області з позовом до суду про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту органами державної податкової служби визначені статтею 94 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час звернення із позовом до суду, (далі - ПК України).

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України.

Тобто, це встановлений законом спосіб спонукання платника податків до виконання зобов`язань, які не виконуються (з позиції податкового органу), що може супроводжуватись незгодою з такими діями та рішенням контролюючого органу.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків є універсальними та визначені статтею 94 ПК України.

Згідно з підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті.

Відповідно до положень пункту 94.5 статті 94 ПК України арешт майна може бути повним або умовним.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Згідно з пунктом 94.10 статті 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Згідно з приписами частини 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкти владних повноважень мають право звернутись до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Кодекс адміністративного судочинства України визначає особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ (глава 11) та порядок розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ (§ 2 цієї глави). Статтею 283 КАС України врегульовано особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів на підставі заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Цей порядок є альтернативним загальному порядку розгляду справ.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 14 липня 2022 року у справі №320/1950/21, податковий орган має право/обов`язок звернутись до суду в порядку загального провадження з дотриманням загальних строків звернення до суду з позовними вимогами про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. При розгляді вимоги щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків до предмета доказування входить, зокрема наявність підстав та дотримання порядку призначення контролюючим органом перевірки та прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 280/2993/19, де вказано, що податковий орган, звертаючись до адміністративного суду, самостійно визначає порядок такого звернення: в загальному порядку або відповідно до статті 283 КАС України з метою термінового розгляду, про що обов`язково зазначається в позовній заяві.

Законодавцем визначено, що в порядку статті 283 КАС України податковий орган може звернутися до суду виключно у разі безспірності таких вимог, оскільки в протилежному випадку суд зобов`язаний відмовити у відкритті провадження відповідно до частини 4 статті 283 КАС України у зв`язку з наявністю спору про право.

Відмова у відкритті провадження відповідно до частини 5 цієї статті дає право податковому органу звернутися до суду в порядку загального провадження, але таке звернення можливе й без попереднього звернення до суду в порядку, визначеному статтею 283 КАС, адже спір про право може виникнути і на етапі застосування адміністративного арешту податковим органом, а тому звернення до суду із заявою відповідно до статті 283 КАС України може бути недоцільним.

Законодавцем встановлено, що суд повинен перевірити обґрунтованість застосування адміністративного арешту майна, і в разі наявності спору про право такий розгляд здійснюється в загальному позовному провадженні.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 закрито провадження у справі №140/350/20 у зв`язку з наявністю спору про право, а саме у зв`язку з оскарженням ТзОВ «Промскладсервіс» наказу на проведення перевірки від 24.01.2020 №263.

Разом з тим, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 у справі №140/413/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДПС у Волинській області від 24.01.2020 року №263 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Промскладсервіс».

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, враховуючи останні висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що наказ ГУ ДПС у Волинській області від 24.01.2020 №263 визнаний у судовому порядку протиправним та скасований, а тому відсутні підстави для проведення перевірки та, відповідно, для підтвердження обґрунтованості накладення умовного адміністративного арешту майна платника податків згідно з рішенням від 03.02.2020.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції у рішенні дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року у справі № 140/2500/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук Н. М. Судова-Хомюк