Постанова

від 03.11.2022 по справі 361/3579/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №361/3579/18

Апеляційне провадження №22-ц/824/4834/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2022 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Сас Ю.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою прокурора Київської області на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2019 року у справі за позовом керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади Броварської міської ради Київської області до Броварської міської ради Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі територіальної громади Броварської міської ради Київської області звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Броварської міської ради Київської області від 25 жовтня 2007 року № 485-28-05 «Про передачу земельних ділянок громадянам у власність, надання в оренду та внесення змін до рішень Броварської міської ради» у власність ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 (підпункт 1.27 пункту 1 рішення міської ради).

На підставі зазначеного рішення міської ради ОСОБА_1 09 березня 2007 року отримано державний акт серії ЯД №996929 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:00:063:0337.

За результатами опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, встановлено, що передача у власність вказаної земельної ділянки відбулась з порушенням вимог законодавства, а саме - спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель водного фонду та передана у приватну власність всупереч вимог Земельного кодексу України та Водного кодексу України. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності всупереч вимог закону, існують правові підстави для її витребування із незаконного володіння у комунальну власність.

Остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив визнати незаконним та скасувати рішення Броварської міської ради Київської області від 25 жовтня 2007 року № 485-28-05 «Про передачу земельних ділянок громадянам у власність, надання в оренду та внесення змін до рішень Броварської міської ради» в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади Броварської міської ради Київської області в особі Броварської міської ради Київської області земельну ділянку загальною площею 0, 1000 га з кадастровим номером 3210600000:00:063:0337, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, у січні 2020 року позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просить апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області задоволено, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади Броварської міської ради Київської області задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, у листопаді 2020 року ОСОБА_1 направив касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив суд скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року та залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2019 року.

Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 січня 2022 року справу за апеляційною скаргою прокурора Київської області на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2019 року прийнято до свого провадження.

15.02.2022 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта №22232 від 15 лютого 2022 року та копії викопіювання з топографо-геодезичного плану в масштабі 1:2000 по АДРЕСА_1 .

В судове засідання 03.11.2022 року представник Броварської міської ради Київської області не з`явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надав.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бутизаконним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції.

Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Броварської міської ради Київської області від 25 жовтня 2007 року №485-28-05 «Про передачу земельних ділянок громадянам у власність, надання в оренду та внесення змін до рішень Броварської міської ради» у власність ОСОБА_1 , проживаючому у місті Бровари Київської області, надано земельну ділянку площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 (підпункт 1.27 пункту 1 рішення міської ради).

На підставі зазначеного рішення міської ради ОСОБА_1 09 березня 2007 року отримано державний акт серії ЯД №996929 на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 3210600000:00:063:0337.

Відповідно до листів КДП «Київгеоінформатика» від 04 січня 2018 року

№01-01/20, та від 02 травня 2018 року №01-01/283 земельна ділянка з кадастровим номером 3210600000:00:063:0337 повністю накладається на землі водного фонду, а саме, на прибережні захисті смуги озер.

У відзиві на позовну заяву Броварською міською радою Київської області зазначено, що відповідно до Генерального плану міста Бровари у місті знаходяться водні об`єкти: водоймище площею 3, 5 га на території парку «Приозерний», водоймище на території кварталу житлової забудови в районі Глінки та водоймище по АДРЕСА_2 .

У висновку про обмеження користування земельною ділянкою

від 28 вересня 2007 року №438, яка знаходиться у АДРЕСА_1 зазначено, що Управління містобудування та архітектури Броварської міської ради вважає за можливе користування вказаною земельною ділянкою.

Згідно паспорта водного об`єкта по АДРЕСА_3 розташовано ставок площею 0,6440 га, у розділі 6 «Характеристика прибережної захисної смуги» якого вказано, що ширина прибережної захисної смуги згідно статті 88 ВК України повинна становить 25 м, там де крутизна схилів перевищує три градуси - ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Відмовляючи у задоволенні позову у 2019 році, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем був пропущений строк на звернення до суду.

В той же час пропуск строку позовної давності може бути підставою для відмови у задоволенні позову у разі встановлення судом обґрунтованості позовних вимог по своїй суті. У разі, якщо позовні вимоги не підлягають до задоволення по суті спору, у задоволенні позову має бути відмовлено саме з цих підстав, а не з підстав пропуску строку позовної давності. Вказана позиція підтверджується численною практикою Великої Палати Верховного Суду, зокрема висловленої у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 07 серпня 2019 року по справі № 2004/1979/12.

Суть позиції прокурора у даній справі полягала у тому, що спірна земельна ділянка була надана у приватну власність з порушенням вимог законодавства, а саме з підстав віднесення такої земельної ділянки до земель водного фонду. Такий свій висновок прокурор ґрунтував на знаходженні ділянки м межах 100-метрової відстані від урізу води озера в м. Бровари.

Дана позиція прокурора не може бути прийнята колегією суддів апеляційного суду.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права, землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.,

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц.

Відповідно до статті 1 ВК України водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).

Ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн кубічних метрів; а озеро - природна западина суші, заповнена прісними або солоними водами.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 18 березня 2013 року № 99 затверджено Порядок розроблення паспорта водного об`єкта (далі - Порядок № 99), спрямований на встановлення технічних параметрів водного об`єкта, гідрологічних характеристик річки (водотоку), регламентацію експлуатаційної діяльності на водосховищах, ставках, озерах та замкнених природних водоймах для забезпечення сталого використання (включаючи кількісне та якісне відновлення) усіх ресурсів, пов`язаних з існуванням водойми, надійності функціонування споруд і для підвищення ефективності їх використання.

Замовником робіт із розроблення паспорта водного об`єкта є орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України (пункт 3 Порядку № 99).

На підтвердження факту належності спірної земельної ділянки кадастровий номер 3210600000:00:063:0337 по АДРЕСА_3 до земель водного фонду прокурором було надано до суду листи КДП «Київгеоінформатика» від 04 січня 2018 року №01-01/20, та від 02 травня 2018 року №01-01/283, з посиланням на викопіювання з топографічних матеріалів та матеріалів космічної зйомки станом на 2007, 2009 та 2010 роки, лист Управління водних ресурсів у м. Києві та Київської області від 24 січня 2018 року № 01-12/53 та висновок експерта № 12/18 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 22 лютого 2018 року.

З метою спростування доводів прокурора, відповідачем було надано до суду висновок № 438 від 28 вересня 2007 року про обмеження користування спірною земельною ділянкою та паспорт водного об`єкта «Ставок площею 0, 6440 га в межах

м. Бровари Київської області», погоджений Державним агентством водних ресурсів України.

Відомості, наявні в технічній документації, розробленій безпосередньо на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210600000:00:063:0337, спростовують доводи позивача щодо незаконності прийняття рішення Броварської міської ради та передачі у приватну власність громадянину ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки. Зокрема, у висновку про обмеження користування земельною ділянкою від 28.09.2007 р. №438, яка знаходиться у АДРЕСА_3 , зазначено, що Управління містобудування та архітектури Броварської міської ради вважає за можливе користування вказаною земельною ділянкою.

Згідно паспорта водного об`єкта по АДРЕСА_3 розташовано ставок площею 0,6440 га, у розділі 6 «Характеристика прибережної захисної смуги» якого вказано, що ширина прибережної захисної смуги згідно ст.. 88 Водного кодексу України повинна становить 25 м, там де крутизна схилів перевищує три градуси - ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Дослідивши вищевказані докази, надані сторонами по справі, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність взяття до уваги при вирішені даної справи саме паспорт водного об`єкта «Ставок площею 0,6440 га в межах м. Бровари Київської області», оскільки на відміну від наданих прокурором листів, такий паспорт є офіційним документом, який складено уповноваженим органом, який несе відповідальність за достовірність викладених у ньому даних, і який містить всі необхідні відомості щодо зазначеного вище об`єкту.

Оскільки прибережна захисна смуга зазначеної вище водойми окремо встановлена та затверджена не була, при визначенні її розміру мають бути нормативні відставні від урізу води. Так як спірний об`єкт є саме ставком, його площа не перевищує 3 га, передбачена ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України ширина прибережної захисної смуги встановлена навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною 25 м.

Як вбачається з представленого до матеріалів справи висновку експерта № 22232 від 15 лютого 2022 року та копії викопіювання з топографо-геодезичного плану в масштабі 1:2000 по АДРЕСА_1 , спірна земельна ділянка знаходиться поза межами вищевказаної прибережної захисної смуги.

При вирішенні справи не можуть бути використаний наданий прокурором до суду висновок експерта № 12/18 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 22 лютого 2018 року. По-перше, вказаний висновок було складено відносно зовсім інших земельних ділянок (з кадастровими номерами 32106000000:00:064:0521 та 3210600000:01:063:0012) і не містить жодного інформації стосовно ділянки, яка є предметом розгляду. По-друге, при його складанні використовувалися інші нормативні відстані від урізу води, зокрема відстані, що встановлені для озер, що в даному випадку не відповідає дійсним обставинам справи та про що вже було зазначено вище.

Зважаючи на викладене, доводи прокурора щодо того, що спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 всупереч встановленого законом порядку, спростовуються матеріалами справи, а тому позовні вимоги, що ґрунтуються на вказаній тезі, не можуть вважатися обґрунтованими, відтак не підлягають до задоволення по суті, а не через пропуск строку позовної давності, як про це зазначив суд першої інстанції.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову по суті, відтак рішення суду першої інстанції в частині мотивів для відмови у задоволенні позову підлягає зміні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення повністю або частково є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2019 року в частині мотивів для відмови в задоволенні позову змінити.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Броварської місцевої прокуратури Київської області (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, 137) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 16 037 (шістнадцять тисяч тридцять сім) гривень 20 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько