Постанова

від 16.11.2022 по справі 912/3474/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2022 року м.Дніпро Справа № 912/3474/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання Колесник Д.А.

представники сторін у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи сторін повідомлено шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Центрального апеляційного господарського суду та направлення ухвал суду на електронні пошти

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2022 року у справі № 912/3474/21

за позовом: Олександрійської міської ради Кіровоградської області, код ЄДР 33423535, пр. Соборний, 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник", код ЄДР 30984945, вул. Воронова, 1, с. Марто-Іванівка, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28024

про визнання права власності на безхазяйне нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2022 року у справі № 912/3474/21 позов задоволено повністю.

Визнано право комунальної власності Олександрійської територіальної громади в особі Олександрійської міської ради Кіровоградської області (код ЄДР 33423535, пр. Соборний, 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000) на безхазяйне нерухоме майно по проспекту Будівельників, 28 у місті Олександрія Кіровоградської області: будівлю (літера А), сарай (літера Б), сарай (літера В), вбиральню (літера Г), замощення (літера Ш), огорожу (літера № 1), загальною площею 905, 5 кв. м.

Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" (код ЄДР 30984945, вул. Воронова, 1, с. Марто-Іванівка, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28024) на користь Олександрійської міської ради Кіровоградської області (код ЄДР 33423535, пр. Соборний, 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000) 25 080, 00 грн судового збору.

Мотивуючи рішення, судвважав доведеним, що спірне майно в розумінні ст.335 Цивільного кодексу України є безхазяйною річчю. Належним чином право власності на нього не оформлено ні відповідачем, ні будь-якою іншою особою. Процедура набуття права власності на таке майно дотримана позивачем.

Суд відхилив доводи СТОВ "Гірник" про наявність у відповідача прав на спірну будівлю та достатність правових підстав для реєстрації права власності за відповідачем, посилаючись на те, що відповідач не здійснив державну реєстрацію права власності, а також не заявив про свої права протягом річного строку, коли майно було взяте на облік як безхазяйне.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Спростовує доводи суду про відсутність підстав для реєстрації права власності на майно по проспекту Будівельників, 28 у місті Олександрія Кіровоградської області: будівлю (літера А), сарай (літера Б), сарай (літера В), вбиральню (літера Г), замощення (літера Ш), огорожу (літера № 1), загальною площею 905, 5 кв. м. за СТОВ "Гірник". Наводить щодо цього свої доводи.

Також скаржник зауважує на суперечливість висновків суду про безхазяйність спірного майна. Щодо цього вказує, що суд в оскаржуваному рішенні з посиланням на рішення суду в справі № 912/1238/13, як на преюдиційне, вважає встановленим факт належності спірної будівлі групі фізичних осіб - власників майнових паїв та визнає, що у відповідача є зобов`язання перед власниками майнових паїв щодо видачі такого майна в натурі в разі пред`явлення вимоги, строк пред`явлення якої законом не обмежено. А з іншого боку суд вважає це ж саме майно безхазяйним, посилаючись на те, що заінтересовані особи протягом річного строку перебування цього майна на обліку, як безхазяйного, не заявили про своє право. При цьому судом ігноруються положення ст.9 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", відповідно до якої пай є власністю члена підприємства та може успадковуватися, що вказує на те, що законом не визначено граничний строк для пред`явлення вимоги, і навіть після смерті члена КСП його спадкоємці вправі пред`явити вимогу про виділ в натурі майнового паю за рахунок майна, віднесеного до пайового фонду.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на порушення судом норм матеріального права одночасне застосування взаємовиключних норм статей 335 та 392 Цивільного кодексу України.

Щодо цього скаржник зазначає, що ст.335 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач, не передбачає визнання права власності, а встановлює особливий порядок передачі безхазяйної речі у комунальну власність. Однак позивач просив не передати у власність, а саме визнати за позивачем право власності на спірне майно. Суд, задовольняючи такі вимоги, визнав спірне майно безхазяйним, але проігнорував встановлений законом порядок набуття права власності на безхазяйне майно та, визнаючи за позивачем право власності, послався на ст.392 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Також скаржник посилається на порушення судом норм процесуального права. Щодо цього скаржник вказує, що 20.06.2022 року після закриття підготовчого засідання, однак до початку розгляду справи по суті, представником відповідача подано суду додаткові письмові пояснення з додатками, серед яких копія рішення №63910178 від 20.06.2022 року про відмову у державній реєстрації права, копія Акту приймання-передачі від 23.10.2018року, копії рахунків та актів надання послуг з розподілу електроенергії у спірному об`єкті з квітня по червень 2022 року та копію договору оренди частини спірного приміщення.

В судовому засіданні, що відбулося 21.06.2022 року представником відповідача обгрунтовувалася необхідність прийняття зазначених доказів та поважні причини, з яких вони не були подані в межах підготовчого засідання, зокрема, акцентувалася увага на даті винесення рішення №63910178 про відмову у державній реєстрації прав (20.06.2022), та датах формування рахунків та актів по розподілу електроенергії. Також пояснювалося, що Акт приймання- передачі від 23.10.2018 року з лютого знаходився у державного реєстратора, оскільки був поданий попереднім представником відповідача адвокатом Беляєвим разом з свідоцтвами про право власності СТОВ "Гірник" на майнові паї для проведення державної реєстрації права власності відповідача на спірне приміщення.

Відповідачем зазначалися поважні причини, з яких адвокат Беляев не встиг здійснити адміністративний платіж для здійснення державної реєстрації та 05.03.2022 року був мобілізований.

Доводи представника відповідача були прийняті судом та відповідні докази разом з письмовим поясненням від 20.06.2022 року залучено до матеріалів справи. В подальшому по цим доказам судом та позивачем ставилися питання, а в судовому засіданні 14.07.2022 року ці докази досліджувалися судом разом з іншими доказами, наявними у справі, що супроводжувалося автоматичною фіксацією судового засідання.

Однак, в тексті оскаржуваного судового рішення судом вказано, що представник відповідача жодним чином не обґрунтував наявності поважних причин подання таких доказів після закриття підготовчого засідання, у зв`язку з чим вони залишаються судом без розгляду.

Апелянт просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2022 року у справі № 912/3474/21. Ухвалити рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти наведених апелянтом обставин, вважає доводи оскаржуваного судового рішення правомірними. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

15.11.2022 року позивач надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

16.11.2022 року представники сторін у судове засідання не з`явились.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності сторін, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до матеріалів справи, апеляційна скарга прийнята до розгляду ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.08.2022 року.

Передбачений ст.273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги вичерпано. Правова позиція сторін викладена письмово.

Відповідно до положень ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу на підставі тих доказів, які були предметом дослідження судом першої інстанції. Додаткові докази до суду апеляційної інстанції не надано.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України наділяє сторони процесуальними правами, серед яких право брати участь у судових засіданнях.

Суд враховує, що явка представників сторін в засідання суду обов`язковою не визнавалась.

Також суд зазначає, що сторонам надано можливість реалізовувати свої повноваження представництва шляхом участі в засіданнях суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що в судових засіданнях суду апеляційної інстанції 21.09.2022 року та 02.11.2022 року в режимі відеоконференції була присутня представник апелянта Гулян Яніна Вікторівна, яка надала свої пояснення суду.

16.11.2022 року судове засідання також було призначено за участю представника відповідача в режимі відеоконференції.

З технічних причин проведення відеоконференції в призначений судом час було неможливо. Вказане підтверджується актом, підписаним керівником апарату суду, головним спеціалістом відділу забезпечення судового процесу, інформаційних технологій та технічного захисту та секретарем судового засідання.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що Олександрійська міська рада Кіровоградської області звернулась з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" (далі - СТОВ "Гірник") про визнання права комунальної власності Олександрійської територіальної громади в особі Олександрійської міської ради Кіровоградської області на безхазяйне нерухоме майно по проспекту Будівельників, 28 у місті Олександрія Кіровоградської області: будівлю (літера А), сарай (літера Б), сарай (літера В), вбиральня (літера Г), замощення (літера Ш), огорожу (літера №1), загальною площею 905,5 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що право власності на будинок по пр. Будівельників 28 в м. Олександрії за архівними даними КП "ОМБТІ" належало Підсобному сільському господарству "Гірник". Розпорядженням Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 19.07.2000 року №п-117-р колективне сільськогосподарське підприємство "Гірник" ліквідоване з 10.07.2000 року.

22.05.2019 року на шпальті газети "Вільне слово" (№ 21 від 22.05.2019 року) було розміщено повідомлення про виявлення та взяття на облік безхазяйного нерухомого майна будівлю загальною площею 905,5 кв.м за адресою: пр. Будівельників, 28 в м. Олександрія.

З 22 травня 2019 року по 22 травня 2020 року будь-яка фізична чи юридична особа із документами про право власності чи будь-які інші речові права на вищезазначене безхазяйне нерухоме майно до Олександрійської міської ради не зверталася.

Позивач зазначав, що під час розгляду у господарському суді Кіровоградської області справи №912/2441/18, СТОВ "Гірник" заперечувало право власності Олександрійської міської ради на спірний об`єкт нерухомого майна.

Однак як під час розгляду вказаного судового спору, так і на даний час СТОВ "Гірник" не надано доказів, які б підтверджували його право власності на спірне майно.

Позивач посилався на рішення господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2018 року у справі №912/1238/18, яким, серед іншого, зазначено, що у зв`язку з реорганізацією КСП "Гірник" наразі СТОВ "Гірник" є лише балансоутримувачем будівлі столової "Берізка" в групі основних засобів пайового фонду, така будівля ніколи не належала і не могла належати на праві власності СТОВ "Гірник", оскільки є власністю групи фізичних осіб співвласників майна колишнього КСП "Гірник", без виділення її в натурі конкретним фізичним особам та після пред`явлення власниками майна вимоги про повернення СТОВ "Гірник" буде зобов`язане здійснити передачу власникам цього майна в натурі.

Позивач зазначав, що згідно ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України відсутні підстави повторного доказування обставин того, що будівля столової "Берізка" ніколи не належала і не могла належати СТОВ "Гірник". Перебування вказаного майна на балансі відповідача не є ознакою його права власності.

Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про можливість застосування у спірній ситуації положень ст.335 Цивільного кодексу України з метою захисту інтересів Олександрійської міської ради Кіровоградської області.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На думку колегії суддів всі, зазначені в апеляційній скарзі доводи, є обгрунтованими. Однак, визначальним для висновку про неправомірність висновків оскаржуваного рішення є наступне:

З матеріалів справи вбачається, що в травні 2019 року посадовими особами Управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради виявлено безхазяйну річ, яка складається з нерухомого майна, що розташоване на території міста Олександрія, пр. Будівельників. 28. До складу безхазяйного нерухомого майна, що розташоване, на території міста Олександрія, пр. Будівельників, 28 належить будівля (літ. А), сарай (літ. Б), сарай (літ. В), вбиральня (літ. Г), замощення (літ. Ш), огорожа (літ. №1), загальною площею 905,5 кв.м.

Згідно архівної довідки №1033 від 04.10.2017 року право власності на нерухоме майно за адресою: м. Олександрія, проспект Будівельників, 28, за архівними даними КП "ОМБТІ", належало підсобному сільському господарству "Гірник" на підставі реєстраційного посвідчення, виданого 04.10.1994 року відповідно до наказу №43 від 01.03.1994 року по Олександрійському виробничому об`єднанню "Олександріявугілля".

Розпорядженням Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 19.07.2000 року №п-117-р колективне сільськогосподарське підприємство "Гірник" ліквідовано з 10.07.2000 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна від 08.05.2019 року №165825302 об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: пр. Будівельників, 28 в м. Олександрія, взято на облік як безхазяйне нерухоме майно, номер запису про взяття на облік - 15061, підстава внесення запису до реєстру - рішення про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, індексний номер 46763819 від 08.05.2019 року.

22.05.2019 року в газеті Вільне слово (№21 від 22.05.2019 року) розміщено повідомлення про виявлення та взяття на облік безхазяйного нерухомого майна будівлю загальною площею 905,5 кв.м за адресою: пр. Будівельників, 28 в м. Олександрія. Власника вказаного майна, з метою зняття його з обліку, запрошено звернутися з підтверджуючими документами до управління приватизації, оренди майна та землі міської ради протягом року з дня оприлюднення цього оголошення.

З 22.05.2019 року по 22.05.2020 року будь-яка фізична чи юридична особа із документами про право власності чи будь-які інші речові права на вищезазначене безхазяйне нерухоме майно до Олександрійської міської ради не зверталася.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01.03.2021 року заяву Олександрійської міської ради Кіровоградської області, заінтересована особа Управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради Кіровоградської області, про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади задоволено. Передано безхазяйне нерухоме майно по проспекту Будівельників, 28 у місті Олександрія Кіровоградської області: будівлю (літера А), сарай (літера Б), сарай (літера В), вбиральню (літера Г), замощення (літера Ш), огорожу (літера № 1), загальною площею 905, 5 кв. м, у комунальну власність територіальної громади міста Олександрія Кіровоградської області в особі Олександрійської міської ради Кіровоградської області.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 29.07.2021 року апеляційну скаргу СТОВ "Гірник" залишено без задоволення. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01.03.2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06.10.2021 року у справі №398/3161/20 рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01.03.2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29.07.2021 року скасовано. Заяву Олександрійської міської ради Кіровоградської області, заінтересована особа - Управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради Кіровоградської області, про передачу об`єкта в комунальну власність, залишено без розгляду.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що у справі наявний спір про право (між Олександрійською міською радою та СТОВ "Гірник", який може бути вирішено в порядку позовного провадження.

Положення ст. 335 Цивільного кодексу України передбачають, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Приписи ст. ст. 167, 169 Цивільного кодексу України встановлюють, що держава, територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 140 Конституції України органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Ця ж норма міститься у ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно якої обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Відповідно до ч. 4 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Згідно Розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким, відповідно до Конституції України, здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи.

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. (ст. 327 Цивільного кодексу України)

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. (ст. 172 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. Судовий захист права власності та майнових інтересів власників, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема про визнання права власності на майно та за іншими позовами, пов`язаними з охороною права власності.

У даному випадку скаржник вірно зазначає, що позивач, всупереч положень ст.335 Цивільного кодексу України, заявив позовні вимоги не про передачу спірного майна у комунальну власність, а про визнання права власності. Це суперечить змісту вказаної норми права.

Суд першої інстанції на це увагу не звернув, хоча і послався на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01.03.2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29.07.2021 року у справі №398/3161/20, в якій Олександрійська міська рада Кіровоградської області щодо нерухомого майна по проспекту Будівельників, 28 у місті Олександрія Кіровоградської області: будівлю (літера А), сарай (літера Б), сарай (літера В), вбиральню (літера Г), замощення (літера Ш), огорожу (літера № 1), загальною площею 905, 5 кв. м, просила суд передати його у комунальну власність територіальної громади міста Олександрія Кіровоградської області в особі Олександрійської міської ради Кіровоградської області.

Суд відхилив доводи СТОВ "Гірник" про наявність у відповідача прав на спірну будівлю та достатність правових підстав для реєстрації права власності за відповідачем. Суд послався на те, що відповідач не здійснив державну реєстрацію права власності та не заявив про свої права протягом річного строку, коли майно було взяте на облік як безхазяйне.

Такі висновки оскаржуваного рішення суперечать як дійсним обставинам справи, так і фактам, що вже встановлені у рішенні суду, яке в силу ст.75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційним для вирішення даної справи.

Посилаючись на рішення господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/1238/13, суд першої інстанції визнав встановленими обставини, що спірна будівля столової "Берізка" належить до пайового фонду КСП"Гірник" та належить співвласникам майнових паїв, членам товариства покупців, а СТОВ "Гірник" було зареєстроване внаслідок реорганізації КСП "Гірник" і є правонаступником майнових прав та обов`язків останнього.

Суд, цитуючи рішення суду в справі № 912/1238/13, вказав, що дана будівля не була виділена в натурі та фактично не одержана співвласниками майна КСП "Гірник", а відповідно і не передавалася співвласниками майна у власність СТОВ "Гірник". Оскільки СТОВ "Гірник" є лише балансоутримувачем будівлі столової "Берізка" в групі основних засобів пайового фонду, така будівля ніколи не належала і не могла належати на праві власності СТОВ "Гірник", оскільки є власністю групи фізичних осіб без виділення її в натурі конкретним фізичним особам, та після пред`явлення власниками вимоги про повернення, СТОВ "Гірник" буде зобов`язане здійснити передачу цього майна в натурі.

Факт належності спірної будівлі до пайового фонду КСП "Гірник" та перебування на балансі у СТОВ "Гірник" відповідачем не оспорюється, як і не оспорюється наявність майнових зобов`язань у СТОВ "Гірник" перед власниками паїв. Це підтверджується викладеною у даній справі письмово правовою позицією відповідача.

Станом на час розгляду справи №912/1238/13 не було підстав для набуття СТОВ "Гірник" права власності на спірну будівлю, однак в подальшому такі підстави відповідачем набуто в законному порядку, докази про що надано суду.

Так, на підставі договорів купівлі-продажу відповідачем у встановленому законом порядку придбано у фізичних осіб-власників паїв, майнові паї в пайовому фонді КСП "Гірник". В результаті укладених правочинів Звенигородською селищною радою оформлено СТОВ "Гірник" свідоцтва про право власності на майнові паї. Належним чином засвідчені копії договорів купівлі-продажу та свідоцтв про право власності на майнові паї містяться в матеріалах справи.

Відповідно до Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" у разі реорганізації підприємства паї його членам або їх спадкоємцям видаються правонаступниками цього підприємства за рахунок майна, яке було віднесено до складу пайового фонду підприємства на дату його реорганізації та передане на баланс правонаступникам.

Будучи власником майнових паїв вартістю, що перевищує балансову вартість спірної будівлі, СТОВ "Гірник", як правонаступник КСП "Гірник" та балансоутримувач пайового фонду, в установленому законом порядку здійснило виділення в натурі та передання на користь СТОВ "Гірник" будівлі столової "Берізка" по пр.Будівельників, 28 в м.Олександрії, що підтверджується Актом приймання-передачі нерухомого майна від 23.10.2018 року, який міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 51 Постанови Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для державної реєстрації права власності у зв`язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств подаються: 1) свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою; 2) акт приймання-передачі нерухомого майна.

Отже, чинним законодавством визначено перелік документів, що підтверджують виникнення права власності на виділений в натурі майновий пай та є підставою для підтвердження такого права шляхом проведення його державної реєстрації.

Визначені законодавством документи, які підтверджують набуття права власності відповідачем на спірний об`єкт, було подано відповідачем державному реєстратору та їх копії долучено в якості доказів до матеріалів справи.

Встановлено, що рішенням державного реєстратора №63910178 від 20.06.2022 року в державній реєстрації права власності СТОВ "Гірник" на спірний об`єкт відмовлено у зв`язку тим, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майні наявний запис про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт за позивачем на підставі рішення Олександрійського міськрайонного суду в справі №398/3161/20, в подальшому скасованого постановою Верховного Суду від 06.10.2021року.

Оскільки відповідно до ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню то таке скасування можливе лише у судовому порядку. При цьому, відповідно до абз.3 ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що у відповідача наявне право власності на спірний об`єкт, набуте в установленому законом порядку в результаті виділення в натурі майна на підставі свідоцтв про право власності на майнові паї, однак підтвердити своє право власності в позасудовому порядку шляхом його державної реєстрації відповідач не має можливості через наявний в державному реєстрі запис про державну реєстрацію права власності позивача, здійснений на підставі судового рішення до його скасування Верховним Судом.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним доводам відповідача та не прийняв до уваги факт набуття права власності відповідачем на спірний об`єкт, не надав оцінку причинам, що перешкоджають здійсненню державної реєстрації права, посилаючись на те, що для набуття правомочностей власника відповідач зобов`язаний був зареєструвати його у встановленому порядку.

Така позиція суду першої інстанції не відповідає чинному законодавству та позиціям Верховного Суду.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до правової позиції, висловленої Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі №910/10987/18, державна реєстрація права не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Суд першої інстанції зазначені правові норми та позиції ВС до уваги не прийняв, проігнорував наявність у СТОВ "Гірник" законної підстави для набуття права власності та фактично ототожнив відсутність державної реєстрації права власності з відсутністю самого права власності на спірний об`єкт.

Є безпідставними посилання суду в своєму рішенні, як на доказ відсутності права власності відповідача на спірний об`єкт, на текст відзиву СТОВ "Гірник" в іншій справі №912/2441/18, де СТОВ "Гірник" вказувало про недоведеність іншою стороною права власності СТОВ "Гірник" на спірний об`єкт.

Як вказує апелянт, на той час СТОВ "Гірник" було власником майнових паїв, однак майновий пай ще не був виділений в натурі. В той же час виділення на користь СТОВ "Гірник" в натурі майнового паю у вигляді конкретного нерухомого майна, а саме - спірного приміщення, було здійснено відповідно до Акту приймання - передачі нерухомого майна від 23.10.2018 року. Тож саме з 23.10.2018 року у СТОВ "Гірник" існує право власності на спірне майно незважаючи на відсутність його державної реєстрації..

Суд цим обставинам належної оцінки також не надав.

Крім того, покладаючи в основу свого рішення позицію СТОВ "Гірник", викладену у відзиві в іншій справі, суд допустив також і порушення процесуальних норм.

Так, матеріали справи №912/2441/18, ( в якій подавався відповідачем відзив, використаний судом для мотивування оскаржуваного рішення), судом не витребовувалися та не досліджувалися, як і не досліджувалося рішення, ухвалене судом в зазначеній справі.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру судових рішень в справі №912/2441/18 прийнято відмову позивача від позову та закрито провадження, а тому оцінка доказам не надавалася і жодні обставини судом не встановлювалися.

За змістом ст.73 Господарського процесуального кодексу України пояснення сторін та їх представників не являються доказами та жодного доказового значення не мають.

Згідно тексту оскаржуваного судового рішення, суд дійшов висновку про безхазяйність спірного майна, оскільки протягом року з дня публікації оголошення в друкованому органі засобу масової інформації зацікавлені особи не заявили своїх прав на даний об`єкт нерухомості, про що, на думку суду, свідчить відсутність інформації про такого власника майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Такий висновок суду є необгрунтованим та суперечливим. Так, суд в оскаржуваному рішенні з посиланням на рішення суду в справі № 912/1238/13, як на преюдиційне, вважає встановленим факт належності спірної будівлі групі фізичних осіб - власників майнових паїв та визнає, що у СТОВ "Гірник" є зобов`язання перед власниками майнових паїв щодо видачі такого майна в натурі в разі пред`явлення вимоги, строк пред`явлення якої законом не обмежено. І в той же час, суд вважає це ж саме майно безхазяйним, посилаючись на те, що заінтересовані особи протягом річного строку перебування цього майна на обліку, як безхазяйного, не заявили про своє право.

Судом не враховано, що згідно ст.9 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", пай є власністю члена підприємства та може успадковуватися, що вказує на те, що законом не визначено граничний строк для пред`явлення вимоги, і навіть після смерті члена КСП його спадкоємці вправі пред`явити вимогу про виділ в натурі майнового паю за рахунок майна, віднесеного до пайового фонду.

Суд в оскаржуваному рішенні визнає наявність зобов`язань СТОВ "Гірник" перед пайщиками, але, ухвалюючи рішення про визнання права власності на об`єкт пайового фонду за Олександрійською міською радою, жодним чином не вказує, яким же способом та за рахунок якого майна СТОВ "Гірник" зможе виконувати свої зобов`язання перед власниками паїв після критичного зменшення пайового фонду, що відбудеться в разі набрання законної сили оскаржуваним судовим рішенням.

Слід звернути увагу, що судом першої інстанції встановлено той факт, що СТОВ "Гірник" є не лише балансоутримувачем пайового фонду, а й на підставі свідоцтв про право власності на майнові паї та договорів купівлі-продажу, набуло право власності на майнові паї. В той же час судом не надано оцінку тій обставині, що СТОВ "Гірник" згідно акту приймання-передачі від 23.10.2018 року має право на виділ в натурі свого майнового паю та отримання у власність конкретного майна, яким в даному випадку є спірний об`єкт.

Це право передбачене ч.3 ст.9 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", відповідно до якої власники паїв мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду.

Суд вказує, що за позовом органу, правомочного управляти комунальним майном, суд, за умови, якщо не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення своєї власності чи не заявила про своє право на нерухоме майно, передає безхазяйну нерухому річ до комунальної власності.

При цьому фактично цю обов`язкову умову для передачі майна до комунальної власності судом не дотримано. Заява відповідача про його право на спірне нерухоме майно судом до уваги не прийнято з тих підстав, що сплив річний строк перебування майна на обліку в якості безхазяйного та відсутня у відповідача державна реєстрація права власності на спірне майно.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що сплив річного строку перебування майна на обліку як безхазяйного не позбавляє заінтересованих осіб права заявляти про свої права на це майно, а лише робить можливим саме звернення до суду органу, правомочного управляти комунальним майном. Сам факт відсутності заяв заінтересованих осіб протягом річного строку перебування майна на обліку як безхазяйного, не припиняє прав таких осіб на зазначене майно і не позбавляє їх права вимоги щодо нього.

Отже, висновок суду про безхазяйність майна не є вірним та обгрунтованим.

Відповідно до ст.335 Цивільного кодексу України в особливому порядку на підставі судового рішення набувається право власності на безхазяйне майно суб`єктом, який раніше цього права власності не мав.

Саме на підставі вказаної норми права і був заявлений позов.

Суд, задовольняючи позовні вимоги, визнав спірне майно безхазяйним, але не дотримався встановленого законом порядку набуття права власності на безхазяйне майно.

Визнаючи за позивачем право власності, суд послався на приписи ст.392 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа ,який засвідчує його право власності.

Зі змісту ст.392 Цивільного кодексу України вбачається, що на захист права власності шляхом його визнання, має право лише власник, право якого вже існує на час звернення до суду і з якихось підстав оспорюється чи не визнається іншими особами.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18 підтвердила раніше сформовану правову позицію про те, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Суд даним обставинам не дав належної оцінки, не звернув уваги на те, що єдиною підставою, зазначеною позивачем для визнання за ним права власності, вказано лише ст.335 Цивільного кодексу України, яка передбачає особливий порядок передачі безхазяйного майна у власність і не передбачає можливості визнання права.

Ухваливши рішення про задоволення безпідставних позовних вимог позивача та визнання за ним права власності на підставі ст.ст.335,392 Цивільного кодексу України, суд не вірно застосував норми матеріального права і дане судове рішення є прикладом набуття права власності на нерухоме майно в незаконний спосіб з порушенням прав інших заінтересованих осіб.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що згідно положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції, Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" no. 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

З огляду на встановлені колегією суддів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, про які вказано вище, колегія суддів не надає оцінку іншим доводам скаржника.

Вищевикладене свідчить, що відповідачем спростовано помилкові висновки оскаржуваного рішення, апеляційна скарга є доведеною та підлягає задоволенню. Підстави для задоволення заявленого позову відсутні.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд позову та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2022 року у справі № 912/3474/21 скасувати.

В задоволені позову Олександрійської міської ради Кіровоградської області до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" про визнання права власності на безхазяйне нерухоме майно відмовити.

Судові витрати за розгляд позову покласти на позивача.

Стягнути з Олександрійської міської ради Кіровоградської області (код ЄДР 33423535, пр. Соборний, 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" (код ЄДР 30984945, вул. Воронова, 1, с. Марто-Іванівка, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28024) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 37 620, 00 грн.

Виконання постанови доручити господарському суду Кіровоградської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 12.12.2022 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Л.М. Білецька

Суддя Ю.Б. Парусніков