Рішення

від 12.12.2022 по справі 640/27769/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2022 року м. Київ № 640/27769/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Іванківська ПМК-№7»

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Іванківська ПМК-№7» (далі по тексту - позивач), адреса: 07200, Київська область, Іванківський район, смт Іванків, вулиця Щорса, будинок 32 до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - відповідач), адреса: 03135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 08 червня 2021 року №244128, винесену в.о. заступника Північного міжрегіонального управління Державної служби України з безпеки на транспорті Бобко І.А. у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Іванківська ПМК-№7».

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 13 січня 2021 року між позивачем ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління №630» укладено договір оренди (найму) №13/01/21 від 13 січня 2021 року та складено акт приймання - передачі транспортного засобу, на підставі яких позивач передав товариству належний йому на праві власності транспортний засіб марки HOWO, номерний знак НОМЕР_1 разом зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Крім того, у позовній заяві зазначено, що під час перевірки 06 травня 2021 року та прийняття оскаржуваної постанови, позивач хоча й був власником вказаного вище транспортного засобу, проте не був автомобільним перевізником, що на його думку свідчить про протиправність винесеної посадовою особою відповідача оскаржуваної постанови.

Також, позивач вказує, що при проведенні контрольного заходу у пункті габаритно-вагового контролю, водій транспортного засобу інформував працівників Укртрансбезпеки про вказані вище обставини.

Також, позивач послався на порушення відповідачем процедури розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, зазначив, що постанова винесена не уповноваженою особою.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що 06 травня 2021 року інспекторами Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки HOWO, номерний знак НОМЕР_1 .

Під час перевірки транспортного засобу водієм було надано ТТН від 06 травня 2021 року №16, в якій автомобільним перевізником зазначено саме позивача.

Крім того, представник відповідача зазначив, що оскільки Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки є територіальним органом Укртрансбезпеки, до повноважень якого входить здійснення перевірок додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, перевірку документів на здійснення перевезень та винесення відповідних рішень про накладення адміністративних стягнень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У відповідності до абзацу 4 пункту 1постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеку, шляхом реорганізації (злиття) Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансінспекція).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103), Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Відповідно до підпунктів 15, 27 пункту 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Наведене свідчить, що відповідач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Таким чином, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі по тексту - Закон України від 05 квітня 2001 року № 2344-III), відповідно до частини 12 статті 6 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частинами 1 та 4 статті 48 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

У відповідності до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 №879 затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі по тексту - Порядок №879), відповідно до підпунктів 3-5-1 пункту 2 якого:

великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки;

габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів;

дозвіл на рух - єдиний уніфікований документ, що видається уповноваженим органом відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30 «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами», після внесення в установлених порядку і розмірі плати за проїзд таких транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому визначаються умови експлуатації транспортних засобів протягом певного часу за встановленим маршрутом і який дає право на проїзд за таких умов.

Пунктом 3 Порядку №879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 %.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі по тексту - Правила № 30) транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

За правилами пунктів 15, 16, 18, 20 Порядку №879, контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.

Габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.

За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

За результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

З аналізу вказаних положень Порядку №879 вбачається, що при здійсненні габаритно-вагового контролю здійснюється перевірка відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Так, єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

У відповідності до пункту 22.5 Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

При цьому, згідно пункту 5 Правил № 30 рух транспортних засобів та їх составів загальною масою до 40 тонн включно, якщо вони не є великогабаритними, і контейнеровозів загальною масою до 46 тонн включно та заввишки від поверхні дороги до 4,35 метра включно (на встановлених Укравтодором, Укртрансбезпекою і Національною поліцією маршрутах, які погоджено з організаціями, зазначеними в пунктах 9 - 13 цих Правил), здійснюється без дозволу, не надає права на рух автомобільними дорогами транспортних засобів з перевищенням виключно осьових навантажень без відповідного дозволу.

Пунктами 12, 13 Порядку №879 визначено, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

При цьому, участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, зокрема, навантаження на вісі транспортного засобу, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів, а при перевезенні вантажу без відповідного дозволу настає адміністративно-господарська відповідальність, яка залежить від відсоткового перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм.

Так, порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі по тексту -Порядок №1567), у відповідності до пункту 4 якого державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно пункту 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом встановлено здійснення перевезення позивачем вантажу з перевищенням встановлених законодавством вагових норм.

Слід зазначити, що завантажуючи вантажний автомобіль в межах дозволеної фактичної маси до 40 т, перевізник зобов`язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, та використовувати, в таких випадках, транспортний засіб з відповідними технічними параметрами.

Водночас, вирішуючи даний спір по суті, суд звертає увагу на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване управління №630" укладено договір оренди (найму) №13/01/21 від 13 січня 2021 року, у відповідності до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати орендареві у тимчасове, платне користування транспортний засіб: марка Howo, спеціалізований вантажний самоскид, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2018, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .

Згідно наявної в матеріалах справи копії акта приймання-передачі від 13 січня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Іванківська ПМК-№7" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване управління №630" у тимчасове, платне користування транспортний засіб: марка Howo, спеціалізований вантажний самоскид, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2018, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .

У відповідності до копії товарно-транспортної накладної від 06 травня 2021 року, яка була надана позивачем, автомобільним перевізником є Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване управління №630".

Суд наголошує, що Законом України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах є суб`єкт господарювання.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що документи, які містяться у матеріалах справи, свідчать про те, що вказаний вище транспортний засіб у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий позивачем у користуванні іншій особі, а тому позивач у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, та не може бути суб`єктом відповідальності передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-III.

Щодо наданої відповідачем копії товарно-транспортної накладної від 06 травня 2021 року, в якій зазначено автомобільним перевізником саме позивача, суд зазначає, що вказана копія документа не відповідає усім вимогам законодавства щодо заповнення товарно-транспортних накладних, а візуально почерк, яким заповнений бланк цієї товарно-транспортної накладної схожий на почерк, яким було заповнено акт №045484 від 06 травня 2021 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 06 травня 2021 року. Відповідно суд не приймає її у якості належних та допустимих доказів на підтвердження заперечень проти позовних вимог.

З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління №630» є автоперевізником в межах спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі №806/1450/16.

Відтак, позивач є неналежним суб`єктом господарювання, який повинен нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2270,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іванківська ПМК-№7» - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Північного міжрегіонального управління Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Іванківська ПМК-№7» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34 000,00 грн №244128 від 08 червня 2021 року.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іванківська ПМК - №7» (07200, Київська область, Іванківський район, смт Іванків, вулиця Щорса, будинок 32, код ЄДРПОУ 41038569) за рахунок бюджетних асигнувань Державної службою України з безпеки на транспорті (03135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14, код ЄДРПОУ 39816845) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник