Постанова

від 01.12.2022 по справі 460/1864/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/1864/20 пров. № А/857/10942/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

з участю секретаря судового засідання: Кахнич Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Рівненської обласної військової адміністрації, Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Щербаковим В.В. в порядку письмового провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Русана Плюс» до Рівненської обласної державної адміністрації (за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації), за участі Рівненської окружної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Русана Плюс» (далі ТзОВ «Русана Плюс», Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Рівненської обласної державної адміністрації (далі Рівненська ОДА, відповідач) (за участі третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження Рівненської ОДА №1010 від 11.12.2019 «Про взяття на облік об`єкта культурної спадщини».

Позов мотивований тим, що історична довідка, яка слугувала підставою прийняття оспорюваного розпорядження, помилково була взята відповідачем до уваги, оскільки в порушення вимог Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №158 від 11.03.2013, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за №528/23060 (далі Порядок №158), не містила інформації про автентичність об`єкта, його цінність з архітектурного погляду, а також інформації про історико-архівні дослідження та архітектурні вишукування. Дана довідка не містить відомостей про дату її складання та інформації про її замовника. Крім того, відомості, які зазначені у спірній довідці, суперечать офіційній інформації, наданій уповноваженими органами.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Рівненська ОДА та Рівненська обласна прокуратура подали апеляційні скарги, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просять його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ТзОВ «Русана Плюс» у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Рівненська ОДА зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин Методичні рекомендації щодо визначення предмета охорони об`єктів археологічної спадщини, затверджені наказом Міністерства культури і туризму України №956/0/16-09 від 02.11.2009 (далі Методичні рекомендації). Також суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України №452 від 22.05.2019, якою затверджено Порядок визначення категорій пам`яток та відповідно до якої визнана такою, що втратила чинність постанова Уряду №1760 від 27.12.2001 (далі Порядок №1760), якою було затверджено Порядок визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, оскільки оспорюваним розпорядженням не було внесено до Реєстру об`єкт культурної спадщини, а лише здійснення взяття його на облік. Також суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення Порядку №158, пославшись лише на частину його норм. Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що нежитловий будинок по вул. 16 Липня, 59 немає документальних свідчень, зокрема, історичних та літературних джерел, літературних творів виданих авторів про вагомі історичні події в місті Рівне, його етапи розвитку або життя та діяльність відомих осіб, що є носіями важливої історичної інформації, а також немає відповідних ознак як для об`єкта історії, зокрема, його зв`язку з історичними подіями, віруваннями, життям та діяльністю людей, які зробили значний внесок у розвиток культури міста Рівне, не відповідає фактичним обставинам справи. Суперечливими також скаржник вважає висновки суду першої інстанції про невідповідність спірного об`єкту нерухомості, який описаний в історичній довідці та технічному паспорті.

В апеляційній скарзі Рівненської обласної прокуратури викладені аналогічні доводи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування своїх заперечень проти доводів прокурора зазначає про відсутність підстав для його представництва в суді, оскільки з поданої ним апеляційної скарги не зрозуміло в інтересах кого така подана, не вказано який саме компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження, не долучено належних та допустимих доказів щодо бездіяльності, неналежного виконання обов`язків щодо захисту інтересів держави суб`єктом владних повноважень.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Чеховську Є.А., яка підтримала апеляційну скаргу, представника третьої особи на стороні відповідача Калітинського Ю.М. та прокурора Шимін Н.М., які підтримали позицію скаржника, представників позивача Крутень І.В, Таборовець А.П., які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальну частину оскаржуваного рішення шляхом виключення норм матеріального права, на які помилково послався суд першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТзОВ «Русана Плюс» зареєстроване як юридична особа 02.03.2015 (№16081360000011762), видом діяльності якого, зокрема, є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (КВЕД 56.10). ТзОВ «Русана Плюс» є правонаступником ТзОВ «Русана».

14.04.2010 між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (Орендодавець) та ТзОВ «Русана» (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1936 (далі - Договір №1936), відповідно до п.1.1 розділу 1 «Предмет договору» якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в орендне користування нежитлову будівлю, розташовану за адресою : м. Рівне, вул. 16 Липня, 59 (далі нежитлова будівля, нерухоме майно), загальною площею 359,9 кв.м., з метою використання 155 кв.м. розміщення офісу, 32,3 кв.м. торговельного об`єкту з продажу непродовольчих та продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи та 172,7 кв.м. кафе, яке здійснює продаж товарів підакцизної групи.

21.05.2015 між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (Орендодавець) та ТзОВ «Русана Плюс» (Орендар) було укладено додатковий договір до Договору №1936, за змістом якого, преамбулу договору та розділ «Юридичні адреси та платіжні реквізити сторін» викладено у новій редакції.

21.07.2016 між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (Орендодавець) та ТзОВ «Русана Плюс» (Орендар) було укладено додатковий договір до Договору №1936, п.1.1 якого викладено в новій редакції, а саме : «Орендодавець передає, а Орендар приймає в орендне користування нежитлову будівлю».

21.10.2019 громадська організація «Наша мета» звернулася до Рівненської ОДА з листом №32, в якому просила вирішити питання про занесення спірного об`єкту до переліку об`єктів культурної спадщини, до якого додано фотофіксацію об`єкта на 1 аркуші та історичну довідку на 3 аркушах. Вказаний лист надійшов до Управління культури і туризму облдержадміністрації, як структурного підрозділу Рівненської ОДА, 21.10.2019 за №вх-1944/01-08/19.

Питання щодо взяття на облік як об`єкта культурної спадщини спірної будівлі розглядалось 05.11.2019 на засіданні консультативної ради з питань охорони культурної спадщини управління культури і туризму Рівненської ОДА, яка шляхом голосування «за» одноголосно постановила підтримати пропозицію громадської організації «Наша мета» та рекомендувала управлінню культури і туризму Рівненської ОДА підготувати проект розпорядження голови облдержадміністрації щодо занесення його до Переліку об`єктів культурної спадщини, що підтверджується протоколом №1 засідання консультативної ради.

За наслідками розгляду описаної вище проблематики, головою Рівненської ОДА було прийнято розпорядження №1010 від 11.12.2019 «Про взяття на облік об`єкта культурної спадщини», пунктом 1 якого наказано занести спірний об`єкт до Переліку об`єктів культурної спадщини згідно з додатком.

Вважаючи оспорюване розпорядження протиправним, ТзОВ «Русана Плюс» звернулося до адміністративного суду з вимогою про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції, проаналізувавши архівні довідки Державного архіву Рівненської області Рівненської ОДА, Державного архіву Волинської області Волинської ОДА та Житомирської Державного архіву області Житомирської ОДА, а також лист Російського державного історичного архіву, дійшов висновку про не відповідність відомостей, які містяться в історичній довідці, яка слугувала підставою для прийняття оспорюваного розпорядження, обставинам справи та дослідженим судом доказам. Доказів протилежного відповідач суду не надав. Суд також вказав, що нежитловий будинок по вул. 16 Липня, 59 немає документальних свідчень, зокрема, історичних та літературних джерел, літературних творів виданих авторів про вагомі історичні події в місті Рівне, його етапи розвитку або життя та діяльність відомих осіб, що є носіями важливої історичної інформації. Відхиляючи як доказ висновок експерта, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність вікової (хронологічної) ознаки не дає підстав визначати вказаний об`єкт нерухомого майна як об`єкт культурної спадщини. Водночас, відповідних ознак як для об`єкта історії, зокрема, його зв`язку з історичними подіями, віруваннями, життям та діяльністю людей, які зробили значний внесок у розвиток культури міста Рівне, вказаний нежитловий будинок немає. Також суд першої інстанції вказав на відмінність будинку, характеристики якого описані в історичній довідці від характеристик, які містяться в історичній довідці. У зв`язку з тим, що спірний об`єкт немає ознак, притаманних історичним об`єктам культурної спадщини та об`єктам архітектури, суд дійшов висновку про протиправність оспорюваного розпорядження та наявності підстав для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність оспорюваного розпорядження та наявності підстав для його скасування, проте вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення, виключивши посилання на певні норми, які суд застосував при вирішенні даного публічно-правового спору.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, шо органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» №1805-III від 08.06.2000 (тут і надалі Закон №1805-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону №1805-III :

- культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини;

-об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Згідно ч.1 ст.13 Закону №1805-III, об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону №1805-III, занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки :

а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання;

б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

За змістом ч.2 ст.14 Закону №1805-III, об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 14 Закону №1805-III Міністерство культури України своїм наказом затвердило Порядок №158, який визначає єдину систему обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів.

За змістом п.3 Розділу І Порядку, система обліку об`єктів культурної спадщини включає комплекс заходів із взяття на облік об`єкта культурної спадщини, оформлення облікової документації, занесення чи незанесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, ведення Реєстру, інвентаризації об`єктів культурної спадщини, включення до Реєстру об`єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, формування облікових справ та внесення змін до Реєстру (зміна категорії пам`ятки та вилучення пам`ятки з Реєстру).

Відповідно до п.4 Розділу І Порядку №158, ініціаторами розгляду питань занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією пам`ятки місцевого значення, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п`ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, та внесення змін до Реєстру (далі - Ініціатор) є уповноважений орган (орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації), Українське товариство охорони пам`яток історії та культури, інші громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини.

Відповідно до п.1 Розділу ІІ Порядку №158, взяття на облік об`єкта культурної спадщини забезпечують уповноважені органи, повноваження яких поширюється на територію розміщення такого об`єкта, шляхом занесення його до Переліку об`єктів культурної спадщини (далі - Перелік), який відповідно до пункту 2 Розділу цього Порядку, розглядає питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку за власною ініціативою або за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань.

Пунктом третім Розділу ІІ Порядку №158 визначено, що питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку розглядається на підставі фотофіксації об`єкта, а саме : фото загального вигляду, фото об`єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об`єкта, фото рухомих об`єктів (деталей), фото загроз (дії негативних чинників); історичної довідки, яка містить інформацію про автентичність об`єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, дані історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань, складеної у відповідності до вимог пункту 5 розділу III цього Порядку або витяг із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.

Пунктом шостим Розділу ІІ Порядку №158 передбачено, що в занесенні об`єкта культурної спадщини до Переліку за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань може бути відмовлено у разі неподання документів, передбачених пунктом 3 цього розділу, або відсутності в історичній довідці обґрунтувань автентичності об`єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду. Відмова уповноваженого органу не перешкоджає повторному поданню документів з врахуванням зауважень уповноваженого органу.

Колегія суддів зазначає, що визначальним у даному випадку є одночасне дотримання в історичні довідці всіх зазначених вимог у сукупності, що виступає єдиною та необхідною правовою підставою для розгляду уповноваженим органом питання про взяття на облік об`єкта культурної спадщини.

Разом з тим, як видно зі змісту історичної довідки, така не містить інформації, передбаченої пунктом третім Розділу ІІ Порядку №158, зокрема, щодо автентичності об`єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

Крім того, в даній довідці відсутня дата її складення, а також не вказано її замовника.

Як видно з матеріалів справи, консультативна рада рекомендувала управлінню культури і туризму облдержадміністрації підготувати проект розпорядження про занесення до Переліку об`єкта культурної спадщини спірної будівлі, однак, в порушення вимог пункту третього Розділу ІІ Порядку №158, вказане питання вирішувалося з урахуванням відомостей історичної довідки, яка не містила всіх зазначених вимог у сукупності.

Важливим також є те, що в історичній довідці не міститься конкретних висловлювань та чітких обґрунтувань щодо цінності вказаної будівлі, а лише імовірність та припущення, що спірний об`єкт належить до об`єкта культурної спадщини.

Додатково слід зазначити, що наведені вище недоліки є суттєвими для вирішення питання про взяття на облік як об`єкта культурної спадщини спірної будівлі в контексті положень Порядку №158.

Відтак, колегія суддів вважає, що оспорюване розпорядження прийняте всупереч вимогам наведених вище норм, оскільки дефектність представленої на розгляд комісії історичної довідки, зумовлювала прийняття рішення, яке передбачене пунктом шостим Порядку №158, враховуючи також ту обставину, що його прийняття зачіпало інтереси Товариства, як орендаря спірного приміщення.

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що вирішуючи питання взяття на облік як об`єкта культурної спадщини спірної будівлі, консультативна рада з питань охорони культурної спадщини управління культури і туризму Рівненської ОДА, надаючи рекомендації ОДА та відповідач при прийнятті оспорюваного розпорядження не перевірили ту обставину, чи могла бути Громадська організація «Наша мета», в контексті положень п.4 Розділу І Порядку №158, ініціатором розгляду спірного питання та чи належить до її статутних завдань вирішення питань охорони культурної спадщини, на підтвердження чого не було надано суду в якості доказу Статут організації та який не був предметом дослідження консультативної ради та відповідача. Відповідач та третя особа не надали таких доказів ні суду першої, ні апеляційної інстанції на підтвердження протилежного.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин Методичних рекомендацій та Порядку №1760, однак такі не призвели до неправильного вирішення розглядуваного публічно-правового спору по суті, натомість є підставою для зміни оскаржуваного рішення в порядку ч.4 ст. 317 КАС України, шляхом виключення вищевказаних нормативно-правових актів з його мотивувальної частини.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ч.4ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308,310,315,317,321,325,328,329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги Рівненської обласної військової адміністрації, Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2022 року по справі №460/1864/20 змінити в частині приведених мотивів судом першої інстанції.

У решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2022 року по справі №460/1864/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 12.12.2022