Рішення

від 12.12.2022 по справі 320/6545/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2022 року Київ справа № 320/6545/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області до Акціонерного товариства "Стрийський завод ковальсько-пресового обладнання" про стягнення капіталізованих платежів,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області з позовом до Акціонерного товариства "Стрийський завод ковальсько-пресового обладнання", в якому просить суд стягнути капіталізовані платежі в сумі 2 243 120, 99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як юридична особа перебуває в процесі припинення, у зв`язку з чим, відповідно до норм чинного законодавства виникла необхідність відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, а саме суму капіталізованих платежів в розмірі 2 243 120, 99 грн, для продовження страхових виплат особам, які отримали травму під час перебування у трудових відносинах з відповідачем. Проте відповідачем капіталізовані платежі в розмірі 2 243 120, 99 грн, добровільно не сплачено, а тому позивач просить стягнути їх в судовому порядку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2022 року у даній справі відкрито провадження та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Копію вказаної ухвали суду від 2 серпня 2022 року було надіслано на адресу Акціонерного товариства "Стрийський завод ковальсько-пресового обладнання", зазначену в позовній заяві та яка відповідає даним Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рекомендованим поштовим відправленням: № 0113302029783, яке повернулося до суду без вручення із довідкою Укрпошти, у якій вказана причина повернення: "за закінченням терміну зберігання" ()том 1, а.с. 67).

Приписами частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 131 Кодексу адміністративного судочинства України передбачений обов`язок повідомити про зміну адреси та причини неприбуття в судове засідання. Учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з частиною одинадцятою статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Відповідно до п. 4 ч.6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ухвала суду від 2 серпня 2022 відповідно до частини одинадцятої статті 126 та статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України вважається врученою відповідачу належним чином.

Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.

Акціонерне товариство "Стрийський завод ковальсько-пресового обладнання" зареєстроване як страхувальник в Києво-Святошинському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області

01.12.2021 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис, що за рішенням засновників (учасників) юридичної особи Акціонерного товариства "Стрийський завод ковальсько-пресового обладнання" перебуває в стані припинення юридичної особи в результаті ліквідації.

В робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на обліку знаходиться сім осіб, що отримують соціальні виплати у зв`язку з травмою внаслідок нещасного випадку на виробництві Акціонерного товариства "Стрийський завод ковальсько-пресового обладнання"- ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

В зв`язку з вище наведеним, а також з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено лист-вимогу щодо оплати капіталізованих платежів до Акціонерного товариства "Стрийський завод ковальсько-пресового обладнання" від 05.01.2022 року № 06/32. Поштове відправлення з листом-вимогою було повернуто управлінню з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Проте жодної відповіді від відповідача не надходило, а дана сума капіталізованих платежів визнана та сплачена не була.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За визначенням, наведеним у пунктах 3, 10 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Згідно з статтею 3 вказаного Закону, соціальне страхування здійснюється за принципами: 1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; 2) обов`язковості страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом; 3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; 4) обов`язковості фінансування Фондом витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; 5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; 6) диференціації розміру виплати допомоги залежно від страхового стажу; 7) диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; 8) економічної заінтересованості суб`єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; 9) цільового використання коштів соціального страхування; 10) відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

Пунктом 1 частини 2 статті 15 України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Фонд, якщо інше не передбачено законами України, не може займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої його створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов`язані з цією діяльністю.

Страхуванню від нещасного випадку, у відповідності до частини 1 статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах.

Страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення реабілітації у сфері охорони здоров`я, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами (частини 1, 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Згідно частини 1 статті 11 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" джерелами формування коштів Фонду є: страхові внески страхувальників та застрахованих осіб (пункт 1); капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пункт 5).

В свою чергу, в силу пункту 1 частини 2 вказаної статті кошти Фонду використовуються на виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом.

З аналізу вказаних норм права випливає, що підприємства у разі їх ліквідації не звільняються від фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків шляхом внесення капіталізованих платежів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 за № 986 затверджено Порядок капіталізації платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації страхувальників (надалі - Порядок № 986), відповідно до якого здійснюється капіталізація платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством) страхувальника (далі - платежі) для задоволення вимог, що виникли із його зобов`язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованим особам.

У цьому Порядку термін "капіталізація платежів" означає визначення суми грошових зобов`язань страхувальника у випадку його ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством), що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованим особам, які належить сплатити до Фонду соціального страхування України для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Терміни "застрахована особа" та "страхувальники" вживаються у значенні, наведеному в Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (пункт 2 Порядку № 986).

Відповідно до пункт 3 Порядку № 986 капіталізація платежів проводиться щодо кожної застрахованої особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідних подальших платежів для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Під час капіталізації платежів враховуються заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати на догляд за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів, види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого, а також інші виплати, передбачені законодавством.

Згідно пункту 4 Порядку № 986 капіталізація платежів перед застрахованими особами або перед особами, визначеними у статті 41 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", розраховується на період, що визначається як різниця між середньою очікуваною тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та віком особи на момент її проведення, та обчислюється щодо кожного платежу таким чином: 1) щомісячні страхові виплати втраченого заробітку - з урахуванням середньомісячного заробітку та ступеня втрати професійної працездатності; 2) витрати на догляд за потерпілим відповідно до медичного висновку - згідно з нормами, встановленими нормативно-правовими актами; 3) витрати на забезпечення потерпілого автомобілем безоплатно чи на пільгових умовах, організацію та оплату навчання водінню автомобіля, а також на виплату компенсації на бензин (пальне), ремонт і технічне обслуговування автомобілів або на транспортне обслуговування - згідно з нормами, встановленими нормативно-правовими актами; 4) витрати на санаторно-курортне лікування - із розрахунку середньої вартості санаторно-курортної путівки: для осіб з інвалідністю I групи - щороку, для інших осіб з інвалідністю - не рідше одного разу на три роки.

Капіталізація платежів включає заборгованість страхувальника з виплат, пов`язаних із його зобов`язаннями відшкодувати шкоду, заподіяну життю або здоров`ю застрахованої особи, а саме суми одноразової допомоги, щомісячних виплат втраченого заробітку, витрат на догляд за потерпілим і виплат за листками непрацездатності (пункт 7 Порядку № 986).

У відповідності до пункт 8 Порядку № 986 у кредиторських вимогах Фонду соціального страхування України до страхувальника, щодо якого розпочато ліквідацію, зазначається сума грошових зобов`язань, обчислена з урахуванням кожного платежу, що підлягає капіталізації.

Суми капіталізованих платежів відповідно до зазначених кредиторських вимог у випадках ліквідації страхувальника перераховуються робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, у якому страхувальник перебуває на обліку.

Таким чином, наведеними нормами передбачено обов`язок страхувальника проводити капіталізацію платежів для продовження страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві, протягом їхнього життя.

Частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Статтею 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 112 Цивільного кодексу України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у першу чергу щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.

Згідно з частиною 3 статті 110 Цивільного кодексу України визначено, що якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Частиною 2 статті 1205 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.

У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов`язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що як на час звернення позивача до відповідача із заявою з грошовими вимогами про стягнення капіталізованих платежів, так і на час розгляду справи чинним законодавством визначено, що капіталізація платежів здійснюється у всіх випадках ліквідації юридичної особи та в межах ліквідаційної процедури із застосуванням правил Порядку № 986, а не лише у випадку ліквідації підприємства-банкрута.

Як наслідок, суд зазначає, що з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи у такої особи виникають зобов`язання перед управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України щодо сплати капіталізованих платежів, розрахованих відносно потерпілих від нещасного випадку на виробництві. Відтак, обов`язок щодо сплати капіталізованих платежів виникає у всіх випадках ліквідації юридичних осіб та припинення діяльності фізичних осіб-підприємців.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 травня 2020 у справі № 809/1738/17, Верховним Судом у постановах від 18 червня 2020 у справі № 820/2837/17, від 2 листопада 2020 у справі № 1940/1440/18 та Верховним Судом України у постанові 26 червня 2012 в справі № 21-156а12.

Згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком загальна потреба в капіталізації коштів для розрахунку з потерпілим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 складає 2 243 120, 99 грн.

Проте на момент розгляду справи доказів визнання ліквідаційною комісією грошових вимог чи сплати зазначеної суми капіталізованих платежів та заперечення щодо правильності її обчислення відповідачем суду не надано.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Такі витрати позивачем у справі не понесені.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Стрийський завод ковальсько-пресового обладнання" (місцезнаходження: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Білоцерківська, буд. 1, кімната 5/6, код ЄДРПОУ: 00222261) на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області (місцезнаходження: м. Київ, вул. Сім`ї Стешенків, буд. 2, код ЄДРПОУ: 41316012) капіталізовані платежі в сумі 2 243 120, 99 грн (два мільйона двісті сорок три тисячі сто двадцять гривень 99 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

СуддяБасай О.В.