Постанова

від 01.12.2022 по справі 359/1252/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 359/1252/21 Головуючий у суді І інстанції Борець Є.О.

Провадження № 22-ц/824/4953/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 грудня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Наталія-Альянс» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 8 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Наталія-Альянс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Великоолександрівська сільська рада, про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості по сплаті орендної плати,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Наталія-Альянс» (далі - ТОВ «Наталія-Альянс»), в якому просила розірвати договір оренди землі, укладений між нею та відповідачем 25 жовтня 2001 року, і стягнути з відповідача на її користь заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 26 955,00 грн, а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,2 га кадастровий номер 3220880900:09:006:0078 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої в с. Чубинське Бориспільського району Київської області. 25 жовтня 2001 року позивач уклала з ТОВ «Магнат», правонаступником якого є ТОВ «Наталія-Альянс», договір оренди землі, за яким передала частину земельної ділянки площею 2,5 га у користування ТОВ «Магнат» строком на 45 років, а останнє зобов`язалося щорічно сплачувати позивачу орендну плату у розмірі 1,5 % вартості земельної ділянки. Остаточний розрахунок по орендній платі мав проводитися в місячний строк після закінчення фінансового року. У зв`язку з тим, що ні ТОВ «Магнат», ні його правонаступник - ТОВ «Наталія-Альянс» систематично не виконували свої зобов`язання за договором оренди землі щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою та проігнорували неодноразові письмові вимоги позивача про добровільне розірвання (припинення) цього договору, це є підставою для його розірвання в судовому порядку та примусового стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати, розмір якої тільки за останні три роки становить 26 955,00 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 8 грудня 2021 року позов задоволено частково.

Розірвано договір оренди землі, укладений 25 жовтня 2001 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Магнат». У задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Наталія-Альянс» на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач неодноразово порушував умови договору в частині виплати позивачу орендної плати за користування її земельною ділянкою, тому з метою відновлення законності та порушеного права позивача договір оренди землі підлягає розірванню. При цьому ненадання позивачем належної і достовірної інформації про оціночну ринкову вартість земельної ділянки у 2018, 2019 та 2020 роках об`єктивно перешкоджає визначенню розміру заборгованості по сплаті орендної плати за спірний період часу, відтак підстави для стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати відсутні.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог про розірвання договору оренди землі, відповідач через представника - адвоката Тітаренка О.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про розірвання договору оренди землі, адже у момент підписання цього правочину сторонами було погоджено, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату за увесь період дії договору відразу в сумі 16 000,00 грн, що за усним погодженням сторін було достатньо для повного виконання відповідачем своїх обов`язків зі сплати орендної плати за весь строк користування земельною ділянкою.Зазначені грошові кошти були передані позивачу на підставі видаткового касового ордеру, який до цього часу не зберігся, тобто орендна плата за весь період користування земельною ділянкою була сплачена відповідачем в момент укладення договору оренди - 25 жовтня 2001 року. Проте, судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки вказаному факту, що в результаті призвело до порушення норм матеріального права, а саме статей 151, 161, 166 ЦК Української PCP, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Позивач, розраховуючи на отримання необхідної їй орендної плати, за 20 років жодного разу не з`являлась до відповідача з метою її отримання, хоча повинна була та могла вчинити такі дії. Відтак, саме позивач допустила прострочення в отриманні орендної плати, але своїми діями намагається покласти відповідальність на відповідача та безпідставно розірвати договір, чого суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував, порушивши норми статті 613 ЦК України та статті 32 Закону України «Про оренду землі». Окрім того, позивач не надавала відповідачу інформацію щодо актуальної вартості земельної ділянки за кожен фінансовий рік, а також не попереджувала відповідача про факт поділу земельної ділянки, тому вважається такою, що власною бездіяльністю допустила прострочення в отриманні орендної плати.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим обґрунтовано розірвав договір оренди землі з підстав істотності допущеного відповідачем порушення його умов, які полягають у систематичній несплаті орендної плати.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасника справи, що з`явився в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 24 жовтня 2001 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 040112, згідно якого набула право власності на земельну ділянку площею 4,2 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

25 жовтня 2001 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Магнат» договір оренди землі, за яким вона передала частину належної їй земельної ділянки площею 2,5 га у володіння і користування ТОВ «Магнат» строком на 45 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а останнє зобов`язалося щорічно сплачувати позивачу орендну плату у розмірі 1,5% вартості земельної ділянки.

В подальшому ТОВ «Магнат» було перейменовано у ТОВ «Наталія-Альянс».

Рішенням Великоолександрівської сільської ради № 289-10-V від 13 жовтня 2006 року цільове призначення земельної ділянки, що перебувала у власності позивача, було змінено з ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ведення особистого селянського господарства.

У зв`язку з чим, 31 жовтня 2002 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 687730, відповідно до якого набула право власності на земельну ділянку площею 4,2 га з кадастровим номером 3220880900:09:006:0078 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с. Чубинське Бориспільського району Київської області.

3 листопада 2006 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким вона відчужила у його власність частину земельної ділянки площею 1,7 га, тому у власності позивача залишилась земельна ділянка площею 2,5 га.

Водночас, зміна цільового призначення земельної ділянки, присвоєння кадастрового номеру та продаж частини вказаного об`єкта нерухомого майна не є підставами для припинення договору оренди землі від 25 жовтня 2001 року: у користуванні ТОВ «Наталія-Альянс» перебуває земельна ділянка площею 2,5 га з кадастровим номером 3220880900:09:006:0078 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташована в с. Чубинське Бориспільського району Київської області.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 1 Закону України «Про оренду землі» визначає оренду землі як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

За частинами першою, другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Згідно із статтею 22 вищевказаного Закону орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт (абаз 7 частини другої статті 25 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до частини першої статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за її користування протягом трьох місяців підряд.

Зазначеними нормами матеріального права визначено, що систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, є підставою для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але повторне порушення може свідчити про систематичність.

Ураховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, колегія суддів виходить з того, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно з якими договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом, або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (касаційне провадження № 61-41932сво18) дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична (два та більше випадки) несплата орендної плати.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до розділу 2 договору оренди землі, укладеного 25 жовтня 2001 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Магнат», правонаступником якого є ТОВ «Наталія-Альянс», розмір орендної плати на рік за використання земельної ділянки складатиме 1,5% вартості земельної ділянки. Орендна плата сплачується по мірі надходження сільськогосподарської продукції. Остаточний розрахунок по орендній платі проводиться в місячний строк після закінчення фінансового року. Орендар за погодженням з орендодавцем може перенести строки сплати орендної плати, але не більше як на місяць.

Суд установив, що відповідач не виплатив позивачу орендну плату за землю за 2018, 2019 та 2020 роки, тобто у строки, передбачені розділом 2 договору, а саме в місячний строк після закінчення фінансового року.

Представник відповідача - адвокат Тітаренко О.О. не надав жодного доказу на підтвердження того, що ТОВ «Наталія-Альянс» сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за користування її земельною ділянкою у грошовій та/або натуральній формі.

Зазначене свідчить про те, що відповідач не виконував покладені на нього обов`язки, які передбачені укладеним з позивачем договором та Законом України «Про оренду землі».

Згідно із розділом 6 договору оренди землі на вимогу однієї із сторін цей договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов`язків, передбачених цим договором, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Розглядаючи спір про розірвання договору оренди, суд першої інстанції вірно врахував, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо виплати орендної плати є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 532 ЦК України, якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Частиною першою статті 537 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що відмова кредитора від запропонованого боржником виконання договору може мати місце лише тоді, коли кредитор може прийняти виконання від боржника, однак із суб`єктивних причин відмовляється це зробити. Натомість, не можна вважати відмовою об`єктивну неможливість прийняти виконання боржника, оскільки в такому випадку матиме місце не відмова від прийняття виконання, а лише неможливість прийняти виконання.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір в частині розірвання договору оренди земельної ділянки, суд першої інстанції, встановивши, відсутність будь-яких доказів вчинення дій з боку відповідача для належного виконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати у строки, передбачені договором оренди землі, в тому числі й шляхом надіслання орендної плати за місцем проживання орендодавця або шляхом внесення належних орендодавцю грошей у депозит нотаріуса, а також доказів того, що у строки, передбачені договором, відповідач запропонував, а позивач відмовилась приймати орендну плату за 2018, 2019 та 2020 роки, тобто мало місце неодноразове простроченням виконання зобов`язання за договором оренди, що має ознаки систематичності, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди землі, укладеного 25 жовтня 2001 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Магнат», правонаступником якого є ТОВ «Наталія-Альянс».

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.

Аргументи апеляційної скарги про те, що у момент підписання розірваного судом правочину сторонами було погоджено, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату за увесь період дії договору відразу в сумі 16 000,00 грн і зазначені грошові кошти були передані позивачу в момент укладення договору оренди від 25 жовтня 2001 року не заслуговують на увагу як такі, що не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, та договірних відносинах сторін, якими не було передбачено одноразову сплату орендної плати за весь період користування земельною ділянкою при укладанні договору оренди землі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», § 58).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони відповідача.

В частині вирішених позовних вимог про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати рішення суду першої інстанції не оскаржується відповідачем, тому згідно вимог статті 367 ЦПК України перегляду в апеляційному порядку не підлягає.

За таких обставин, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині розірвання договору оренди землі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за розгляд справи в апеляційному суді відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Наталія-Альянс» залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 8 грудня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: М.В. Мережко

С.І. Савченко