Постанова

від 07.12.2022 по справі 531/596/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 531/596/18

провадження № 61-21312 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 29 липня 2021 року у складі судді Косик С. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що згідно наказу Регіонально відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 28 грудня 1993 року № 284 було прийнято рішення про приватизацію державного майна Октябрського цукрового комбінату шляхом перетворення його у відкрите акціонерне товариство «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату» (далі - ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату»).

Під час приватизації у 1994 році цілісного майнового комплексу Октябрського цукрового комбінату нежитлова будівля (магазин), площею 185 кв. м, розташована по АДРЕСА_1 , яка є об`єктом соціально-побутового призначення, не увійшла до статутного капіталу ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату» та була безоплатно передана йому в користування, у зв`язку з чим у товариства не виникло права власності на вказане нерухоме майно. Спірне майно перебувало на балансі ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату», як об`єкт права державної власності.

12 червня 2002 року ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату» було ліквідовано за рішенням загальних зборів товариства та скасовано його державну реєстрацію як юридичної особи, спірне державне майно залишилося без балансоутримувача.

Разом з тим, 10 вересня 2003 року між ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (колишнього магазину), площею 185 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1 , про існування якого позивач дізнався 17 жовтня 2017 року із відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по вказаному об`єкту.

Вважає, що спірне державне майно вибуло з володіння держави поза волею власника майна внаслідок незаконних дій відповідача, оскільки договір купівлі-продажу від 10 вересня 2003 року укладено з юридичною особою -ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату», державну реєстрацію якого було скасовано на момент вчинення правочину та який не мав права відчужувати це майно, тому наявні підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до вимог статті 388 ЦК України, а оскільки факт оформлення відповідачем права власності на спірний об`єкт нерухомості свідчить про невизнання ним права власності держави на це майно, наявні підстави для визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (колишнього магазину), площею 185 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1 , укладений 10 вересня 2003 року між ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату» та ОСОБА_1 ; визнати право власності держави Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на вказану будівлю; витребувати нежитлову будівлю (колишній магазин), площею 185 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 29 липня 2021 року у задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 10 вересня 2003 року державну реєстрацію ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату» було скасовано, тому цей правочин є недійсним.

Водночас, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання правочину недійсним у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізнався ще у 2003 році при здійсненні перевірки об`єктів державного майна, зокрема, магазину по АДРЕСА_1 , якою було встановлено, що в магазині зроблений пункт помелу зерна ПП ОСОБА_1 .

Також суд вважав недоведеним факт вибуття спірного об`єкта нерухомості від особи, якій воно передано власником, поза волею цієї особи, оскільки відповідач придбав спірне нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 10 вересня 2003 року, укладеним з ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату», якому майно було передано позивачем у користування, тому положення пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях залишено без задоволення. Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 09 липня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 10 вересня 2003 року було укладено після скасування державної реєстрації ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату», тому є правильними висновки суду першої інстанції, що цей правочин є недійсним в силу положень статті 48 ЦК УРСР 1963 року.

Застосовуючи строк позовної давності до позовних вимог про визнання правочину недійсним, суд першої інстанції вірно виходив із того, що позивачу ще з 2003 року було відомо про використання відповідачем спірної будівлі магазину як пункту помелу зерна, адже позивач неодноразово проводив перевірки утримання, збереження та використання майна, що обліковується на балансі ліквідованого ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату», у тому числі, і спірної будівлі магазину. Доказів того, що позивач не міг дізнатися про порушення свого цивільного права раніше, суду не надано.

Отже, з 2003 року ОСОБА_1 відкрито користується спірним приміщенням, при цьому позивачем не зазначено обставин, які б перешкоджали йому отримати інформацію щодо наявності у відповідача законних підстав користування цим майном, тому є правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав, передбачених статтею 388 ЦК України для витребування спірного майна у відповідача, як добросовісного набувача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Машівського районного суду Полтавської області від 29 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідження судами належним чином зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 531/596/18із Машівського районного суду Полтавської області.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог частини третьої статті 267 ЦК України помилково застосовано строк позовної давності до вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, за відсутності заяви відповідача про застосування позовної давності, що призвело до неправильного вирішення справи. В свою чергу, про існування оспорюваного договору купівлі-продажу від 10 вересня 2003 року та набуття права власності відповідачем на нежитлову будівлю (магазин), розташовану по АДРЕСА_1 , позивач дізнався 17 жовтня 2017 року із відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по вказаному об`єкту, тому є помилковими висновки судів попередніх інстанції про те, що строк позовної давності почав обліковуватися з моменту проведення перевірки у 2003 році.

Судами неправильно застосовано положення статті 388 ЦК України, не надано належної правової оцінки тій обставині, що на час приватизації цілісного майнового комплексу Октябрського цукрового комбінату спірна будівля магазину не увійшла до статутного капіталу цього підприємства як об`єкт соціально-побутового призначення, а була передана йому безоплатно у користування, у зв`язку з чим у підприємства та у ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату», як правонаступника, не виникло право власності на спірне нерухоме майно за наслідками приватизації, а отже і права для його відчуження; спірне нерухоме майно вибуло із володіння держави за відсутності волевиявлення держави в особі уповноваженого органу приватизації - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, правонаступником якого є позивач, що є підставою для його витребування у відповідача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Вказував, що до ухвалення рішення судом першої інстанції представником відповідача було усно заявлено про застосування судом строку позовної давності, що не суперечить вимогам частини третьої статті 267 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 лютого 1995 року на виконання договору купівлі-продажу № 129 регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області та товариство покупців членів трудового колективу ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату» підписали акт передачі державного майна, відповідно до якого останньому безоплатно було передано державне майно, згідно з інвентаризаційними описами та актом оцінки, вартістю 3 678 425 тис. крб, та одночасно передано на баланс ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрокомбінату» об`єкти соціально-побутового призначення, залишковою вартістю 414 007 тис. крб, та об`єкти житлового фонду, залишковою вартістю 39 768 тис. крб, для подальшого використання відповідно до плану приватизації (а. с. 10-11, 12-16, 21-22, 23, т.1).

04 вересня 1996 року видано свідоцтво про державну реєстрацію ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату», відомості про яке внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 17 вересня 1996 року (а. с. 101, т. 1).

21 травня 2001 року на замовлення ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату» виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю (магазин), 1981 року побудови, площею 217,3 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 , вартістю 2010 грн (а. с. 102-106, т. 1). Вказана нежитлова будівля як самовільно побудована, була узаконена ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрокомбінату» (а. с. 107-148, т. 1).

12 червня 2002 року ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату» було ліквідовано та скасовано державну реєстрацію юридичної особи товариства (а. с. 24-25, т. 1).

10 вересня 2003 року між ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за яким продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) нежилу будівлю - магазин, розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 35, т. 1).

У договорі купівлі-продажу від 10 вересня 2003 року вказано, що ціна продажу складає 1 588,34 грн, які оплачені покупцем в повному обсязі згідно квитанції від 10 грудня 2002 року (а. с. 36, т. 1), право власності на об`єкт переходить до покупця з моменту підписання договору сторонами.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 07 серпня 2017 року державним реєстратором Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області Фомічовою Ю. Г. за реєстраційним номером 1325016653216 зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на нежилу будівлю - магазин, розташований по АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 10 вересня 2003 року (а. с. 29-34, т. 1).

Відповідно до акту перевірки утримання, збереження, використання державного майна, яке знаходиться на балансі ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату» від 03 грудня 2003 року, установлено, що в магазині 1981 року побудови зроблено пункт помелу зерна ПП ОСОБА_1 (а. с. 165-166, т. 1).

Встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час господарює у с. Іванівка Карлівського району Полтавської області у спірному приміщенні, де 20 років веде мукомельне господарство.

В суді першої інстанції до ухвалення рішення у справі стороною відповідача усно заявлено про застосування строку позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення.

Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено 10 вересня 2003 року, то спір про визнання договору недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його укладення, тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року у редакції, чинній на момент їх виникнення.

Відповідно до статті 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 41 ЦК УРСР 1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно (стаття 225 ЦК УРСР 1963 року).

Згідно зі статтею 48 ЦК УРСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Частиною першою статті 59 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

У тому разі, коли правочин укладено до набуття чинності ЦК України від 16 січня 2003 року і він оскаржується з підстав, передбачених законодавством, чинним на момент його укладання, вимога про визнання такого правочину недійсним підпадає під дію позовної давності.

На вимоги про визнання недійсними правочинів за ЦК УРСР 1963 року поширювався загальний строк позовної давності у три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (статті 71, 75 ЦК УРСР 1963 року).

Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг позовної давності починається з дня виникнення в особи права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Відсутність самого права виключає і застосування позовної давності, і можливість захисту в судовому порядку.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові (частина перша статті 80 ЦК Української РСР 1963 року).

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. У разі, якщо строк позовної давності сплив до 1 січня 2004 року, правила ЦК України не застосовуються, а застосовуються приписи ЦК УРСР 1963 року. Це стосується і вимог про визнання недійсними правочинів.

Договір купівлі-продажу, який є предметом цього спору, укладено 10 вересня 2003 року, спірні правовідносини щодо позовної давності регулюються ЦК України.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, з урахуванням вказаних норм права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обгрунтовано виходив із того, що оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу від 10 вересня 2003 року укладено між ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату» та ОСОБА_1 після скасування державної реєстрації ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату», цей правочин є недійсним в силу положень статті 48 ЦК УРСР 1963 року.

Представник відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції заявив про застосування позовної давності.

Застосовуючи строк позовної давності до позовних вимог про визнання правочину недійсним, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачу ще з 2003 року було відомо про використання відповідачем спірної будівлі магазину як пункт помелу зерна, адже позивач неодноразово проводив перевірки утримання, збереження та використання майна, що обліковується на балансі ліквідованого ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату», у тому числі, і спірної будівлі магазину.

Доказів того, що позивач не міг дізнатися про порушення свого цивільного права раніше, суду не надано.

За приписами статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях про витребування спірного майна від добросовісного набувача - ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності позивачем факту вибуття спірного об`єкта нерухомості від власника поза його волею, що виключає можливість для задоволення цих вимог.

Судами встановлено, що з 2003 року ОСОБА_1 відкрито користується спірним приміщенням, позивачем неодноразово проводились перевірки утримання, збереження та використання майна, що обліковується на балансі ліквідованого ВАТ «Бурякорадгосп Октябрського цукрового комбінату», у тому числі, і спірної будівлі магазину, зокрема, відповідно до акту перевірки від 03 грудня 2003 року позивачем було установлено, що в магазині зроблено пункт помелу зерна ПП ОСОБА_1 .

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки -встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, пункти 40-43).

Найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

У постановах від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц та від 18 березня 2020 року в справі № 199/7375/16-ц Верховний Суд, посилаючись на те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, дійшов висновку про те, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у добросовісного набувача на користь міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій правильно встановили нелегітимність мети у вигляді безоплатного позбавлення майна відповідача, як добросовісного набувача майна, яким він відкрито користується більше 20 років.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях залишити без задоволення.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 29 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович