Рішення

від 30.11.2022 по справі 916/1264/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2022 р.м. Одеса Справа № 916/1264/22Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши справу за позовом Керівника Доброславської окружної прокуратури; (вул. Центральна, 85, Доброслав, Одеський район, Одеська область, 67500) в особі, якою є Визирська сільська рада Одеського району Одеської області (вул.Олексія Ставніцера, 56,Визирка,Лиманський район, Одеська область,67543) до відповідача: Споживчий Кооператив "Садівниче Товариство "Ромашкино" (вул. Центральна, 34, Кордон, Комінтернівський район, Одеська область, 67531) про скасування рішення та припинення права оренди

за участю представників:

від прокуратури: Лянна О.А.- посвідчення

від позивача: не з`явились

від відповідача: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Доброславської окружної прокуратури звернуся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Одеського району Одеської області до Споживчого Кооперативу "Садівниче Товариство "Ромашкино" про скасування рішення та припинення права оренди.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2022р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1264/22 в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.09.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 26.10.2022

26.10.2022 відповідач звернувся до суду з клопотанням про повернення до стадії підготовчого провадження та залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державного реєстратора Великодолинської селищної ради Турецького О.С.

Суд вважаю що заявлене клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36). Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, така ж позиція зазначена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц, від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц. За змістом ст. 26, п. 9 ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення, що набрало законної сили, про скасування рішення державного реєстратора є підставою для вчинення відповідної реєстраційної дії.

Державний реєстратор, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений, (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 74).

Отже, суд вважає, що рішення у цій справі жодним чином не буде стосуватися прав та обов`язків державного реєстратора.

Крім того, Відповідач просить суд про повернення до стадії підготовчого провадження посилаючись на постанову Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 902/271/18 та на постанову Верховного суду від 16.12.2021р. у справі №910/7103/21.

У постанові від 16.12.2021р. у справі №910/7103/21 Верховний Суд зазначив, що «відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини 4 ст. 236 ГИК України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті».

Згідно з ч. 1, 2 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про витребування додаткових доказів; вирішує заяви та клопотання учасників справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Відповідно до частини 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Суд зазначає, що 07.09.2022 року представник відповідача звернувся до суду із заявою про ознайолення з матеріалами справи.

Отже, суд звертає увагу та те, що відповідач був обізнаний про розгляд у Господарському суді Одеської області справи № 916/1264/22 до закриття підготовчого провадження але не скористався своїм правом ані на ознайомлення з матеріалами справи ані на звернення до суду з клопотання в порядку ст. ст. 50, 169 ГПК України.

Також, відповідач зазначає, що матеріали справи містять інформацію про представника Відповідача, адвокатську діяльність який здійснює в м. Миколаїв та була позбавлена можливості прибути у призначене судове засідання. Ухвали суду не надсилалися представнику на поштову та електронну адреси.

Відповідачу ухвали у справі були надіслані в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 10, 11, 12 ст. 242 ГПК України Судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Особа, яка не брала участі у справі, але стосовно якої суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, може отримати в суді, який розглядав справу як суд першої інстанції, копію рішення, що є в матеріалах цієї справи, ухваленого судом будь-якої інстанції.

Також, в матеріалах справи відсутня заява представника відповідача про надсилання процесуальних документів представнику на поштову адресу: м.Одеса, вул.Марсельська, 44, кв.131 та електронну адресу: mokie.tiko44@gmail.com.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає вагомих обставин та підстав для повернення до стадії підготовчого провадження.

Відповідач в судові засідання не з`являвся, про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за адресою яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою „відсутній за вказоною адресою". Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

У судовому засіданні 30.11.2022р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Рішенням державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецького О.С. від 07.04.2021 № 57514077 проведено державну реєстрацію права власності Держави в особі Лиманської районної державної адміністрації (номер запису про право власності 41378017) та права оренди СК «СТ «Ромашкино» (номер запису про інше речове право 41378134) на земельну ділянку площею 24,7126 га з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332 для колективного садівництва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2331301551227).

Державна реєстрація права оренди проведена на підставі договору оренди, укладеного 15.01.2009 між Комінтернівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та СК «СТ «Ромашкино» (Орендар).

Відповідно до п. 1 договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в довгострокове платне користування земельну ділянку під розміщення садівничого товариства «Ромашкино» на території Калинівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населених пунктів) на підставі розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 21.11.2008 № 2379/А-2008.

Кадастровий номер земельної ділянки 5122781700:01:006:0332.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 24,713 га, в тому числі 24,713 га відкритих земель з незначним рослинним покривом (яри) (п. 3 договору оренди).

Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше 30 днів до закінчення договору оренди повідомити письмово орендодавця про наміри продовжити його дію. Орендар має першочергове право на викуп земельної ділянки (п. 7 договору оренди).

Земельна ділянка передається в оренду для проектування та будівництва дачних будинків (п. 12 договору оренди).

Цільове призначення земельної ділянки - під розміщення садівничого товариства «Простоквашино» (п. 13 договору оренди).

Керівник прокуратури у позові зазначає, що підставою набуття права оренди на земельну ділянку державної власності є договір оренди, укладений на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади згідно з повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗК України.

Разом з тим, Керівник прокуратури стверджує, що договір оренди від 15.01.2009, на підставі якого за СК «СТ «Ромашкино» проведено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332, є неукладеним (невчиненим) правочином.

Отже, Керівник Доброславської окружної прокуратури звернуся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Одеського району Одеської області до Споживчого Кооперативу "Садівниче Товариство "Ромашкино" про скасування рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецького О.С. від 07.04.2021 № 57514077 та припиненням права оренди СК «СТ «Ромашкино» на земельну ділянку з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

У відповідності до ст. 1 Земельного кодексу України (далі -

ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2, 9 ст. 93 ЗК України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, підставою набуття права оренди на земельну ділянку державної власності є договір оренди, укладений на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади згідно з повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗК України.

Разом з тим, установлено, що договір оренди від 15.01.2009, на підставі якого за СК «СТ «Ромашкино» проведено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332, є неукладеним (невчиненим) правочином з наступних підстав.

Так, розпорядженням Комінтернівської районної державної адміністрації від 21.11.2008 № 2379/А-2008 із змінами, внесеними розпорядженням Комінтернівської районної державної адміністрації від 24.12.2015 № 604/А-2015, затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки СК «СТ «Ромашкино» в довгострокову оренду терміном на 49 років під розміщення садівничого товариства «Ромашкино» на території Калинівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області; передано СК «СТ «Ромашкино» в довгострокову оренду терміном на 49 років земельну ділянку загальною площею 24,713 га, в тому числі 24,713 га - відкритих земель з незначним рослинним покривом (яри) під розміщення садівничого товариства «Ромашкино» із земель сільськогосподарського призначення, що не надані у власність або користування та перебувають у запасі на території Калинівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту); СК «СТ «Ромашкино» укласти договір оренди земельної ділянки терміном на 49 років з Комінтернівською районною державною адміністрацією.

Лише у 2020 році СК «СТ «Ромашкино» звернулось з заявою б/н, б/д до Лиманської районної державної адміністрації з заявою про укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332.

Листом Лиманської районної державної адміністрації від 16.09.2020

№ 2198/02-17/24/02/1767 відмовлено СК «СТ «Ромашкино» в укладанні договору оренди земельної ділянки, мотивуючи своє рішення тим, що відповідно до чинної редакції ст. 124 ЗК України повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення належать Головному управлінню Держгеокадастру в Одеській області.

Дійсно, відповідно до п. а ч. 3 ст. 122 ЗК України (у редакції станом на 21.11.2008, на час прийняття розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 21.11.2008 № 2378/А-2008) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Однак, Законом України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 01.01.2013, статтю 122 ЗК України викладено у новій редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України (у чинній з 01.01.2013 редакції) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, з 01.01.2013 повноваження на розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території Одеської області належать Головному управлінню Держгеокадастру в Одеській області.

У подальшому, СК «СТ «Ромашкино» звернулось з заявою про укладення договору оренди до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 01.10.2020 № С-15761/0-1100/0/37-20 відмовлено СК «СТ «Ромашкино» в укладанні договору оренди земельної ділянки, мотивуючи своє рішення тим, що пунктом 3 розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 21.11.2008 № 2379/А-2008 зобов`язано СК «СТ «Ромашкино» укласти договір оренди земельної ділянки саме з Комінтернівською районною державною адміністрацією.

04.12.2020 СК «СТ «Ромашкино» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Лиманської районної державної адміністрації про визнання договору укладеним.

Позовна заява СК «СТ «Ромашкино» обґрунтована тим, що на підставі розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 21.11.2018 № 2379/А-2008 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки СК «СТ «Ромашкино» під розміщення садівничого товариства «Ромашкино» на території Калинівської сільської ради та зобов`язано позивача укласти договір оренди земельної ділянки терміном на 49 років з Комінтернівською районною державною адміністрацією. Листом від 16.09.2020 № 2198/02-17/24/02/1767 Лиманською райдержадміністрацією за результатами розгляду звернення СК «СТ «Ромашкино» про укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332 площею 24,7126 га повідомлено, що питання про укладення договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення не належить до компетенції відповідача, оскільки згідно вимог ст. 122 ЗК України вирішення вказаного питання віднесено до компетенції Головного управління Держгеокадастру в Одеській області. Листом від 01.10.2020 № С-15761/0-1100/0/37-20 Головним управлінням було відмовлено СК «СТ «Ромашкино» у задоволенні клопотання про укладення договору із посиланням на розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації № 2379/А-2008 від 21.11.2008, яким передбачено необхідність укладення договору з відповідачем. Звертаючись до суду із позовними вимогами до райдержадміністрації про визнання договору укладеним, позивачем було наголошено про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог із посиланням на наявність волевиявлення відповідача на укладення договору згідно розпорядження № 2379/А-2008 від 21.11.2008.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2021 у справі № 916/3525/20 позов СК «СТ «Ромашкино» залишено без розгляду.

Під час розгляду вказаної справи Лиманська районна державна адміністрація у наданому до суду відзиві підтвердила факт неукладення договору оренди з СК «СТ «Ромашкино» та просила суд відмовити у задоволенні позову.

Водночас, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно установлено, що на підставі рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецького О.С. від 07.04.2021 СК «СТ «Ромашкино» набуто право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332.

При цьому, державна реєстрація права оренди проведена на підставі договору оренди, нібито укладеного 15.01.2009 між Комінтернівською районною державною адміністрацією та СК «СТ «Ромашкино», а також витягу з Державного земельного кадастру.

Відповідно до листа Одеської районної державної адміністрації (правонаступник Лиманської районної державної адміністрації відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій») від 07.06.2022 № 1316/01-39/22/6 документи та відомості, які б підтверджували або спростовували укладення між Лиманською (колишньою Комінтернівською) районною державною адміністрацією та СК «СТ «Ромашкино» договору оренди на земельну ділянку від 15.01.2009, в Архівному відділі районної державної адміністрації відсутні.

Відтак, враховуючи лист Одеської районної державної адміністрації від 07.06.2022 № 1316/01-39/22/6, а також матеріали справи № 916/3525/20, що містять власну позицію СК «СТ «Ромашкино» про те, що договір оренди не укладено, що підтверджується копіями листів Лиманської районної державної адміністрації від 16.09.2020 № 2198/02-17/24/02/1767 та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 01.10.2020 № С-15761/0-1100/0/37-20, вбачається, що державна реєстрація права оренди на земельну ділянку за

СК «СТ «Ромашкино» проведена на підставі неукладеного (невчиненого) правочину - договору оренди від 15.01.2009.

Варто зазначити, що з аналізу договору оренди від 15.01.2009 вбачається, що у пункті 1 договору оренди визначено кадастровий номер земельної ділянки 5122781700:01:006:0332.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки (присвоєння кадастрового номеру) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно долучено електронний витяг з Державного земельного кадастру, з якого вбачається, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332 проведена 15.02.2016 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої ТОВ «ДП Інагро».

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч. 1-5, 9, 10 ст. 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

За змістом статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (тут і далі у редакції станом на 07.04.2021, на час державної реєстрації права оренди на земельні ділянки):

-державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;

-кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

При цьому, за статтею 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Таким чином, враховуючи, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332 проведена лише 15.02.2016, з точки зору часового виміру вбачається неможливим її існування станом на 15.01.2009, а відповідно посилання на такий кадастровий номер у договорі оренди від 15.01.2009 свідчить про ознаки підробки такого договору.

Вказаним додатково підтверджується неможливість існування договору оренди від 15.01.2009, на підставі якого за СК «СТ «Ромашкино» проведено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Верховний Суд у постанові від 04.11.2020 у справі №910/7648/19 зазначив, що з 16.01.2020, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак судами помилково зазначається про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19 та від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19.

Відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 154/883/19, ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17).

Таким чином, наведені обставини переконливо свідчать, що наданий СК «СТ «Ромашкино» договір оренди від 15.01.2009, на підставі якого проведено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332, в дійсності не укладався та відповідно є неукладеним (невчиненим) правочином.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором у суді.

Відповідно до ч. 3 ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з п. 2 Рекомендацій СМ/Rес (2012) щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.

Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію проте, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій-чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям; прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подасться позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).

Необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства.

Державна реєстрація права оренди за СК «СТ «Ромашкино» на земельну ділянку з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332 на підставі неукладеного правочину свідчить про порушення встановленого законодавством порядку набуття права оренди на земельну ділянку.

Фактично, СК «СТ «Ромашкино» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно набуло право оренди на земельну ділянку строком на 49 років за відсу Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

За змістом статті 23 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об`єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Регіональні ландшафтні парки організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об`єктів; створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об`єктів; сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Таким чином, територія природно-заповідного фонду України - регіонального ландшафтного парку «Тилігульський», в межах якого сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332 потребує особливої охорони з боку Держави.

Тобто той захист і охорона, які забезпечує держава в особі відповідних органів, у тому числі шляхом звернення із позовом про скасування рішення державного реєстратора, припинення права оренди земельної ділянки, відповідають легітимній меті і спрямовані на захист громадських інтересів, які полягають у збереженні унікального об`єкта екосистеми, сприянні стабільності навколишнього природного середовища, наданні населенню доступу до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Таким чином, Держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону територіям природно-заповідного фонду, у тому числі і спірним земельним ділянкам, які входять у межі регіонального ландшафтного парку «Тилігульський».

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при охороні навколишнього природного середовища і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Згідно з ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Стаття 10 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» серед гарантій екологічних прав громадян містить як участь громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища, так і невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища можуть бути поновлені, а їх захист відбувається в судовому порядку відповідно до законодавства України (ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 140, 145 Конституції України в Україні місцеве самоврядування є правом територіальної громади (жителів села, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

З огляду на положення частин першої та другої статті 83 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до п. 24 Перехідних положень ЗК України земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 11.12.2020 № 64-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Визирській сільській раді Лиманського району Одеської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2008,0712 га, які розташовані на території Одеського (Лиманського) району Одеської області згідно з актом приймання-передачі.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 11.12.2020 № 64-ОТГ, акту приймання-передачі земельних ділянок від 21.02.2022 Визирською сільською радою набуто право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332, а саме: рішенням державного реєстратора Визирської сільської ради Одеського району Одеської області від 26.05.2022 № 63702883 проведено державну реєстрацію права комунальної власності за Визирською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332 (номер запису про право власності 46923196).

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

З урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, Визирська сільська рада Одеського району Одеської області є представницьким органом Визирської сільської територіальної громади, який зобов`язаний здійснювати захист інтересів та прав територіальної громади.

Отже, Визирська сільська рада Одеського району Одеської області на підставі ст. 2 ГПК України, ч. 4 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» уповноважена на звернення до суду з позовною заявою про скасування рішення державного реєстратора та припинення права оренди на земельну ділянку.

За таких обставин, у даному позові від імені держави в якості позивача визначено державу в особі Визирської сільської ради, як органу місцевого самоврядування Визирської територіальної громади, до компетенції якого віднесено розпорядження спірними земельними ділянками та захист екологічних прав мешканців громади.

Відповідно до висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Одеською обласною прокуратурою до Визирської сільської ради направлено лист від 03.06.2022 № 12-523вих-22, яким повідомлено про обставини порушення СК «СТ «Ромашкино» інтересів держави при набутті права оренди земельної ділянки.

Визирською сільською радою листом від 16.06.2022 № 666/02-13/1299 повідомлено, що сільська рада не здійснювала заходи, у тому числі не зверталася до суду із позовом про скасування рішення державного реєстратора Турецького О.С. про реєстрацію права оренди на відповідну земельну ділянку з припиненням права оренди

СК «СТ «Ромашкино». При цьому, сільська рада пов`язує можливість звернення до суду з таким позовом виключно із встановленням факту неналежності наявних підписів у договорі оренди відповідним посадовим особам.

Водночас, сільською радою внаслідок хибного тлумачення інституту неукладеного правочину, при наявності повного доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відповідно копій документів, що стали підставою для державної реєстрації права оренди за СК «СТ «Ромашкино», зайнято невірну правову позицію з приводу відсутності підстав для звернення з позовом до суду, що свідчить про неналежне виконання сільською радою своїх повноважень із захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах.

Обставини бездіяльності сільської ради свідчать також і відомості Єдиного державного реєстру судових рішень, які підтверджують, що з моменту набуття СК «СТ «Ромашкино» права оренди земельної ділянки (07.04.2021) Визирською сільською радою заходи щодо звернення з відповідним позовом до суду не вживались.

Таким чином, Визирською сільська рада обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецького О.С. від 07.04.2021 №57514077 щодо державної реєстрації за споживчим кооперативом «Садівниче товариство «Ромашкино» права оренди земельної ділянки площею 24,7126 га з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332для колективного садівництва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2331301551227,номер запису про інше речове право 41378134).

3. Припинити право оренди споживчого кооперативу «Садівниче товариство «Ромашкино» земельної ділянки площею 24,7126 га з кадастровим номером 5122781700:01:006:0332 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2331301551227,номер запису про інше речове право 41378134).

4. Стягнути з Споживчого Кооперативу "Садівниче Товариство "Ромашкино" (вул. Центральна, 34, Кордон, Комінтернівський район, Одеська область, 67531, код 34396843) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача за ЄДРПОУ: 03528552; рахунок отримувача: UА808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4962грн..

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

Повне рішення буде складено та підписано 12 грудня 2022 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов