Постанова

від 08.12.2022 по справі 640/12390/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/12390/20 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2021 року адміністративну справу позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс Україна» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дімакс Україна» (надалі за текстом - ТОВ «Дімакс Україна») звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення № 01332615050102 від 23.01.2020 року про збільшення суми грошового зобов`язання із сплати податку на прибуток на 50 563 грн.; податкове повідомлення-рішення № 01342615050102 від 23.01.2020 року про збільшення суми грошового зобов`язання із сплати податку на додану вартість на 56 182 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій з ТОВ «Укрбізнеслюкс» та ТОВ «ТД Металбудпостач» суперечать дійсним обставинам та спростовуються первинними документами.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову.

Зокрема, скаржник зазначає ТОВ «Дімакс Україна» не було надані усі необхідні документи на підтвердження реальності господарських операцій.

Апелянт звертає увагу на те, що засновники ТОВ «Укрбізнеслюкс» та ТОВ «ТД Металбудпостач» заперечують свою причетність до створення та діяльності товариств.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач стверджує про наявність у нього усіх первинних документів, необхідних для формування витрат та податкового кредиту.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 13.12.2019 р. по 19.12.2019 р. посадовцями Головного управління ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Дімакс Україна».

Результати перевірки оформлено актом № 234/26-15-05-01-02/39037394 від 24.12.2019р.

Згідно цьому акту позивачем порушено вимоги ст.ст. 134, 198 Податкового кодексу України (надалі за текстом - «ПК України»), в результаті чого занижено податок на прибуток на 40 450 грн. та занижено податок на додану вартість на 44 945 грн.

Такий висновок контролюючого органу вмотивовано наступним.

Відповідно до договору про надання маркетингових послуг № 04/12 від 01.12.2016 р. ТОВ «Урбізнеслюкс» зобов`язалось надати ТОВ «Дімакс Україна» послуги з проведення маркетингових досліджень, а останнє прийняти та оплатити їх.

Згідно договору № 3/11 від 29.11.2016 р. ТОВ «Урбізнеслюкс» зобов`язалось забезпечити здійснення перевезення вантажів позивача автомобільним транспортом.

Також, за даними видаткових накладних позивач придбав у ТОВ «Урбізнеслюкс» товар (круг, дріт, кутник) на суму 24 858 грн. 06 коп.

За вказаними господарськими операціями були складені податкові накладні на загальну суму 186 524 грн. 71 коп., у тому числі 37 304 грн. 96 коп. ПДВ.

За даними видаткових та податкових накладних ТОВ «ТД «Металбудпостач» реалізувало ТОВ «Дімакс Україна» товар (лист, труба, швелер) на суму 38 200 грн., у тому числі 7 640 грн. 14 коп. ПДВ.

Розрахунки позивач здійснив шляхом безготівкового перерахунку коштів, а сплачені суми включив до складу витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, старшим оперуповноваженим ВПНПРСГД ОУ ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві було опитано засновника та керівника ТОВ «Урбізнеслюкс» ОСОБА_1 . Останній пояснив, що це товариство йому не знайоме, рахунки в банківських установах він не відкривав, статутні документи не підписував.

Крім того, будучи допитаним в якості свідка директор та засновник ТОВ «ТД «Металбудпостач» ОСОБА_2 показав, що зареєстрував підприємство на пропозицію своєї знайомої. Фінансово-господарською діяльністю товариства він не займався, договорів не підписував.

Із наведеного відповідач дійшов висновку, що документи, виписані ОСОБА_1 від імені ТОВ «Урбізнеслюкс» та ОСОБА_3 - від імені ТОВ «ТД «Металбудпостач», не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, а тому віднесення відображених в них сум до складу собівартості реалізованої продукції та податкового кредиту є безпідставним.

На підставі таких висновків головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято:

- податкове повідомлення-рішення № 01332615050102 від 23.01.2020 року про збільшення суми грошового зобов`язання із сплати податку на прибуток на 50 563 грн.. у тому числі 40 450 грн. за основним платежем та 10 113 грн. за штрафними санкціями;

- податкове повідомлення-рішення № 01342615050102 від 23.01.2020 року про збільшення суми грошового зобов`язання із сплати податку на додану вартість на 56 182 грн., у тому числі 44 945 грн. за основним платежем та 11 237 грн. за штрафними санкціями.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Пункт 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248, визначає об`єкт витрат, як продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Згідно пункту 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

За приписами пункту 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Відповідно до пункту 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Пунктом 12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» до складу до складу прямих матеріальних витрат віднесено вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (надалі за текстом - «Закон № 996-XIV») підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно частини 2 статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпунктів 2.1, 2.2 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

На підтвердження товарності укладених угод позивачем до суду першої інстанції було надано копії: договору про надання маркетингових послуг № 04/12 від 01.12.2016 р.; рахунку-фактури № 93 від 01.12.2016 р.; договору транспортного експедирування № 3/11 від 29.11.2016 р.; акту надання послуг № 31 від 15.12.2016 р.; акту здачі-прийняття робіт № РН-11-2906 від 29.11.2016 р.; товарно-транспортних накладних; рахунку на оплату № 87 від 03.11.2016 р.; видаткових накладних; платіжних доручень; банківських виписок; податкових накладних; оборотно-сальдових відомостей про зміну у структурі активів та зобов`язань, які свідчать, що зобов`язання за договорами між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Таким чином, у ТОВ «Дімакс України» наявні всі необхідні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, витрат та податкового кредиту.

Окружний адміністративний суд обгрунтовано відхилив посилання відповідача на те, що будучи допитаними в якості свідків засновники та керівники ТОВ «Укрбізнеслюкс» та ТОВ «ТД Металбудпостач» заперечують свою причетність до створення та діяльності товариств.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 р. у справі № 160/3364/19 зазначила, що підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону № 996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому ПК України та Закон № 996-ХIV не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Також, у названій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Таким чином, судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, на формування витрат та податкового кредиту.

Водночас, у цій справі відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили про неправомірність формування покупцем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова складена в повному обсязі 13 грудня 2022 р.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя О.М.Оксененко