Рішення

від 13.12.2022 по справі 910/9594/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2022Справа № 910/9594/22

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні промислові технології"

вул. Бережанська, буд. 4-Ж, офіс 3.3, м. Київ, 04074

до Фізичної особи-підприємця Решетаря Олександра Володимировича

АДРЕСА_1

про стягнення 44 149, 35 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інноваційні промислові технології" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Решетаря Олександра Володимировича (далі-відповідач) про стягнення 44 149, 35 грн

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.09.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/14767/21 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

07.10.2022 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.

08.12.2022 позивачем подано письмові пояснення по справі.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

01 жовтня 2021 року між ТОВ «Інноваційні промислові технології», як Управителем майна за Договором управління активами (майном) з Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) нотаріально посвідченим 26.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майдибурою О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №5782, (надалі - Позивач, Управитель) та Фізичною особою-підприємцем Решетар Олександром Володимировичем (надалі - Відповідач, Орендар) було укладено Договір оренди майна №01/10-23 (надалі -Договір оренди), відповідно до п. 1 якого Орендарю передано в платне строкове користування приміщення за позначенням « 5», площею 55,5 кв.м. та приміщення за позначенням « 6» (із підсобним приміщенням) площею 44,4 кв.м., що знаходиться на 1-му поверсі Допоміжного корпусу (літ. Д), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1229188080000, за адресою 02156, Україна, м. Київ, вул. Кіото, буд. 27 (надалі - Об`єкт оренди).

Позивач не є власником Об`єкта оренди, що передається в оренду згідно цього Договору, а є його управителем відповідно до Договору управління активами (майном).

У відповідності до п. 3.1. Договору оренди 01 жовтня 2021 року між Сторонами було підписано Акт приймання-передачі до Договору оренди.

Згідно п. 4.1. Договору оренди строк оренди починається з 01 жовтня 2021р. та діє до 31 грудня 2021р.

Додатковою угодою №1 від 31.12.2021 до Договору оренди п. 4.1 Договору оренди викладено в новій редакції: «Продовжити дію Договору « 01/10-10 від 01 жовтня 2021р. строком на один рік, тобто до 31 грудня 2022 року включно, або до дня припинення Управителем управління Об`єктом оренди.

Відповідно до п.п. 5.1-5.4 Договору оренди розмір плати за користування Об`єкту оренди за цим Договором Сторони встановили в розмірі 9 990,00 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ -1 655,00 грн (одна тисяча шістсот п`ятдесят п`ять гривень 00 коп.) за один календарний місяць.

Орендна плата сплачується щомісячно.

Орендна плата починає нараховуватись з дня передачі Об`єкта оренди Орендарю за актом приймання-передачі відповідно до п. 3.1. Договору оренди.

Орендна плата сплачується Орендарем в гривнях в безготівковій формі на поточний рахунок Управителя не пізніше 5-го числа поточного місяця оренди.

У зв`язку з зі збройною агресією російської федерації в Україні, 10 червня 2022 року Позивач звернувся за отриманням сертифікату про настання форс-мажорних обставин стосовно неможливості нарахування і стягнення орендної плати відповідно до умов Договору оренди, укладеного з Відповідачем, як і не можливість погашення заборгованості, котра виникла перед АРМА згідно Договору управління майном №б/н від 26.05.2021.

Листом від 22 липня 2022 року за №138/05-5/4 Торгово-промислова палата Україні повідомила, що не вбачає підстав для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за заявою Управителя.

Листом від 21.07.2022 за №495/6.1.-33-22/6 АРМА повідомив Позивача про розірвання з 14 липня 2022 року Договору управління майном.

Крім того, вказаним листом АРМА повідомило Позивача, що відповідно до п. 11.7. Договору управління активами (майном), у разі припинення умов Договору з будь-яких причин, управитель зобов`язується вчинити дії щодо виконання зобов`язань, що лишились невиконаними за Договором.

Отже, за Позивачем залишились невиконані зобов`язання перед АРМА за Договором управління активами (майном), в тому числі і через невиконання Відповідачем зобов`язань, котрі виникають з Договору оренди.

Листом від 27.07.2022 за №27/07-1 Позивач звернувся до Відповідача з претензією щодо погашення заборгованості, яка виникла з Договору оренди, однак була залишена без розгляду.

Так, за користування Об`єктом оренди з 01 березня 2022 року по 13 липня 2022 року у Відповідача виникла заборгованість в розмірі 44 149,35 грн.

Отже спір у справі виник у зв`язку із несплатою Відповідачем орендної плати у розмірі 44 149,35 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Також заперечуючи проти вимог Позивача Відповідач зазначає, що не мав змоги провести своєчасно розрахунки із Позивачем у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, наслідком чого є виникнення обставин непереборної сили.

Суд вважає необґрунтованими посилання Відповідача на форс-мажорні обставини з огляду на наступне.

У матеріалах справи відсутні докази повідомлення Позивача про початок дії обставин непереборної сили, які впливають на можливість Відповідача виконувати свої зобов`язання за договором.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 вказано, що статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин саме для відповідача, які впливають на виконання зобов`язань за спірним договором.

Твердження відповідача про неможливість здійснити оплату за договором зумовлено настанням форс-мажорних обставин, а саме військовою агресією російської федерації проти України та введенням військового стану, які були відомі позивачу, є необґрунтованим, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості виконання зобов`язання за спірним договором внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Наявність та обсяг заборгованості Фізичної особи-підприємця Решетаря Олександра Володимировича у розмірі 44 149,35 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Інноваційні промислові технології" про стягнення з Фізичної особи-підприємця Решетаря Олександра Володимировича суми боргу у розмірі 44 149,35 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у зв`язку із задоволенням позовних вимог покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Решетаря Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні промислові технології" (вул. Бережанська, буд. 4-Ж, офіс 3.3, м. Київ, 04074; код ЄДРПОУ 39716754) борг у розмірі 44 149,35 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов