Постанова

від 07.12.2022 по справі 640/36503/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/36503/21 Головуючий у 1-й інстанції: Маруліна Л.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Шляги А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 у справі за адміністративним позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державного підприємства «Національні інформаційні системи», треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Зодіак», Київська міська державна адміністрація, Київська міська рада про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати пункт 3 результативної частини наказу Міністерства юстиції України від 04.11.2021 № 3964/5 «Про задоволення скарги», яким анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1., виконання якого покладено на державне підприємство «Національні інформаційні системи»;

- зобов`язати технічного адміністратора Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - державне підприємство «Національні інформаційні системи» відновити доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2022 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Міністерство юстиції України звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної реєстрації) подано скаргу до Міністерства юстиції України від 01.11.2021 № 057031-29536 (вхідна Мін`юста від 02.11.2021 року №126955-9-21) про скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. від 10.09.2021 № 60305624, якою зареєстровано право постійного користування за ТОВ «Агрофірма Зодіак» на земельну ділянку площею 74, 4527 га з кадастровим номером 8000000000:96:001:0040.

До скарги в якості додатку долучено інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.11.2021 № 282160499.

04.11.2021 першим заступником Міністра юстиції України Горовцем Євгеном Миколайовичем погоджено Службову записку «Щодо наявності очевидних порушень закону в рішенні державного реєстратора», складену директором департаменту (керівником офісу) Офісу протидії рейдерству В. Дубовиком, заступником директора департаменту (керівником офісу) - начальником Управління І. Кородюком, заступником начальника управління - начальника відділу О. Лук`янчиком та головним спеціалістом Д. Мельником, згідно із змістом якої, за результатами опрацювання скарги встановлено наступне.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно всупереч вимогам статей 10, 18, 22, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» на підставі оскаржуваного рішення зареєстровано право постійного користування за ТОВ «Агрофірма Зодіак» на земельну ділянку. Підставою для прийняття оскаржуваного рішення приватним нотаріусом ОСОБА_1. слугував державний акт на вічне користування землею колгоспами від 24.02.1946 № 548357, виданий виконавчим комітетом Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих про те, що за сільськогосподарською артіллю імені Ворошилова закріплюється в безплатне і безстрокове користування, тобто навічно, земля в кількості 1217,3 га: відомості з Державного земельного кадастру від 10.09.2021 року № 49423999, отримані в результаті взаємодії, в яких зазначено, що власником (користувачем) земельної ділянки є виконавчий комітет Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих, а також, документ, що посвідчує це право є вищезазначений державний акт.

В свою чергу, ТОВ «Агрофірма Зодіак» як юридичну особу зареєстровано 26.04.2000.

Таким чином, за змістом Службової записки, зазначені документи не давали змоги встановити набуття права користування за ТОВ «Агрофірма Зодіак», а рішення прийнято державним реєстратором попри наявні суперечності між поданими документами та отриманими відомостями про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі, що є очевидним порушенням законодавства у сфері державної реєстрації, у зв`язку з чим є достатні підстави для розгляду скарги Міністерством юстиції України невідкладно без розгляду її колегіально.

Відтак, оскільки оскаржуване рішення прийнято приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. з грубим порушенням статей 10, 18, 22, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», Міністру юстиції України рекомендовано скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) від 01.11.2021 № 057031-29536 задовольнити в повному обсязі; скасувати рішення від 10.09.2021 № 60305624, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1.; анулювати доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1.

Наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2021 року №3964/5, за змістом мотивувальної частини ідентичним Службовій записці, керуючись підпунктами «а», «ґ» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та абзацом 2 пункту 8 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 року №1150, скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) від 01.11.2021 року №057031-29536 задоволено в повному обсязі (пункт 1); скасовано рішення від 10.09.2021 року №60305624, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. (пункт 2); анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. (пункт 3); виконання пункту 2 наказу покладено на Офіс протидії рейдерству (пункт 4); виконання пункту 3 наказу покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи» (пункту 5).

Вважаючи пункт 3 наказу Міністерства юстиції України від 04.11.2021 № 3964/5 протиправним, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та наявні законодавчо визначені підстави для їх задоволення, оскільки мотиви визначені Мін`юстом для задоволення скарги не відповідають дійсним обставинам справи, а відтак пункт 3 оскаржуваного наказу підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» (далі - Закон № 1952), Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1150 (далі - Порядок № 1128).

Згідно з частою 1, пунктом 1 частини 2 статті 37 Закону №1952 рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Відповідно до абзаців 1, 3 частини 3 статті 37 Закону №1952 рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

Згідно з частиною 4 статті 37 Закону №1952 днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

У разі якщо останній день строку для подання скарг, зазначеного у частині третій цієї статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем строку вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

Відповідно до частини 5 статті 37 Закону №1952 скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити: 1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; 3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника; 4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення Міністерства юстиції України в частині анулювання доступу позивачу до Державного реєстру прав на нерухоме майно прийнято на підставі розгляду скарги Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної реєстрації) внаслідок скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 від 10.09.2021 року №60305624, якою зареєстровано право постійного користування за ТОВ «Агрофірма Зодіак» на земельну ділянку площею 74, 4527 га з кадастровим номером 8000000000:96:001:0040.

Зі скарги встановлено, що до останньої в якості додатку долучено інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.11.2021 №282160499, в якій міститься інформація лише щодо прийнятого позивачем рішення.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, хоч скаржником і обґрунтовано своє право на подання скарги тим, що земельна ділянка площею 74,4527 га з кадастровим номером 8000000000:96:001:0040 відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва відповідно до публічної кадастрової карти України, витягу з вказаної карти або інших доказів, які доводять це твердження скаржника до скарги не долучено.

Відповідно до пункту 1 частини 8 статті 37 Закону №1952 Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною 5 цієї статті.

Колегія суддів зауважує, що скарга Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної реєстрації) не в повній мірі відповідає частини 5 статті 37 Закону 1952, оскільки першочергово скаржником не доведено наявності свого порушеного права оскаржуваним рішенням державного реєстратора.

Крім того, скаржником у скарзі не зазначено ні відомостей про наявність, ні відомостей про відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав, що також є підставою для визнання скарги такою, що не відповідає вимогам частини 5 статті 37 Закону №1952.

Згідно з частиною 9 статті 37 Закону №1952 порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення Мін`юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації) визначено Порядком №1128.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1128 розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.

Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1128, розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян".

Відповідно до пункту 5 Порядку №1128 Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом; наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін; наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави; наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання; здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника; подання скарги особою, яка не має на це повноважень; закінчення встановленого законом строку подачі скарги; розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації у строк, визначений абзацом першим цього пункту, також на предмет пересилання її за належністю Мін`юсту чи іншому територіальному органу.

Згідно з пунктом 8 Порядку №1128 у разі коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, Мін`юст чи відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, що оскаржуються.

Якщо під час розгляду Мін`юстом скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, проте встановлено наявність очевидних порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, розгляд такої скарги здійснюється Мін`юстом невідкладно без розгляду її колегіально.

Згідно з пунктом 9 Порядку №1128 під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: 1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту; 2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах; 3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації; 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Відповідно до абзацу 1 пункту 10 Порядку №1128 для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів.

Колегія суддів зазначає, що позбавлення заінтересованої особи, яка є власником майна, можливості взяти участь у розгляді скарги, яка стосується його безпосередньо, або належним чином підготувати відповідні пояснення є істотним порушенням процедури розгляду скарги, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.07.2018 у справі №826/3442/17, від 28.03.20218 у справі №826/19452/16, від 12.12.2018 у справі №826/8976/17, від 20.05.2019 у справі №826/9046/16 та від 19.06.2019 у справі № 826/14385/16

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів наголошує, що невиконання суб`єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині зводить нанівець законність всієї процедури розгляду скарги та, як наслідок, прийнятого за її результатами рішення.

Таким чином, Мін`юст, приймаючи оскаржуване рішення в частині анулювання позивачу доступу до Єдиного державного реєстру, діяв всупереч вимог Порядку №1128 та з порушенням права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно з пунктом 13 Порядку №1128 за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи: 1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту; 2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що Мін`юстом розглянуто скаргу одноособово, чому мало передувати, зокрема, за відсутності підстав для відмови у задоволенні скарги, наявність очевидних порушень державним реєстратором норм Закону №1952 під час прийняття оскаржуваного рішення.

При цьому, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що ні положення Порядку №1128, ні Закону №1952 не містять переліку або критеріїв оцінки віднесення порушень у сфері державної реєстрації до «очевидних», відтак ця категорія є оціночною, що зобов`язує Міністерство юстиції України наводити у своєму рішенні, які саме порушення та чому ним віднесено до категорії «очевидних», в той час як відсутність відповідного обґрунтування дозволяло б суб`єкту владних повноважень тлумачити положення закону на власний розсуд, оскільки не колегіальний розгляд скарги істотно звужує права, як особи, стосовно прав якої розглядається скарга, так і державного реєстратора (приватного нотаріуса), оскільки останні позбавляються права ознайомитися із скаргою та надати свої пояснення.

Відтак, очевидність порушення має бути поза розумним сумнівом, а результат розгляду скарги не залежати від пояснень державного реєстратора та особи, яка звернулася із заявою про державну реєстрацію речових прав.

Колегією суддів з службової записки та оскаржуваного наказу встановлено, що очевидність порушень державним реєстратором положень Закону №1952 обґрунтовано тим, що підставою для прийняття приватним нотаріусом спірного рішення від 10.09.2021 №60305624 слугував державний акт на вічне користування землею колгоспами від 24.02.1946 №548357, виданий виконавчим комітетом Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящихся про те, що за сільськогосподарською артіллю імені Ворошилова закріплюється в безплатне і безстрокове користування, тобто навічно, земля в кількості 1217,3 га: відомості з Державного земельного кадастру від 10.09.2021 № 49423999, отримані в результаті взаємодії, в яких зазначено, що власником (користувачем) земельної ділянки є виконавчий комітет Києво-Святошинської районної Ради депутатів трудящих, а також, документ, що посвідчує це право є вищезазначений державний акт. В свою чергу, ТОВ «Агрофірма Зодіак» як юридичну особу зареєстровано 26.04.2000.

Таким чином, на переконання Мін`юсту, документи не давали змогу встановити набуття права користування за ТОВ «Агрофірма Зодіак», а також рішення прийняте попри наявні суперечності між поданими документами та отриманими відомостями про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі.

Колегія суддів зауважує, що державна реєстрація виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у постановах від 27.06.2018 у справі №921/403/17-г/6, від 22.08.2019 у справі №909/472/18, від 29.04.2020 у справі №911/1455/19.

Отже, на переконання Мін`юсту, є достатніми підстави вважати наявними очевидними порушення позивачем положень Закону №1952 щодо прийняття рішення про державну реєстрацію лише на підставі державного акта на вічне користування землею колгоспами, який видано 24.02.1946 року, в той час, як ТОВ «Агрофірма Зодіак» як юридичну особу зареєстровано 26.04.2000.

В той же час, надаючи оцінку вказаному та досліджуючи надані матеріали справи, колегією суддів встановлено наступне.

24.02.1946 на підставі державного акта на вічне користування землею колгоспами №548357 сільськогосподарській артілі імені Ворошилова (с. Дмитрівка, Києво-Свтошинського району, Київської області) передано у вічне користування землю в кількості 1217, 3 га.

В подальшому, у 1959 році на базі сільськогосподарських артілей сіл Шпитьки, Горбовичи, Личанка створено державне сільськогосподарське підприємство радгосп «Шпитьківський», до складу земель якого ввійшла частина заплавних черезсмужних земель колишніх сільськогосподарських артілей ім. Ворошилова «Жовтень».

У серпні 1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради народних депутатів від 04.09.1997 року №1922, код 00849445, радгосп «Шпитьківський» перетворено у колективне сільськогосподарське підприємство «Шпитьківське».

Того ж року, інститутом землеустрою Української академії агарних наук складено технічний звіт по коригуванню планових матеріалів зйомок минулих років державного сільськогосподарського підприємства радгоспу «Шпитьківський» Києво-Святошинського району Київської області, згідно з якого на земельній ділянці знаходиться землекористування радгоспу «Шпитьківський».

В свою чергу, КСП «Шпитьківське» отримано у колективну власність земельні ділянки належні радгоспу «Шпитьківський», зокрема, земельну ділянку площею 74,46 га в межах міста Києва (урочище Бортничі у Дарницькому районі міста Києва) на підставі Державного акта на право колективної власності на землю за №108 від 18.08.1999 року.

В подальшому, КСП «Шпитьківське» реорганізовано у ТОВ «Агрофірма Зодіак» та ТОВ «Шпитьківське».

Так, рішенням Загальних зборів засновників ТОВ «Агрофірма Зодіак» від 30.03.2000 року, що оформлено протоколом №1 прийнято рішення про створення ТОВ «Агрофірма Зодіак» в селі Шпитьки, Києво-Святошинського району Київської області на базі частини майна КСП «Шпитьківське».

В свою чергу, ТОВ «Агрофірма Зодіак» виступило правонаступником КСП «Шпитьківське» в частині переданого йому майна, прав та обов`язків, зокрема права користування земельною ділянкою площею 74,46 га в межах міста Києва (урочище Бортничі у Дарницькому районі міста Києва), що підтверджується листом Києво-Святошинської РДА від 21.03.2006 року №07-22-11/7 та пунктом 1.2 Статуту ТОВ «Агрофірма Зодіак».

Зокрема, Головним управлінням земельних ресурсів КМДА 28.10.2004 затверджено технічний звіт земельно-кадастрової інвентаризації ТОВ «Агрофірма Зодіак» за кадастровим номером 8000000000:96:001:0005.

Відповідно до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж кварталу №96:001 земельна ділянка площею 748014,95 га (обліковий код 96:001:0005) за адресою: «в межах Дарницького району міста Києва» в міському земельному кадастрі обліковується за ТОВ «Агрофірма Зодіак».

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, під час розгляду заяви та документів, поданих ТОВ «Агрофірма Зодіак», на виконання вимог частини 3 статті 29 Закону №1952 та пункту 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок №1127), приватним нотаріусом перевірено відомості Державного земельного кадастру, що підтверджується роздруківкою відомостей Державного земельного кадастру, яку здійснено при вчиненні реєстраційної дій.

Згідно з витягу Державного земельного кадастру випливає, що заявлене право постійного користування на зазначену в скарзі земельну ділянку у ТОВ «Агрофірма Зодіак» підтверджується інформацією, внесеною кадастровим реєстратором на підставі технічної документації із землеустрою від 01.06.2021, виготовленої інженером землевпорядником ФОП ОСОБА_2 , яку зареєстровано у формі електронного документа.

В свою чергу, ТОВ «Агрофірма Зодіак» подано приватному нотаріусу ОСОБА_1. для проведення реєстрації заявленого права технічну документацію із землеустрою від 01.06.2021 року в оригінальному паперовому вигляді разом з оригіналом державного акта на право постійного користування, а також документи щодо створення юридичної особи ТОВ «Агрофірма Зодіак», його правонаступництва та заявлених прав, що підлягали реєстрації.

Вищевикладене свідчить про те, що підстави прийнятого державним реєстратором рішення вказують про неповне з`ясування Мін`юстом обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, а саме, чи було оскаржуване рішення державного реєстратора, прийнято, вчинено на законних підставах.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що висновки Мін`юсту про здійснення приватним нотаріусом реєстраційної дії лише на підставі державного акта від 1946 року, з огляду на те, що ТОВ «Агрофірма Зодіак» зареєстровано як юридичну особу у 2000 році, є безпідставними та передчасними, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Мін`юстом не доведено наявності очевидних порушень у діях приватного нотаріуса під час прийняття рішення про державну реєстрацію від 10.09.2021 № 60305624, позаяк процедура одноособового розгляду скарги в даному випадку не є обґрунтованою та доцільною.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити про те, що у провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області перебувала справа № 362/4965/21 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Агрофірма Зодіак» про визнання права власності та скасування запису про державну реєстрацію відносно нерухомого майна, яке знаходиться в Дарницькому районі міста Києва, яку згідно з ухвалою суду від 11.10.2021 передано на розгляд за підсудністю до Дарницького районного суду міста Києва.

В свою чергу, ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13.10.2021 року у справі №362/5342/21 відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Агрофірма Зодіак» на підставі пункту 3 частини першої статті 186 Цивільного кодексу України (суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав).

Із змісту вказаної ухвали встановлено, що відмовляючи у відкритті провадження у справі №362/5342/21, суд посилається на переданий за підсудністю спір (справа №362/4965/21) за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Агрофірма Зодіак» про визнання права власності та скасування запису про державну реєстрацію відносно нерухомого майна, яке знаходиться в Дарницькому районі міста Києва, в якій ОСОБА_3 просить: визнати за нею право на земельну частку - (пай) розміром 1,8 умовних кадастрових гектарів, виділивши її із земельної ділянки, площею 74,45 га, що розташована в межах урочища Бортничі, Дарницького району міста Києва, що перебувала у користуванні колишнього КСП Шпитьківське на підставі Державного акту на вічне користування землею колгоспами №548357; скасувати запис про державну реєстрацію права постійного користування №43905836 ТОВ «Агрофірма Зодіак» на земельну ділянку площею 74,45 га, що розташована в межах урочища Бортничі, Дарницького району міста Києва, що перебувала у користуванні колишнього КСП Шпитьківське.

Колегія суддів звертає увагу, що у службовій записці та у мотивувальній частині оскаржуваного наказу зазначено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення приватним нотаріусом ОСОБА_1. слугував державний акт на вічне користування землею колгоспами від 24.02.1946 № 548357, виданий виконавчим комітетом Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих про те, що за сільськогосподарською артіллю імені Ворошилова закріплюється в безплатне і безстрокове користування, тобто навічно, земля в кількості 1217,3 га.

Отже, у разі розгляду Мін`юстом скарги у колегіальному порядку, останнім було б надано оцінку вказаним судовим рішенням, та, можливо були б встановлені підстави для відмови у задоволенні скарги з підстав наявності судового спору.

Разом з тим, у скарзі ні про наявність ні про відсутність судового спору в порушення частини п`ятої статті 37 Закону №1952 взагалі не зазначено, а Мін`юстом під час прийняття рішення про одноособовий порядок розгляду скарги та прийняття оскаржуваного наказу дій щодо виявлення відомостей про наявність судового спору не здійснено, що не спростовано апелянтом.

Доводи апелянта щодо нетотожності державної реєстрації до 01.01.2013 та у 2021 році, що не може мати юридичних наслідків та не спростовує фактів, встановлених Мін`юстом, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не покладені у мотивувальні частини Службової записки та оскаржуваного у цій справі наказу.

Щодо доводів апелянта про грубе порушення позивачем статей 10, 18, 22, 24 Закону №1952, у зв`язку із чим було анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 6 статті 37 Закону №1952 за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; в-1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.

У рішенні Міністерства юстиції України чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги.

Колегія суддів зауважує, що анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав є одним з видів санкції за порушення вимог законодавства України в сфері державної реєстрації, а тому такі рішення мають прийматися з урахуванням принципу пропорційності, який має на меті досягнення балансу між публічними інтересами та індивідуальними інтересами особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У постанові від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18 Верховний Суд зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.

Верховний Суд зазначає, що дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Колегія суддів розділяє позицію апелянта щодо дискреційності повноважень Мін`юста в частині застосування санкції до державного реєстратора.

Разом з тим, у постанові від 08.07.2021 року у справі №640/25601/19 Верховний Суд дійшов висновку, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган також зобов`язав його мотивувати таке рішення.

Тобто, Міністерство юстиції України зобов`язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу, та обґрунтувати строки його застосування.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами ЄСПЛ виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди мають проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питання правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» (Druzstevni Zalozna Pria and others v. the Czech Republic № 72034/01); рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04).

Таким чином, суб`єкт владних повноважень повинен мотивувати своє рішення (висновок) і суд має право контролювати обґрунтованість такого рішення.

Отже, для прийняття рішення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для якого є наявність у діях державного реєстратора порушення порядку державної реєстрації прав, Міністерство юстиції України має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації прав, що в свою чергу і є мотивом для прийняття рішення про, зокрема анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.

Визначаючи вид стягнення, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення.

Колегія суддів зауважує, що законодавством України не встановлено вичерпного переліку підстав, за яких Міністерство юстиції України може дійти висновку про необхідність анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав. Разом з тим, суд першої інстанції правильно було вказано, що Міністерством юстиції України не доведено наявності достатніх підстав для застосування такого виду санкції оскаржуваним наказом, не обґрунтовано його доцільності та пропорційності встановленому порушенню, а саме «очевидним порушенням», які не доведено належними та допустимими доказами ні у скарзі, ні під час розгляду Мін`юстом скарги одноособово.

Із змісту оскаржуваного наказу встановлено відсутність у ньому інформації про те, що відповідач здійснив дослідження чи перевірку фактів, викладених у скарзі.

Крім того, Мін`юстом у оскаржуваному наказі зазначено норми частини 3 статті 10, статей 18, 22, 24 Закону №1952, які порушено позивачем, втім останній не містить відомостей про негативні наслідки цих порушень, зокрема, про порушення прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, а також мотивів застосування до державного реєстратора саме такої санкції як анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав, що свідчить про порушення принципу пропорційності.

Також, в оскаржуваному наказі не наведено фактів допущення позивачем неодноразових порушень у сфері державної реєстрації прав та не надано доказів, що такі факти досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення про анулювання доступу до Державного реєстру.

Таким чином, викладене свідчить про те, що Мін`юстом не здійснено жодного дослідження неодноразових порушень позивачем у сфері державної реєстрації прав, що стало підставою для прийняття невмотивованого рішення в частинні анулювання доступу до Державного реєстру.

За таких обставин, оскаржуваний наказ в частині анулювання доступу до Державного реєстру не є співрозмірним тим порушенням, які вчинив позивач, з тими санкціями, які до нього застосовані. При цьому, неврахування вказаного Мін`юстом під час прийняття спірного наказу свідчить про порушення останнім критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 КАС України, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ в оскаржуваній частині прийнято необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 12.12.2019 року № 440/1246/19, від 20.02.2020 у справі № 826/13793/17, від 18.03.2010 у справі № 804/4518/17.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ДП «Національні інформаційні системи» відновити доступ приватному нотаріусу ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейським судом з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейським судом з прав людини зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Частиною сьомою статті 2 Закону № 1952 встановлено, що технічний адміністратор Державного реєстру прав - державне унітарне підприємство, визначене Міністерством юстиції України та віднесене до сфери його управління, що здійснює заходи із створення, впровадження та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав, відповідає за його технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних цього реєстру, здійснює технічні та технологічні заходи з надання, блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав, організовує та проводить навчання для роботи з цим реєстром;

Відповідно до пунктів 1.1, 1.4 Статуту державного підприємства «Національні інформаційні системи» Державне комерційне підприємство «Національні інформаційні системи» засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

У своїй діяльності Підприємство керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Уповноваженого органу управління, нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, а також цим Статутом.

Згідно з приписами пункту 2.2 цього Статуту основними завданнями Підприємства є, зокрема, адміністрування Систем.

Так, ДП «Національні інформаційні системи» є адміністратором реєстру, якому визначений обов`язок, після надходження відповідного рішення Міністерства юстиції України чи його територіального органу, здійснювати тимчасове блокування або анулювання доступу до реєстру.

Процедуру забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України (далі - реєстри), особам, уповноваженим відповідно до законодавства на здійснення реєстраційних дій у відповідних реєстрах, у тому числі щодо прийняття та видачі документів (далі - користувачі), шляхом надання ідентифікаторів доступу, припинення доступу до реєстрів, а також порядок тимчасового блокування та анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено Порядком забезпечення доступу осіб, уповноважених на здійснення реєстраційних дій, до Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15.12.2015 № 2586/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 03.02.2020 № 340/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.12.2015 за № 1568/28013 (далі- Порядок).

Згідно з абзацом 1 пункту 9 Порядку тимчасове блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань здійснюється адміністратором реєстрів шляхом припинення доступу до вказаних реєстрів користувача у день надходження відповідного рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу з використанням системи електронного документообігу або у паперовій формі незалежно від зміни відомостей про користувача, зазначених у абзаці третьому пункту 4 цього Порядку.

В свою чергу, відповідно до абзацу 3 пункту 9 Порядку у разі скасування судом рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу про тимчасове блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань доступ до реєстрів надається не пізніше наступного робочого дня після отримання адміністратором реєстрів відповідного судового рішення, що набрало законної сили.

Отже, вищевикладене свідчить, що саме на ДП «Національні інформаційні системи» покладено обов`язок відновити доступ приватному нотаріусу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що задля належного захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати технічного адміністратора Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - державне підприємство «Національні інформаційні системи» відновити доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначене буде гарантією остаточного вирішення спору між сторонами та належним способом поновлення порушених прав позивача.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і в цій частині.

При цьому, проаналізувавши вказані вище та інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 12.12.2022.