Постанова

від 29.11.2022 по справі 500/3254/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6246/22

Справа № 500/3254/18

Головуючий у першій інстанції Жигулін С. М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.

за участю секретаря судового засідання: Зеніної М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ТОВ «Злагода» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода» до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Селянського (фермерського) господарства «Ніколенко Ігор Степанович» про визнання договору оренди недійсним та стягнення збитків,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року ТОВ «Злагода» звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 04.08.2008 року ТОВ «Злагода» уклало з ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 4,3617 гектари, кадастровий номер 5122082900:01:004:0175 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва терміном на 10 років. Однак, вподальшому позивач дізнався, що ОСОБА_1 не розірвавши договір оренди з ТОВ «Злагода», строк дії якого не закінчився, уклав 12.04.2017 року договір оренди з Селянським (фермерським) господарством «Ніколенко Ігор Степанович», який засіяв вже підготовлену позивачем землю, соняшником. При цьому позивач звертає увагу, що саме ТОВ «Злагода» здійснило передпосівну підготовку земельної ділянки. За фактом захоплення земельної ділянки відкрито кримінальне провадження. Разом з тим, позивач зазначає, що відповідно до довідки Управління статистики в Ізмаїльському районі від 23.04.2018 року за № 17-15/325 середня врожайність соняшника за 2017 рік становила 22,4 ц з 1 га, що еквівалентно 2,24 т з 1 га зібраної площі, а середня ціна реалізації становила 9140,80 грн. за тону без врахування ПДВ, що становить 10968,96 грн. з ПДВ за 1 т. соняшника. Як зазначалося вище, загальна площа орендованої ТОВ «Злагода» земельної ділянки по договору склала 4,3617 га, у перерахунку на середню врожайність по Ізмаїльському районі з даної площі було зібрано 9,77020 т. 12 січня 2017 року з АРК «Придунайська нива» було укладено договір поставки соняшника в розмірі 1000 тон на загальну суму 11000000 грн. У відповідності до п.1.1 цього договору вартість однієї тони становила 11000 грн. з врахуванням ПДВ, таким чином позивач мав на меті отримати дохід в розмірі 107472,29 грн., але неправомірні дії відповідача заподіяли шкоду у вигляді понесених надлишкових витрат та неотриманих доходів.

За таких обставин, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог (а.с.76-77, том 1) просив визнати недійсним договір оренди, укладений 12 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством «Ніколенко Ігор Степанович» щодо оренди земельної ділянки площею 4,3617 гектари, кадастровий номер 5122082900:01:004:0175 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та стягнути з відповідача неотриманий дохід в розмірі 89307,52 грн.

Рішенням Ізмаїльськогоміськрайонного судуОдеської областівід 22 листопада 2021 року позов ТОВ «Злагода» задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди, укладений 12 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством «Ніколенко Ігор Степанович» щодо оренди земельної ділянки площею 4,3617 гектари, кадастровий номер 5122082900:01:004:0175 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У задоволенні вимог про стягнення неодержаного доходу відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Злагода судові витрати у розмірі 1762 гривні.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ТОВ «Злагода» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення Ізмаїльського міськрайонногосуду Одеськоїобласті від 22 листопада 2021 року скасувати у повному обсязі, з підстав, викладених у мотивувальній частині апеляційної скарги та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених апелянтом, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, сторони в судове засідання, призначене на 29.11.2022 року на 14.00 годину не з`явилися.

Від представників відповідача ОСОБА_1 адвоката Арнаута А.Г. та представника третьої особи без самостійних вимог на предмет спору СФГ «Ніколенко Ігор Степанович» адвоката Кобака Р.І. надійшли заяви про розгляд справи в апеляційному порядку без їхньої присутності.

Крім того, апеляційним судом було задоволено клопотання представника апелянта ТОВ «Злагода» адвоката Ягунова Д.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке міститься у резолютивній частині апеляційної скарги.

Однак, у призначене на 29.11.2022 року о 14.00 годині судове засідання в режимі відеоконференції, представник позивача ТОВ «Злагода» на відеоконференцзв`язок не вийшов, про причини неможливості взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції або безпосередньо в залі судового засідання апеляційного суду, не повідомив, та про відкладення розгляду справи заяв не подавав.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки матеріали справи містять достатньо доказів для розгляду справи по суті, підстав для відкладення розгляду справи не має, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі№ 361/8331/18.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов частково та визнаючи недійсним договір оренди, укладений 12 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством «Ніколенко Ігор Степанович» щодо оренди земельної ділянки площею 4,3617 гектари, кадастровий номер 5122082900:01:004:0175 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення неодержаного доходу, суд першої інстанції виходив з того, що:

- оскільки договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачемта ТОВ«Злагода» на момент укладення відповідачем договору оренди з СФГ «Ніколенко Ігор Степанович» був діючим, то укладення ОСОБА_1 з Селянським (фермерським) господарством «Ніколенко Ігор Степанович» оспорюваного договору порушує права орендаря ТОВ «Злагода», а відтак цей договір укладений з порушенням вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, у зв`язку з чим має бути визнаний недійсним;

- позивачем не доведено у діях відповідача складу цивільного правопорушення, а саме: наявності збитків, а також причинного наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими до стягненнязбитками.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

-04серпня 2008року позивачемз ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,3617 гектари, кадастровий номер 5122082900:01:004:0175 терміном на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстровано в Ізмаїльському районному відділі Одеської регіональної філії ДП ЦДЗК при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 04 серпня 2009 року № 40952100074;

- 12 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та селянським (фермерським) господарством «Ніколенко Ігор Степанович» укладений договір оренди щодо земельної ділянки площею 4,3617 гектари, кадастровий номер 5122082900:01:004:0175 строком на 15 років. Право оренди, яке виникло на підставі даного договору оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав 12.04.2017 року;

- відповідно до акту обстеження земельних ділянок на території Кислицької сільської ради від 27.04.2017 року, комісією проведено обстеження земельних ділянок на території Кислицької сільської ради, поля № 7, № 9, №6, № 10, № 8, загальною площею 417 га. В результаті обстеження було виявлено, що земельні ділянки загальною площею 417 га засіяні сільськогосподарськими культурами, а саме соняшника 410,6 гектари, горох 6,4 гектари. Також в акті зазначено, що зі слів директора ТОВ «Злагода» ОСОБА_2 , поле № 7 було засіяно СФГ «Ніколенко І.С.», поле № 9,6,10,8 СФГ «Чабан П.Г.». При цьому в акті не визначено, що до складу земельних ділянок загальною площею 417 га., обстеження якої було проведено, включена земельна ділянка площею 4,3617 гектари, кадастровий номер 5122082900:01:004:0175;

- відповідно до наданого позивачем договору №1 для надання послуг по збиранню врожаю 2017 року від 20 червня 2017 року, фізичною особою-підприємцем на виконання умов договору з ТОВ «Злагода», було зібрано врожаю ячменя з 20 гектарів, озимої пшениці з 30 гектарів, люцерни з 124 гектарів та соняшника з 114 гектарів;

- рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 травня 2021 року по справі № 500/175/19, яке набрало законної сили 06 липня 2021 року визнано недійсним (фіктивним) договір поставки, який датовано 03 січня 2017 року та укладено між товариством з обмеженою відповідальністю «Злагода» та аграрно-рибогосподарським кооперативом «Придунайська нива». У вказаному рішенні, зокрема, визначено, що представник АРК «Придунайська нива» надав письмову заяву, в якій зазначив, що аналіз наявних в АРК «Придунайська нива» документів дозволяє припустити, що договір поставки між ТОВ «Злагода» та АРК «Придунайська нива» у січні 2017 року не укладався, оскільки ніяких підтверджень такої операції бухгалтерські та інші документи не містять. До того ж придбання такої кількості соняшнику у ТОВ «Злагода» було недоцільним, так як це не відносилося до видів діяльності АРК «Придунайська нива».

Колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які жправа (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем іза захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі ЗК України), Законом України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України).

У пункті 59 постанови від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого «суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав нанерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити».

Встановивши, що на час укладення 12.04.2017 року ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством «Ніколенко Ігор Степанович» договору оренди земельної ділянки площею 4,3617 гектари, кадастровий номер 5122082900:01:004:0175 строком на 15 років, був діючим договір оренди від 04.08.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Злагода», зареєстрований 04.08.2009 року, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про порушення права позивачана оренду земельної ділянкита наявність підстав для задоволення вимоги в частині визнання оскаржуваного договору оренди від 12.04.2017 року недійсним.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржував, та в заяві про розгляд справи за його відсутності просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Селянське (фермерське) господарство «Ніколенко Ігор Степанович» будучи стороною оспорюваного договору оренди і залученим до справи в якості третьої особи без самостійних вимог рішення суду в апеляційному порядку також не оскаржувало, зокрема з підстав належності суб`єктного складу відповідачів.

Враховуючи наведене і виходячи з принципу диспозитивності та вільності розпорядження учасниками справи своїми процесуальними правами щодо оскарження рішення суду, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду в частині визнання договору оренди недійсним шляхом задоволення апеляційної скарги поданої саме ТОВ «Злагода» за позовом якого дані вимоги і були задоволені.

Що стосується відмови у вимогах про стягнення збитків у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди) у розмірі 89307,52 грн., які позивачем виходячи з того ж принципу диспозитивності заявлені лише до ОСОБА_1 , то колегія суддів виходить з такого.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічні висновки викладені Верховним судом у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ТОВ «Злагода», як Позивач у справі та особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями Відповідача збитків у формі упущеної вигоди мало довести належними та допустимими доказами як реальність отримання вигоди у вигляді доходу від збору урожаю соняшника, так і розмір цього доходу 89307,52 грн.

В якості доказів, які підтверджують розмір завданих збитків, позивач послався на:

- довідку Управління статистики в Ізмаїльському районі Одеської області від 23.04.2018 року за № 17-15/325 із зазначенням середньої врожайності соняшника за 2017 рік - 22,4 ц. з 1 га., що еквівалентно 2,24 т. з 1 га. та середньої ціни 9140,80 грн. за тону без врахування ПДВ, що становить 10968,96 грн. з ПДВ за 1 т. соняшника, що виходячи з площі земельної ділянки 4,3617 га становить 9,77020 т.;

- та договір поставки соняшника у розмірі 1000 тон на загальну суму 11000000 грн. укладений між ТОВ «Злагода» та АРК «Придунайська нива», які судом першої інстанції були відхилені, як неналежні та недопустимі.

Суд першої інстанції звернув увагу, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 травня 2021 року по справі № 500/175/19, яке набрало законної сили 06 липня 2021 року визнано недійсним (фіктивним) договір поставки, який датовано 03 січня 2017 року та укладено між товариством з обмеженою відповідальністю «Злагода» та аграрно-рибогосподарським кооперативом «Придунайська нива». У вказаному рішенні, зокрема, визначено, що представник АРК «Придунайська нива» надав письмову заяву, в якій зазначив, що аналіз наявних в АРК «Придунайська нива» документів дозволяє припустити, що договір поставки між ТОВ «Злагода» та АРК «Придунайська нива» у січні 2017 року не укладався, оскільки ніяких підтверджень такої операції бухгалтерські та інші документи не містять. До того ж придбання такої кількості соняшнику у ТОВ «Злагода» було недоцільним, так як це не відносилося до видів діяльності АРК «Придунайська нива».

Крім того, суд вірно зазначив, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обґрунтованості розміру неодержаного доходу. Більш того, вказаний розрахунок, зазначений у довідці Управління статистики в Ізмаїльському районі № 17-15/325 від 23 квітня 2018 року, здійснений на підставі середньої врожайності та середньої ціни реалізації соняшника по сільськогосподарських підприємствах Ізмаїльського району, тобто є абстрактним та не може бути доказом за предметом даного спору.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що, саме невиконання Позивачем покладеного на нього приписами статей 13, 81 ЦПК України процесуального обов`язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями Відповідача збитків у формі упущеної вигоди і спричинило прогнозований процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ТОВ «Злагода» - залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ТОВ «Злагода» на користь держави судовий збір, який підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги, у розмірі 5286 гривень, відстрочений на підставі ухвали Одеського апеляційного суду від 06.04.2022 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 09.12.2022 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

О.В. Князюк